Рішення № 71414115, 27.12.2017, Шевченківський районний суд міста Полтави (до 25.04.2025 - Октябрський районний суд м. Полтави)

Дата документу 27.12.2017 Справа № 554/8080/16-ц

Провадження № 2/554/2155/2017

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 грудня 2017 року Октябрський районний суд м.Полтави

в складі головуючого судді Чуванової А.М.

при секретарі Садошенко М.П.,

за участю учасників справи:

прокурор: Данилюк Т.М.

представник відповідача ОСОБА_1: ОСОБА_2

третя особа: ОСОБА_3

представник третьої особи ОСОБА_3: ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом першого заступника керівника Полтавської місцевої прокуратури в інтересах недієздатної особи ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння; треті особи: ОСОБА_3, Орган опіки і піклування – Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Шевченківської районної у м.Полтаві ради,-

ВСТАНОВИВ:

Перший заступник керівника Полтавської місцевої прокуратури в інтересах недієздатної особи ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, звернувся до суду з позовом, в якому просив договір купівлі-продажу квартири №281 в будинку №10 (корпус 1) по вулиці Героїв Сталінграду у м.Полтаві, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 від 24.06.2016 року, визнати недійсним. Витребувати квартиру №281 в будинку №10 (корпус 1) по вулиці Героїв Сталінграду у м.Полтаві з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 На обґрунтування позову зазначив, що 12.08.2016 року до місцевої прокуратури надійшло звернення Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Шевченківської районної у м.Полтаві ради щодо встановлення факту продажу квартири ОСОБА_5, який визнаний недієздатним рішенням Октябрського районного суду м.Полтави від 29.03.2007 року, без згоди органу опіки та піклування. Установлено, що об’єкт житлової нерухомості квартира №281, розташована за адресою: м.Полтава, вул.Героїв Сталінграду,10, корп.1, набута у приватну власність ОСОБА_1, згідно договору купівлі-продажу від 08.08.2016 року. Разом з тим встановлено, що 24.06.2016 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 укладено договір купівлі-продажу, згідно якого ОСОБА_5 передає у власність ОСОБА_7 квартиру №281, загальною площею 48,3 кв.м, що знаходиться в м.Полтава по вул..Г.Сталінграду,10, корпус 1, в якій він проживав з 1983 року.

Таким чином, договір купівлі-продажу квартири №281, що знаходиться в м.Полтава по вул..Г.Сталінграду,10, корпус 1, укладений 24.06.2016 року між недієздатним ОСОБА_5 та ОСОБА_7 є недійсним, оскільки є таким, що вчинений фізичною особою за межами її цивільної дієздатності та суперечить положенням закону. Згідно узагальнень Верховного Суду України: якщо після укладення недійсного правочину було укладено ще декілька, то вбачається правильним визнавати недійсними не всі правочини, а лише перший і заявляти позов про витребування майна в останнього набувача. Беручи до уваги зволікання протягом тривалого часу опікуна ОСОБА_3 зі зверненням до суду, з метою захисту майнових інтересів підопічного, прокурор у визначеному законом порядку здійснює представництво інтересів ОСОБА_5 в суді.

Згідно ухвали суду від 14.02.2017 року замінено прізвище відповідача (ОСОБА_7) ОСОБА_8 на ОСОБА_6.

Ухвалою суду від 13.07.2017 року в справі залучено в якості третьої особи приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу Полтавської області ОСОБА_9 (місцезнаходження: 36020 м.Полтава, вул.Котляревського,24).

В судовому засіданні прокурор Данилюк Т.М. позов підтримала, просила задовольнити повністю. Пояснила, що доказ недієздатності особи в момент укладення договору є, поновлення дієздатності не було.

Відповідач ОСОБА_6 до суду не з’являлася, про розгляд справи повідомлена належним чином. Суд вирішив розглядати справу у відсутність відповідача на підставі наявних у справі даних і доказів.

Представник відповідача ОСОБА_1: ОСОБА_2 в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні позову. Пояснив, що прокурор не може бути позивачем по справі, позивачем в даному випадку повинен бути орган опіки і піклування або законний представник, оскільки ОСОБА_1 провів в квартирі капітальний ремонт і тепер не може пред’явити позов про стягнення шкоди. Відповідач про недієздатність особи не знав; повинні бути протиправні дії, щоб позбавити особу власності; доказів, що ОСОБА_7 чи нотаріус діяли протиправно немає; відсутні докази, що ОСОБА_7 та ОСОБА_1 діяли в зговорі; порушена кримінальна справа, але вироку немає; опікуна не притягнуто до відповідальності.

