Ухвала суду № 71407254, 26.12.2017, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 140/1876/15-к

Провадження №11-кп/772/567/2017

Категорія: крим.

Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1

Доповідач : Бурденюк С. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 грудня 2017 року м. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області в складі:

головуючого: Бурденюка С.І.

суддів : Спринчук В.В., Нешик Р.І.

при секретарі: Табачук В.О.

з участю:

прокурора: Тучика А.А.,

адвоката: ОСОБА_2

обвинуваченого- Маричева В.В.

потерпілого: ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Вінниці кримінальне провадження за апеляційними скаргами прокурора Слабого О.В., засудженого ОСОБА_4 на вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 06.01.2017 року, яким

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України,

одруженого, ІНФОРМАЦІЯ_3,

проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4,

раніше не судимого,

визнано винним у вчиненні злочину, передбаченому ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України і засуджено до 7 років позбавлення волі.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України ОСОБА_5 строк попереднього ув’язнення під час досудового розслідування кримінального провадження зараховано у строк покарання з розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі з 10.05.2015 року по 13.05.2015 року включно.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь держави 1227 гривень 60 копійок у відшкодування судових витрат за проведення судової експертизи.

Вирішено долю речових доказів.

Речові докази: шкіряні кросівки чорного кольору, футболка трикотажна чорного кольору, джинсові штани синього кольору, футболка в смужку чорного кольору та сірого кольору, светр бежевого кольору, шорти сірого кольору, які передано на зберігання до кімнати зберігання речових доказів Немирівського РВ вирішено знищити; два паперових конверти із зрізами нігтів та витяжки з піднігтьового вмісту з правої та лівої руки ОСОБА_5, які приєднано до матеріалів кримінального провадження №12015020240000304 вирішено залишити в матеріалах справи; матеріали висновків за №334, №264, №1406, №1448, №1325, автобіографія ОСОБА_6, копії матеріалів кримінальних проваджень за №12015020240000135, №12015020240000218, №12015020240000306, які приєднано до матеріалів кримінального провадження №12015020240000304 вирішено залишити в матеріалах справи

в с т а н о в и в:

Згідно вироку суду першої інстанції, ОСОБА_5 10.05.2015 року близько 7 години, замовивши послуги таксі, приїхав із м. Вінниці до домогосподарства своєї матері - ОСОБА_7, яке розташоване за адресою: вул. Леніна, 6 в с. Лука Немирівського району Вінницької області, з метою з’ясування стосунків із ОСОБА_6 та нанесення йому тілесних ушкоджень з мотивів помсти за образу матері та сестри. Зайшовши до вказаного домогосподарства, ОСОБА_5 зустрів ОСОБА_6, та з метою реалізації свого злочинного умислу завдав удару рукою по обличчю ОСОБА_3

Продовжуючи свої дії ОСОБА_5 на ґрунті неприязних відносин, маючи умисел на умисне позбавлення життя ОСОБА_6, усвідомлюючи суспільну небезпеку своїх дій та незворотність їх наслідків, у вигляді смерті ОСОБА_3, й бажаючи їх настання, ножем, який заздалегідь узяв з собою, умисно завдав ОСОБА_3 численних ударів лезом ножа, а саме: в ліву половину передньої поверхні грудної клітки 2 удари, задню поверхню грудної клітки 12 ударів, у ліву кінцівку 7 ударів, чим спричинив тілесні ушкодження у вигляді колотих ран в області лівої половини грудної клітки та лівої верхньої кінцівки, які відповідно до висновку судово-медичної експертизи №114 від 27.05.2015 року виникли від дії гострого предмету, можливо, 10.05.2015, відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, які спричинили короткочасний розлад здоров’я.

В подальшому ОСОБА_5 залишив місце події, не довівши свій злочинний умисел до кінця, з причин, що не залежали від його волі, оскільки його діям завадила мати ОСОБА_7, а ОСОБА_6 було вчасно надано медичну допомогу.

В апеляційній скарзі прокурора Слабого О.В. ставиться питання про скасування вироку Вінницького міського суду Вінницької області від 06.01.2017 року відносно ОСОБА_5 з ухваленням нового вироку, яким ОСОБА_5 засудити за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України до 8 років позбавлення волі. Вимоги апеляційної скарги мотивовані тим, що судом при призначенні покарання ОСОБА_5 не враховано в повній мірі ставлення винної особи до вчинення злочину, оскільки свою вину обвинувачений у вчиненні злочину не визнав, не розкаявся, що свідчить про суспільну небезпеку ОСОБА_5 та необхідність призначення покарання в межах ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України виключно у виді позбавлення воті.

