Постанова № 7142376, 26.11.2009, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 2-а-6518/09/1570

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2009 року 09 год.39хв. м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Корой С.М.

при секретарі судового засідання Нейковій Т.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом контрольно-ревізійного управління в Одеській області до Вилковської виправної колонії управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Одеській області (№ 141) про стягнення 33727 гривень 14 копійок, суд,-

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов контрольно-ревізійного управління в Одеській області до Вилковського лікувально-трудового профілакторію, в якому позивач просить суд стягнути з відповідача на користь державного бюджету України (р/р 31114115700234, ЄДРПОУ 23214689 УДК у Кілійському районі, МФО 828011, код 24060300 Банк ГУДКУ в Одеській області) 33727 гривень 14 копійок.

Згідно із наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 22.05.2009 року № 106, та свідоцтв про державну реєстрацію юридичної особи (а.с.83-65) Вилковський лікувально-трудовий профілакторій управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Одеській області з 25.05.2009 року реорганізовано в установу мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання для чоловіків, вперше засуджених до позбавлення волі за злочин невеликої та середньої тяжкості, а також переведених з колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання і колоній середнього рівня безпеки, та присвоєно найменування «Вилковська виправна колонія управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Одеській області (№ 141)», зазначена установа є правонаступником усіх прав та обовязків профілакторію, з огляду на встановлені обставини враховуючи клопотання представників відповідача за згодою представника позивача суд у судовому засіданні допустив заміну неналежної сторони відповідно до приписів ч.1 ст. 52 КАС України.

В своєму позові позивач зазначив, що ним було проведено планову ревізію використання бюджетних коштів, виділених Державному департаменту України з питань використання покарань на здійснення виконання покарань та утримання персоналу установ і органів кримінально-виконавчої системи у Вилковському лікувально-трудовому профілакторії за період з 01.01.2006 року по 01.05.2007 року, під час чого встановлено, що в порушення Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 року № 228, установою проведено покриття витрат за рахунок бюджетних коштів витрат фізичних осіб всупереч законодавству при відсутності дебіторської заборгованості в обліку на загальну суму 33727,14 грн. Вказані збитки виникли через лише часткову сплату фізичними особами за використання водонасосної станції, яка обліковується на балансі установи. Позивач зазначає, що позов поданий ним в межах строку, передбаченого ст. 99 КАС України, з огляду на те, що позов подавався ним раніше, а 23.10.2008 року він був залишений судом без розгляду, та посилається на ч. 3 ст. 100 КАС України, відповідно до якої позовні заяви приймаються до розгляду адміністративним судом незалежно від закінчення строку звернення до адміністративного суду.

Відповідач надав до суду заперечення (а.с.39-43), в яких зазначив, що на його балансі знаходиться водонасосна станція для забезпечення питною водою осіб, які утримуються у Вилківському ЛТП, обслуговування якої згідно із штатним розписом здійснюється 5 особами. Оплата праці вказаних працівників здійснюється відповідно до встановлених посадових окладів, тому видатки на заробітну плату проведені для забезпечення установи водою, що обумовлено характером її діяльності. Вказана водонасосна станція також використовувалась для обслуговування для забезпечення водою будинків, які були збудовані за кошти відповідача і в яких мешкали працівники цієї установи. Витрати установи у звязку з подачею води у ці будинки за 2006 рік та 4 місяця 2007 року склали 6021,74 грн., а споживачам протягом цього періоду нарахована плата за спожиту воду у розмірі 6991,32 грн., що повністю покрило витрати установи. Відповідач зазначив, що забезпечення холодною водою відноситься до житлово-комунальних послуг, які у відповідності із п. 4 ст. 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» є регульованими, а встановлення тарифів оплати побутових, комунальних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади, а також погодження цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності, відноситься до компетенції міської ради. Фактична собівартість за 1 м? води, виробленої водонасосною станцією, у 1 кварталі склала 9,86 грн., а у розрахунках позивача використаний тариф у розмірі 14,98 грн. за 1 м? води. У той час, коли тариф на централізоване водозабезпечення для населення у м. Вилкове, затверджений Вилковською міською радою, складає 4,80 грн. з однієї людини. Погодження щодо нарахування плати за воду у розмірі 9,86 грн. Вилковською міською радою не було надано, у звязку з чим нарахування плати за воду проводилось за ціною 2,80 грн. за м?, що складає 5,60 грн. з однієї людини в місяць.

