Ухвала суду № 71416221, 28.12.2017, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 464/6003/17 Головуючий у 1 інстанції: Рудаков І.П.

Провадження № 11-сс/783/1001/17 Доповідач: Партика І. В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 грудня 2017 року м. Львів

Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Львівської області в складі:

Головуючої-судді: ОСОБА_1,

суддів: Гончарук Л.Я., Макойди З.М.,

при секретарях Щербаю В.П., Проворній Н.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу директора ТзОВ «Персенківка» ОСОБА_2 на ухвалу слідчого судді Сихівського районного суду м. Львова від 12.09.2017р. про накладення арешту

з участю: прокурора Дзіковського М.Р.

представника ТзОВ «Персенківка» ОСОБА_3,

в с т а н о в и л а :

Заступник начальника Сихівського відділу Львівської місцевої прокуратури № 1 ОСОБА_4 у кримінальному провадженні № 12017140070001430 від 05.05.2017р. за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 197-1 КК України, звернувся до місцевого суду із клопотанням про накладення арешту, заборону ПрАТ «Ірокс» розпоряджатися будь-яким чином та використовувати об’єкт незавершеного будівництва по вул. Тернопільська, 42 у м. Львові, у тому числі проводити будь-які будівельні та інші роботи, пов’язані з реконструкцією чи будівництвом зазначеного об’єкту.

Згідно клопотання, ПрАТ «Ірокс» здійснює будівельні роботи за адресою: вул. Тернопільська, 42, м. Львів, без права та дозволу на їх виконання.

Ухвалою слідчого судді Сихівського районного суду м. Львова від 12.09.2017р. задоволено клопотання та накладено арешту, заборону ПрАТ «Ірокс» розпоряджатися будь-яким чином та використовувати об’єкт незавершеного будівництва по вул. Тернопільська, 42 у м. Львові, у тому числі проводити будь-які будівельні та інші роботи, пов’язані з реконструкцією чи будівництвом зазначеного об’єкту.

Не погоджуючись із даною ухвалою директор ТзОВ «Персенківка» ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати повністю оскаржувану ухвалу. В апеляційній скарзі зазначає, що про дану ухвалу їм стало відомо лише 11.12.2017р., що підтверджується долученою апелянтом копією повідомлення генерального директора ПрАТ «Ірокс» ОСОБА_5 Вважає, що оскаржувана ухвала прийнята з порушенням норм процесуального та матеріального права, така порушує права володільця арештованого майна та постійного користувача земельної ділянки, якими, зокрема, є ТзОВ «Персенківка» та фізичні особи. Вказує, що прокурором не було доведено необхідність такого втручання у права фізичних і юридичних осіб, як накладення арешту на незавершене будівництво. Слідчий суддя повинен застосовувати такий спосіб арешту майна, який не призведе до зупинення або надмірного обмеження підприємницької діяльності особи, або інших наслідків, які суттєво позначаються на інтересах інших осіб.

Зазначає, що об’єкти незавершеного будівництва не можуть містити на собі слідів кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України. Нерухоме майно – незавершене будівництво не відповідає вимогам ст. 98 КПК України, оскільки не є речовим доказом по справі. Покликається на відсутність відомостей того, що приміщення зберегли на собі сліди злочину.

Звертає увагу, що відповідно до вимог ст. 148 КПК України, заборони у тому числі і правом на здійснення підприємницької діяльності, проводити будь-які будівельні та інші роботи, пов’язані з реконструкцією чи будівництвом об’єкту нерухомості може бути застосування слідчим суддею лише щодо підозрюваного. Разом з тим, у даному кримінальному провадження підозра нікому не оголошена.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника ТзОВ «Персенківка» - адвоката ОСОБА_3, яка просила поновити строк на оскарження ухвали, підтримала подану апеляційну скаргу та просила таку задоволити, думку прокурора, який заперечив апеляційну скаргу та просив залишити без змін оскаржуване рішення, вивчивши матеріали клопотання та матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апелянту слід поновити строк на оскарження ухвали, а подану ним апеляційну скаргу слід задоволити, виходячи із наступного.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Колегія суддів вважає, що дані вимоги закону слідчим суддею при ухваленні оскаржуваної ухвали не дотримані.

