Постанова № 71428654, 22.12.2017, Кагарлицький районний суд Київської області

Справа № 368/1429/17

Провадження № 3/368/293/17

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22.12.2017року Кагарлицький районний суд Київської області

В складі:

Головуючого: судді Закаблука О.В.

При секретарі: Широкоступ К.М.

розглянувши матеріали адміністративної справи № 368/1429/17, провадження № 3/368/293/17, відносно ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, не працюючого, за вчинення ним адміністративного правопорушення, яке передбачено ч. 4 ст. 127 КУпАП, -

В С Т А Н О В И В :

19.10.2017 року на адресу Кагарлицького районного суду Київської області надійшла адміністративна справа № 368/1429/17, провадження № 3/368/293/17, відносно ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, не працюючого, за вчинення ним адміністративного правопорушення, яке передбачено ч. 4 ст. 127 КУпАП.

В судове засідання, яке відбулося 22.12.2017 року, особа, відносно якої складено адміністративний протокол, - ОСОБА_1 не з»явився.

В судове засідання, яке відбулося 22.12.2017 року, представник ОСОБА_1, - адвокат ОСОБА_2 не з»явивися, проте, на адресу Кагарлицького районного суду надійшла письмова заява представника, в якій він просить суд слухати справу без його участі, та подав письмове пояснення щодо обставин справи.

Суд, дослідивши матеріали адміністративної справи, приходить до висновку щодо визнання адміністративного протоколу незаконним, та закриття адміністративного провадження в зв»язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, обґрунтовуючи своє рішення наступним.

Фактичні обставини справи, встановлені в судовому засіданні, та застосування до них норм права.

Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії та номер БД № 325505 від 19.10.2017 року, який складено поліцейським Кагарлицького ВП ст. сержантом поліції ОСОБА_3, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець ІНФОРМАЦІЯ_2, проживаючий за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, не працюючий, в м. Кагарлик по вул.. Каштанова керував автомобілем ВАЗ – 2107, д.н.з. НОМЕР_1 в стані алкогольного сп»яніння, огляд проводився в Кагарлик КЗКРРЦРЛ, акт № 59.

Застосування судом норм права при вирішенні справи.

Згідно ст. 12 КУпАП адміністративній відповідальності підлягають особи, які досягли на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку.

Проте, слід зазначити, що правовий статус осіб віком від 16 до 18 років, які вчинили адміністративні правопорушення, відрізняється в певних нюансах від правового статусу повнолітніх правопорушників, в зв»язку з чим законодавець передбачив спеціальні норми в переліку КУпАП, а саме, - ст.ст. 13, 24 – 1 КУпАП, які враховують особливості деліктоздатності осіб, яким не виповнилося 18 років.

Деліктоздатність, - це здатність фізичної особи нести юридичну відповідальність за вчинення правопорушення.

Згідно ст. 13 КУпАП до осіб віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років, які вчинили адміністративні правопорушення, застосовуються заходи впливу, передбачені ст. 24 – 1 КУпАП.

У разі вчинення особами віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років адміністративних правопорушень, передбачених статтями 44, 51, 121 – 127, частинами першою, другою і третьою статті 130, статтею 139, частиною другою статті 156, статтями 173, 174, 185, 190 – 195 КУпАП, вони підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах. З урахуванням характеру вчиненого правопорушення та особи правопорушника до зазначених осіб (за винятком осіб, які вчинили правопорушення, передбачені статтею 185) можуть бути застосовані заходи впливу, передбачені ст. 24 – 1 КУпАП.

Згідно ст. 254 КУпАП про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.

Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається у двох екземплярах, один з яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Крім того, при складанні протоколу було порушено ряд положень Наказу № 1376 від 06.11.2015 року «Про затвердження Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції», який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 01 грудня 2015 року за № 1496/27941, які судом наводяться нижче.

Згідно п. 11 Глави ІІ вищевказаної інструкції при складанні протоколу про адміністративне правопорушення особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз»яснюються її права, передбачені статтями 55,56,59,63 Конституції України, статтею 268 КУпАП, повідомляється, що справу про адміністративне правопорушення буде розглянуто в строки, передбачені статтею 277 КУпАП, про що робиться відмітка та ставиться підпис особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Проте, як видно з самого бланку протоколу про адміністративне правопорушення серії БД № 325505, він не відповідає вимогам інструкції, так як в ньому відсутні посилання на роз»яснення положень статтей 55,56,59 Конституції України, а є лише посилання на ст. 63 Конституції України.