У судовому засіданні позивач підтримав вимоги та обґрунтування адміністративного позову у повному обсязі.

Представники відповідача проти адміністративного позову заперечували, посилаючись при цьому на доводи та обґрунтування, викладені в наданих до суду запереченнях, а також надали до суду доповнення до заперечень (а.с. 65-67), в яких зазначили, що у вимозі про усунення виявлених ревізією порушень фінансової дисципліни від 27.06.2007 року № 380-14/609, висунутих до відповідача за результатами проведеної перевірки, не вказано на необхідність перераховувати кошти на користь державного бюджету, а також не вказані коди економічної класифікації видатків, коди програмної класифікації видатків, кому відшкодовувати та реквізити отримувача коштів. Крім того відповідач зазначає, що Вилковський ЛТП є розпорядником третього ступеню коштів Державного бюджету, передбачених на утримання Державної кримінально-виконавчої служби України, тобто утримується за рахунок Державного бюджету.

16.11.2009 року позивач надав пояснення щодо заперечень відповідача (а.с.74-78), в яких вказав, що з висновком в акті ревізії відповідальні особи відповідача були згодні та підписали його без заперечень. Позивач зазначив, що на підставі доручення Одеської прокуратури з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах за фактом відшкодувань за рахунок бюджетних коштів витрат по водонасосної станції Вилковського ЛТП стороннім фізичним особам було проведене службове розслідування, за результатами чого складений акт, яким встановлено недоотримання доходів від споживачів води на загальну суму 33727,14 грн., що віднесено на витрати Вилковського ЛТП. Відповідач також вказує на ст. 7 Закону України «Про ціни та ціноутворення», відповідно до якої на всі види продукції, товарів і послуг ціну встановлює сама установа (за винятком тих, за якими здійснюється державне регулювання цін і тарифів), а також ст. 9 цього Закону, згідно з якою органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які своїм рішенням установлюють ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги в розмірі, нижчому від розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво (надання), зобовязані відшкодовувати субєкту господарювання різницю між затвердженим розміром ціни (тарифу) та розміром економічно обґрунтованих витрат на виробництво (надання) зазначених послуг за рахунок коштів відповідних бюджетів.

Суд, заслухавши осіб, що зявились в судове засідання, дослідивши доводи адміністративного позову та заперечень на нього, пояснення, матеріали справи та обставини, якими обґрунтовуються вимоги, докази, якими вони підтверджуються, встановив наступне.

Працівниками контрольно-ревізійного управління в Одеській області проведено планову ревізію використання бюджетних коштів, виділених Державному департаменту України з питань використання покарань на здійснення виконання покарань та утримання персоналу установ і органів кримінально-виконавчої системи у Вилковському лікувально-трудовому профілакторії ( далі Вилковський ЛТП) за період з 01.01.2006 року по 01.05.2007 року, за результатами якої складено акт ревізії від 22.06.2007 року № 380-30/26 (а.с. 6-23).

У зазначеному акті ревізії були вказані деякі фінансові порушення законодавства з питання використання коштів державного бюджету, зокрема, встановлено, що в порушення п.20 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 року № 228, а саме в частині включення до кошторисів установ видатків, необхідність яких обумовлена характером діяльності установи. Так, Вилковським ЛТП проведено покриття витрат за рахунок бюджетних коштів витрат фізичних осіб всупереч законодавству при відсутності дебіторської заборгованості в обліку на загальну суму 33727,14 грн.

