Постанова № 71417714, 02.01.2018, Апеляційний суд Рівненської області

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 січня 2018 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі:

головуючої судді - Шеремет А.М.,

суддів: Ковальчук Н.М., Бондаренко Н.В.

секретар судового засідання: Вихотень Я.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рівне апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 05 вересня 2017 року (суддя - Оборонова І.В.) у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання права власності на частину житлового будинку,-

в с т а н о в и л а :

21 квітня 2017 року ОСОБА_2 звернулась з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання права власності на частину житлового будинку.

Рішенням Дубровицького районного суду Рівненської області від 05 вересня 2017 року позов частково.

Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_5 та ОСОБА_2 1/2 частину домоволодіння по АДРЕСА_1, яке складається із садибного (індивідуального) житлового будинку 1986 року забудови, загальною площею 85,3 м. кв. (з яких житлова - 58,4 м. кв., допоміжна - 26,9 м. кв.) надвірних будівель і споруд, яка набута ними за час шлюбу і зареєстрована на імя ОСОБА_5 на підставі ухвали Дубровицького районного суду Рівненської області від 31.03.2010 року про затвердження мирової угоди в цивільній справі № 2-15/10 щодо відчуження ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 1/2 частини (509/1000) домоволодіння, належного ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 15.04.2002 року зі сплатою ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 грошової компенсації у сумі 16 000 грн.

Визнано за ОСОБА_2, право власності на 1/4 (254,5/1000) частину домоволодіння, яке знаходиться по АДРЕСА_1 і складається із садибного (індивідуального) житлового будинку 1986 року забудови, загальною площею 85,3 м. кв. (з яких житлова - 58,4 м. кв., допоміжна - 26,9 м. кв.) надвірних будівель і споруд, вартість якої становить 47 244 (Сорок сім тисяч двісті сорок чотири) гривні 00 копійок, набутого за час шлюбу із ОСОБА_2, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій доводить про незаконність та необґрунтованість вказаного рішення суду через порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Вказує, що суд першої інстанції не з'ясував конкретне джерело набуття коштів, які були сплачені по мировій угоді. Позивач, як особа, яка посилається на те, що грошові кошти, які були сплачені по мировій угоді, а відтак і майно, яке було набуте за цими коштами, зобов'язана була довести суду цю обставину належними та допустимим доказами.

Просить рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 05 вересня 2017 року скасувати та відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Судом встановлено, що 09 липня 1999 року між позивачем та ОСОБА_5 було укладено шлюб, який зареєстровано Колківською сільською радою Дубровицького району Рівненської області (а.с.9).

Відповідно до ухвали Зарічненського районного суду Рівненської області від 02 серпня 2001 року про затвердження мирової угоди по справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_5 про поділ майна, ОСОБА_5 набуто 1/2 частину житлового будинку, надвірних будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.12).

В подальшому ОСОБА_6 на підставі договору дарування від 15.04.2002 року, відчужила належну їй 1/2 частку в домоволодінні по АДРЕСА_1 на користь своєї доньки ОСОБА_1, батьком якої є покійний чоловік позивача.

Відповідно до ухвали Дубровицького районного суду Рівненської області від 31 березня 2010 року про затвердження мирової угоди по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про усунення перешкод в користуванні частиною житлового будинку, господарськими приміщеннями та виселення та зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_5 - Колківська сільська рада Дубровицького району Рівненської області про визнання права власності на належну частку домоволодіння та копії ухвали від 17 червня 2011 року про роз'яснення рішення суду, ОСОБА_5 визнано власником належної за договором дарування ОСОБА_1 1/2 частки будинку і надвірних споруд, а саме 509/1000 частини будинковолодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, зі сплатою ОСОБА_1 грошової компенсації у сумі 16 000 гривень (а.с.13,14). Після чого, на підставі вказаної ухвали ОСОБА_5 зареєстрував право власності на вказану частину будинку, про що свідчить витяг про державну реєстрацію прав № 31061317 від 23.08.2011 року (оригінал якого було надано для огляду, копія якого міститься в матеріалах справи на аркуші 62).

