Постанова № 71427221, 26.12.2017, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 161/8026/17 Головуючий у 1 інстанції: Рудська С.М. Провадження № 22-ц/773/1689/17 Категорія: 30 Доповідач: Данилюк В. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 грудня 2017 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого судді Данилюк В. А.,

суддів Киці С. І., Шевчук Л. Я.,

з участю:

секретаря Вергуна Т. С.,

представника позивача Прокуратури Волинської області Романішиної Т. Л.,

представника позивача Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області Петрунів Т. С.,

представника відповідача ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом Першого заступника керівника Луцької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області до ОСОБА_6 про стягнення збитків, за апеляційними скаргами Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області та Заступника прокурора Волинської області на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 листопада 2017 року,

В С Т А Н О В И Л А:

Перший заступник керівника Луцької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області в травні 2017 року звернувся в суд позовною заявою до ОСОБА_6 про стягнення збитків.

Позов мотивовано тим, що вироком Ківерцівського районного суду Волинської області від 02.11.2016 року ОСОБА_6 була визнана винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України. Зазначеним вироком було встановлено, що ОСОБА_6, працюючи на посаді головного державного виконавця Першого ВДВС Луцького МУЮ, будучи згідно ч. 2 ст. 4 Закону України «Про державну виконавчу службу», державним службовцем, тобто службовою особою, неналежно виконувала свої службові обов'язки через несумлінне ставлення до них, чим вчинила службову недбалість. Так, ОСОБА_6 отримавши 15.11.2007 року для виконання наказ господарського суду Волинської області № 4/119-1 від 07.09.2002 року про стягнення з Волинського обласного дочірнього підприємства державної акціонерної компанії «Хліб України» (ВОДП ДАК «Хліб України») на користь Волинського головного регіонального управління комерційного банку «ПриватБанк» 1206403,47 грн., який надійшов після попередньої винесеної постанови про повернення виконавчого документу на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження», будучи зобов'язана діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, 16 листопада 2007 року в приміщенні Першого ВДВС Луцького МУЮ, маючи значний досвід роботи, неналежно віднеслась до своїх посадових обов'язків, виконуючи їх не у точній відповідності до закону, в порушення вимог ч. 5 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження», яким не передбачено право стягувача на повторне пред'явлення виконавчого документа у випадках його попереднього відкликання за письмовою заявою стягувача, винесла постанову про відкриття виконавчого провадження по виконанню наказу Господарського суду Волинської області № 4/119-1 від 07.09.2002 року. Також 13.12.2007 року, 13.03.2008 року, 31.03.2008 року ОСОБА_6 винесла постанови про арешт коштів боржника ВОДП ДАК «Хліб України», а 07.10.2008 року - постанову про стягнення з ВОДП ДАК «Хліб України» виконавчого збору, на підставі яких з рахунків ВОДП ДАК «Хліб України», відповідно до виставлених Першим ВДВС Луцького МУЮ платіжних вимог № 18 від 26.03.2008 року на суму 68863,62 грн., № 85 від 30.05.2008 року на суму 50264,09 грн., № 299 від 03.10.2008 року на суму 405877,74 грн. стягнуто та перераховано Волинському головному регіональному управлінню КБ «Приватбанк» - 477531,32 грн., та на користь держави - 47474,13 грн. виконавчого збору, тобто стягнуто коштів на загальну суму 525005,45 грн., які в подальшому за рішенням Господарського суду Волинської області від 04.10.2011 року були стягнуті з Державного бюджету шляхом безспірного списання Державним Казначейством України на користь ВОДП ДАК «Хліб України». Внаслідок неналежного виконання ОСОБА_6 своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них, державі було завдано тяжких наслідків, що виразилось у спричиненні збитків на загальну суму 525005,45 грн. Зазначені збитки відповідач ОСОБА_6 в добровільному порядку не відшкодувала. Відповідно до ч. 4 ст. 1191 ЦК України держава отримала право зворотної вимоги (регресу) до особи, винної за завдання шкоди. Тобто у разі регресу виконання первісного зобов'язання має характер правоприпиняючого та одночасно правоутворюючого юридичного факту. Просить суд стягнути з ОСОБА_6 на користь держави 525005,45 грн. збитків, заподіяних злочином.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 листопада 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, Головне управління Державної казначейської служби України у Волинській області та Заступник прокурора Волинської області кожен окремо подали апеляційні скарги.

