Рішення № 71401786, 21.12.2017, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/24076/15-ц

Провадження № 2/761/250/2017

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2017 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Рибака М.А.,

за участю секретаря Яриновської Є.В.,

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідачів Дяк Ю.М., Аввакумова Ю.О.,

третьої особи ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Шевченківського районного суду міста Києва в залі судових засідань цивільну справу за позовом ОСОБА_1, яка діє в інтересах свого неповнолітнього сина ОСОБА_6 до Київського міського центру крові Департаменту охорони здоров'я Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Міністерства охорони здоров'я України та Київської міської державної адміністрації, треті особи: Головне управління Державної казначейської служби України в місті Києві, Київська міська дитяча клінічна лікарня № 2, Державна служба України з лікарських засобів та контролю за наркотиками, Державна казначейська служба України, ОСОБА_8 про відшкодування моральної шкоди та матеріальної шкоди, завданої внаслідок зараження дитини ВІЛ-інфекцією -

ВСТАНОВИВ:

В серпні 2015 року ОСОБА_1, яка діє в інтересах свого неповнолітнього сина ОСОБА_6 (далі по тексту - позивач) звернулась до Шевченківського районного суду міста Києва із позовом до Київського міського центру крові Департаменту охорони здоров'я Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі по тексту - відповідач-1) та Київської міської державної адміністрації (далі по тексту - відповідач-2), третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в місті Києві (далі по тексту - третя особа-1) про відшкодування моральної шкоди та матеріальної шкоди, завданої внаслідок зараження дитини ВІЛ-інфекцією.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у позивача та її чоловіка ОСОБА_10 народився син - ОСОБА_6, який народився з другої спроби штучного запліднення по програмі ІКСІ вагою 1240 грам недоношеним на 30-му тижні вагітності в результаті проведення цесарського розтину.

Стан дитини був розцінений лікарями як важкий, через що для подальшого лікування хлопчик на другий день життя 26.07.2011 року був переведений у відділення реанімації новонароджених НДСЛ «Охматдит», де пробув до 04.08.2011 року.

04.08.2011 року, у зв'язку із закриттям відділення реанімації новонароджених у НДСЛ «Охматдит» ОСОБА_6, для продовження лікування був переведений до відділення анестезіології та інтенсивної терапії новонароджених Київської міської дитячої клінічної лікарні № 2.

17.08.2011 року ОСОБА_6 без поінформованої згоди батьків було здійснено переливання відмитих еритроцитів з контейнеру консервованої крові № 26.52.2002264, заготовленої Київським міським центром крові 15.08.2011 року від донора ОСОБА_8

В результаті вказаної медичної маніпуляції ОСОБА_6 був заражений ВІЛ-інфекцією, яка в подальшому була виявлена в крові донора ОСОБА_8

У віці 1 місяця та 11 днів ОСОБА_6 для подальшого виходжування та лікування був переведений до відділення інтенсивного виходжування недоношених дітей НСДЛ «Охматдит», де пробув з 06.09.2011 року по 18.10.2011 року та виписаний у задовільному стані під нагляд дільничного педіатра, а також дитячих лікарів невролога, офтальмолога та кардіохірурга.

25.01.2012 року у ОСОБА_6 був виявлений ВІЛ, у зв'язку із чим останній 31.01.2012 року був поміщений на лікування до Центру для лікування ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД дітей НДСЛ «Охматдит», де пробув до 02.02.2012 року, де йому був встановлений остаточний діагноз - ВІЛ-інфекція (В 23.8) ІV клінічна стадія та 20.02.2012 року оформлена інвалідність.

При чому, зараження ВІЛ-інфекцією від батьків дитини виключається, оскільки останні 26.01.2012 року та 27.01.2012 року пройшли перевірку на ВІЛ, результати якої виявились негативними.