Третя особа ОСОБА_3 в судовому засіданні з позовом погодився, пояснив, що він про угоду взнав в серпні 2016 року від сусідів, це була квартира батьківська; вважає, що він належним чином виконував опікунські обов’язки; кошти він не повинен відшкодовувати відповідачу.

Представник третьої особи ОСОБА_4 просив позов задовольнити, пояснив, що кошти ОСОБА_1 повинна відшкодувати ОСОБА_6

Представник третьої особи Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Шевченківської районної у м.Полтаві ради – ОСОБА_10 в судовому засіданні погодилася з позовом. Пояснила, що їм стало відомо про продаж квартири на початку серпня 2016 року, вони викликали опікуна, повідомили в прокуратуру. Підстав зняття з обліку ОСОБА_5 немає, є рішення суду; з 2007 року ОСОБА_3 виконує обов’язки опікуна, заяви на нього не поступали.

Третя особа: приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Полтавської області ОСОБА_9 до суду не з’явилася, надала заяву про розгляд справи у її відсутність, при вирішенні спору поклалася на розсуд суду.

Суд, вислухавши пояснення учасників справи, допитавши свідка, дослідивши письмові докази у справі, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

У відповідності зі ст. 41 Конституції України та ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, право власності є непорушним.

Відповідно до ч.1 ст.19 ЦПК України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових , сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Згідно ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Судом встановлено, що ОСОБА_5 визнаний недієздатним рішенням Октябрського районного суду м.Полтави від 29.03.2007 року (т.1 а.с.9).

Згідно довідки МСЕК (т.1 а.с.18) ОСОБА_5 є інвалідом 2 групи.

24.06.2016 року без згоди органу опіки та піклування ОСОБА_5 продав квартиру №281 в будинку №10 (корпус 1) по вулиці Героїв Сталінграду у м.Полтаві ОСОБА_7, відповідно договору купівлі-продажу від 24.06.2016 року (т.1 а.с.15).

Квартира №281, розташована за адресою: м.Полтава, вул..Героїв Сталінграду,10, корп..1, була набута у приватну власність ОСОБА_1, згідно договору купівлі-продажу від 08.08.2016 року (т.1 а.с.16-17).

Відповідно до ст.317 ЦК України власникові належать право володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Статтею 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з ч.2 ст.328 ЦК України, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Стаття 204 ЦК України регламентує принцип презумпції правомірності правочину, за змістом якого правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Правомірний правочин є підставою виникнення та підтвердженням наявності цивільних прав та обов'язків (ч. 2 ст. 11 ЦК України).

За правилами частини 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Згідно із ч. 3ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України одна із сторін договору або інша заінтересована особа вправі заперечити його дійсність, якщо недійсність правочину прямо не встановлена.

Стаття 216 ЦК України передбачає загальні наслідки недійсності правочину, відповідно до яких недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю; а згідно зі ст. 236 ЦК України правочин є недійсним з моменту його вчинення та не породжує тих юридичних наслідків, задля яких укладався, у тому числі не породжує переходу права власності до набувача.

За загальним правилом наслідком недійсності угоди є застосування двосторонньої реституції, яка не ставиться в залежність від добросовісності сторін угоди.

Разом з тим ч. 3 ст. 216 ЦК України передбачено, що загальні наслідки недійсності угоди застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Такі особливі умови застосування правових наслідків недійсності угоди про відчуження майна, укладеної особою, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати, передбачені ст. 388 ЦК України.

Зі змісту ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України вбачається, що на угоди, укладені з порушенням вимог закону, не застосовуються загальні положення недійсності угод, крім наслідку визнання такої угоди недійсною. Такі наслідки не можуть бути застосовані й у випадку оспорення дійсності угоди заінтересованою особою, яка не була стороною угоди.

Цивільним кодексом України передбачені засади захисту права власності, зокрема, ст. 387 ЦК України надає власнику право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Отже, на угоду, укладену з порушенням вимог закону, не поширюється загальне правило про наслідки недійсності правочину (двостороння реституція), якщо сам закон передбачає інші наслідки такого порушення.

Відповідно до статті 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Згідно із ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Оскільки добросовісне набуття в розумінні ст. 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з незаконного володіння.