Оскаржуваною ухвалою слідчого судді Сихівського районного суду м. Львова від 12.09.2017р. накладено арешт, заборону ПрАТ «Ірокс» розпоряджатися будь-яким чином та використовувати об’єкт незавершеного будівництва по вул. Тернопільська, 42 у м. Львові, у тому числі проводити будь-які будівельні та інші роботи, пов’язані з реконструкцією чи будівництвом зазначеного об’єкту, у межах кримінального провадження № 12017140070001430 від 05.05.2017р. за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 197-1 КК України.

Таке рішення слідчим суддею належно не мотивоване, а лише містить вказівку, що клопотання про арешт майна відповідає вимогам ст. 171 КПК України, слідчим зазначено, передбачені ст. 170 КПК України, підстави для арешту майна.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується з таким висновком слідчого судді, виходячи із наступного.

Як передбачено ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Згідно ч. 4 даної норми закону у разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд застосовує найменш обтяжливий спосіб арешту майна. Слідчий суддя, суд зобов’язаний застосувати такий спосіб арешту майна, який не призведе до зупинення або надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності особи, або інших наслідків, які суттєво позначаються на інтересах інших осіб.

Відповідно до ч.1 ст.170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Згідно ч. 2 даної норми закону арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Як вбачається із клопотання про арешт, таке було подано до суду з метою збереження речового доказу - об’єкту незавершеного будівництва по вул. Тернопільська, 42 у м. Львові, у межах кримінального провадження № 12017140070001430 від 05.05.2017р. за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 197-1 КК України.

Як передбачено ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Згідно ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об’єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об’єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, таке порушено за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 197-1 КК України, яка передбачає відповідальність за самовільне будівництво будівель або споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці, зазначеній у частині першій цієї статті.

Колегією суддів встановлено, що згідно ОСОБА_2 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 99036541 будівлі літ. А-1, А’-1, нежитлова будівля, загальною площею 1046.9 м2, що знаходиться по вул. Тернопільська, 42 у м. Львові, належить на праві приватної спільної часткової власності (8/25) ТзОВ «Персенківка», а згідно ОСОБА_2 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 99045926 17/25 частин даного об’єкту належить на праві приватної спільної часткової власності ПАТ «Ірокс».

Відповідно до абзацу другого ч. 1 ст. 170 КПК України завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Згідно ч. 1 ст. 173 КПК України слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що прокурором не доведено необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.

При цьому, колегія суддів погоджується з апеляційними доводами про те, що зазначене у клопотанні нерухоме майно – об’єкт незавершеного будівництва не відповідає вимогам ст. 98 КПК України, а обмеження права власника майна на розпорядження нерухомим майном не може вважатись забезпеченням його приховування, пошкодження, псування, зниження, використання, перетворення.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що ухвалу слідчого судді Сихівського районного суду м. Львова від 12.09.2017р. про накладення арешту на майно слід скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання про накладення арешту, заборону ПрАТ «Ірокс» розпоряджатися будь-яким чином та використовувати об’єкт незавершеного будівництва по вул. Тернопільська, 42 у м. Львові, у тому числі проводити будь-які будівельні та інші роботи, пов’язані з реконструкцією чи будівництвом зазначеного об’єкту.

Керуючись ст.ст. 172, 173, 404, 405, 407, 409, 419, 422 КПК України, колегія суддів

постановила :

поновити директору ТзОВ «Персенківка» ОСОБА_2 строк на оскарження ухвали.

Апеляційну скаргу директора ТзОВ «Персенківка» ОСОБА_2 задоволити.

Ухвалу слідчого судді Сихівського районного суду м. Львова від 12.09.2017р. про накладення арешту скасувати.

У задоволенні клопотання про накладення арешту, заборону ПрАТ «Ірокс» розпоряджатися будь-яким чином та використовувати об’єкт незавершеного будівництва по вул. Тернопільська, 42 у м. Львові, у тому числі проводити будь-які будівельні та інші роботи, пов’язані з реконструкцією чи будівництвом зазначеного об’єкту – відмовити.

Ухвала у касаційному порядку оскарженню не підлягає.

С у д д і:

ОСОБА_1 ОСОБА_6 ОСОБА_7