Згідно із п.20 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 року № 228 під час визначення обсягів видатків та/або надання кредитів з бюджету розпорядників нижчого рівня головні розпорядники повинні враховувати об'єктивну потребу в коштах кожної установи, виходячи з її основних виробничих показників і контингентів, які встановлюються для установ (кількість класів, учнів у школах, ліжок у лікарнях, дітей у дошкільних закладах тощо), обсягу виконуваної роботи, штатної чисельності, необхідності погашення дебіторської і кредиторської заборгованості та реалізації окремих програм і намічених заходів щодо скорочення витрат у плановому періоді.

Судом встановлено, що для забезпечення питною водою осіб, які утримуються у Вилковському ЛТП, на балансі установи знаходиться водонасосна станція, яка також додатково обслуговує житлові будинки, що були збудовані за кошти установи, та в яких мешкали співробітники установи.

Відповідно до штату Вилковського ЛТП (а.с.48-49) водонасосна станція обслуговується 5 робітниками. Необхідність забезпечення питною водою установи обумовлена характером її діяльності, отже видатки на оплату праці працівників, які обслуговують водонасосну станцію, правомірно включені до кошторису установи 2006-2007 років.

Згідно з наданою калькуляцією фактичної вартості 1 м? води, яка вироблена водонасосною станцією Вилковського ЛТП за 1-й квартал 2006 року, (а.с. 30) витрати на 1 м? складали 9,86 грн.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.08.2007 року № 1017 «Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися органами та установами Державної кримінально-виконавчої служби» затверджений перелік платних послуг, які можуть надаватися органами та установами Державної кримінально-виконавчої служби, серед яких, зокрема, визначені теплопостачання, водопостачання та водовідведення, очищення каналізаційних стоків. Пунктом 2 вказаної постанови установлено, що платні послуги, перелік яких затверджений цією постановою, надаються у випадках, передбачених законодавством, виключно на добровільних засадах за зверненням юридичних і фізичних осіб. Таким чином, суд встановив, що Вилковський ЛТП володіє правом надання платних послуг з водопостачання.

Судом встановлено, що відповідачем у жовтні-грудні 2006 року були укладені договори з абонентами, які є споживачами води по Вилковському ЛТП, умови яких передбачали оплату споживачам за воду відповідно показань лічильника за тарифом 9,86 грн. за 1 м?.

Відповідно до відомостей, викладених в акті ревізії,фактична собівартість 1 м? питної води розрахована шляхом ділення загальної суми видатків з утримання насосної станції на загальний обсяг виробленої та поданої споживачам води, що склало 14,98 грн. у 2006 році та 9,79 грн. за 4 місяця 2007 року.

Відповідно до ст.6 Закону України «Про ціни і ціноутворення» в народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи.

Згідно із ст.9 вказаного Закону державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються на ресурси, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, на товари і послуги, що мають вирішальне соціальне значення, а також на продукцію, товари і послуги, виробництво яких зосереджено на підприємствах, що займають монопольне (домінуюче) становище на ринку. Державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються державними органами України. Ціни і тарифи на житлово-комунальні послуги (в тому числі на електроенергію і природний газ для комунально-побутових потреб населення України), послуги громадського транспорту і зв'язку встановлюються Кабінетом Міністрів України за погодженням з Верховною Радою України.

Ст.31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлює порядок формування та затвердження цін і тарифів на житлово-комунальні послуги. Згідно із нормами цієї статті виконавці (виробники) здійснюють розрахунки економічно обґрунтованих витрат на виробництво житлово-комунальних послуг і подають їх на затвердження органам місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Органи місцевого самоврядування затверджують ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги в розмірі економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво. У разі затвердження цін (тарифів) на житлово-комунальні послуги нижчими від розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво орган, що їх затвердив, зобов'язаний відшкодувати з відповідного місцевого бюджету виконавцям (виробникам) різницю між затвердженим розміром цін (тарифів) та економічно обґрунтованими витратами на виробництво цих послуг. Видатки на відшкодування втрат підприємств, що пов'язані із затвердженням цін (тарифів) на житлово-комунальні послуги нижчими від розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво, відповідна сільська, селищна, міська рада передбачає у відповідному місцевому бюджеті.

