Постанова № 71427191, 02.01.2018, Апеляційний суд Вінницької області

Провадження №22-ц/772/126/2018

Категорія: 47

Головуючий у суді 1-ї інстанції Слісарчук О. М.

Доповідач :Ковальчук О. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 січня 2018 рокуСправа № 141/469/17м. Вінниця

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Вінницької області в складі :

головуючого Ковальчука О.В.,

суддів : Якименко М.М., Стадника І.М.

за участю секретаря Кирилюк Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до Оратівської районної державної адміністрації Вінницької області, Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання права на земельну частку (пай),

за апеляційною скаргою ОСОБА_2, подану його представником ОСОБА_3, на рішення Оратівського районного суду Вінницької області, ухвалене у цій справі 19 жовтня 2017 року, зі складанням його повного тексту 23 жовтня 2017 року у смт. Оратів суддею Оратівського районного суду Вінницької області Слісарчуком О.М.,

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним позовом, мотивуючи його тим, що 31 травня 1995 року він був прийнятий в члени Колективного сільськогосподарського підприємства «Нове життя» с. Стрижаків Оратівського району Вінницької області (далі - КСП «Нове життя»), а 08 травня 1998 року звільнився за власним бажанням.

29 грудня 1995 року КСП «Нове життя» Стрижаківською сільською радою Оратівського району Вінницької області видано Державний акт на право колективної власності на землю, до якого додано список громадян - членів колективного сільськогосподарського підприємства. До цього списку позивача не внесено, тому йому не видано сертифікат на право на земельну частку (пай).

У період з 1995 по 1996 роки позивач неодноразово звертався до керівництва КСП «Нове життя» з приводу не включення його у зазначені списки та не видачі сертифіката, але йому повідомляли, що він немає такого права, не пояснюючи при цьому причин відмови.

Лише влітку 2016 року під час розмови з особами, які раніше працювали з ним у КСП «Нове життя» та які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай), при спілкуванні з юристами та перегляді законодавства, він дізнався про його порушене право, тому звернувся до суду і просив визнати за ним право на земельну частку (пай) площею 3,35 на в умовних кадастрових гектарах, вартістю 123 341 грн., розташовану на території Стрижаківської сільської ради Оратівського району Вінницької області за межами населеного пункту.

Рішенням Оратівського районного суду Вінницької області від 19 жовтня 2017 року у задоволення позову відмовлено.

Не погодившись із ухваленим рішенням, позивач через свого представника ОСОБА_3, посилаючись на недоведеність обставин, що мають значення для справи та які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, в апеляційній скарзі просить рішення суду скасувати та ухвали нове, яким заявлені позовні вимоги задовольнити.

Від Оратівської районної державної адміністрації Вінницької області надійшли заперечення на цю скаргу, в яких відповідач зазначає, що ОСОБА_2 пропущено строк позовної давності звернення до суду з таким позовом, тому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Колегія суддів відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін з таких підстав.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно зі ст. ст. 10, 60 ЦПК України (в редакції цього Кодексу на момент розгляд справи судом першої інстанції) кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Судом встановлено, що відповідно до трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_1 ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_2 був прийнятий у члени КСП «Нове життя» 21 травня 1995 року і звільнений 08 травня 1998 року за власним бажанням (а.с. 13).

Згідно з архівним витягом із протоколу № 11 засідання правління КСП «Нове життя» від 31 травня 1995 року, виданого архівним відділом Оратівської районної державної адміністрації 04 квітня 2016 року за № 130/01-22, на цьому засіданні було вирішено прийняти ОСОБА_2 у члени КСП «Нове життя» і на роботу (а.с. 14).

04 квітня 2016 року архівним відділом Оратівської районної державної адміністрації видано архівну довідку №128/01-22 (а.с. 15) про те, що в період 1995-2000 років в с. Стрижаків Оратівського району Вінницької області діяло КСП «Нове життя». У 2000 році на базі цього підприємства утворено ТОВ «Нове життя» (протокол загальних зборів членів КСП від 10.02.2000 року № 1).

Відповідно до Державного акта на право колективної власності на землю серії НОМЕР_2, виданого 29 грудня 1995 року Стрижаківською сільською Радою народних депутатів, КСП «Нове життя» було передано в колективну власність 813,1 гектарів землі для сільськогосподарського використання (а.с. 16-20).

Станом на 15 лютого 1996 року складено списки членів КСП «Нове життя» на розпаювання землі (а.с. 21-23), в яких позивач ОСОБА_2 не зазначений, що також підтверджується й випискою № 29-28-99.3-455/2-16 від 31 жовтня 2016 року, виданою відділом Держгеокадастру в Оратівському районі Вінницької області (а.с. 24), про те, що ОСОБА_2 в цих списках не рахується.

Згідно свідоцтва про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майнового сертифікату) серії НОМЕР_3, виданим Стрижаківською сільською радою 20 грудня 2001 року, ОСОБА_2 належить право на пайовий фонд майна КСП «Нове життя» ТОВ «Нове життя» в с. Стрижаків Оратівського району Вінницької області відповідно до списку осіб, які мають право на майновий пай, затвердженого зборами співвласників 17 травня 2000 року в розмірі 748 грн. або 0,03% від загальної вартості майна (а.с. 26).

