Вирок № 71405217, 28.12.2017, Борівський районний суд Харківської області

Борівський районний суд Харківської області

справа: № 614/881/17

провадження: 1-кп/614/87/17

категорія: 34

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.12.2017 року Борівський районний суд Харківської області в складі :

головуючого-судді Гуляєвої Г.М.

за участю секретаря Євтіхієвої С.В.

прокурора Кравчука В.В.

обвинуваченого ОСОБА_1

захисника Чорнобай О.Є.

потерпілої ОСОБА_3

представника потерпілої ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Борова кримінальне провадження 1-кп/614/87/17 по обвинуваченню ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Богуславка Борівського району Харківської області, українця, громадянина України, не працюючого, з середньою спеціальною освітою, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України,-

В С Т А Н О В И В :

Обвинувачений ОСОБА_1 23.06.2017 р. близько 00.30 год., перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, керуючи власним автомобілем НОМЕР_1, у якому також знаходилися пасажири ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 на автодорозі Богуславка-Лозове км 1+ 200 Борівського р-ну Харківської обл., проявив неуважність, не обрав безпечної швидкості для руху на вказаній місцевості з урахуванням дорожньої обстановки, чим грубо порушив вимоги п.п.2.9,12.1 ПДР України, згідно яких:

-п.2.9 а «керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин» - забороняється;

-п.12.1 «під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним»,

та виїхав за межі проїжджої частини, внаслідок чого не впорався з керуванням і допустив з'їзд автомобіля в кювет з подальшим його перекиданням.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля ОСОБА_5 від отриманих травм померла на місці, пасажир автомобіля ОСОБА_8 отримала середнього ступеню тяжкості тілесні ушкодження.

Згідно висновку судово-медичної експертизи №220-Из.т/17 від 16.07.2017 причиною смерті ОСОБА_5 стала несумісна з життям тяжка тупа травма голови, з множинними переломами кісток черепу та ушкодженням головного мозку.

Згідно висновку судово-медичної експертизи №884-А/17 від 17.08.2017 ОСОБА_8 внаслідок дорожньо-трансопртної пригоди спричинено тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості у вигляді закритого перелому акроміального кінця лівої ключиці.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України за наведених вище обставин визнав повністю, у скоєному щиро розкаюється.

Потерпіла ОСОБА_3 в судовому засіданні просила суворо обвинуваченого не карати, обрати йому міру покарання не пов'язану з позбавленням волі, але позбавити прав керування транспортними засобами на певний період. Вимоги позовної заяви про стягнення з ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 100 000 грн. підтримує в повному обсязі.

Потерпіла ОСОБА_8 в судове засідання не з'явилася, надала до суду заяву про те, що претезній до обвинуваченого не має, на суворому покаранні не наполягає.

В силу ст.349 КПК України з урахуванням думки прокурора, обвинуваченого, його захисника, потерпілої та її представника, суд вважає недоцільним дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорюються. При цьому судом з'ясовано, що учасники судового провадження правильно розуміють зміст зазначених обставин, у суду немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також їм роз'яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

За таких обставин суд приходить до висновку, що вина ОСОБА_1 повністю доведена та кваліфікує його дії за ч.2 ст. 286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху, або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_1, суд керується вимогами ст.ст. 65-67 КК України, роз'ясненнями пунктів 1, 2, 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» (із змінами та доповненнями), а також виходить з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Аналіз норми статті 286 КК України свідчить, що цей злочин належить до злочинів із так званим матеріальним складом, а тому ознакою його об'єктивної сторони, що характеризує вчинене діяння, є не будь-яке з порушень правил безпеки дорожнього руху, а лише ті з них, які створюють реальну можливість настання суспільно небезпечних наслідків, передбачених у частинах 1, 2 або 3 цієї статті, і отже, перебувають із ними у причинному зв'язку.

При кваліфікації кримінального діяння за порушення правил безпеки дорожнього руху необхідно визначати причинний зв'язок між порушеннями правил безпеки руху і наслідками, що настали. Причинний зв'язок в автотранспортних злочинах відрізняється тим, що він встановлюється не між діями водія та наслідками, що настали, а між порушеннями правил дорожнього руху й відповідними наслідками.

Про необхідність з'ясовувати і зазначати у вироках, чи є причинний зв'язок між учиненими порушеннями та передбаченими законом суспільно небезпечними наслідками, зазначено також у роз'ясненні, яке міститься в пункті 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», згідно якого при розгляді справ про злочини, відповідальність за які

встановлено статтями 286 - 288, 415 КК України слід мати на

увазі, що диспозиції сформульованих у них норм - бланкетні. У

зв'язку з цим суди повинні ретельно з'ясовувати і зазначати у

вироках, у чому саме полягали названі у перелічених статтях

порушення; норми яких правил, інструкцій, інших нормативних актів

не додержано; чи є причинний зв'язок між цими порушеннями та

передбаченими законом суспільно небезпечними наслідками. Порушення правил безпеки дорожнього руху та порушення правил

експлуатації транспорту особами, які керують транспортними

засобами, є самостійними діяннями, і суди мають ураховувати це при

постановленні рішень у таких справах.