Головне управління Державної казначейської служби України у Волинській області в своїй апеляційній скарзі вказує, що у рішенні суду першої інстанції вказано, що Головне управління Державної казначейської служби України у Волинській області, відшкодувавши шкоду, отримало право зворотної вимоги (регресу) до ОСОБА_6, однак позивач вважає таке твердження безпідставним, оскільки рішення виконувалось Державною казначейською службою України, а Головному управлінню Державної казначейської служби України у Волинській області про завдання збитків державі стало відомо у травні 2017 року, а тому строк позовної давності на звернення до суду не пропущено.

Заступник прокурора Волинської області в своїй апеляційній скарзі вказує, що реалізувати своє право на стягнення збитків, завданих державі діями ОСОБА_6, держава до 09.03.2017 року, тобто до моменту набрання вироком Ківерцівського районного суду Волинської області законної сили, яким встановлено вину ОСОБА_6, не мала змоги.

Таким чином, покликаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, неправильність встановлення обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, Головне управління Державної казначейської служби України у Волинській області та Заступник прокурора Волинської області просять скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

В суді апеляційної інстанції представник позивача Прокуратури Волинської області Романішина Т. Л. підтримала апеляційну скаргу Заступника прокурора Волинської області та апеляційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області з підстав у них наведених.

Представник позивача Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області Петрунів Т. С. підтримала апеляційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області та апеляційну скаргу Заступник прокурора Волинської області з підстав у них наведених.

Відповідач в судове засідання не з'явилась.

Представник відповідача ОСОБА_5 апеляційні скарги Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області та Заступник прокурора Волинської області не визнав та просив їх відхилити.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представників учасників справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених в суді першої інстанції, приходить до висновку, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що право зворотної вимоги (регресу) до посадової, службової особи, винної за завдану шкоду, виникає у держави з моменту виконання нею свого зобов'язання щодо відшкодування шкоди, а тому перебіг позовної давності в даному випадку має рахуватися з моменту, коли у держави виникло право зворотної вимоги до відповідача, тобто з 24.07.2011 року коли Державною казначейською службою України було виконано рішення Господарського суду Волинської області від 04.10.2011 року.

Суд першої інстанції встановив, що рішенням Господарського суду Волинської області від 27.02.2002 року по справі № 4/119-50 вирішено стягнути з Волинського обласного дочірнього підприємства ДАК «Хліб України» на користь КБ «ПриватБанк» в особі Волинського головного регіонального управління 1204585,47 грн. заборгованості по кредиту та відсотках, а також судові витрати в сумі 1818 грн.

На виконання даного рішення Господарським судом Волинської області 07.09.2002 року було видано наказ № 4/119-1 з терміном пред'явлення до 27.11.2002 року.

14.03.2005 року стягувач Волинське ГРУ КБ «ПриватБанк» звернувся з заявою про відмову від стягнення і повернення наказу господарського суду № 4/119-1 від 07.09.2002 року без виконання.

28.03.2005 року підрозділом примусового виконання рішень направлено сторонам постанову за № 3-49/1466 про повернення виконавчого документа на підставі ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження».

16.11.2007 року Перший відділ ДВС Луцького міського управління юстиції виніс постанову про відкриття виконавчого провадження по наказу Господарського суду Волинської області від 07.09.2002 року № 4/116-1, а13.03.2008 року постанову про арешт коштів Волинського обласного дочірнього підприємства ДАК «Хліб України» в сумі 1206403,47 грн.

Згідно постанови Першого відділу ДВС Луцького МУЮ від 13.03.2008 року, якою накладено арешт на кошти Волинського ОДП ДАК «Хліб України» на суму 1206403,47 грн., які знаходились на рахунках підприємства, протягом березня-жовтня 2008 року платіжними вимогами № 85 від 30.05.2008 року, № 18 від 26.03.2008 року, № 299 від 03.10.2008 року на виконання наказу від 07.09.2002 року № 4/119-1 з розрахункового рахунку підприємства було списано кошти в загальній сумі 525005,45 грн.

В платіжних вимогах призначенням платежу було вказано: стягнути борг згідно наказу № 4/119-1ГС від 07.09.2002 року з Волинського обласного дочірнього підприємства ДАК «Хліб України» на користь ВГРУ КБ «ПриватБанк» в сумі 1206403,47 грн. (ст. 3 п. 1 Закону України Про виконавче провадження).