Відповідно до листа Стрижаківської сільської ради Оратівського району Вінницької області № 145/02-11 від 06 грудня 2016 року, наданого на заяву ОСОБА_2 від 17 листопада 2016 року про виділення йому земельної ділянки (паю) площею 3,35 га, як члену КСП «Нове життя», відповідно до розділу X ст.12 Перехідних положень земельного кодексу України, сільська рада не уповноважена за межами населених пунктів займатися земельними відносинами (а.с. 27).

Допитаний в суді першої інстанції свідок ОСОБА_4 пояснив, що він працював разом із позивачем у КСП «Нове життя» з 1995 по 1998 роки і вони були членами цього підприємства. ОСОБА_2 не отримав сертифікат на право на земельну частку (пай), оскільки в момент видачі сертифікатів їх видавали тим, хто довше працював в КСП «Нове життя». У 2016 році ОСОБА_2 звернувся до нього, і повідомив, що йому не надано земельної частки (паю), на запитання, чому він не звертався з цього приводу до КСП «Нове життя», ОСОБА_2 пояснив, що звертався до керівництва підприємства і йому відмовили, тому звернеться до суду за захистом своїх прав.

Рішенням Оратівського районного суду Вінницької області від 02 березня 2017 року (а.с. 40-45), залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 13 квітня 2017 року (а.с. 47-49), відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до Стрижавської сільської ради Оратівського району Вінницької області, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог, відділу Держгеокадастру в Оратівському районі Вінницької області, Оратівської районної державної адміністрації Вінницької області, про визнання права на земельну частку (пай).

Встановивши викладені обставини, суд першої інстанції, керуючись ст. ст. 256, 257, 261, 267 ЦК України, Указом Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям», Законом України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», зробив висновок про те, що позивач, як член КСП «Нове життя», має право на земельну частку (пай), однак, звернувся з цим позовом понад встановлені строки позовної давності, не довівши поважність причин їх пропуску, тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позову з підстав пропуску позивачем строку позовної давності, про застосування якого було заявлено відповідачами у справі.

Представник позивача ОСОБА_3, заявляючи клопотання про визнання причин пропуску строку позовної давності поважними та поновлення цього строку зазначив, що лише влітку 2016 року під час розмови з особами, які раніше працювали з ОСОБА_2 у КСП «Нове життя» та які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай), при спілкуванні з юристами та перегляді законодавства, позивач дізнався про своє порушене право та звернувся до суду за його захистом.

У позовній же заяві позивач ОСОБА_2 вказав, що під час розпаювання земель відповідно до зазначеного вище Указу Президента України, у період з 1995-1996 років, він неодноразово звертався до керівництва КСП «Нове життя» із приводу не включення його в списки, додані до Державного акту на право колективної власності на землю та невидачі йому сертифіката на земельну частку (пай), однак йому повідомляли, що він немає права на земельну частку (пай), не пояснюючи причин цього.

Таким, чином позивач сам вказав, що про порушення такого права йому стало відомо ще в 1995-1996 роках. Проте, відтоді за захистом своїх прав він не звертався, а відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Правова необізнаність позивача, зайнятість на роботі, як на те посилається позивач, не може бути визнана поважною причиною пропуску строку позовної давності на більш як двадцять років, та не звільняє його від дотримання встановлених законом строків для звернення до суду за захистом порушеного чи оспорюваного права, та від необхідності бути обізнаним стосовно своїх прав, тим більше якщо вони не є прихованими чи умисно закритими.

Крім того, встановлений судом першої інстанції час, коли ОСОБА_2 стало відомо про порушення його права на отримання земельної частки (паю) як члена КСП «Нове життя», та з якого почався для нього перебіг строку позовної давності, встановлено і зазначеними вище судовими рішеннями від 02 березня 2017 року та від 13 квітня 2017 року, які набрали законної сили, тому встановлені у них обставини, з огляду на положення ст. 61 ЦПК України (у редакції цього Кодексу на час ухвалення оскаржуваного рішення), не доказуються при розгляді інших справ.

Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до цитування змісту позовної заяви та до посилань на те, що позивач, хоча і звертався у 1995 -1996 роках до керівництва КСП «Нове життя», однак тоді йому не було відомо, що він має право на земельну частку (пай), оскільки його запевнили у протилежному, а однозначно про його порушене право йому стало відомо лили у 2016 році.

Такі доводи висновків суду не спростовують, юридична необізнаність не є поважною причиною пропуску строку позовної давності, оскільки особа повинна знати про стан своїх майнових прав, що узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові цього суду від 16 листопада 2016 року у справі № 6-2469цс16 (який відповідно до 360-7 ЦПК України (в редакції цього Кодексу на час ухвалення оскаржуваного рішення) має враховуватись судами при застосуванні таких норм права).

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого ст. 60 ЦПК України (у редакції цього Кодексу на час розгляду справи у суді першої інстанції), про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Всупереч цим вимогам позивач не довів поважність пропуску ним строку позовної давності, тому висновки суду першої інстанції є вірними, доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують, тому відповідно до положень ст. 375 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 - 384, 389 ЦПК України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, подану його представником ОСОБА_3, залишити без задоволення, рішення Оратівського районного суду Вінницької області від 19 жовтня 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили із дня її прийняття.

Касаційна скарга на постанову може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів із дня складання повного тексту постанови.

Головуючий О.В. Ковальчук

Судді : М.М. Якименко

І.М. Стадник

Повний текст постанови виготовлено 04 січня 2018 року.