Постанова № 71415330, 18.12.2017, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 466/3327/15-ц Головуючий у 1 інстанції: Кавацюк В.І.

Провадження № 22-ц/783/4850/17 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 С. М.

Категорія: 81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі:

головуючої судді - Копняк С.М.

суддів - Бойко С.М., Ніткевича А.В.,

секретар - Брикайло М.В.,

з участю апелянта - ОСОБА_2 та її представників - ОСОБА_3, ОСОБА_4, представника позивача - ОСОБА_5, представника органу опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради - ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_4 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 10 липня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_2, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог - Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради про участь вихованні дитини,-

в с т а н о в и л а:

В провадженні Шевченківського районного суду м. Львова знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_2, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог – Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради про участь у вихованні малолітньої дитини

07 липня 2017 року позивач ОСОБА_7 подав заяву про забезпечення позову і просить зобов’язати ОСОБА_2 передавати малолітнього сина ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, батькові ОСОБА_7 для особистого спілкування поза межами будинковолодіння за адресою: м. Львів, вул. 5-й заозерний провулок, 7 (особняк), проте в межах м. Львова, без присутності матері, в такі дні та години: кожний понеділок і середа кожного тижня місяця з 17.00 год. до 20.00 год; перша і третя субота місяця з 09.00 год. ранку до 20.00 год. вечора; друга і четверта неділя місяця з 09.00 год. ранку до 20.00 год. вечора.

В обґрунтування цієї заяви покликався на те, що на розгляді суду понад два роки перебуває даний спір. Оскільки такий значний проміжок часу може мати непоправні наслідки для відносин дитини з батьком, а це може, у свою чергу, утруднити виконання рішення суду в даній справі та не забезпечити гарантування дійсного і ефективного способу його реалізації, як акту правосуддя. Крім цього, просить врахувати наведену в клопотанні практику Європейського суду з прав людини та вжити заходи забезпечення позову, як попередній захід, в обраний ним спосіб. Зазначає, що вжиття таких заходів забезпечення позову, не є вирішенням спору по суті, а має попередній характер, спрямований на захист його інтересів, як батька малолітнього ОСОБА_8.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 10 липня 2017 року заяву позивача ОСОБА_7 про забезпечення позову - задоволено частково.

Вирішено з метою забезпечення позову ОСОБА_7 до ОСОБА_2, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог – Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради про участь у вихованні малолітньої дитини, зобов’язати ОСОБА_2 передавати малолітнього ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_1, батькові ОСОБА_7 для особистого спілкування поза межами будинковолодіння за адресою: м. Львів, вул. 5-й заозерний провулок, 7 (особняк), проте в межах м. Львова, в присутності представника органу опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради, без присутності матері, в такі дні та години: кожний понеділок і середа кожного тижня місяця з 17.00 год. до 20.00 год; перша і третя субота місяця з 10.00. год. ранку до 18.00 год. вечора; друга і четверта неділя місяця з 10.00 год. ранку до 18.00 год. вечора, до вирішення справи по суті та набрання рішенням по даній справі законної сили.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 10 липня 2017 року оскаржив представник відповідача ОСОБА_4

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що при постановленні оскаржуваної ухвали, суд першої інстанції грубо порушив вимоги закону, а тому така підлягає скасуванню.

Зазначає, що при постановленні оскаржуваної ухвали, судом першої інстанції не враховано інтереси малолітньої дитини, не досліджено позовних вимог позивача, не підтверджено факту наявності спору між сторонами, оскільки факт участі позивача у вихованні дитини відповідач не заперечує, не враховано відповідність виду забезпечення позову дійсним обставинам справи. При вирішенні даного спору, відповідач ОСОБА_2 виходить з інтересів малолітньої дитини, позивача ОСОБА_8 Відповідач враховує також специфіку захворювання дитини, його психоемоційний стан та з метою забезпечення повної його безпеки, зниження рівня тривоги, а також сприяння психологічній реабілітації, відсутності батька в житті дитини понад два роки, побачення з батьком ОСОБА_7 вважає, що повинно проводитися у її присутності. Звертає увагу на те, що вимоги заяви позивача про забезпечення позову є фактичним вирішенням спору по суті, в той час як участь у вихованні дитини може бути визначена судом лише після всебічного, повного та об»єктивного з»ясування усіх обставин справи в порядку позовного провадження, як це випливає із змісту ст. 161 СК України. Вказане узгоджується з тим, що питання виховання дитини не може вирішуватися на стадії забезпечення позову, на основі суб»єктивних уявлень, суджень, що можливе лише після встановлення всіх обставин справи.