Згідно копії свідоцтва про смерть НОМЕР_1 від 24.10.2012 року, ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 помер (а.с.11).

Згідно вимог частини 1 статті 61 Сімейного кодексу України, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

За правилами ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Як вбачається із копії пенсійного посвідчення, ОСОБА_5 отримував пенсію по інвалідності 3-ї групи (а.с.76). Вказане підтверджується також довідкою МСЕК № 122892 від 30.10.2007 року, довідкою МСЕК №114726 від 02.10.2006 року та довідкою МСЕК №114726 від 01.11.2011 року (а.с.63, 64, 65).

З копії трудової книжки вбачається, що ОСОБА_5 з 02.07.2001 року по 01.06.2002 року працював в ВСК "Лісотехнік", а з 15.11.2002 року по 24.10.2003 року знаходився на обліку в Дубровицькому РЦЗ та отримував допомогу по безробіттю. Будь-яких інших записів в трудовій книжці немає (а.с.66-75).

З копії трудової книжки ОСОБА_2 вбачається, що в період виплати ОСОБА_1 грошових коштів за ухвалою Дубровицького районного суду Рівненської області від 31 березня 2010 року про затвердження мирової угоди, ОСОБА_2 з 01.03.2010 року по 05.07.2010 року, працювала в ДП "Новатор", а з 15.07.2010 року по 25.11.2010 року, отримувала виплату допомоги по безробіттю (а.с.78-84).

Згідно пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21 грудня 2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 Сімейного кодексу України, частина 3 статті 368 Цивільного кодексу України) відповідно до частин 2, 3 статті 325 Цивільного кодексу України, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Виходячи з наведеного для правильного застосування ст. 60 СК України та визнання майна спільною сумісною власністю, суд повинен установити не тільки факт набуття цього майна за час шлюбу, а й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Відповідно до частини 2 статті 60 Сімейного кодексу України вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч.3 ст.368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Врахувавши вищенаведене, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, щодо належного підтвердження факту спільного ведення сімейного бюджету позивачкою та ОСОБА_5, оскільки він отримував пенсію по інвалідності, також мав тимчасові заробітки, а позивач з 01.03.2010 року по 05.07.2010 року отримувала заробітну плату в ДП "Новатор", а з 15.07.2010 року по 25.11.2010 року, позивач отримувала допомогу по безробіттю, що вказує на те, що подружжя спільно вели сімейний бюджет, спільно працювали, а тому 16000,00 грн. були виплачені ОСОБА_1 за рахунок спільного сімейного бюджету подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_2, тобто частина будинку, придбана за ці кошти є спільною сумісною власністю подружжя.

Посилання апеляційної скарги на те, що позивачем не надано доказів того, що сплачені ОСОБА_5 16000,00 грн., за мировою угодою 2010 року, були сплачені саме за рахунок спільного сімейного бюджету позивача і ОСОБА_5, не заслуговують на увагу, оскільки із матеріалів справи вбачається, що позивач з ОСОБА_5 з 09 липня 1999 року перебували у зареєстрованому шлюбі, під час якого ОСОБА_1, відповідно до ухвали про затвердження мирової угоди, були сплачені грошові кошти в розмірі 16000,00 грн., з яких 4000,00 грн. передано до підписання мирової угоди, а інші 12000,00 грн. згідно розписки (а.с.86), були передані ОСОБА_1 24 листопада 2010 року.

Крім того, частиною 2 статті 60 Сімейного кодексу України встановлено правову презумпцію щодо належності до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя кожної речі, набутої за час шлюбу, доки в суді зацікавленою стороною не буде доведено протилежне.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалене без порушень норм матеріального та процесуального права, судом в повній мірі з'ясовано обставини, що мають значення для справи, апеляційна скарга не спростовує правильності висновків суду, а тому відсутні підстави для його скасування.

Керуючись ст.ст. 274, 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, колегія суддів -

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 05 вересня 2017 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з моменту проголошення постанови.

У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Повний текст постанови складено 02 січня 2018 року

Головуюча

Судді :