Ухвалою Господарського суду Волинської області 13.10.2008 року у справі № 4/119-50 було задоволено скаргу Волинського ОДП ДАК «Хліб України» - скасовано Постанови першого відділу ДВС Луцького МУЮ від 16.11.2007 р. Про відкриття виконавчого провадження та від 13.03.2008 р. Про арешт коштів боржника. Дана ухвала суду набрала законної сили і є чинною.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 20.01.2010 року у справі № 4-119-50 визнано неправомірними дії першого відділу ДВС Луцького МУЮ по стягненню виконавчого збору з ВОДП ДАК «Хліб Україна». Дана постанова суду набрала законної сили і є чинною.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 04.10.2011 року у справі № 5004/1699/11 за позовом ВОДП ДАК «Хліб Україна» до першого ВДВС Луцького МУЮ ГУ Державного казначейства України у Волинській області про стягнення грошових коштів, позовні вимоги ВОДП ДАК «Хліб Україна» було задоволено, стягнуто з державного бюджету, шляхом безспірного списання Державним казначейством України на користь ВОДП ДАК «Хліб Україна» грошові коти в сумі 525005,45 грн. матеріальної шкоди (а.с. 60-66). Дане рішення суду набрало законної сили і є чинним.

04.07.2012 року на виконання рішенням господарського суду Волинської області від 04.10.2011 р. у справі № 5004/1699/11 Державною казначейською службою України на користь ВОДП ДАК «Хліб Україна» були перераховані грошові кошти в сумі 525005,45 грн. (а.с. 67).

Вироком Ківерцівського районного суду Волинської області від 02.11.2016 року ОСОБА_6 була визнана винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України (а.с. 8-11). Даний вирок набрав законної сили 09.03.2017 року (а.с. 12-13).

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Частиною шостою статті 261 цього Кодексу передбачено, що за регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання.

За ч. 4 ст. 1191 ЦК України держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, відшкодувавши шкоду, завдану посадовою, службовою особою внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності відповідно органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, мають право зворотної вимоги до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування (крім відшкодування виплат, пов'язаних із трудовими відносинами та відшкодуванням моральної шкоди).

Таким чином, на підставі наведених норм права та встановлених обставин справи суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що позивач Головне управління Державної казначейської служби України у Волинській області, відшкодувавши шкоду, отримав право зворотної вимоги (регресу) до відповідача про відшкодування шкоди, завданої її діями, 24.07.2011 року, коли Державною казначейською службою України було виконано рішення Господарського суду Волинської області від 04.10.2011 року, а з позовною заявою Перший заступник керівника Луцької місцевої прокуратури Волинської області в інтересах держави в особі Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області звернувся до суду 23.05.2017 року (а.с. 1), тобто після спливу трирічного строку позовної давності. Про застосування строку позовної давності було заявлено відповідачем (а.с. 55).

На підставі наведеного, на думку суду апеляційної інстанції, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що позивач пропустив строк позовної давності, така ж правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 30.03.2016 року у справі № 6-18534цс15.

Доводи апеляційної скарги позивача та Заступника прокурора Волинської області щодо того, що строк позовної давності на звернення до суду з позовом в даній справі не пропущено, спростовуються наведеним вище.

Посилання прокурора в апеляційній скарзі на те, що строк позовної давності слід відраховувати з моменту набрання вироком Ківерцівського районного суду Волинської області від 02.11.2016 року законної сили, а саме з 09.03.2017 року, суд апеляційної інстанції не приймає, оскільки діюче законодавство України в даному випадку не ставить виникнення права на регрес в залежність від притягнення особи за винні дії до кримінальної відповідальності, а вказує, що перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання.

Посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що суд не залучив до участі у справі Державну казначейську службу України, як третю особу на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, також не є підставою для задоволення апеляційної скарги, оскільки в ухвалі від 06 листопада 2017 року в даній справі Луцький міськрайонний суд Волинської області навів мотиви такої відмови і вказане не є обставиною, що свідчить про незаконність чи необґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Виходячи з вищенаведеного, повно та об'єктивно дослідивши всі обставини справи і давши їм вірну правову оцінку, суд першої інстанції ухвалив обґрунтоване рішення.

Наведені в апеляційних скаргах доводи не спростовують висновків суду, вони були предметом розгляду в суді першої інстанції і їм дана правильна правова оцінка.

Отже, рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 259, 268, 367, 368, 371, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області та апеляційну скаргу Заступника прокурора Волинської області залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 листопада 2017 року в даній справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Головуючий

Судді

Повний текст постанови складено 04 січня 2018 року.