Просить ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 10 липня 2017 року скасувати.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення сторін та представників сторін, перевіривши матеріали справи, межі та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод , яка є частиною національного законодавства, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

При розгляді справи в суді першої інстанції суд керувався приписами ЦПК України в редакції 2004 року, на відповідність яким перевіряється оскаржувана ухвала судом апеляційної інстанції.

Згідно із ст. 4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Як зазначено в ч. 1 ст. 11 цього Кодексу суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

За приписами ч. ч. 1 і 3 ст. 151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити передбачені цим Кодексом заходи забезпечення позову. А забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Частиною 1 ст. 153 ЦПК України визначено, що заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа, в день її надходження без повідомлення відповідача та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до вимог п. 3 ч. 1 ст. 152 ЦПК України позов забезпечується встановленням обов'язку вчинити певні дії. Частина 3 цієї статті передбачає, що види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Дані норми не суперечать вимогам ЦПК України в редакції 2017 року.

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують реальне виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

В п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" судам роз'яснено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

Встановлено, що позивач звернувся до суду із позовом про участь у вихованні дитини, в якому просив визначити способи участі його, як батька у вихованні дитини - ОСОБА_8 (ІНФОРМАЦІЯ_2). Справа судом не розглянута понад два роки з моменту відкриття провадження. Відповідачка по справі – ОСОБА_2 в ході розгляду справи подала до суду заперечення в якому просить суд відмовити в задоволенні позову. Тобто між сторонами дійсно виник спір щодо участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від неї, який на момент постановлення судом оскаржуваної ухвали не вирішено по суті.

Положеннями ст. 152 ЦПК України, якою визначено види забезпечення позову, з урахуванням роз'яснень, які містяться в п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" не заборонено допускати забезпечення позову, як при розгляді судами спорів про виховання дитини взагалі, так і не виключається обрання судом такого виду забезпечення, як встановленням обов'язку вчинити певні дії, під час розгляду таких спорів.

Відтак, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що інститут забезпечення позову не може застосовуватись при вирішенні спорів про виховання дітей, як безпідставні.

Також колегія суддів погоджуються із тим, що сформульовані позивачем вимоги заяви про забезпечення позову не є фактичним вирішенням спору по суті, оскільки предметом позову є визначення участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від неї, під час розгляду якого суд визначаючи конкретні способи не пов'язаний виключно способами, запропонованими позивачем або способами, які містяться у висновку органу опіки та піклування. При цьому, як вірно вказано судом першої інстанції застосовані ним заходи забезпечення діють до вирішення справи по суті та набрання рішенням по даній справі законної сили. Отже, суд першої інстанції, постановляючи оскаржувану ухвалу не вийшов за межі, надані йому процесуальним законом, тому доводи апеляційної скаргу у цій частині також є необґрунтованими.

При цьому вид забезпечення позову, запропонований позивачем у заяві про забезпечення позову, у спосіб зобов»язання відповідача вчиняти певні дії, відповідає заявленим позовним вимогам і є співмірним з такими. А під час розгляду заяви про забезпечення позову поняття співмірності виду забезпечення заявленим позовним вимогам є оціночним та розмежовується судом з врахуванням даних та доводів позивача і доказів, які містяться у матеріалах справи, та додані до заяви про забезпечення позову. Також колегія суддів звертає увагу на те, що цивільний процесуальний закон не зобов'язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти (встановлювати) обставини, які мають значення для справи або оцінювати докази, як це робиться при ухваленні рішення.

