Рішення № 71417383, 02.01.2018, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/3434/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 січня 2018 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Корой С.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до командира військової частини А 2393 генерал-майора ОСОБА_2 про визнання протиправною бездіяльності та зобов’язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до командира військової частини А 2393 генерал-майора ОСОБА_2 про визнання протиправною бездіяльності щодо ненадання невикористаної частини відпустки за 2016 рік та зобов’язання надати відпустку.

Ухвалою суду від 03.07.2017 року відкрито провадження по справі.

Позивач у судове засідання 14.12.2017 року прибув, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, свої позовні вимоги обґрунтував тим, що 23.05.2017 року він звернувся до начальника озброєння військової частини А2393 із рапортом про надання йому щорічної відпустки за 2016 рік терміном 29 діб з 01.06.2017 року, проте 31.05.2017 року Позивача було проінформовано, що наказ про надання відповідної відпустки не підписано. Така бездіяльність відповідача, на думку позивача грубо порушує вимоги законодавства України про соціальний та правовий захист військовослужбовців Збройних Сил України та нормативно-правових актів, що регламентують порядок надання військовослужбовцям Збройних Сил України відпусток.

Представник відповідача у судове засідання не прибув, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином та завчасно. 20.11.2017 року надав суду заперечення до позову, в яких вказав, що при наданні відпусток військовослужбовцям командир військової частини А2393 повинен враховувати вимоги п. 17 ст. 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», п. 186 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України. В свою чергу, згідно графіку відпусток військової частини А2393 на 2017 рік, затвердженого командиром військової частини А2393, ОСОБА_1 планувалась відпустка із врахуванням невикористаної відпустки за 2016 рік. Окрім того, представник відповідача зазначила, що вирішення питання щодо надання відпустки позивачу відбувалось із врахуванням необхідності підтримання постійної бойової готовності та проведення заходів з підготовки військових частин. В свою чергу, чинним законодавством визначено, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію щорічна основна відпустка військовослужбовцям надається за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності певної категорії військовослужбовців відповідного підрозділу, виходячи з цього, командиром військової частини не було надано позивачу відповідну відпустку за його рапортом від 23.05.2017 року.

На підставі викладеного, представник відповідача вважає, що будь-якої бездіяльності та порушень прав позивача отримання відпустки відповідачем здійснено та допущено не було, у зв’язку з чим позовні вимоги не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч. 6 ст. 128 КАС України (в редакції від 03.08.2017 року), якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи наведене, у зв'язку із неприбуттям у судове засідання 14.12.2017 року всіх осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце судового розгляду, а також за відсутності потреби заслухати свідка чи експерта, суд ухвалив рішення про розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі письмовими доказами відповідно до ч. 6 ст. 128 КАС України (в редакції від 03.08.2017 року).

Суд зазначає, що на момент розгляду справи в порядку письмового провадження 15.12.2017 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» №2147-VIII від 03.10.2017, котрим КАС України викладено в новій редакції. Відповідно до п. 10 ч. 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції чинній з 15.12.2017 року, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності Кодексу в редакції від 15.12.2017 року, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності нової редакції Кодексу. Відтак, справу розглянуто в порядку письмового провадження керуючись КАС України в редакції чинній з 15.12.2017 року.

Вивчивши матеріали справи, а також дослідивши обставини, якими обґрунтовуються вимоги, перевіривши їх доказами, судом встановлені наступні факти та обставини.

Так, Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до ст. 2 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Згідно ч. 1 ст. 10-1 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Тривалість щорічної основної відпустки для військовослужбовців, які мають вислугу в календарному обчисленні до 10 років, становить 30 календарних днів; від 10 до 15 років - 35 календарних днів; від 15 до 20 років - 40 календарних днів; понад 20 календарних років - 45 календарних днів. Час для проїзду до місця проведення зазначеної відпустки і назад не надається. Святкові та неробочі дні при визначенні тривалості щорічних основних відпусток не враховуються.

Відповідно до ч. 2 ст. 10-1 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», щорічна основна відпустка надається протягом календарного року. В особливих випадках з дозволу прямого начальника, уповноваженого Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, утвореними відповідно до законів України, керівниками правоохоронних органів та керівниками розвідувальних органів України, щорічна основна відпустка за минулий рік надається в першому кварталі наступного року, якщо раніше її не було надано.

Указом Президента України № 1153/2008 від 10 грудня 2008 року затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, яким визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі.

Пунктом 180 вказаного положення передбачено, що військовослужбовці мають право на відпустки. Надання військовослужбовцям відпусток та відкликання з них здійснюється відповідно до порядку, встановленого Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Згідно з п. 186 положення, щорічна основна відпустка надається згідно з графіком відпусток на наступний рік, що до 1 грудня затверджується командиром (начальником), який має право надавати відпустки військовослужбовцям, і доводиться під підпис до відома кожного військовослужбовця.

Щорічна основна відпустка надається військовослужбовцю з урахуванням необхідності підтримання постійної бойової готовності та проведення заходів з підготовки військових частин, часу використання відпусток у попередньому році, побажань і сімейних обставин військовослужбовця, висновку (постанови) військово-лікарської комісії.