Позивач вважала, що Київським міським центром крові зазначений законодавством порядок медичного обстеження донора ОСОБА_8 на віл не був дотриманий, а його кров як донора була обстежена неналежним чином з використанням тест-систем вітчизняного виробництва, у зв'язку із чим заражена смертельною хворобою кров під час переливання потрапила в організм сина позивача ОСОБА_6

А тому позивач зазначала, що внаслідок недбалих дій відповідача-1 фактично відбулось зараження дитини невиліковною хворобою, що спричинило тяжкі душевні хвилювання для неї як для мами, так і для самої дитини, яка поставила своє життя під загрозу смертельної хвороби та вимушена весь час вживати ліки за суворим графіком.

Посилаючись на викладене ОСОБА_1 просила суд стягнути солідарно з відповідачів Київського міського центру крові Департаменту охорони здоров'я Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Київської міської державної адміністрації на її користь, яка діє в інтересах свого неповнолітнього сина ОСОБА_6 моральну шкоду в сумі 3000000,00 грн. та матеріальну шкоду в сумі 5000,00 грн.

11.12.2015 року представник позивача ОСОБА_2 звернувся до суду із новою редакцією позовної заяви, в якій притягнув до участі у справі в якості співвідповідача Міністерство охорони здоров'я України та просив суд стягнути солідарно з Київського міського центру крові Департаменту охорони здоров'я Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Київської міської державної адміністрації та Міністерства охорони здоров'я України на її користь, яка діє в інтересах свого неповнолітнього сина ОСОБА_6 моральну шкоду в сумі 3000000,00 грн. та матеріальну шкоду в сумі 5000,00 грн.

В процесі розгляду справи, судом було залучено до участі у справі як третіх осіб Київську міську дитячу клінічну лікарню № 2 (далі по тексту - третя особа-2), Державну службу України з лікарських засобів та контролю за наркотиками (далі по тексту - третя особа-3), Державну казначейську службу України (далі по тексту - третя особа-4) та ОСОБА_8 (далі по тексту - третя особа-5).

В судовому засіданні позивач та її представник позов підтримали та просили суд про його задоволення.

В судове засідання 23.12.2017 року представник відповідача-1 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час і місце судового розгляду повідомлявся належним чином. В раніше наданих суду запереченнях просив суд відмовити у задоволенні позову з огляду на те, що працівниками Київського міського центру крові було дотримано встановлений порядок медичного обстеження донора ОСОБА_8 Для проведення скрінінгових досліджень використовувались тест-ситеми для ІФА, які зареєстровані в Україні відповідно до Порядку державної реєстрації медичної техніки та виробів медичного призначення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.11.2004 року № 1497.

15.08.2011 року донор ОСОБА_8, під час кроводачі, обстежений лабораторією діагностики та профілактики СНІД та інших інфекцій, що передаються трансфузійним шляхом Київського міського центру крові на наявності антитіл до ВІЛ ? та отримано результат від 16.08.2011 року № 11 за яким антитіла ВІЛ ? та антиген р-24 не виявлені.

Донор ОСОБА_8 обстежувався на тест-системах виробництва ТОВ «Діагностичні системи - Україна», які були отримані Київським міським центром крові 07.12.2010 року відповідно до наказу Міністерства охорони здоров'я України від 17.11.2010 року «Про розподіл тест-систем для скрінінгу крові донорів та вагітних на антитіла до ВІЛ ? методом імуноферментного аналізу, закуплених за рахунок коштів Державного бюджету на 2010 рік», постачальник ДП «Укрвакцина».

17.08.2011 року черговою медичною сестрою експедиції відділу організації та трансфузійної допомоги з експедицією Київського міського центру крові була прийнята заявка на приготування відмитих еритроцитів для відділення анестезіології та інтенсивної терапії новонароджених Київської міської дитячої клінічної лікарні № 2.

17.08.2011 року у відділенні заготівлі донорської крові та її компонентів Київського міського центру крові були виготовлені відмиті еритроцити з еритроцитної маси крові донора ОСОБА_8, заготовленої 15.08.2011 року, № 26.52.2002264, які були передані до Київської міської дитячої клінічної лікарні № 2.

Представник відповідача-2 в судовому засіданні позов не визнала та заперечувала проти його задоволення, вважаючи, що з боку Київської міської державної адміністрації не було жодних порушень прав позивача та заподіяння їй шкоди.