Відповідно до пп. 2 п. «а» ст. 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать повноваження щодо встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади; погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності.

Таким чином, судом встановлено, що тарифи на воду, що поставлялась Вилковською водонасосною станцією, повинні були бути погоджені виконавчим комітетом Вилківської міської ради, проте відповідного погодження тарифів, за умовами яких відповідачем були укладені договори зі споживачами, від вказаного органу місцевого самоврядування отримано не було.

У той же час, рішенням Вилківської міської ради від 09.11.2006 року № 126 «Про затвердження тарифів на водоспоживання» (а.с. 47) були затверджені тарифи на водоспоживання, що вступають у силу з 01.10.2006 року: для населення, яке не використовує водоміри, - 4,80 грн.. з однієї людини.

Отже, враховуючи вищевикладене, Вилковське ЛТП не мало права встановлювати тарифи на постачання питної води стороннім особам вищі, ніж встановлені або погоджені Вилківською міською радою, та з огляду на цей факт, Вилковським ЛТП правомірно не проводилось нарахування абонплати за поставлену воду за тарифом у розмірі фактичної собівартості, яка згідно із розрахунками перевищує затверджений органом місцевого самоврядування тариф, а непокриті видатки у разі їх економічної обґрунтованості згідно із чинним законодавством повинні відшкодовуватись відповідним органом місцевого самоврядування.

Суд критично оцінює посилання позивача в обґрунтування своїх позовних вимог на норми ст. 9 Закону України «Про ціни та ціноутворення» щодо необхідності відшкодування Вилківською міською радою різниці між економічно обґрунтованими затратами на послуги з водопостачання та затвердженими відповідною місцевою радою тарифами, що є нижчими ніж собівартість послуги, з огляду на те, що відповідно до цієї норми Закону відшкодування зазначеної різниці повинно проводитись установі, що надавала такі послуги, у той час як позивач просить стягнути кошти з Вилковського ЛТП на користь державного бюджету України.

Наданий до суду висновок службового розслідування, яке проводилось на виконання вказівки Одеської прокуратури з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах від 31.08.2007 року № 88/07 вих. за фактом відшкодувань за рахунок бюджетних коштів витрат по водо насосній станції Вилковського ЛТП стороннім фізичним особам, затверджений начальником управління ДДУВП в Одеській області 15.09.2007 року (а.с.), відповідно до ст. 72 КАС України не має преюдиціального значення для суду.

Судом встановлено, що позивачем направлено Вилковському ЛТП вимогу про усунення виявлених ревізією порушень фінансової дисципліни від 27.06.2007 року № 380-14/609 (а.с. 24). Однак, вищевказані вимоги не передбачають стягнення на користь держави грошових коштів у розмірі 33727,14 грн. Взагалі вимога про сплату коштів відповідачем на користь держави відсутня.

Згідно із п. 10 ст. 10 Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» контрольно-ревізійному управлінню в областях надається право звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Таким чином, суд встановив, що позивач не звертався до відповідача з вимогою про сплату на користь держави грошових коштів у розмірі 33727,14 грн., а тому у нього відсутні правові підстави для звернення із відповідним позовом до суду. Крім того, самі порушення, що зазначені в акті перевірки, також не можуть бути підставою для стягнення суми до бюджету через їх необґрунтованість та помилковість.

Крім того представники відповідача звернулись до суду із клопотанням про застосування наслідків пропущення строків звернення до адміністративного суду передбачених ч.1 ст.100 КАС України, зазначивши, що вимога про усунення виявлених ревізією порушень фінансової дисципліни була направлена позивачу 27.06.2007 року. У вимозі вказано, що про вжиті заходи та виконання вимог необхідно надіслати письмову інформацію з доданням необхідних документів в термін до 13.07.2007 року. Отже, право на звернення до суду виникло у позивача 13.07.2007 року.

Частиною 2 ст.99 КАС України встановлений річний строк для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Адміністративний позов КРУ в Одеській області до Вилковського ЛТП був поданий 12.03.2009 року, тобто після спливу встановленого ч.2 ст. 99 КАС України строку.