Це, звісно ж, порушення не з боку посадової особи, яка складала даний протокол, а порушення системи, в якій працює дана відповідальна особа, так як відповідальним особам, які мають право складати протокол, не надано бланки протоколів, які в повній мірі відповідають вимогам КУпАП, та галузевої інструкції, проте, дана помилка суттєво впливає на процес притягнення особи до адміністративної відповідальності, так як в даному випадку суд вважає, що не роз»яснення прав особі, яка притягується до адміністративної відповідальності, є суттєвим порушенням її прав.

Крім того, суд вважає, що при складанні протоколу про адміністративне правопорушення було суттєво порушено вимоги ст. 268 КУпАП, а саме, - не роз»яснено права, зокрема, не роз»яснено правоМірону ОСОБА_4, що він має право користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.

Що стосується порушення права на захист, то суд зазначає наступне.

Дійсно, відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Стаття 8 КУпАП передбачає, що особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення. Провадження в справах про адміністративне правопорушення ведеться на підставі закону, шо діє під час і за місцем розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Згідно частини 1 статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до частини п’ятою статті 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов'язані, зокрема: знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху.

Відповідно до пункту 1.1. ПДР ці правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні грунтуватися на вимогах цих Правил.

Згідно з пунктом 1.9. ПДР особи, які порушують ПДР, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Відповідно до частини 1 статті 8 Закону України «Про Національну поліцію» поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Поліція відповідно до покладених на неї завдань вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення, а також у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання (пункти 3 та 8 частини 1 статті 23 Закону України «Про Національну поліцію»).

Відповідно до статті 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, Іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Стаття 278 КУпАП передбачає, що орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує чи належить до його компетенції розгляд даної справи; чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду; чи витребувано необхідні додаткові матеріали; чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.

Так, згідно ст. 59 Конституції:

Кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.

Отже, що стосується положень ст. 59 Конституції України, то слід зазначити, що правовий захист людини й громадянина становить важливу частину функціонування та розвитку правової системи будь-якої сучасної демократичної, правової і соціальної держави й водночас є однією з найважливіших гарантій конституційно-правового статусу людини. Як один з предметів регулювання сучасного конституційного права України, він має складну структуру і включає кілька елементів, одним з яких є правова (юридична) допомога.

Правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз’яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення, тощо. На власне доктринальному рівні, інститут правової допомоги постає одночасно і як невід’ємне право людини і громадянина, що органічно входить до загальної системи прав людини (у такому разі йдеться про право на правову допомогу), і як гарантія конституційно-правового статусу людини і громадянина.

На доктринальному рівні конституційно-правові гарантії прав і свобод людини й громадянина прийнято характеризувати як систему умов і засобів, юридичних механізмів забезпечення належної реалізації визначених Конституцією та законами України прав і свобод людини й громадянина або ж як «систему визначених Конституцією та законами України способів і юридичних механізмів забезпечення належної реалізації громадянських, політичних, економічних, соціальних, культурних і інших, закріплених у Основному Законі прав і свобод людини». Тобто за своїм характером зазначені гарантії є юридичними нормами, які дають можливість реалізувати права та свободи людини й громадянина в житті.

Водночас, - це умови, які зобов’язана створити держава для реалізації конституційних прав і свобод громадян, система заходів, спрямована на реалізацію відповідних прав і свобод.

В Конституції України закріплено не лише основні права та свободи людини й громадянина, а й передбачено відповідні конституційно-правові гарантії їх дотримання та захисту, зокрема заборону скасування конституційних прав і свобод (ч. 2 ст. 22), неможливість обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, крім обмежень певних прав і свобод в умовах воєнного або надзвичайного стану (ст. 64), забезпечення кожному судового захисту його прав і свобод, у тому числі гарантування звернення до суду безпосередньо на підставі Конституції України, та надання при цьому можливості використання будь-яких інших не заборонених законом засобів захисту своїх прав і свобод від порушень і протиправних посягань (ч. З ст. 8, частини 2 і 5 ст. 55).

Як було зазначено в Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу) № 23-рп/2009 від 30 вересня 2009 року, важливу роль у забезпеченні реалізації, захисту та охорони прав і свобод людини й громадянина в Україні як демократичній, правовій державі відведено праву особи на правову допомогу, закріпленому у статті 59 Конституції України. Це право є одним із конституційних, невід’ємних прав людини і має загальний характер. У контексті ч. 1 цієї статті «кожен має право на правову допомогу», поняття «кожен» охоплює всіх без винятку осіб — громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перебувають на території України.

Здійснення права на правову допомогу засноване на дотриманні принципів рівності всіх перед законом та відсутності дискримінації за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (ст. 21, частини 1, 2 ст. 24 Конституції України). Крім того, реалізація кожним права на правову допомогу не може залежати від статусу особи та характеру її правовідносин з іншими суб’єктами права.

