Рішення № 71413258, 20.12.2017, Броварський міськрайонний суд Київської області

Справа № 361/6939/17

Провадження № 2-а/361/669/17

20.12.2017

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 грудня 2017 року Броварський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючої судді Радзівіл А.Г.

при секретарі Бас Я.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Бровари справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 сільської ради Броварського району Київської області про визнання незаконними та скасування рішень, зобов’язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач в листопаді 2017 року звернулася з позовом до ОСОБА_2 сільської ради Броварського району Київської області про визнання протиправними та скасування рішень ОСОБА_2 сільської ради Броварського району Київської області за № 775- ХVІІІ-VІІ від 10 жовтня 2017 року та за № 479-ХІІІ-VІІ від 17.02.2017 року, а також просила зобов’язати відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для особистого селянського господарства, площею 0,20 га в селі Пухівка згідно з графічним матеріалом в строк, в порядку та в спосіб передбачений ст. 118 Земельного кодексу України.

Позивач в своїй позовній заяві зазначила, що вона 14 вересня 2017 року, як учасник антитерористичної операції звернулася до ОСОБА_2 сільської ради Броварського району Київської області з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для особистого селянського господарства (ОСГ) площею 0,2000 га по вул. Магістральній в с. Пухівка.

Відповідно з вимогами ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України до вказаного клопотання, було додано схему бажаного місця розташування земельної ділянки, копію паспорту громадянина України, копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру та копію посвідчення учасника бойових дій (АТО).

10 жовтня 2017 року відповідач на пленарному засіданні XVIІІ сесії VII скликання прийняв рішення № 775-ХVІІІ-VІІ, яким відмовив позивачу в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,2000 га для ведення особистого селянського господарства в селі Пухівка, вул. Магістральній в зв’язку з тим, що вказана на картографічному матеріалі земельна ділянка відводиться у комунальну власність територіальної громаді для випасання худоби жителів села.

Вважає, дане рішення органу місцевого самоврядування необґрунтованим та протиправним, оскільки твердження у оскаржуваному рішенні ОСОБА_2 сільської ради про те, що земельна ділянка відводиться у комунальну власність територіальній громаді для випасання худоби жителів села, не може слугувати підставою для відмови у задоволенні клопотання, з огляду на припис ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України (надалі – ЗК України).

Посилаючись на зміст ст. 116, п. б ч. 1 ст. 121 ЗК України, вважає що вона має право безоплатно набути у власність із земель комунальної власності або державної власності на підставі рішення органу місцевого самоврядування земельну ділянку для ОСГ – не більше 2,0 га.

Також відповідачем 17 лютого 2017 року на ХІІІ сесії VІІ скликання було прийнято рішення № 479-ХІІІ-VІІ ”Про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у комунальну власність територіальній громаді площею 2,9943 га для випасання худоби в с.Пухівка вул. Магістральна”, яке позивач вважає протиправним і таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства та може вплинути на прийняття постанови у справі про скасування рішення ОСОБА_2 сільської ради Броварського району Київської області за № 775- ХVІІІ-VІІ від 10 жовтня 2017 року та про зобов’язання вчинити дії.

Вказану вимогу обґрунтовує тим, що вказане рішення прийнято: без обговорення та без громадських слухань; без попереднього оприлюднення проекту рішення; процедури прийняття. Крім того, вказана земельна ділянка зарезервована згідно Генерального плану с. Пухівка для Громадського центру, вона не може виділятися з земель рекреаційного призначення для громадської забудови, в тому числі випасання худоби.

Позивач в судове засідання не з’явилась, про день, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, надав пояснення аналогічні позовній заяві та просив суд про задоволення позову.

В судове засідання представник відповідача ОСОБА_2 сільської ради Броварського району Київської області не з’явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Суд вислухавши представника позивача, вивчивши та дослідивши письмові матеріали справи, надавши належну оцінки поданим доказам, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню виходячи із наступних підстав.

Судом встановлено, що 14 вересня 2017 року позивач ОСОБА_1 звернулася до ОСОБА_2 сільської ради Броварського району Київської області із клопотанням з доданими до нього графічними матеріалами місця розташування земельної ділянки про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для особистого сільського господарства, площею 0,20 га, що знаходиться за адресою: Київська область, Броварський район, село Пухівка, вулиця Магістральна; копією паспорта та ідентифікаційним номером (а.с.7-12).

10 жовтня 2017 року відповідачем ОСОБА_2 сільською радою Броварського району Київської області прийнято рішення № 775- ХVІІІ-VІІ про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,2000 га для ведення особистого селянського господарства в селі Пухівка вул. Магістральна в зв’язку з тим, що вказана на картографічному матеріалі земельна ділянка відводиться у комунальну власність територіальній громаді для випасання худоби жителів села.