В апеляційній скарзі засудженого ОСОБА_5 ставиться питання про скасування вироку Вінницького міського суду Вінницької області від 06.01.2017 року з підстав невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи та постановлення виправдовувального вироку, яким визнати його невинним у вчиненні злочину, передбаченому ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України та виправдати.

Свої вимоги мотивує тим, що між ним та потерпілим не було жодних неприязних відносин, мав місце внутрішньо сімейний конфлікт, наміру позбавити життя ОСОБА_6 він не мав і сам потерпілий не сприймав його дії як реальну загрозу життю. Сам потерпілий зазначив, що бійка між ним та обвинуваченим припинилась, коли матір обвинуваченого ОСОБА_7 вийшла з літньої кухні, після чого потерпілий пішов до будинку, а обвинувачений поїхав додому. Зазначає, що захищаючись від потерпілого, мав умисел на нанесення останньому тілесних ушкоджень. Судом не прийнято до уваги заяву потерпілого про те, що він не має жодних претензій до обвинуваченого.

Заслухавши суддю доповідача, прокурора Тучика A.A., який підтримав апеляційну скаргу прокурора, просив скасувати вирок Вінницького міського суд від 06.01.2017 року в частині призначення покарання та постановити новий вирок, яким ОСОБА_5 засудити за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України до 8 років позбавлення волі, проти задоволення апеляційної скарги засудженого заперечував; заслухавши думку адвоката ОСОБА_2 та обвинуваченого ОСОБА_5, які підтримали апеляційну скаргу останнього та просили її задовольнити, заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора, обговоривши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали кримінального провадження, апеляційний суд приходить до висновку , що апеляційні скарги прокурора Слабого О.В. та засудженого ОСОБА_5 слід задовольнити частково. До таких висновків апеляційний суд приходить з з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України – судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Обґрунтованим є судове рішення, ухвалене на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для кримінального провадження, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються дослідженими доказами, дослідженими в судовому засіданні. Обґрунтованість судового рішення полягає у правильності встановлення фактичних обставин справи та правильній оцінці доказів.

Обґрунтованим судове рішення слід вважати, якщо: 1) суд повністю встановив обставини, що мають значення для кримінального провадження; 2) ці обставини доказані; 3) висновок суду відповідає викладеним у рішенні обставинам кримінального провадження.

Суд першої інстанції при кваліфікації дій засудженого за ч.2 ст. 15, ч.1 ст. 115 КК України допустив неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а викладені у вироку висновки суду не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, що відповідно до п.2 ч.1 ст. 408, п.2, п.4 ч.1 ст. 409 КПК України є підставами для зміни судового рішення апеляційним судом.

Так, вироком місцевого суду ОСОБА_5 визнаний винним у незакінченому замаху на вбивство, коли обвинувачений з причин, що не залежали від його волі, не вчинив усіх дій, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця.

Мотивуючи рішення про кваліфікацію дій обвинуваченого як незакінчений замах на умисне вбивство, та визнаючи ОСОБА_5 винним у вчиненні вказаного злочину, місцевий суд виходив з того, що обвинувачений мав умисел на позбавлення життя людини і з цією метою наніс потерпілому ОСОБА_6 декілька ударів ножем в грудну клітку, де розташовані життєво важливі органи, однак злочин не довів до кінця з причин, що не залежали від його волі, не вчинивши усіх дій, які вважав необхідними здійснити.

Разом із тим, суд не здобув доказів, які б давали підстави стверджувати, що ОСОБА_5 мав прямий умисел на вбивство потерпілого, адже таких даних у вироку та матеріалах кримінального провадженні немає.

Зокрема, відповідно до вимог закону, для відмежування замаху на умисне вбивство від інших злочинів необхідно враховувати спрямованість умислу і ставлення винної особи до наслідків свого діяння. При цьому згідно зі ст. 15 КК України і роз'яснень, що містяться в п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 07.02.2003 року № 2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи», замах на умисне вбивство може бути вчинено лише з прямим умислом, тобто коли винна особа усвідомлювала характер свого діяння, передбачала настання смерті потерпілого і бажала цього, але такий наслідок не настав з незалежних від її волі обставин.

Злочин не може бути кваліфікований як замах на вбивство у випадках, коли винний діє з неконкретизованим умислом, допускаючи можливість як заподіяння будь-якої шкоди здоров'ю, так і настання смерті. Відповідальність у цих випадках повинна наставати лише за наслідки, які фактично були заподіяні.

Приймаючи рішення про спрямованість умислу винуватої особи, суд взяв до уваги небезпечність засобу, яким були спричинені тілесні ушкодження потерпілому, кількість та локалізацію тілесних ушкоджень, однак не врахував характеру даних тілесних ушкоджень, обставин їх заподіяння, взаємостосунків винуватого з потерпілим, які передували до злочину та самих дій обвинуваченого під час вчинення злочину.