Конституційне право кожного на правову допомогу за своєю суттю є гарантією реалізації, захисту та охорони інших прав і свобод людини й громадянина і в цьому полягає його соціальна значущість. Серед функцій такого права в суспільстві слід окремо зазначити превентивну, яка не тільки сприяє правомірному здійсненню особою своїх прав і свобод, а й насамперед спрямована на попередження можливих порушень чи незаконних обмежень прав і свобод людини й громадянина з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб. Вибір форми та суб’єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати.

У згаданому Рішенні Конституційний Суд України чітко зазначив, шо гарантування кожному права на правову допомогу покладає на державу відповідні обов’язки шодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов’язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги.

За змістом сг. 64 Конституції України конституційне право кожного на правову допомогу в жодному випадку не може бути обмежене.

Відповідно до Основного Закону України положення «кожен має право на правову допомогу» (ч. 1 ст. 59) є нормою прямої дії (ч. 3 ст. 8), і навіть за умови, якшо це право не передбачене відповідними законами України чи іншими правовими актами, особа не може бути обмежена в його реалізації.

Таким чином, право на правову допомогу має подвійну природу, яка відображає його зміст і конституційне призначення. З одного боку, це одне з фундаментальних прав людини, яке кожна особа отримує як учасник і суб’єкт правовідносин, у які вона вступає у своєму суспільному житті, з другого - це одна з ключових конституційних гарантій прав і свобод людини, а також її конституційно-правового статусу, що дозволяє забезпечувати та реалізовувати визначені Конституцією України права й свободи людини й громадянина.

З огляду на свою теоретичну і практичну значущість, як одне з фундаментальних прав людини і одночасно як гарантія конституційно-правового статусу людини і громадянина, право на правову допомогу набуло свого відображення в чинному міжнародному праві.

Зокрема, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Верховною Радою України 17 липня 1997 p., передбачає право кожного обвинуваченого захищати себе особисто або використовувати правову допомогу захисника, вибраного ним на власний розсуд (ст. 6). У Міжнародному пакті про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 p., ратифікованому Указом Президії Верховної Ради Української PCP від 19 жовтня 1973 p., зазначено, що держава повинна гарантувати кожному, чиї права і свободи порушено, ефективний засіб правового захисту, і таке право повинне встановлюватись судовим або будь-яким іншим компетентним органом, передбаченим правовою системою держави (ст. 2), та гарантувати можливість вільного вибору обвинуваченим захисника (п. 3 ст. 14). Основні принципи, що стосуються ролі юристів, прийняті восьмим Конгресом ООН з питань попередження злочинності і поводження з правопорушниками 27 серпня — 7 вересня 1990 p., передбачають, що кожна людина має право звернутися до будь-якого юриста за допомогою для захисту й відстоювання своїх прав та захисту їх на всіх стадіях кримінального судочинства (принцип 1 ); жодний суд чи адміністративний орган, в якому визнається право на адвоката, не відмовляється визнавати права юриста відстоювати в суді інтереси свого клієнта, за винятком тих випадків, коли юристу було відмовлено в праві виконувати свої професійні обов'язки відповідно до національного права і практики та цих принципів (принцип 19). Таким чином, наведені міжнародно- правові акти передбачають невід’ємне право людини захищати себе особисто або через вільно вибраного на власний розсуд захисника з-поміж юристів, які можуть надати ефективний правовий захист. Ці положення міжнародно-правових актів щодо права фізичної особи на захист від обвинувачення відтворені в положеннях ч. 1 ст. 59 Конституції України, які закріплюють право кожної фізичної особи на правову допомогу і право вільного вибору захисника з метою захисту від обвинувачення.

Як було зазначено в Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_6 щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України, статті 44 Кримінально-процесуального кодексу України, статей 268, 271 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про право вільного вибору захисника) № 13-рп/2000 від 16 листопада 2000 р., з метою забезпечення реалізації закріплених прав і свобод людини та громадянина Конституція України встановлює відповідні правові гарантії. Зокрема, в частині першій статті 59 Конституції України закріплено право кожного на правову допомогу. Право на правову допомогу - це гарантована Конституцією України можливість фізичної особи одержати юридичні (правові) послуги.

Згідно ч. 1 ст. 64 Конституції України Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Відповідно, суд вважає, що порушення Конституційного права ОСОБА_1 на захист, який йому гарантовано ст. 69 Конституції України, та ст. 268 КУпАП є достатньою підставою для визнання протоколу про адміністративне правопорушення серії, номер БД № 325505 від 19.10.2017 року незаконним, та закриття провадження по даній адміністративній справі.

