Рішення № 71394273, 26.12.2017, Болградський районний суд Одеської області

БОЛГРАДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

68702, Одеська область, м. Болград, вул. 25 Серпня, 192

тел. факс (04846) 4-31-21, E-mail: inbox@bg.od.court.gov.ua

26.12.2017

Справа № 497/1507/17

Провадження № 2/497/879/17

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 грудня 2017 року м. Болград

Болградський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді - Кодінцевої С.В.,

за участю секретаря – Ковтун О.І.,

представника відповідача – ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу в залі суду в м. Болград за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (надалі ПАТ КБ «ПриватБанк») до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з зазначеним позовом та просить постановити рішення, яким стягнути на його користь з відповідача суму заборгованості у розмірі 17 796.12 гривен та суму судових витрат у розмірі 1600.00 гривен судового збору (а.с.2-4).

Свої вимоги мотивує тим, що відповідно до умов кредитного договору № б/н від 29.01.2009 року, укладеного між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 банк надав останньому кредит у розмірі 1 000.00 гривен у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36.00 % на рік на суму залишку заборгованості по кредиту, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

У порушення вимог кредитного договору, що стосується своєчасного погашення заборгованості по кредиту та відсотків нарахованих за користування кредитом відповідач належним чином не виконав, в зв’язку з чим у нього перед позивачем станом на 17.09.2017 року виникла заборгованість по кредитному договору. Оскільки по теперішній час відповідач грошові кошти не повернув, позивач змушений звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Представник позивача в судове засідання не з’явився, повідомлений належним чином, про що в справі є відповідні докази (а.с.74). Подав заяву про підтримання позовних вимог, задоволення їх у повному обсязі та розгляд справи у його відсутність в заочному порядку (а.с.33).

Відповідач позовні вимоги не визнав, надав письмові заперечення, в яких виклав свою позицію, просив застосувати строк позовної давності, та відмовити в задоволенні позову (а.с.52-55).

Представник відповідача заперечував усі доводи, викладені в позовній заяві. При цьому пояснив, що відповідач не заперечує факту укладення кредитного договору, однак сплив строк позовної давності визначений законом, оскільки в силу вимог п.2.1.1.4.6 Умов кредитування, узгоджено право банку достроково стягнути заборгованість у повному обсязі і відповідно обов’язок позичальника повернути кредит, нараховані відсотки, пеню, суми винагороди, комісій в повному обсязі у випадку порушення позичальником зобов’язань визначених Умовами кредитування. Такий обов’язок у позичальника виникає на 91-й день з моменту порушення зобов’язань. Відповідач, ще 05.08.2010 року вніс в рахунок погашення заборгованості 400.00 гривен. Наступний платіж мав би внести до 05.09.2010 року, але внесено ним не було. Наступне погашення ним було здійснено 08.02.2011 року. Отже право кредитора, на думку відповідача, було порушено 06.09.2000 року. За таких обставин, позивач мав право звернутись до суду до 06.12.2013 року, проте звернувся лише в жовтні 2017 року, тобто після спливу строків позовної давності.

По твердженню представника, після зміни строку виконання зобов’язання на 06.12.2010 року, усі наступні платежі, передбачені графіком сплати щомісячних платежів, не мають правового значення, оскільки за вимогою підпункту 2.1.1.4.6. умов кредитування, позичальник був зобов’язаний повернути кредит в повному обсязідо 06.12.2010 року, а усі наступні щомісячні платежі за графіком після вказаної дати не підлягають виконанню, оскільки здійснені поза межами зміненого строку виконання зобов’язання в повному обсязі, а відтак, їх не можна сприймати як обставину, що свідчить про переривання строку позовної давності або початок його спливу.

Тому вважав, що є всі підстави для застосування строку позовної давності, та відмови в задоволенні позову.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог за наступних підстав.