Суд визнав доведеним, що дорожньо-транспортна подія сталася внаслідок дій обвинуваченого, яким були порушені ПДР, а саме: п.2.9 а «водієві забороняється: керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції»;

п.12.1 «Під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним».

Згідно з вимогами ст.65 КК України при призначенні покарання суд повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_1 суд враховує ступінь тяжкості скоєного ним злочину, який відповідно до ст. 12 КК України, є тяжким злочином, при цьому суд враховує, що злочин вчинений з необережності. Крім того, суд враховує особу обвинуваченого, який позитивно характеризується за місцем проживання, на диспансерному обліку в лікаря-нарколога та психіатра не перебуває, раніше не судимий, частково відшкодував потерпілій ОСОБА_3 моральну шкоду, що суд визнає обставинами, що пом'якшує покарання ОСОБА_1, згідно ст. 66 КК України.

Обставиною, що обтяжує покарання, згідно ст. 67 КК України, суд визнає вчинення кримінального правопорушення у стані алкогольного сп'яніння.

Відповідно до вимог ст.ст.50,65 КК України та п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», суд, призначаючи покарання, повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що обтяжують та пом'якшують покарання.

Визначаючи ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, суд повинен виходити із сукупності всіх обставин справи, зокрема, форми вини, мотиву і цілі, способу, обстановки і стадії вчинення злочину, тяжкості наслідків, що настали.

Згідно з роз'ясненнями, наведеними у постанові Пленуму Верховного Суду України №14 від 23.12.2005 р. «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», при призначенні покарання за відповідною частиною ст.286 КК України, суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх тощо), а також обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання, та особу винного.

Пленум Верховного Суду України неодноразово звертав увагу на те, що якщо виправлення і перевиховання підсудного можливе без ізоляції від суспільства, то судом не слід направляти таких осіб в місця позбавлення волі.

Відповідно до вимог ч.1 ст.368 КПК України, ухвалюючи вирок суд приймає до відома досудову доповідь представника Борівського районного сектору з питань пробації Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України з інформацією про соціально-психологічну характеристику обвинуваченого від 18.12.2017 року відповідно до якої, виправлення та перевиховання обвинуваченого ОСОБА_1 можливе без ізоляції останнього від суспільства.

Приймаючи до уваги те, що обвинувачений ОСОБА_1 має постійне місце проживання, де характеризується позитивно, суд вважає необхідним призначити покарання в межах санкції частини 2 ст.286 КК України, у вигляді позбавлення волі з позбавлення права керування транспортними засобами, із застосуванням звільнення від відбування покарання на підставі ст.75 КК України з випробуванням та покладенням обов'язків, передбачених ст.76 КК України.

На думку суду, саме таке покарання буде справедливим, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого, а також запобіганню вчиненню ним нових злочинів.

Потерпілою ОСОБА_3 заявлений цивільний позов до ОСОБА_1 про стягнення з обвинуваченого на її користь моральну шкоду в розмірі 100 000 грн.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України, за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Обвинувачений цивільний позов потерпілої до себе визнав, крім того, в судовому засіданні в рахунок часткового відшкодування моральної шкоди, передав потерпілій гроші в сумі 10 000 грн, що підтверджується розпискою ОСОБА_3 від 27.12.2017 р., яка долучена до матеріалів кримінального провадження.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала за наявності її вини, крім випадків, встановлених ч. 2 ст. 1167 ЦК України.

Потерпіла переконувала, що в результаті ДТП їй спричинена моральна шкода, оскільки вона втратила дочку, отримала психологічний стрес, нормальні життєві устої були порушені.

Моральні страждання, як правило, виявляються у відчуттях страху, сорому, приниження, переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, больовими відчуттями, а також в інших, несприятливих для людини випадках психологічного дискомфорту.

Отже, під поняттям «моральна шкода» охоплюється негативні наслідки немайнового характеру, які заподіяні фізичній особі внаслідок завданих їй фізичних, психічних та моральних страждань, що пов'язані із порушенням її прав чи охоронюваних законом інтересів.

Суд наголошує, що моральна і фізична шкода після нанесення, по суті, є непоправними і не завжди можуть бути відшкодовані. Неможливо відшкодувати (визначити еквівалент) втрати здоров'я, неможливо відшкодувати почуття страху, відчуття болю.