Представник відповідача-3 в судовому засіданні позов не визнала та просила суд відмовити у його задоволенні з підстав, зазначених в письмових запереченнях по справі. При цьому зазначала, що для посилення безпеки донорства щодо запобігання випадкам передачі ВІЛ-інфекції через кров, її компоненти, МОЗ України було здійснено закупівлю за результатами відкритих торгів тест-ситеми для скрінінгу, які пройшли випробування в акредитованих в установленому законодавством порядку лабораторіях.

Посилалась на відсутність вини МОЗ України у зараженні сина позивача ВІЛ-інфекцією, а також у заподіянні їй моральних страждань.

Представник третьої особи-1 в судове засідання не з'явився, надав суду пояснення, в яких зазначав про відсутність вини у заподіянні шкоди позивачу.

В судовому засіданні представник третьої особи-2 проти задоволення позову заперечувала та просила суд відмовити у його задоволенні. При цьому зазначала, що з боку лікарні або лікарів не було вчинено жодних дій щодо заподіяння шкоди позивачу та зараження її дитини ВІЛ-інфекцією.

Представник третьої особи-4 в судове засідання не з'явився, надав суду письмові пояснення в яких зазначав, що Держлікслужба здійснює державну реєстрацію медичних виробів за результатами експертизи та у разі потреби випробувань, що проводяться експертними установами. Враховуючи проведену технічну експертизу комплекту документації на виріб медичний «Тест-ситеми імуноферментні для діагностики ВІЛ-інфекції», участі у кваліфікаційних випробуваннях зразків серійного виробництва та рекомендацій до перереєстрації наданих Українським медичним центром сертифікації МОЗ України, третьою особою-3 було прийняте відповідне рішення.

В судове засідання треті особи-4 та 5 не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час і місце судового розгляду повідомлялись належним чином.

Допитана в судовому засіданні як свідок ОСОБА_11, яка здійснювала дослідження за зверненням ОСОБА_1 на предмет її психологічних страждань, пояснила суду, що дійсно позивач зверталась до неї за визначенням ознак психологічних переживань та страждань та свідок вважає, що позивач зазнала та продовжує зазнавати тяжких страждань, які викликані зараженням її дитини тяжкою невиліковною хворобою.

Так, заслухавши пояснення учасників судового розгляду, допитавши свідка, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, судом встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у позивача та її чоловіка ОСОБА_10 народився син - ОСОБА_6, що підтверджується копією свідоцтва про народження, яка міститься в матеріалах справи (а.с. 4).

ОСОБА_6 народився в результаті штучного запліднення по програмі ІКСІ в результаті передчасних пологів (а.с. 5).

Стан дитини був розцінений лікарями як важкий, через що для подальшого лікування ОСОБА_6 26.07.2011 року був переведений у відділення реанімації новонароджених НДСЛ «Охматдит», де пробув до 04.08.2011 року, що підтверджується випискою із карти розвитку новонародженого та випискою із історії хвороби № 128, копії яких також містяться в матеріалах справи (а.с. 7, 8-10, 11).

В подальшому, 04.08.2011 року, у зв'язку із закриттям відділення реанімації новонароджених у НДСЛ «Охматдит» ОСОБА_6, для продовження лікування був переведений до відділення анестезіології та інтенсивної терапії новонароджених Київської міської дитячої клінічної лікарні № 2.

17.08.2011 року ОСОБА_6 без поінформованої згоди батьків, за медичними показниками, було здійснено переливання відмитих еритроцитів з контейнеру консервованої крові № 26.52.2002264, заготовленої Київським міським центром крові 15.08.2011 року від донора ОСОБА_8

06.09.2011 року ОСОБА_6, для подальшого виходжування та лікування був переведений до відділення інтенсивного виходжування недоношених дітей НСДЛ «Охматдит», де пробув з 06.09.2011 року по 18.10.2011 року та виписаний у задовільному стані під нагляд дільничного педіатра, а також дитячих лікарів невролога, офтальмолога та кардіохірурга.