Вирішуючи заявлені позовні вимоги, суд виходить з того, що між сторонами виникли договірні відносини з приводу кредиту, які регулюються параграфами 1, 2 глави 71 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання повинне виконуватися належним чином у відповідності з умовами договору. При цьому відповідач, як сторона кредитного договору зобов’язаний повернути позивачу одержаний кредит та сплатити відсотки (ч.1 ст.1054 ЦК України).

Згідно ст.530 ЦК України, якщо в зобов’язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк. У разі порушення зобов’язання, настають правові наслідки, зокрема, сплата неустойки (пені).

Судом встановлено, що відповідно до укладеного договору № б/н від 29.01.2009 року відповідач ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 1000.00 гривен у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.

Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та Банком договір про надання банківських послуг (далі – Договір), що підтверджується підписом у заяві (а.с.8).

В матеріалах кредитної справи є в наявності копія паспорту відповідача серії КМ 547899, виданий Болградським РВ ГУМВС України від 02.07.2008 року, яка посвідчена особистим підписом цієї особи, який також є на кожній сторінці паспорту (а.с.25-26). Підпис на заяві відповідає підпису відповідача в його паспорті (а.с.8).

У відповідності до ч.2 ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Відповідно до ч.1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно п.2.1.1.2.3, п.2.1.1.2.4. Умов та Правил надання банківських послуг, вбачається, що відповідач при укладенні Договору дав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку.

Власник картрахунку зобов’язаний слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту з метою запобігання виникнення Овердрафту, згідно п.2.1.1.5.7 Договору.

Овердрафт (п.1.1.1.63 Договору) – короткостроковий кредит, який надається Банком Клієнту у разі перевищення суми операції за платіжною карткою над сумою залишку коштів на його рахунку в розмірі ліміту кредитування.

Відносини між банком та клієнтом, які регулюються Договором про надання банківських послуг можуть вирішуватися як шляхом підписання окремих договорів або додаткових угод до цього Договору, так і шляхом обміну інформацією/узгодження по питанням банківського обслуговування з клієнтом через web-сайт банку (www.privatbank.ua) або інший інтернет/SMS-ресурс, зазначений банком.

Відповідно до положень Умов та Правил надання банківських послуг, які розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) ПАТ КБ «ПриватБанк», що діяв на підставі Ліцензії НБУ № 22 від 29.07.2009 року, наразі діє на підставі Ліцензії НБУ № 22 від 05.10.2011 року на підставі діючого законодавства, публічно пропонував невизначеному колу осіб можливість отримання банківських послуг, для чого публікує «Умови та правила надання банківських послуг», які є публічною офертою, що містять умови та правила надання послуг банком його клієнтам. Таким чином, клієнт отримує доступ до всіх без виключення послуг банку.

При укладенні Договору сторони керувались ч.1 ст.634 України, згідно якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Формулярами та стандартами формами є саме «Умови та правила надання банківських послуг» та «Тарифи банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, згідно яких обслуговується відповідач.

Заявою відповідача підтверджується той факт, що він був повністю проінформований про умови кредитування в ПАТ КБ «ПриватБанк», які були надані йому для ознайомлення в письмовій формі.

Згідно ст. 207 ЦПК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Цією статтею не передбачено вичерпного переліку таких документів, тому окрім листів та телеграм можуть використовуватися і інші засоби зв’язку, наприклад електронний або інший інтернет/SMS-ресурс.

Частиною 2 ст.638 ЦПК України передбачено, що договір укладається шляхом пропозиції (оферти) однієї сторони укласти договір і прийняти пропозиції (акцепту) другою стороною, тому акцептуючи пропозицію Банку відповідач підписом у заяві про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг визнав та погодився на запропоновані банком умови користування послугами банку.

Отже, підписавши заяву та ознайомившись з Умовами та Правилами надання послуг ПАТ КБ «Приватбанк» відповідач ОСОБА_2 таким чином приєднався до вказаних Умов та Правил, які по суті є публічною офертою (а.с.8).