Сам обвинувачений ОСОБА_5 під час досудового слідства і в судовому засіданні підтвердив факт конфлікту з потерпілим, який розпочав останній, проте заперечував нанесення потерпілому удари ножем. Зазначив, що потерпілий під час конфлікту почав замахуватись на нього ножем, після чого він заломив руку потерпілого, в результаті чого останній вдарив себе у живіт ножем та по руці. Пояснював також, що умислу вбивати ОСОБА_6 не мав. Більшість ударів наносив хаотично просто кулаками по ОСОБА_6. Захищаючись від дій ОСОБА_6 він хвилювася та побоювася за своє життя , оскільки потерпілий раніше судимий та фізично розвинутий добре, накинувся нас нього з ножем першим.

Такі показання обвинуваченого іншими наявними у справі доказами не спростовані.

Вказані обставини справи знайшли своє підтвердження при виконанні апеляційним судом вимог ч.3 ст. 404 КПК України, беспосереднього допиту при апеляційному розгляді потерпілого ОСОБА_6 та свідка ОСОБА_7М

З пояснень потерпілого ОСОБА_6 вбачається, що він є співмешканцем сестри ОСОБА_5 та мешкає в будинку матері обвинуваченого. Раніше між ними конфліктів не виникало.

Напередодні бійки з ОСОБА_5 ОСОБА_6 посварився зі своєю співмешканкою ОСОБА_8, яка є сестрою ОСОБА_5 Після сварки зі своїм чоловіком ОСОБА_8 поскаржилась ОСОБА_5, який порадив їй викликати працівників поліції, а сам наступного ранку приїхав до них додому за продуктами. Між потерпілим та ОСОБА_5 в ході спілкування виникла сварка на ґрунті сімейних відносин, яка переросла в бійку, що підтверджується як показаннями обвинуваченого, так і потерпілого ОСОБА_6, який підтердив те, що вони бійку припинили самостійно.

Після цього, як беззаперечно встановлено по справі, ОСОБА_5 ніяких насильницьких дій відносно потерпілого більше не вчиняв, словесних погроз вбивством не виказував, а пішов додому, хоч (коли б він мав умисел на це) жодних перешкод до того, щоб позбавити його життя, у нього не було.

Показання обвинуваченого ОСОБА_5 узгоджуються не тільки з показаннями потерпілого ОСОБА_6, але із показаннями свідка ОСОБА_7, яка пояснювала, що вона є матір"ю обвинуваченого. Вона бачила як близько 7 годин ранку біля її будинку Маричев та ОСОБА_6 розмовляли на подвір"ї. В подальшому вона пішла у літню кухню, а коли через десять хвилин вийшла, то помітила, як ОСОБА_5 йшов з подвір’я до воріт, тому вона його пішла проводити. В подальшому помітила, що ОСОБА_6 сидів біля паркану та на його сорочці була кров. Самой бійки між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 вона не бачила. ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ніхто не рознімав.

Характер тілесних ушкоджень завданих обвинуваченим у грудну клітку потерпілого є незначними і за висновком судово-медичної експертизи відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров’я .

Локалізація спричинених поранень у потерпілого, підтверджує як факт хаотичного та нецілеспрямованого нанесення ударів ножем, так і незначний ступінь ушкоджень.

Сама по собі кількість спричинених ударів та виявлені на тілі потерпілого тілесні ушкодження не свідчать про наявність у обвинуваченого ОСОБА_5 умислу на позбавлення життя ОСОБА_6

Оскільки під час судового розгляду кримінального провадження в апеляційній інстанції встановлені такі ознаки об'єктивної сторони вчиненого обвинуваченим злочину,які виключають наявність у нього прямого умислу на позбавлення потерпілого ОСОБА_6 життя, дії обвинуваченого повинні бути кваліфіковані за наслідками, що настали.

Відповідно до частини першої ст. 15 КК України замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння, безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.

Згідно ч.1 ст. 24 КК України прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.

Кваліфікуючи дії ОСОБА_5 як закінчений замах на вбивство, суд у вироку не встановив, що він діяв з прямим умислом на позбавлення життя потерпілого ОСОБА_9, переконливих доказів на обґрунтування такого висновку не навів.

Згідно з роз'ясненнями, що містяться у постанові №2 від 7 лютого 2003 року Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про злочини проти життя та здоров'я особи» замах на вбивство може бути вчинено лише з прямим умислом (коли особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає їх настання), але смертельні наслідки не настали в силу обставин, що не залежали від її волі.

