Постанова № 71397577, 26.12.2017, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 162/397/17 Головуючий у 1 інстанції: Гладіч Н.І. Провадження № 22-ц/773/1576/17 Категорія: 53 Доповідач: Осіпук В. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 грудня 2017 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Осіпука В. В.,

суддів - Федонюк С. Ю., Русинчука М. М.,

за участю секретаря Губарик К. А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання формулювання причин звільнення неправильним, зміну причини звільнення, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди, за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_3 на рішення Любешівського районного суду Волинської області від 11 жовтня 2017 року,

В С Т А Н О В И Л А :

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулась в суд із зазначеним позовом. Вказувала на ті обставини, що з 12 жовтня 2016 року по 01 листопада 2016 року вона працювала у фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 продавцем непродовольчих товарів. Її працевлаштування відбулося через Любешівський районний центр сприяння зайнятості із проходженням випробувального терміну.

Крім того позивач зазначала, що оскільки відповідач порушувала її трудові права, а саме: перед початком роботи не ознайомила з її посадовими обов'язками, правилами внутрішнього трудового розпорядку, графіком робочого часу, оплатою праці, то вона усно повідомила ОСОБА_2 про свій намір розірвати трудовий договір за згодою сторін. Однак наказом від 01 листопада 2016 року її було звільнено за прогул за п. 4 ст. 40 КЗпП України, а повний розрахунок проведено лише 30 грудня 2016 року, шляхом надіслання грошового переказу в сумі 877 грн. 50 коп.

Вважаючи такі дії відповідача ОСОБА_2 неправомірними, просила суд ухвалити рішення, яким визнати формулювання причини звільнення її з роботи на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогул без поважних причин неправильним, змінити формулювання причини звільнення, вказавши як підставу звільнення п. 1 ст. 36 КЗпП України за згодою сторін, стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 3004 грн. 86 коп. та 3000 грн. відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Любешівського районного суду Волинської області від 11 жовтня 2017 року позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 3004 грн. 86 коп. та в дохід держави судовий збір в розмірі 160 грн., в решті позовних вимог відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_3, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм матеріального і процесуального права, просить оскаржуване рішення в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь позивачки середнього заробітку за час затримки розрахунку скасувати та ухвалити нове про відмову в позові.

У письмовому запереченні на апеляційну скаргу представник позиваки ОСОБА_4, вважаючи оскаржуване рішення суду таким, що відповідає вимогам закону, просить залишити його без змін.

В частині щодо відмови ОСОБА_1 у зміні формулювання причини звільнення та у відшкодуванні моральної шкоди рішення суду першої інстанції ніким не оскаржене і апеляційним судом не переглядається.

Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково з таких підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки в день звільнення позивачки, з вини роботодавця, їй не була проведена виплата всіх належних при звільненні сум, то у відповідності з вимогами ст. 117 КЗпП України, на її користь підлягає стягненню середній заробіток за весь час затримки таких виплат по день фактичного розрахунку в сумі, яка заявлена у позовній вимозі.

Такий висновок суду є правильний.

Встановлено, що ОСОБА_1 з 12.10.2016 року по 31.10.2016 року перебувала в трудових відносинах із відповідачем - підприємцем ОСОБА_2 (а. с. 56 - 58). Наказом № 01/11-16 від 01.11.2016 року ОСОБА_1 було звільнено з 01.11.2016 року з роботи із посади продавця непродовольчих товарів, за п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогул, про що внесено відповідний запис до її трудової книжки (а. с. 62, 71-78).

Крім того встановлено, що у день звільнення ОСОБА_1 копія наказу про звільнення з роботи, належно оформлена трудова книжка їй не видавались і не проводився з нею розрахунок (а. с. 8). Розрахункові кошти позивачці в сумі 877 грн. 50 коп. були надіслані роботодавцем ОСОБА_2 поштовим грошовим переказом 30 грудня 2016 року (а. с. 4-5).

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Аналіз зазначених правових норм свідчить про те, що всі суми, належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення і у разі недоотримання цієї вимоги настає відповідальність, передбачена ст. 117 КЗпП України.

Оскільки позивач у день звільнення не була ознайомлена з наказом і не отримувала трудову книжку, повний розрахунок з нею був проведений роботодавцем лише 30 грудня 2016 року, то згідно ч. 2 ст. 233 КЗпП України, її вимоги щодо стягнення середнього середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку, у визначеній нею сумі, підлягають до задоволення.

З урахуванням наведеного, повно і об'єктивно дослідивши всі обставини справи та давши їм вірну правову оцінку, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1, стягнувши із відповідача ОСОБА_5 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 3004 грн. 86 коп.

Рішення суду в цій частині ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги представника відповідача не спростовують вірних висновків суду та не впливають на його законність, а тому підстав для його скасування чи зміни в цій частині колегія суддів не вбачає.

Разом з тим, стягуючи з відповідача в дохід держави судовий збір в сумі 160 грн., суд першої інстанції не врахував вимоги підпункту 2 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» щодо мінімального розміру ставки судового збору, що підлягає стягненню.

Враховуючи суму задоволеної позовної вимоги та розмір ставки судового збору, передбаченої вказаною нормою спеціального Закону, положення ч. 6 ст. 141 ЦПК України, з відповідача ОСОБА_2 в дохід держави підлягає стягненню судовий збір в сумі 640 грн.

За таких обставин рішення суду першої інстанції на підставі п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦК України в частині розміру стягнутого з відповідача судового збору, підлягає зміні.

Керуючись ст.ст. 368, 372, 374, 376, 382, 383, 384, ЦПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Любешівського районного суду Волинської області від 11 жовтня 2017 року у даній справі в частині стягненої судового збору змінити.

Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір в сумі 640 (шістсот сорок) грн.

В решті рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду, упродовж тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Головуючий

Судді