На підставі підписаної сторонами заяви, що разом з Умовами та Правилами, а також Тарифами, які розміщені на офіційному сайті ПАТ КБ «ПриватБанк» і з якими, відповідач ознайомлений та згодний, відбулося підписання між сторонами договору про надання банківських послуг.

Після цього Відповідачу було надано строковий кредит шляхом встановлення кредитної лінії на платіжну картку на споживчі цілі зі сплатою відсотків в розмірі 36 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом.

Вказані обставини свідчать про те, що 29.01.2009 року договір між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 дійсно був укладений і банк виконав передбачені договором зобов’язання перед позичальником, в той час як позичальник після прийнятих на себе за договором зобов’язань, не почала навіть виконувати покладені на неї договором зобов’язання.

Відповідач не заперечував факту укладання договору, користування кредитним картковим рахунком.

Відповідно до частини першої статті 1054 Цивільного кодексу України зі змінами та доповненнями за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти».

ПАТ КБ «Приватбанк» свої зобов'язання виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором.

Проте, у порушення норм закону та умов договору відповідач за вказаним договором зобов'язань належним чином не виконав.

Станом на 17.09.2017 року виникла прострочена заборгованість відповідача перед ПАТ КБ «Приватбанк» по поверненню кредиту у загальному розмірі 17796.12 гривен, яка складається з наступного:

- 10 637.00 гривен - заборгованість за кредитом;

- 1 862.80 гривен - заборгованість по відсотках за користування кредитом;

- 4 210.79 гривен - заборгованість за пенею;

а також штрафи відповідно до п.2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг:

- 250.00 гривен - штраф (фіксована частина);

- 835.53 гривен – штраф (процентна складова).

Як вбачається з представленого розрахунку (а.с.5-6, 7), відповідач ОСОБА_2 активно користувався коштами ПАТ КБ «Приватбанк», однак не у повній мірі виконував взяті на себе зобов’язання. У період з 03.02.2009 року по 26.10.2011 року повністю сплатив кредитну заборгованість, надалі до 30.09.2016 року взагалі не користувався кредитними коштами, та не мав жодної заборгованості. Починаючи з 09.10.2016 року знову почав користуватися кредитним картковим рахунком, та частково повертав заборгованість. Так, останній платіж по поверненню коштів ним був здійснений 09.12.2016 року.

Суд не погоджується з доводами відповідача щодо порушення позивачем строку позовної давності в силу вимог п.2.1.1.4.6 Умов кредитування, яким узгоджено право банку достроково стягнути заборгованість у повному обсязі і відповідно обов’язок позичальника повернути кредит, нараховані відсотки, пеню, суми винагороди, комісій в повному обсязі у випадку порушення позичальником зобов’язань визначених Умовами кредитування, оскільки такий обов’язок у позичальника виникає на 91-й день з моменту порушення зобов’язань.

Вимоги позивача стосуються зовсім іншого строку заборгованості, а не той який в основу своїх заперечень покладає відповідач, а саме строку користування кредитними коштами за період 09.10.2016 року по 17.09.2017 рік, та питання застосування строку позовної давності слід розглядати саме в площині цього строку.

Згідно ст.ст.526, 527, 530 ЦК України зобов’язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Відповідач зобов’язання за вказаним договором не виконав, хоча ст.629 ЦК України визначено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.610 ЦК України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати заборгованості за кредитом, відповідач порушує зобов’язання за даним договором.

Відповідач взяв на себе зобов’язання:

- на підставі п. 2.1.1.5.5 Договору погашати заборгованість за Кредитом, процентами за його використання, по перевитраті платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим Договором;

- слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту з метою запобігання виникнення Овердрафту, згідно п. 2.1.1.5.7 Договору, а у разі невиконання зобов'язань за Договором, у відповідності до п. 2.1.1.5.6. на вимогу Банку виконати зобов'язання з повернення Кредиту (у тому числі простроченого кредиту та Овердрафту), оплати Винагороди Банку.