Згідно ч.1 ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до ч.1 ст. 122 Земельного кодексу України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Пунктом б ч.1 ст. 121 ЗК України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для особистого селянського господарства - не більше 2 га.

Згідно ч.6 ст. 118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.

Відповідно до позиції КП ”Київський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою” від 19 грудня 2012 року графічними матеріалами мають бути викопіювання з проекту формування територій сільської ради або проекту встановлення та зміни меж населеного пункту з конкретним нанесенням земельної ділянки, яку має намір отримати громадянин.

Згідно ч.7 ст. 118 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Згідно із пунктом тридцять четвертим статті 26 Закону України ”Про місцеве самоврядування в Україні”, питання регулювання земельних відносин вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради. Тобто, способом волевиявлення ради, яка здійснює право власності від імені відповідної територіальної громади з регулювання земельних відносин, є прийняття рішення сесією.

Нормами статті 46 ЗУ ”Про місцеве самоврядування” визначено, що сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності не рідше ніж один раз на місяць.

Частинами першою і другою статті 59 Закону України ”Про місцеве самоврядування” передбачено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до ст. 118 Земельного кодексу України для того, щоб розпочати процес відведення земельної ділянки позивач повинен був подати відповідачу клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а відповідач повинен був прийняти рішення про надання такого дозволу, або надання мотивованої відмови у його наданні.

Відповідно до ч. 9 ст.118 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відповідно ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України, підставою відмови у наданні такого дозволу розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо порядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Стаття 118 Земельного кодексу України містить вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Таким чином, суд приходить до висновку про задоволення позову в частині позовних вимог щодо визнання незаконним та скасування рішення ОСОБА_2 сільської ради Броварського району Київської області № 775- ХVІІІ-VІІ від 10 жовтня 2017 року ”Про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,2000 га для ведення особистого селянського господарства в селі Пухівка вул. Магістральна”.

Щодо позовних вимог про зобов'язання ОСОБА_2 сільської ради Броварського району Київської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для особистого селянського господарства площею 0,2000 га в адміністративних межах села Пухівка, то в їх задоволенні слід відмовити, оскільки, як вже зазначалося вище, згідно із пунктом 34 статті 26 Закону України ”Про місцеве самоврядування в Україні”, питання регулювання земельних відносин вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради. Тобто, способом волевиявлення ради, яка здійснює право власності від імені відповідної територіальної громади з регулювання земельних відносин, є прийняття рішення сесією.

Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6 ст. 17 Земельного Кодексу України, передача земельних ділянок у колективну та приватну власність проводиться радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки.

Вирішення питань щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою належить до виключної компетенції відповідача та не належить до компетенції адміністративного суду, а відтак суд не повноважний перебирати функції іншого суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта та зобов'язувати його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу.

За змістом Рекомендації Комітету ОСОБА_4 Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом ОСОБА_4 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що законодавством не визначено право адміністративного суду переймати на себе функції та повноваження інших органів державної влади, які реалізуються відповідними суб'єктами владних повноважень в межах закону на власний розсуд (дискреційні повноваження), без необхідності узгодження у будь-якій формі своїх дій з іншими суб'єктами.

Спосіб захисту у сфері публічно-правових відносин визначає позивач.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України у справах, в яких позивач оскаржує протиправні дії чи бездіяльність відповідача у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про зобов'язання відповідача вчинити певні дії. В цьому випадку суд повинен зазначити, яку саме дію повинен вчинити відповідач.

У випадку коли поданих доказів достатньо для того, щоб зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти те чи інше рішення чи зробити ту чи іншу дію суд вправі обрати такий спосіб захисту порушеного права.

Обрана судом форма захисту порушених прав у даному випадку не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.

Втручанням у дискреційні повноваження суб'єкту владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов'язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб'єкта владних повноважень.

Аналогічна позиція випливає зі змісту ухвали Вищого адміністративного суду України від 24.03.2016 року у справі № 826/17109/13-а.

Тобто законодавець передбачив обов'язок суду змусити суб'єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

При цьому, суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верхового Суду України від 16.09.2015 року у справі №21-1465а15 та від 02.02.2016 року у справі №804/14800/14.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, є зобов'язання ОСОБА_2 сільську раду Броварського району Київської області на черговій сесії ради повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 14 вересня 2017 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для особистого селянського господарства, площею 0,20 га, що знаходиться за адресою: Київська область, Броварський район, село Пухівка, по вулиці Магістральна відповідно до чинного законодавства.

Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України), бере до уваги правову позицію, яка висвітлена в п. 9 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 30.01.2003 року № 3-рп/2003, а саме: ”Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13)”.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб’єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Проте, в даному випадку відповідач до суду не надав своїх заперечень з обґрунтуванням правомірності своїх дій та рішень.

Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Відповідно ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення ОСОБА_2 сільської ради Київської області № 479-ХІІІ-VІІ від 17.02.2017 року, суд дійшов висновку про відмову в їх задоволенні виходячи з наступного.

Рішенням ОСОБА_2 сільської ради № № 479-ХІІІ-VІІ від 17.02.2017 року (що оскаржується позивачем) надано дозвіл ОСОБА_2 сільскій раді на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у комунальну власність територіальній громаді площею 2,9943 га для випасання худоби в с. Пухівка вул.Магістральна.

З даного рішення вбачається, що рада, заслухавши інформацію сільського голови про необхідність оформлення права комунальної власності на земельну ділянку, яка згідно Генерального плану села зарезервована для громадського центру, враховуючи висновок постійної депутатської комісії з питань агропромислового комплексу , земельних ресурсів, соціального розвитку села та екології, керуючись ст. ст. 12, 116 ЗК України, ст.26 Закону ”Про місцеве самоврядування в Україні”, ст. ст. 25, 50 ЗУ ”Про землеустрій”, ЗУ ”Про державний земельний кадастр”, ст.ст. 50, 51, 122, 123, 186 ЗК України, вирішила: дати дозвіл ОСОБА_2 сільскій раді на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у комунальну власність територіальній громаді площею 2,9943 га для випасання худоби в с. Пухівка вул.Магістральна. Рекомендувати сільському голові звернутись до землевпорядної організації з метою замовлення робіт по розробці проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробити та погодити згідно чинного законодавства. Попередити сільського голову про те, що державна реєстрація земельної ділянки скасовується державним кадастровим реєстратором у разі, якщо протягом року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на ділянку не зареєстроване з вини заявника, п.10 ст. 24 Закону ”Про державний земельний кадастр”.

Згідно ст.116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно ст. 80 ЗК суб'єктами права власності на землю є: громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Згідно ст. 83 ЗК України - землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

Згідно ч. 2 ст. 83 ЗК України у комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

Згідно ч. 3 ст. 83 ЗК України земельні ділянки державної власності, які передбачається використати для розміщення об'єктів, призначених для обслуговування потреб територіальної громади (комунальних підприємств, установ, організацій, громадських пасовищ, кладовищ, місць знешкодження та утилізації відходів, рекреаційних об'єктів тощо), а також земельні ділянки, які відповідно до затвердженої містобудівної документації передбачається включити у межі населених пунктів, за рішеннями органів виконавчої влади передаються у комунальну власність.

Згідно ч. 4 ст. 83 ЗК України до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: зокрема, а) землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо); в) землі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом; г) землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом; ґ) землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом; д) земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування.

Згідно ч. 5 ст. 83 ЗК України територіальні громади набувають землю у комунальну власність у разі: а) передачі їм земель державної власності; б) відчуження земельних ділянок для суспільних потреб та з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону; виникнення інших підстав, передбачених законом. Згідно ч.6 ст.83- територіальні громади сіл, селищ, міст можуть об'єднувати на договірних засадах належні їм земельні ділянки комунальної власності. Управління зазначеними земельними ділянками здійснюється відповідно до закону.

Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 2 Закону України ”Про місцеве самоврядування в Україні” - місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і, зокрема, через селищні ради та їх виконавчі органи.

Згідно ч.1 ст. 6 ”Про місцеве самоврядування в Україні” первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.

Згідно ч. 5, 6, 7, ст.60 ”Про місцеве самоврядування в Україні” органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, відчужувати, передавати у користування, зокрема, можуть здавати об'єкти комунальної власності в оренду, визначати умови передачі у користування і оренду. Доцільність, порядок та умови відчуження об'єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою. Майнові операції, що здійснюються органом місцевого самоврядування з об'єктами права комунальної власності, не повинні ослаблювати економічних основ самоврядування, зменшувати обсяг і погіршувати умови надання послуг населенню.

Згідно ст. 143 ЗУ ”Про місцеве самоврядування в Україні” - територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Згідно ч. 1 ст. 26 ЗУ ”Про місцеве самоврядування в Україні” виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання, зокрема, щодо регулювання земельних відносин.