25.01.2012 року у ОСОБА_6 був виявлений ВІЛ, у зв'язку із чим останній 31.01.2012 року був поміщений на лікування до Центру для лікування ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД дітей НДСЛ «Охматдит», де пробув до 02.02.2012 року та де йому був встановлений остаточний діагноз - ВІЛ-інфекція (В 23.8) ІV клінічна стадія та 20.02.2012 року оформлена інвалідність.

Згідно із Довідкою щодо перевірки обставин інфікування ВІЛ дитини через компоненти донорської крові у місті Києві від 13-14.09.2012 року, яка складена комісією щодо дослідження виявлених випадків інфікування ВІЛ дітей при наданні медичної допомоги на виконання наказу МОЗ України від 11.09.2012 року № 712, встановлено, що найбільш ймовірним джерелом інфікування на ВІЛ дитини були відмиті еритроцити, отримані від кроводачі донора ОСОБА_8, заготовлені Київським міським центром крові від 16.08.2011 року, який ймовірно знаходився в періоді «сероконверсійного вікна» та надано пропозиції щодо впровадження в службу крові України обов'язкового тестування донорської крові методом полімеразної ланцюгової реакції на наявність нуклеїнових кислот збудників інфекційних захворювань, що передаються гемотрасмісивним шляхом (а.с. 84-88).

Згідно із результатами аналізів від 16.08.2011 року крові ОСОБА_8 № флакона 26.52.2002264 антитіла ВІЛ значаться як негативні (а.с. 75).

Згідно із свідоцтвом про державну реєстрацію № 8844/2009, внесено до Державного реєстру медичної техніки та виробів медичного призначення України і дозволено до застосування в медичній практиці Тест-системи імуноферментні для діагностики ВІЛ-інфекції, виробництва ТОВ «Діагностичні системи - Україна». Термін дії свідоцтва до 11.08.2014 року (а.с. 77).

Слід зазначити, що Європейською конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (підписана 04.11.1950 року, ратифікована Україною: 17.07.1997 року та набрала чинності для України: 11.09.1997 року.) (далі по тексту - Конвенція) передбачений механізм захисту та реалізації закріплених прав і свобод через механізм Європейського суду з прав людини.

Захист права на здоров'я безпосередньо Конвенцією 1950 року, як й інших соціально-економічних прав, не передбачається, але звернення за захистом цього права можливе відповідно до низки статей Конвенції 1950 року і така практика Європейського суду з прав людини існує, зокрема, при порушенні права на: життя (ст. 2 Конвенції), заборону тортур (ст. 3), права на свободу та особисту недоторканність (ст. 5), права на справедливий судовий розгляд (ст. 6), права на повагу до особистого і сімейного життя, на недоторканність житла (ст. 8).

З практики Європейського суду з прав людини (далі по тексту - ЄСПЛ) можна зробити висновок, що право на здоров'я має комплексний характер і включає: право на інформацію та конфіденційність інформації про стан здоров'я; право на медико-соціальну допомогу; право на згоду на лікування та медичне втручання; право на сприятливе екологічне середовище, яке впливає на стан здоров'я та ін. Таким чином, відношення права на здоров'я до соціально-економічних прав носить суб'єктивний характер.

Реалізація права на життя не можлива без реалізації права на здоров'я, адже нормальне біологічне та соціальне функціонування людини не можливе без здоров'я. Реалізація права на життя у повному об'ємі можливо лише при гарантуванні права на здоров'я.

Право на життя захищається у статті 2 Конвенції, за якою право кожного на життя охороняється законом. Нікого не може бути умисно позбавлено життя інакше ніж на виконання смертного вироку суду, винесеного після визнання його винним у вчиненні злочину, за який закон передбачає таке покарання.

При цьому згідно зі сталою практикою ЄСПЛ це право вважається порушеним не тільки у разі позбавлення життя, але і при серйозних пошкодженнях організму людини, які не спричинили його смерть, але представляли серйозну загрозу його життю. Держава повинна не тільки утримуватися від умисного позбавлення людини життя, але і дотримуватися позитивного зобов'язання захищати життя людини від посягань третіх осіб або від ризику хвороби, яка може спричинити смерть.