При цьому за змістом ст. 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Вибуття майна із володіння власника ОСОБА_5 не з його волі має місце, оскільки правочин по розпорядженню власністю (договір купівлі-продажу) ним було вчинено в момент коли ОСОБА_5 не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними, волевиявлення ОСОБА_5 за межами його дієздатності не може вважатись належним.

Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захистові шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, встановленого статтями 215, 216 ЦК України. Такий захист можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача.

Відповідно до ч. 2, 3 п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» №9 від 6 листопада 2009 року норма ч.1 ст.216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужено третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених ч.1 ст.388 ЦК України.

Зазначена правова позиція також висловлена Верховним Судом України відповідно до ухвал від 29.09.2010 року по справі № 6-9328св10 та від 23.09.2009 року № 6-12129 св 09.

Згідно узагальнення практики Верховним Судом України від 24.11.2008 року стосовно положення ч.2 ст.215 ЦК України: суд не вимагає визнання правочину недійсним, якщо його недійсність встановлена законом. У таких випадках рішенням суду, який лише констатує недійсність правочину, можуть бути визначені відповідні правові наслідки недійсності правочину, зобов’язано державні органи скасувати його реєстрацію тощо.

Якщо після укладення недійсного правочину було укладено ще декілька, то вбачається правильним визнати недійсними не всі правочини, а лише перший і заявляти позов про витребування майна в останнього набувача. Аналогічні висновки викладені у правовій позиції в Постанові Верховного Суду України від 13.05.2015 року (справа №6-67цс15).

Отже, з огляду на зазначене, договір купівлі-продажу спірної квартири №281 в будинку №10 (корпус 1) по вулиці Героїв Сталінграду у м.Полтаві між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 від 24.06.2016 року є укладений з порушенням законодавства, так як відчуження майна було проведено особою, яка не мала необхідного обсягу дієздатності, тобто вибуло із володіння ОСОБА_5 не за його дійсним волевиявленням і підлягає витребуванню у відповідача ОСОБА_1, добросовісність якого презюмується, оскільки в ході судового розгляду не було добуто доказів на спростування зазначених обставин.

З цього приводу, пояснення свідка ОСОБА_11 про те, що вони з сином купили у ОСОБА_7 квартиру, поміняли двері, заплатили всі борги ОСОБА_5, зробили ремонт, є юридично неспроможними та жодним чином не спростовують висновків суду.

Розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст.141 ЦПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.12,13,81,141,223,259,263-265,268 ЦПК України, ст.ст.317,319,203,215,387,388 ЦК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов першого заступника керівника Полтавської місцевої прокуратури (місцезнаходження: 36000 вул.Козака,1 м.Полтава) в інтересах недієздатної особи ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, до ОСОБА_6, проживаючої за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, номер облікової картки платника податків НОМЕР_2, ОСОБА_1, проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, номер облікової картки платника податків НОМЕР_3, про визнання договору купівлі-продажу недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння; треті особи: ОСОБА_3, проживаючий за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5, номер облікової картки платника податків НОМЕР_4, Орган опіки і піклування – Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Шевченківської районної у м.Полтаві ради, місцезнаходження: 36040 м.Полтава, вул..І.Мазепи,30, - задовольнити.

Договір купівлі-продажу квартири №281 в будинку №10 (корпус 1) по вулиці Героїв Сталінграду у м.Полтаві між ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживаючим за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_6, номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, та ОСОБА_7, проживаючої за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, номер облікової картки платника податків НОМЕР_2, від 24.06.2016 року визнати недійсним.

Витребувати квартиру №281 в будинку №10 (корпус 1) по вулиці Героїв Сталінграду у м.Полтаві з незаконного володіння ОСОБА_1, проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, номер облікової картки платника податків НОМЕР_3, на користь ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_6, номер облікової картки платника податків НОМЕР_1.

Стягнути з ОСОБА_6, проживаючої за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, номер облікової картки платника податків НОМЕР_2, на користь держави судовий збір в сумі 640 гривень.

Стягнути з ОСОБА_1, проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, номер облікової картки платника податків НОМЕР_3, на користь держави судовий збір в сумі 640 гривень.

Рішення може бути оскаржене на підставі ч. 1 ст. 354 ЦПК України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду на підставі ч. 1 ст. 355 ЦПК України подається безпосередньо до Апеляційного суду Полтавської області.

Повний текст судового рішення складено 05.01.2018 року.

Суддя: А.М.Чуванова