Згідно з п. 188 Положення, облік відпусток, що надаються військовослужбовцям, та постійний контроль за наданням відпусток згідно із затвердженими графіками відпусток здійснюються штабами військових частин. Накази командирів (начальників) військових частин про надання щорічних основних відпусток видаються не пізніше ніж за два тижні до встановленого графіком відпусток строку на підставі рапорту військовослужбовця, розглянутого його прямим начальником.

Відповідно до п. 8.11. Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, що затверджена наказом Міністра оборони України від 10 квітня 2009 року № 170, про вибуття військовослужбовців у відпустку, відкликання із щорічних основних відпусток у випадках, визначених пунктом 192-1 Положення, та їх повернення з відпустки оголошується в наказі командира військової частини по стройовій частині.

Судом встановлено, що 23.05.2017 року ОСОБА_1 звернувся до начальника озброєння військової частини А2393 із рапортом про надання йому щорічної відпустки за 2016 рік терміном 29 діб з 01.06.2017 року. 31.05.2017 року Позивача було проінформовано, що наказ про надання відповідної відпустки не підписано. Така бездіяльність відповідача, на думку позивача грубо порушує вимоги законодавства України про соціальний та правовий захист військовослужбовців Збройних Сил України та нормативно-правових актів, що регламентують порядок надання військовослужбовцям Збройних Сил України відпусток, у зв’язку з чим останній звернувся до суду.

Як вже зазначалось судом вище, щорічна основна відпустка надається військовослужбовцям згідно з графіком відпусток на наступний рік, який до 1 грудня затверджується командиром (начальником), та оформлюється відповідним наказом командира військової частини.

Разом з тим, щорічна основна відпустка надається військовослужбовцям з урахуванням необхідності підтримання постійної бойової готовності частини, а також з урахуванням наявності особливого періоду у зв’язку з оголошенням мобілізації.

Суд вказує на те, що в даному випадку, законодавцем надано право командирам військових частин обмежувати термін перебування військовослужбовців у відпустках, регулювати період їх надання, а також надано право відкликати військовослужбовців з відповідних відпусток.

Під час розгляду адміністративної справи позивач неодноразово вказував на те, що із графіком відпусток на 2016 рік його не було ознайомлено. Разом з тим, в матеріалах ідміністратиіної справи наявна постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 27.06.2017 року по справі № 815/6750/16 за позовом ОСОБА_1 до командира військової частини А2393 генерал-майора ОСОБА_2 про визнання дій неправомірними. Так, суд апеляційної інстанції вирішуючи спір, який виник між сторонами з приводу визнання неправомірними дії командира військової частини А2393 генерал-майора ОСОБА_2 щодо обмеження терміну щорічної відпустки ОСОБА_1 та зміни дати її початку без погодження зі ОСОБА_1, встановив, що судом першої інстанції вірно встановлено обставини справи, проте передчасно визнано протиправними дії командира військової частини щодо обмеження терміну щорічної відпустки ОСОБА_1, так як у межах спірних правовідносин права позивача порушено саме діями командира частини щодо розгляду відповідного рапорту позивача про надання щорічної відпустки, без прийняття вмотивованого рішення за наслідком такого розгляду, внаслідок чого наявні підстави для зміни оскаржуваного рішення суду першої інстанції. Колегія суддів погодилась з висновком суду першої інстанції, що відповідно до плану-графіку відпусток військової частини А2393 на 2016 рік друга частина щорічної відпустки ОСОБА_1 в 2016 році припадає на період з 10 грудня 2016 року, а відтак надання відпустки з 10 грудня 2016 року, на підставі раніше затвердженого плану-графіку, не порушує прав позивача у межах спірних правовідносин. В свою чергу, під час встановлення обставин справи, в суді першої інстанції, судом було встановлено, що позивача було ознайомлено з графіком відпусток на 2016 рік.

Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Що стосується ознайомлення позивача із графіком відпусток на 2017 рік, суд вказує на те, що сторонами не заперечувалось про факт ознайомлення позивача з ним, окрім того, позивач сам надав до суду копію Списку особового складу озброєння військової частини А 2393, яким доведено графік відпусток на 2017 рік та в якомі наявний особистий підпис позивача із проставленням дати 10 травня 2017 року.

Відтак, суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах щодо надання відпустки позивачу, відповідач розглядаючи рапорт позивача від 23.05.2017 року, керувався планом графіком відпусток, з яким позивач був ознайомлений, а також виходив із приписів чинного законодавства України щодо надання відпусток в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію.

Отже, відповідач в межах своєї компетенції та у відповідності до приписів чинного законодавства мав право обмежувати термін перебування військовослужбовців у відпустках, регулювати період їх надання, а також право відкликати військовослужбовців з відповідних відпусток під час розгляду рапорта позивача.

Суд вказує на те, що в даному випадку, відповідач не обмежений в прийнятті або не прийнтті відповідного рішення щодо надання відпустки лише за рапортом відповідної особи та графіком відпусток на відповідний період, а має враховувати й приписи Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, яким визначається порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі.

Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 необґрунтовані та непідлягають задоволенню.

Решта доводів сторін висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Відповідно до ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

У задоволені адміністративного позову ОСОБА_1 до командира військової частини А 2393 генерал-майора ОСОБА_2 про визнання протиправною бездіяльності та зобов’язання вчинити певні дії – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 КАС України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Корой С.М.

.