Далі, що стосується самого адміністративного правопорушення, то слід зазначити наступне.

Згідно ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Отже, склад адміністративного правопорушення складають:

- об’єкт правопорушення (суспільні відносини в тій чи іншій сфері, на нормальний розвиток яких посягає правопорушення).

- об’єктивна сторона (конкретні дії, що виразилися в порушенні встановлених правил).

- суб»єкт, - особа, яка вчинила адміністративне правопорушення;

- суб»активна сторона, - психологічне відношення винної особи до вчиненого, - умисно, чи з необережності.

Суд зазначає, що кожна із сторін, зокрема, об»єктивна сторона адміністративного правопорушення повинна бути доведена належними та допустимими доказами, зокрема, в даному випадку, стан алкогольного сп»яніння повинен бути встановлений з дотриманням вимог як КУпАП, так і норм галузевого права.

Диспозиція ч. 1 ст. 130 КУпАП передбачає керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп ’яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп ’яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Згідно положень ст. 266 КУпАП огляд водія (судноводія) на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, проводиться з використанням спеціальних технічних засобів працівником міліції у присутності двох свідків.

У разі незгоди водія (судноводія) на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, працівником міліції з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров'я.

Перелік закладів охорони здоров'я, яким надається право проведення огляду особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, затверджується управліннями охорони здоров'я місцевих державних адміністрацій. Проведення огляду осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, в інших закладах забороняється.

Огляд особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, проведений з порушенням вимог цієї статті, вважається недійсним.

Суд зазначає, що під час складання протоколу та встановлення в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП, було допущено ряд суттєвих порушень, зокрема, в матеріалах справи відсутні належні докази проходження медичного огляду в установленому законом порядку, як того вимагає положення ст. 266 КУпАП.

Слід зазначити, що під час складання протоколу про адміністративне правопорушення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП поліцейський ні в якому не звільняється від обов’язку дотримуватись відповідного алгоритму дій (процедури) при проведенні огляду та оформленні його результатів, в тому числі фіксування факту перебування водія в стані алкогольного сп’яніння, а прямо на підставі ст. 19 Конституції України зобов»язаний дотримуватися такого порядку.

Окрім ст. 19 Конституції України, ст. 266 КУпАП, поліцейський повинен керуватися нормами галузевого права, зокрема, Інструкцією про порядок виявлення водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (затверджено Наказом МВС України, МОЗ України від 09.11.2015р. №1452/735), Порядком направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду (затв. Постановою КМУ №1103 від 17.12.2008р.) (далі по тексту Порядок), Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі (затв. Наказом МВС України №1395 від 07.11.2015р.).

Як зазначалось вище згідно ст. 266 КУпАП - направлення особи для огляду на стан алкогольного сп'яніння і проведення такого огляду здійснюються в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, а огляд особи на стан алкогольного сп'яніння проведений з порушенням вимог цієї статті, вважається недійсним.

Отже, порушення поліцейським Інструкцій та Порядку при здійсненні огляду, направлення на огляд та оформлення його результатів, в тому числі оформлення результатів перевірки від проходження огляду - тягне за собою визнання недійсними результату огляду, порушення порядку складення протоколу і як наслідок звільнення від адміністративної відповідальності особи в суді.

Відповідно до п.2 Порядку - огляду підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного сп'яніння згідно з ознаками такого стану, установленими МОЗ і МВС.

Згідно п. 3 Інструкції ознаками алкогольного сп’яніння є: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці.

Водії, стосовно яких у поліцейських є достатні підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного сп’яніння підлягають відстороненню від керування цими транспортними засобами та огляду на стан алкогольного сп’яніння (п. 1 розділу 9 Інструкції 2).

Отже, лише при наявності перелічених ознак у поліцейського виникають достатні підстави вважати, що водій перебуває у стані алкогольного сп’яніння. Ці ознаки мають бути зафіксовані в протоколі про адміністративне правопорушення, чого в даному протоколі не відображено.

Отже, положення ст. 266 Кодексу адміністративного правопорушення України передбачає порядок проходження огляду на стан сп’яніння, зокрема, він повинен проводитися в такому порядку:

- спочатку проводиться огляд водія на стан сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів працівником міліції у присутності двох свідків;

- у разі незгоди водія на проведення огляду на стан сп'яніння працівником міліції з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами, тоді проводиться огляд в закладах охорони здоров'я.

Вищевказана норма КУпАП дублюється нормами галузевого права, зокрема:

Згідно п. 3 Порядку та п. 6 Інструкції - огляд проводиться двома способами:

- поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів.