Відповідно до ч.1 ст.100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Враховуючи наведене, оцінюючи наявні у матеріалах справи письмові докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги контрольно-ревізійного управління в Одеській області задоволенню не підлягають, оскільки позивачем пропущено строк для звернення до адміністративного суду, що є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову. Як встановлено судом, позивач у своїй вимозі від 27.06.2007 року №380-14\609 до відповідача «Про усунення виявлених ревізією у Вилківському лікувально-трудовому профілакторії порушень фінансової дисципліни» встановив останньому термін до 13.07.2007 року для надання інформації про вжиті заходи ( копія а.с.24), отже строк для звернення до суду розпочав свій перебіг з 13.07.2007 року, дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про неналежне виконання відповідаче зазначеної вище вимоги. Проте позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача у даному судовому провадженні лише 12.03.2009 року. Позивач не звертався до суду із клопотанням, щодо поновлення пропущеного строку звернення до суду і не вказував поважних причин його пропуску, а відповідач крім інших заперечень наполягає на застосуванні наслідків пропущення строків звернення позивача до адміністративного суду, а саме відмови у його задоволенні.

Суд не враховує і відхиляє як неправові посилання позивача, як на підставу так-званого не пропуску строків звернення до адміністративного суду - на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 23.10.2008 року в адміністративній справі за №2-а-1524\08 про залишення без розгляду адміністративного позову Контрольно-ревізійного управління в Одеській області до Вилківського лікувально-трудовому профілакторію про стягнення до бюджету 33727 гривень 14 копійок.

Судом встановлено, що аналогічний позов контрольно-ревізійного управління в Одеській області до Вилківського лікувально-трудовому профілакторію про стягнення до бюджету 33727 гривень 14 копійок 23 жовтня 2008 року, ухвалою Одеського окружного адміністративного суду був залишений без розгляду у звязку із повторним не прибуттям у судове засідання без поважних причин представника позивача (копія а.с.25), а приписами ч.3 ст.155 КАС України передбачено, що особа, позовна заява якої залишена без розгляду, після усунення підстав, з яких заява була залишена без розгляду, має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку, тобто відлік строку звернення до адміністративного суду обчислюється в загальному порядку, оскільки відповідно до ч.10 ст.103 КАС України, тільки зупинення провадження в адміністративній справі зупиняє перебіг усіх процесуальних строків у цій справі.

На підставі встановленого, суд вважає, що вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 2,4, 9, 69-72, 86, 158-163, 167, 254 КАС України суд, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову контрольно-ревізійного управління в Одеській області до Вилковської виправної колонії управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Одеській області (№ 141) про стягнення 33727 гривень 14 копійок - відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана протягом 20 днів, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд шляхом подання в 10-денний строк з дня складання постанови в повному обсязі заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, або в порядку ч.5 ст.186 КАС України.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний суддею 27. 11.2009 року.

Суддя С.М.Корой

Справа № 2-а-6518/09/1570

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(вступна та резолютивна частини)

26 листопада 2009 року 09 год.39 хв. м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Корой С.М.

при секретарі судового засідання Нейковій Т.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом контрольно-ревізійного управління в Одеській області до Вилковської виправної колонії управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Одеській області (№ 141) про стягнення 33727 гривень 14 копійок - відмовити повністю.

В С Т А Н О В И В :

Зважаючи на складність у викладенні повного рішення суду, пов'язаного з потребою у обґрунтуванні доводів сторін, на що може бути витрачений значний час, суд вважає на необхідне проголосити вступну та резолютивну частини.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 6, 11, 69 -71, 86, 160-163, 167, 254 КАС України суд, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову контрольно-ревізійного управління в Одеській області до Вилковської виправної колонії управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Одеській області (№ 141) про стягнення 33727 гривень 14 копійок - відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана протягом 20 днів, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд шляхом подання в 10-денний строк з дня складання постанови в повному обсязі заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, або в порядку ч.5 ст.186 КАС України.

Суддя С.М.Корой.