Згідно ч. 1 ст. 59 ЗУ ”Про місцеве самоврядування в Україні” рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Згідно ч.1 ст. 47 ЗУ ”Про місцеве самоврядування в Україні” постійні комісії ради є органами ради, що обираються з числа її депутатів, для вивчення, попереднього розгляду і підготовки питань, які належать до її відання, здійснення контролю за виконанням рішень ради, її виконавчого комітету. Згідно ч. 4 ст. 47 постійні комісії за дорученням ради або за власною ініціативою попередньо розглядають проекти програм соціально-економічного і культурного розвитку, місцевого бюджету, звіти про виконання програм і бюджету, вивчають і готують питання про стан та розвиток відповідних галузей господарського і соціально-культурного будівництва, інші питання, які вносяться на розгляд ради, розробляють проекти рішень ради та готують висновки з цих питань, виступають на сесіях ради з доповідями і співдоповідями.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 5 КАС України передбачено право особи на звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом, якщо вона вважає, що рішенням, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно ч. 1 ст. 6 КАС України - суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України - у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Аналізуючи дії та рішення відповідача (в межах оскарження) на відповідність їх вимогам закону, виходячи з положень статті 2 КАС України, суд дійшов таких висновків.

Вирішення питань у сфері земельних відносин за законом віднесено до виключної компетенції колегіального органу, тобто питання з приводу надання земельної ділянки у власність, в тому числі і розгляд питань про надання дозволу на розробку проекту відводу земельної ділянки, має вирішуватись виключно радою на пленарному засіданні (сесії). Таким чином, відповідач діяв в межах повноважень, без їх перевищення, і з метою, з якою це повноваження йому надано.

Відповідач діяв у спосіб та у порядку, визначені законом: підготував проект рішень, дотримався строків та процедури підготовки рішень, зокрема стадії обговорення і погодження проектів рішень у відповідній постійній комісії, врахувавши її рекомендації.

Оспорюваною позивачем (в межах даної справи) фактично є наявність підстав для відмови у наданні дозволу на виготовлення проектів відводу вказаних земельних ділянок саме позивачу, тобто питання щодо обґрунтованості такого рішення, дотримання принципу рівності та балансу між несприятливими наслідками для прав і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, відсутності дискримінаційних ознак.

Аналізуючи дії (рішення) відповідача у даному аспекті, суд дійшов таких висновків: приймаючи рішення на користь територіальної громади, інтереси якої представляє орган місцевого самоврядування, - відповідач діяв в інтересах всієї територіальної громади. Прийняття рішення про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у комунальну власність територіальній громаді площею 2,9943 га для випасання худоби в с. Пухівка вул. Магістральна, є актом волевиявлення в інтересах та на користь територіальної громади - права якої мали пріоритетне значення для прийняття саме такого рішення, і тому прийняття такого рішення не є порушенням зазначених у пункті п'ятому ч. 2 ст. 2 КАС України принципу добросовісності і розсудливості при прийнятті рішення, у пункті четвертому та пункті шостому принципу неупередженості та принципу рівності перед законом, а також не є дискримінаційним проявом з боку ради по відношенню безпосередньо до конкретних фізичних осіб (позивачів). Прийняттям рішення на користь всієї територіальної громади, що означає на користь кожному члену цієї громади, а не на користь окремих фізичних осіб в умовах виниклої конкуренції претендентів, відповідач не порушив принципу пропорційності та дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів окремої особи і цілями, на досягнення яких спрямовані прийняте рішення.

Оскаржуване рішення є вмотивованими, у ньому зазначені підстави прийняття саме такого рішення, і обґрунтованими, тобто прийнятими з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення. Таким чином, не може бути скасованим по суті законне рішення з лише формальних підстав.

За таких обставин, суд приходить до обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Крім того, керуючись ст. 139 КАС України, суд вважає необхідним стягнути з ОСОБА_2 сільської ради Броварського району Київської області на користь держави витрати по сплаті судового збору в розмірі 640 грн.

Керуючись ст. 26 ЗУ ”Про місцеве самоврядування в Україні”, ст.ст. 12, 116, 118, 122, 123 Земельного кодексу України, ст. ст. 241-243, 245, 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення ОСОБА_2 сільської ради Броварського району Київської області № 775-XVI-VII від 10 жовтня 2017 року про відмову ОСОБА_1 в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для особистого селянського господарства, площею 0,20 га, що знаходиться за адресою: Київська область, Броварський район, село Пухівка, по вулиці Магістральна.

Зобов'язати ОСОБА_2 сільську раду Броварського району Київської області винести на засідання чергової сесії ОСОБА_2 сільської ради Броварського району Київської області та повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 14 вересня 2017 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для особистого селянського господарства площею 0,20 га згідно з графічним матеріалом з прийняттям рішення у відповідності до статті 118 Земельного Кодексу України.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 сільської ради Броварського району Київської області на користь держави витрати по сплаті судового збору в розмірі 640 (шістсот сорок) грн.

Повний зміст рішення суду буде складений 29 грудня 2017 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів через Броварський міськрайонний суд Київської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Радзівіл А.Г.