При встановленні можливої суми відшкодування в грошовому еквіваленті суд зіставляє глибину моральних страждань і суму заявлених компенсацій. При цьому враховуються: загальні страждання, психологічний і фізичний стан потерпілої.

Як вбачається з матеріалів справи, потерпіла ОСОБА_3 внаслідок ДТП втратила свою дочку, через це перенесла значні фізичні та душевні страждання, які мають стійкий та інтенсивний характер та призвели до негативних змін у її житті, тому позов в частині стягнення моральної шкоди підлягає задоволенню.

Відповідно до роз'яснення, які містяться у п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» вказано, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнала позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших змін. Зокрема, враховується стан здоров"я потерпілої, тяжкість вимушених змін у її життєвих та виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити з засад розумності, виваженості та справедливості.

Суд вважає що розмір моральної шкоди у розмірі 90 000 грн. (з урахуванням сплачених 10 000 грн.), що спричинена ОСОБА_1 виходячи із сукупності її складових - моральних страждань, тривалості часу, потрібного на відновлення здоров'я, життєвих зв'язків, розумності, виваженості та справедливості є достатнім розміром для компенсації моральної шкоди і саме такий розмір суд вважає таким, що відповідає ступеню моральних страждань потерпілої.

Процесуальні витрати у даному кримінальному провадженні підлягають стягненню з обвинуваченого.

Арешт з автомобіля НОМЕР_2, 1989 року випуску, синього кольору, який належить ОСОБА_1, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3, посвідчення водія НОМЕР_4, на ім'я ОСОБА_1, який зберігається на майданчику затриманого транспорту Борівського відділення поліції; застосований згідно ухвали слідчого судді Борівського районного суду Харківської області від 23.06.2017 р., належить зняти та повернути його власнику.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 366-368, 371, 373-374, 376, 395 КПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Визнати ОСОБА_1 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України і призначити йому покарання у вигляді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки.

На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_1 від відбування призначеного основного покарання з випробуванням, якщо він протягом трьох років іспитового строку не вчинить нового злочину та виконає покладені на нього судом обов'язки відповідно до ст.76 КК України, а саме: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання, не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Стягнути з обвинуваченого ОСОБА_1 на користь потерпілої ОСОБА_3 моральну шкоду в сумі 90 000 грн.

Скасувати арешт автомобіля НОМЕР_2, 1989 року випуску, синього кольору, який належить ОСОБА_1, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3, посвідчення водія НОМЕР_4, на ім'я ОСОБА_1, який зберігається на майданчику затриманого транспорту Борівського відділення поліції; накладений ухвалою слідчого судді Борівського районного суду Харківської області від 23.06.2017 р., та повернути його власнику ОСОБА_1

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави витрати пов'язані з проведенням:

-автотехнічної експертизи №880/17 від 22.11.2017 в розмірі 1186,44 грн. (код доходів 24060300, р/р 31419544700005, код банку 37999680, МФО 851011, УДКС України в Комінтернівському районі м. Харкова, одержувач платежу: держава);

-автотехнічної експертизи №652/17 від 01.11.2017 в розмірі 2372,88 грн. (код доходів 24060300, р/р 31419544700005, код банку 37999680, МФО 851011, УДКС України в Комінтернівському районі м. Харкова, одержувач платежу: держава);

-автотехнічної експертизи №1029/17 від 22.11.2017 в розмірі 2372,88 грн. (код доходів 24060300, р/р 31419544700005, код банку 37999680, МФО 851011, УДКС України в Комінтернівському районі м. Харкова, одержувач платежу: держава);

-автотехнічної експертизи №22326/22528 від 20.11.2017 р. в розмірі 8666,00 грн. (УДКСУ у Борівському районі Харківської області, код ЄДРПОУ 37880458, банк отримувача: ГУДКС України в Харківській області, МФО 851011, р/р 31215206700105, код доходів бюджету: 24060300, код суду ЄДРПОУ: 02893806);

-автотехнічної експертизи №1547/1911 від 02.11.2017 р. в розмірі 11011,20 грн. (УДКСУ у Борівському районі Харківської області, код ЄДРПОУ 37880458, банк отримувача: ГУДКС України в Харківській області, МФО 851011, р/р 31215206700105, код доходів бюджету: 24060300, код суду ЄДРПОУ: 02893806).

Міра запобіжного заходу засудженому не обиралася.

Вирок може бути оскаржений до апеляційного суду Харківської області через Борівський районний суд Харківської області протягом 30 днів з моменту його проголошення.

Вирок не може бути оскаржений з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень ч.3 ст.349 КПК України.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, прокурору та потерпілій.

Головуючий-суддя Гуляєва Г. М.