Суд не прийняв до уваги, що відповідно до вимог ст. 115 КК України та п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я людини» від 1 квітня 1994 року з послідуючими змінами суб'єктивна сторона умисного вбивства характеризується виною у формі прямого умислу. У тих випадках, коли умисел винного був спрямований на заподіяння невизначеної шкоди здоров'ю відповідальність настає за тілесне ушкодження, яке фактично було заподіяно. Для відмежування умисного вбивства від заподіяння тяжкого тілесного ушкодження має значення зміст і спрямованість умислу винного. Питання про умисел вирішується, виходячи з сукупності всіх обставин, зокрема способу, знаряддя, характеру і локалізації заподіяних тілесних ушкоджень, наслідків, причин припинення злочинних дій, попередню поведінку винного, взаємовідносини обвинуваченого та потерпілого.

Як видно із обставин справи, ОСОБА_5 не бажав настання смерті ОСОБА_6 Обвинуваченого ніхто не стримував, не припиняв і не переривав його дії, він знаходився у безпосередній близькості від потерпілого, з ножем у руці й мав реальну можливість довести злочинний умисел до кінця, але не зробив цього з причин, що залежали від його волі, залишивши добровільно місце події. Обставин, які б свідчили про закінчення злочинних дій всупереч його бажанню ні слідством, ні судом не встановлені, що підтверджує наявність у обвинуваченого умислу на заподіяння невизначеної шкоди здоров'ю потерпілого і його дії повинні кваліфікуватися залежно від фактичних наслідків, оскільки при вчиненні замаху на вбивство вина характеризується лише прямим, а не евентуальним умислом.

З урахуванням наведених обставин, колегія суддів уважає, що дії ОСОБА_5 підлягають перекваліфікації з ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України на ч.2 ст.125 КК України, за ознаками умисного легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я , які відповідно до висновку судово-медичної експертизи №114 від 27.05.2015 року виникли від дії гострого предмету, можливо, 10.05.2015, відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, які спричинили короткочасний розлад здоров’я. (.1 арк. пров.170-171).

Враховуючи, що злочинні дії ОСОБА_5, підлягають перекваліфікації, то відповідно і покарання йому має бути призначене в межах санкції ч.2 ст.125 КК України згідно вимог ст.65 КК України, з урахуванням тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, його особи та обставин, що пом'якшують і обтяжують покарання.

При призначенні покарання суд враховує вчинення ОСОБА_5 злочину невеликої тяжкості , а особу обвинуваченого, який раніше не судимий, позитивно характеризується за місцем проживання, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває.

Обставин, що обтяжують покарання та пом'якшують покарання суд не вбачає.

Із врахуванням усіх обставин справи, у зв'язку із зменшенням обсягу обвинувачення, ОСОБА_5 слід призначити покарання в межах санкції статті ,за яку він визнаний винним, у виді обмеження волі.

На думку Апеляційного суду, саме таке покарання є необхідним, достатнім, справедливим для виправлення ОСОБА_5,запобігання вчинення нових злочинів як самим обвинуваченим, так і іншими особами, забезпечує спів розмірність діяння та кари, відповідає таким принципам Європейської конвенції з захисту прав людини і основоположних свобод як пропорційність обмеження прав людини, легітимна мета та невідворотність покарання.

Водночас, враховуючи особу обвинуваченого, який вперше притягується до кримінальної відповідальності, приймаючи до уваги характер діяння і спосіб його вчинення, суспільну небезпеку скоєнного злочину, думку потерпілого, який підтвердив у судовому засіданні, що дії ОСОБА_5 були спровоковано його некоректною поведінкою , а саме те, що саме він –ОСОБА_6 розпочав бійку з використанням ножа, колегія суддів приходить до висновку, що виправлення і перевиховання ОСОБА_5 можливе без ізоляції його від суспільства, тому вважає за необхідне звільнити його від відбування призначеного покарання з випробуванням на підставі ч.1 ст.75 КК України з покладанням на нього обов’язків відповідно до ст.76 КК України.

Керуючись ст. ст. 403, 404, 405, 419 КПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

апеляційну скаргу прокурора Слабого О.В.- задовольнити частково.

апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_5- задовольнити частково.

Вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 06.01.2017 року змінити в частині кваліфікації дій ОСОБА_5 та міри покарання.

Визнати ОСОБА_5 винним у вчиненні злочину, передбаченому ч.2 ст. 125 КК України та призначити покарання у вигляді 2 (двох) років обмеження волі.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_5 з випробуванням, з іспитовим строком 2(два) роки.

На підставі п.п.1,2 ст.76 КК України покласти на засудженого обов'язки:

1) періодично з’являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи.

В решті вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 06.01.2017 року - залишити без змін .

На судове рішення може бути подано касаційну скаргу до Верховного Суду протягом 3(трьох) місяців.

Судді:

ОСОБА_10 ОСОБА_11 ОСОБА_12