Щодо доводів скарги про неврахування інтересів дитини та думки сторін під час розгляду заяви про забезпечення позову, такі також колегією суддів не приймаються до уваги, як такі, що не відповідають положенням ч. 1 ст. 153 ЦПК України, за змістом яких така заява розглядається в день її надходження без повідомлення відповідача та інших осіб, які беруть участь у справі.

Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції у повній відповідності до вимог, як Конвенції про права дитини (ст. 3), так і положень СК України діяв на захист інтересів дитини, беручи до уваги закріплену рівність прав та обов'язків кожного з батьків щодо їхньої дитини.

Також колегія суддів звертає увагу на те , що вжиття заходів забезпечення позову у даній справі відповідає суті положень ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а судом вірно враховано посилання позивача у заяві про забезпечення позову на положення цієї Конвенції та на рішення Європейського суду з прав людини, які повинні застосовуватись, як джерело права відповідно до норм ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Таким чином, постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції встановив, що між сторонами дійсно виник спір, з'ясував обсяг позовних вимог, та з врахуванням наданих позивачем доводів та доказів на підтвердження вимог заяви, і відповідності запропонованого виду забезпечення позову, прийшов до вірного висновку про забезпечення позову.

В той же час, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, який вживаючи заходи забезпечення позову, та встановлюючи для відповідачки обов'язок вчиняти певні дії, обумовив можливість його виконання присутністю представника третьої особи по справі. При цьому такі висновки суду нічим не мотивовані, а таких вимог в заяві про забезпечення позову позивачем не ставилось.

Оскільки заходи забезпечення позову стосуються саме сторін по справі, а суд не вправі самостійно обирати вид забезпечення позову або змінювати (уточнювати) вид таких заходів (встановлювати інший спосіб їх виконання або реалізації), такі повноваження для органу опіки та піклування прямо не передбачені законом, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувана ухвала в цій частині підлягає зміні, а саме, із резолютивної частини ухвали слід виключити посилання на те, що особисте спілкування позивача із сином повинно відбуватися в присутності представника органу опіки та піклування Шевченківської РА ЛМР.

При цьому колегія суддів також враховує ту обставину, що оскаржувана ухвала з моменту відкриття виконавчого провадження з її примусового виконання не може бути виконана органом ДВС, зокрема, з тих підстав, що Шевченківською РА ЛМР, як органом опіки та піклування не визначено уповноваженого представника для участі у проведенні виконавчих дій, а в суді апеляційної інстанції представник цього органу пояснив, що таке не входить до їх компетенції.

А відтак, на думку колегії суддів покладення такого обов'язку на Шевченківську РА ЛМР порушує їхні інтереси, оскільки відповідно до Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866, до компетенції даних органів не віднесено питання участі їх у виконанні рішень щодо дітей, окрім як при виконанні рішень про відібрання дитини.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України в редакції 2017 року, яка діє на час розгляду справи апеляційним судом, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити його.

Оскаржувана ухвала, у незміненій апеляційним судом частині, постановлена районним судом на підставі наявних у справі доказів з додержанням вимог закону. Висновки суду ґрунтуються на аналізі зібраних та досліджених у справі доказів, що підтверджують необхідність та доцільність забезпечення позову. Доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують, оскільки районним судом правильно визначено характер спірних правовідносин та встановлено дійсні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримана процедура розгляду, передбачена ЦПК України.Підстави для скасування ухвали Шевченківського районного суду м. Львова від 10 липня 2017 року відсутні.

Керуючись ст. ст. 259 ч. 6, 367, 368, 371, 374 ч.1 п.2, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_4 - задовольнити частково.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 10 липня 2017 року змінити, виключивши з резолютивної частини ухвали слова «в присутності представника органу опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради».

В решті ухвалу суду залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 28 грудня 2017 року.

Головуюча Копняк С.М.

Судді: Бойко С.М.

ОСОБА_9