Позитивним зобов'язанням Держави є охорона життя людини і наявність ефективної незалежної медичної системи, що дозволяє встановити причини смерті, якщо вона наступила в лікарні або якщо пацієнт перебував під постійним та ефективним медичним контролем, і міру відповідальності медичного персоналу. У статті 2 Конвенції передбачені мінімальні процесуальні вимоги, відповідно до яких в тих випадках, коли держава або його представники потенційно несуть відповідальність за смерть особи, обставини, що викликають сумніви, повинні стати предметом ефективного розслідування або ретельного вивчення, що дозволить довести встановлені факти до відома громадськості, в першу чергу проінформувати родичів.

У рішенні, ухваленому 9 березня 2004 року у справі Гласс проти Сполученого Королівства, ЄСПЛ дійшов висновку, що рішення про призначення відповідного лікування особі поза згодою його матері було втручанням у його право на повагу до приватного життя, зокрема право на фізичну цілісність і є порушенням статті 8 Конвенції.

За статтею 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Згідно із п.п. 4 та 14 Європейської хартії прав пацієнтів (ЄС. Рим, листопад 2002 року), кожен має право на отримання будь-якого виду інформацію, яка допоможе йому/їй активно брати участь у прийнятті рішень щодо свого здоров'я; ця інформація є обов'язковою попередньою умовою проведення будь-якої процедури і лікування, включаючи участь у наукових дослідженнях. Кожен має право на отримання протягом розумного короткого строку достатню компенсацію у випадку спричинення йому/їй фізичної (або моральної та психологічної) шкоди діями медичного закладу.

У справі «АРСКАЯ ПРОТИ УКРАЇНИ» (CASE OF ARSKAYA v. UKRAINE) (рішення від 05.12.2013 року), ЄСПЛ зазначив, що перше речення статті 2 (право на життя) зобов'язує державу не лише утримуватися від «умисного» позбавлення життя, а й вжити належних заходів для захисту життя осіб, які знаходиться під її юрисдикцією. Окрім того, органи влади зобов'язані вжити достатніх заходів для створення нормативно-правової бази, яка б забезпечила належний захист життя особи, як того вимагає стаття 2 Конвенції.

В даному випадку, щодо зараження в лікувальному закладі дитини позивача невиліковною хворобою, суд приходить до висновку, що вказане сталося через неналежну організацію проведення обстеження крові донора ОСОБА_8 на наявність антитіл до ВІЛ, відмиті еритроцити з якої потрапили в кров ОСОБА_6, яка здійснювалась Київським міським центром крові.

Вказане стало можливим через незастосування Київським міським центром крові тестування донорської крові методом полімеразної ланцюгової реакції на наявність нуклеїнових кислот збудників інфекційних захворювань, що передаються гемотрасмісивним шляхом під час під час здійснення обстеження донора ОСОБА_8, внаслідок чого заражена ВІЛ кров потрапила до Київського міського центру крові та, в подальшому, син позивача ОСОБА_6 був заражений смертельно небезпечною хворобою.

Відповідно до п. 1 Положення про Міністерство охорони здоров'я України, яке затверджене Указом Президента України від 13 квітня 2011 року N 467/2011 (редакція на момент виникнення спірних правовідносин) Міністерство охорони здоров'я України (МОЗ України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. МОЗ України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики у сфері охорони здоров'я, формуванні державної політики у сферах санітарного та епідемічного благополуччя населення, створення, виробництва, контролю якості та реалізації лікарських засобів, медичних імунобіологічних препаратів і медичних виробів, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням.

Таким чином, Держава в особі Міністерства охорони здоров'я України не забезпечила свого позитивного обов'язку щодо охорони життя ОСОБА_6 та його здоров'я від можливого зараження смертельно небезпечною хворобою в лікувальній установі, що є неприпустимим.

За таких обставин, наявні підстави для покладення на відповідача-1 та відповідача-3 відповідальності за спричинення позивачу моральної шкоди, яку вона зазнала в результаті зараження її дитини ВІЛ-інфекцією.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», суду необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин.