- лікарем закладу охорони здоров’я (у сільській місцевості за відсутності лікаря - фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту, який пройшов спеціальну підготовку).

За наявності ознак алкогольного сп’яніння поліцейський проводить огляд за допомогою спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом. Огляд здійснюється поліцейськими, які мають спеціальні звання. Поліцейськими використовуються лише спеціальні технічні засоби, які мають, зокрема, сертифікат відповідності та свідоцтво про повірку робочого засобу вимірювальної техніки. Огляд на стан сп’яніння проводиться з дотриманням інструкції з експлуатації спеціального технічного засобу. Перед проведенням огляду на стан сп’яніння поліцейський інформує особу, яка підлягає огляду на стан сп’яніння, про порядок застосування спеціального технічного засобу та на її вимогу надає сертифікат відповідності та свідоцтво про повірку робочого засобу вимірювальної техніки (п. 1-6 Інструкції)

Отже, поліцейський, зі спеціальним званням, виявивши перелічені ознаки сп’яніння, повинен запропонувати водію пройти огляд за допомогою спеціального технічного засобу при цьому, поліцейські повинні показати йому сертифікат відповідності та свідоцтво про повірку, проінформувати як використовувати технічний засіб згідно інструкції до спеціального технічного засобу. Якщо працівники поліції не показали сертифікат та свідоцтво, не проінформували як використовувати спеціальний технічний засіб і є при цьому свідки (але не обов’язково) - водій може правомірно відмовитися від проходження огляду, оскільки такий відбувався з порушенням Інструкції та Порядку, і як наслідок з порушенням ст. 266 КУпАП.

Водій транспортного засобу, що відмовився від проведення огляду на місці зупинки транспортного засобу - направляється поліцейським для проведення огляду до відповідного закладу охорони здоров'я. Огляд може також проводитися в спеціально обладнаних пересувних пунктах (автомобілях), що належать закладам охорони здоров'я і відповідають установленим МОЗ вимогам, (п. 6 Порядку).

У разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп’яніння на місці зупинки транспортного засобу або його незгоди з результатами огляду, проведеного поліцейським, такий огляд проводиться в найближчому закладі охорони здоров’я, якому надано право на його проведення відповідно до статті 266 Кодексу України про адміністративні правопорушення, (п. 7 Інструкції).

Форма направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, наведена в додатку 1 цієї Інструкції, (п.8 Інструкції).

Необхідно зазначити, що працівниками поліції було порушено порядок проходження огляду, який передбачений ст. 266 Кодексу, оскільки ОСОБА_1 в присутності двох свідків ніхто не пропонував пройти огляд на стан сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів працівником міліції у присутності двох свідків, а у разі його відмови від проходження огляду за допомогою технічних засобів, поліцейський повинен був запропонувати пройти огляд в закладах охорони здоров'я.

Ст. 251 КУпАП встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами.

Крім цього, ст. 256 КУпАП передбачено, що у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи.

Виходячи з вказаних положень КУпАП протокол про адміністративне правопорушення не є доказом вини особа, а лише містить дані про докази, якими підтверджується вина.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку щодо закриття провадження по даній справі з огляду на наступні дві обставини:

- було порушено право на захист ОСОБА_1;

- було порушено процедуру встановлення факту перебування ОСОБА_1 в стані алкогольного сп»яніння, що дає змогу суду застосувати наступні норми КУпАП.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 284 КУпАП по справі про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить одну з таких постанов, - про закриття справи.

Згідно ч. 2 ст. 284 КУпАП постанова про закриття справи виноситься при оголошенні усного зауваження, передачі матеріалів на розгляд громадської організації чи трудового колективу або передачі їх прокурору, органу досудового розслідування, а також при наявності обставин, передбачених статтею 247 КУпАП.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин, - відсутність події і складу адміністративного правопорушення.

Враховуючи вищевикладене, керуючись Наказом № 1376 від 06.11.2015 року «Про затвердження Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції», який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 01 грудня 2015 року за № 1496/27941, ст.ст. 9, 12, 13, ч. 4 ст. 127, 247, 268, 270, 283, п. 3 ч. 1 ст. 284 КУпАП, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Провадження у адміністративній справі № 368/1429/17, провадження № 3/368/293/17, відносно ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, не працюючого, - закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247, п. 3 ч. 1 ст. 284 КУпАП в зв»язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, яке передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Постанова може бути оскаржена до Апеляційного суду Київської області протягом 10 днів з дня її винесення.

Суддя: О.В. Закаблук