Постанова № 71410897, 28.12.2017, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 161/7809/17 Головуючий у 1 інстанції: Кихтюк Р.М. Провадження № 22-ц/773/1739/17 Категорія: 47 Доповідач: Шевчук Л. Я.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 грудня 2017 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Шевчук Л.Я.,

суддів - Данилюк В.А., Киці С.І.,

секретар с/з - Черняк О.В.,

з участю:

позивача - ОСОБА_3,

представника відповідача - Лабінської Л.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Луцької міської ради про визнання права власності на земельну ділянку та гараж, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_3 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 листопада 2017 року,

В С Т А Н О В И Л А:

В травні 2017 року ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до Луцької міської ради про визнання за ним права власності на земельну ділянку та гараж. Свої вимоги позивач обгрунтував тим, що він з січня 1993 року проживає в АДРЕСА_1, 16 жовтня 2001 року він придбав металевий гараж і з дозволу керівництва Луцького ЖКП № 6 встановив цей гараж на земельній ділянці, яка розташована по АДРЕСА_2.

Посилаючись на те, що він протягом 15 років добросовісно, відкрито і безперервно користується зазначеною земельною ділянкою, позивач просив суд визнати за ним право власності на частину земельної ділянки площею 60 кв.м., яка розташована по АДРЕСА_2 та на встановлений на цій земельній ділянці металевий гараж.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 листопада 2017 року в даній справі у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

Не погоджуючись із постановленим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на незаконність рішення суду із-за невідповідності висновків суду встановленим обставинам справи та порушення норм матеріального і процесуального права, просить його скасувати та постановити нове про задоволення його позову.

Колегія суддів, заслухавши учасників процесу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційну скаргу позивача слід відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що підстав для визнання за позивачем права власності на земельну ділянку та гараж немає.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи і зроблені з дотриманням вимог закону.

ОСОБА_3 у своїй позовній заяві зазначав, що він у 2001 році за власні кошти облаштував частину земельної ділянки по АДРЕСА_2, на якій встановив придбаний ним металевий гараж. Позивач також зазначав, що він протягом 15 років добросовісно, відкрито і безперервно користується земельною ділянкою, але не має на цю земельну ділянку будь-яких документів, а тому просив суд визнати за ним право власності як на земельну ділянку, так і на гараж.

Згідно з частиною 1 статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду (частина 4 статті 344 ЦК України).

Порядок набуття права на земельну ділянку за давністю користування встановлюється статтею 119 ЗК України, яка передбачає, що громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них права на земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або у користування. Розмір цієї земельної ділянки встановлюється у межах норм, визначених цим Кодексом.

Таким чином, цією статтею встановлено п'ятнадцятирічний строк. Але його сплив надає громадянину лише право на звернення до органу державної влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу у її власність або надання у користування земельної ділянки. Передача земельної ділянки у власність або користування при цьому здійснюється у порядку, встановленому Земельним кодексом.

Судом, крім того, встановлено, що земельна ділянка, право власності на частину якої просить визнати за ним позивач ОСОБА_3, належить до земель комунальної власності.

Проте ОСОБА_3 всупереч зазначеним вимогам закону пред'явив позов в суд про визнання за ним права власності на земельну ділянку за набувальною давністю, хоча згідно із статтею 119 ЗК України громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, можуть звернутися до органу державної влади або до органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу цієї земельної ділянки у власність або надання у користування.

З врахуванням того, що передача земельної ділянки у власність або надання у користування за набувальною давністю відноситься до повноважень органів державної влади або органів місцевого самоврядування, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив ОСОБА_3 в задоволенні його позовних вимог про визнання за ним права власності на земельну ділянку за давністю користування.

При цьому колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги щодо того, що позивач в квітні 2017 року звернувся до Луцької міської ради із заявою-клопотанням про передачу у його власність частини земельної ділянки по АДРЕСА_2, але це клопотання не вирішено, в зв'язку з чим він був вимушений пред'явити в суд заначений позов.

Оскільки набуття права на земельну ділянку за давністю користування (набувальною давністю) здійснюється за рішенням органів державної влади або органів місцевого самоврядування, а не за судовим рішенням, та обставина, що Луцькою міською радою не вирішено клопотання позивача ОСОБА_3 про надання йому на праві власності частини земельної ділянки по АДРЕСА_2, не дають підстав для визнання за позивачем права власності на земельну ділянку за давністю користування.

Також не підлягають до задоволення позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання за ним права власності на металевий гараж, який він, як зазначено в його позовній заяві, придбав 16 жовтня 2001 року і встановив на земельній ділянці по АДРЕСА_2, яка не належить позивачу ні на праві власності, ні на праві користування.

За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано відмовив ОСОБА_3 у задоволенні його позовних вимог про визнання права власності на земельну ділянку і гараж.

На підставі наведеного суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382 383, 384 ЦПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 листопада 2017 року в даній справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Судді