Із надано суду висновку спеціаліста в галузі психології від 05.03.2015 року, вбачається, що ОСОБА_1 зазнала та продовжує зазнавати тяжких страждань в звязку із хворобою її дитини ОСОБА_6, зараження на яку відбулось в медичному закладі під час переливання крові (а.с. 25-46).

За таких обставин, судом встановлено, що внаслідок зараження дитини позивача смертельно небезпечною хворобою, їй були спричинені душевні страждання, а тому з урахуванням суті позовних вимог, глибини душевних страждань, обставин за яких була заподіяна шкода, ступеня вини відповідачів, вимог розумності і справедливості, суд вважає вірним стягнути з відповідача-1 та відповідача-3 на користь позивачів 1000000,00 грн. у відшкодування моральної шкоди.

Також суд виходить з душевних хвилювань саме позивача, що є предметом заявлених нею позовних вимог та надання відповідного висновку щодо спричинення душевних страждань саме їй, тоді як ОСОБА_6 не позбавлений права в майбутньому звернутись за захистом його порушеного права внаслідок зараження ВІЛ-інфекцією.

При цьому, вини відповідача-2 в зараженні сина позивача ВІЛ-інфекцією не встановлено, а тому суд приходить до висновку про часткове задоволення позову та стягнення з Київського міського центру крові Департаменту охорони здоров'я Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Міністерства охорони здоров'я України на користь ОСОБА_1, яка діє в інтересах свого неповнолітнього сина ОСОБА_6 1000000,00 грн. у відшкодування моральної шкоди по 500000,00 грн. з кожного.

Окрім того, позивач, з метою доведення заявлених нею позовних вимог, на підставі договору із ТОВ «Міжнародний інститут глибинної психології» сплатила на користь останнього 5000,00 грн. за здійснення психологічного дослідження, що підтверджується квитанцією від 10.12.2014 року, копія якої міститься в матеріалах справи.

Вказані витрати позивача є судовими витратами в розумінні статті 133 ЦПК України та підлягають відшкодуванню за рахунок відповідачів.

А тому суд приходить до висновку про стягнення з Київського міського центру крові Департаменту охорони здоров'я Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Міністерства охорони здоров'я України на користь ОСОБА_1 5000,00 грн. вартості проведеного психологічного дослідження по 2500,00 грн. з кожного.

За таких обставин суд приходить до висновку про часткове задоволення позову.

Окрім того, з відповідачів на користь Державного бюджету України також підлягають стягненню 100000,00 грн. судового збору по 50000,00 грн. з кожного, згідно із вимогами Закону України «Про судовий збір» в редакції, яка діяла на момент звернення позивача із позовом до суду.

Керуючись ст. ст. 259, 263, 264, 265, 268, 272 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1, яка діє в інтересах свого неповнолітнього сина ОСОБА_6 до Київського міського центру крові Департаменту охорони здоров'я Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Міністерства охорони здоров'я України та Київської міської державної адміністрації, треті особи: Головне управління Державної казначейської служби України в місті Києві, Київська міська дитяча клінічна лікарня № 2, Державна служба України з лікарських засобів та контролю за наркотиками, Державна казначейська служба України, ОСОБА_8 про відшкодування моральної шкоди та матеріальної шкоди, завданої внаслідок зараження дитини ВІЛ-інфекцією - задовольнити частково.

Стягнути з Київського міського центру крові Департаменту охорони здоров'я Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Міністерства охорони здоров'я України на користь ОСОБА_1, яка діє в інтересах свого неповнолітнього сина ОСОБА_6 1000000,00 грн. у відшкодування моральної шкоди по 500000,00 грн. з кожного.

Стягнути з Київського міського центру крові Департаменту охорони здоров'я Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Міністерства охорони здоров'я України на користь ОСОБА_1 5000,00 грн. вартості проведеного психологічного дослідження по 2500,00 грн. з кожного.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Київського міського центру крові Департаменту охорони здоров'я Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Міністерства охорони здоров'я України на користь Державного бюджету України 100000,00 грн. судового збору по 50000,00 грн. з кожного.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Апеляційного суду міста Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СУДДЯ М.А. РИБАК

Повний текст рішення складено: 29.12.2017 року.