Пунктом 2.1.1.12.1 Договору сторонами погоджено, що зобов'язання Клієнта з повернення тіла кредиту, процентів за користування кредитом, комісії, пені та штрафів, тобто загальна заборгованість клієнта є борговими зобов'язаннями.

Відповідно до п. 2.1.1.3.3 Договору відповідач доручив Банку списувати з карткового рахунку суми грошових коштів у розмірі здійснених ним операцій, а також вартість послуг, визначену Тарифами Банку при настанні термінів платежу, а при виникненні боргових зобов'язань згідно п.п.2.1.1.12.9 Договору, списувати з будь-якого рахунку відкритого в Банку (у т.ч. з карткового рахунку) грошові кошти для здійснення платежу з метою повного або часткового погашення боргових зобов'язань, у тому числі Мінімального обов'язкового платежу. Списання коштів здійснюється відповідно до встановленого законодавством порядку.

На підставі п. 2.1.1.12.2 Договору, сплату процентів за користування Кредитом Клієнт здійснює шляхом надання доручення Банку про списання грошей з його поточного рахунку в розмірі нарахованих процентів (договірне списання).

Якщо на дату нарахування процентів Клієнт використав всю суму кредиту, сторони узгодили збільшення розміру кредиту на розмір боргових зобов'язань за кредитом, що мала місце на дату нарахування процентів.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором кредитодавець зобов'язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Пунктом 2.1.1.12.2 Договору передбачено, що у разі непогашення Клієнтом боргових зобов'язань за Кредитом до 25 числа місяця, що слідує за місяцем, в якому були здійснені трати, за користування Кредитом Клієнт сплачує Банку проценти в розмірі, зазначеному в Тарифах, що діють на дату нарахування та викладені на банківському сайті https://privatbank.ua/kredit/, з розрахунку 365/366 календарних днів на рік, що підтверджується п. 2.1.1.12.6 Договору.

У разі виникнення прострочених зобов'язань за кредитом згідно п. 2.1.1.12.2.1. Договору Клієнт сплачує Банку проценти в подвійному розмірі від зазначених в Тарифах, що діють на дату нарахування.

Положеннями ч. 2 ст. 1054 та ч. 2 ст. 1050 ЦК України передбачено, що наслідками порушення Боржником зобов’язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право Заявника достроково вимагати повернення всієї суми кредиту.

Згідно ст.617 ЦК України відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов’язання.

Таким чином, виходячи з викладених вимог закону та умов договору, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість: по тілу кредиту – 10637.00 гривен, нарахованих відсотків за користування кредитом – 1862.80 гривен.

Разом з цим, суд не погоджується з вимогою позивача, що стосується стягнення суми штрафів.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За змістом ст. 611 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Виходячи з аналізу зазначених правових норм сплата неустойки є єдиним видом відповідальності за порушення зобов'язання незалежно від виду неустойки (штраф або пеня).

Згідно з ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Отже, головним критерієм в оцінці правомірності застосування штрафу та пені в межах одного договору є перевірка обставин щодо їх одночасного застосування саме щодо одного і того самого виду порушення.

Відповідно до п. 2.1.1.12.6.1 Умов та Правил надання банківських послуг передбачено нарахування пені у разі виникнення прострочених зобов’язань на суму від 100 гривен. Клієнт сплачує Банку пеню відповідно до встановлених тарифів, що діють на дату нарахування та викладені на банківському сайті https//privatbank.ua/kredity/. Пеня нараховується в день нарахування відсотків за кредитом.

Тобто, умовами спірного договору, передбачено застосування пені як виду цивільно-правової відповідальності за прострочення (порушення строків виконання, несвоєчасне виконання) грошових зобов’язань по даному договору, внаслідок чого нарахування пені відбувається за кожний день прострочення але не менше встановленого договором (наказів банку) розміру пені за місяць з можливістю збільшення такого мінімального розміру у разі виникнення прострочення за другий місяць поспіль.

У той самий час, згідно з п.2.1.1.7.6. Договору при порушенні позичальником строків платежів по якомусь з грошових зобов’язань, передбачених цим договором більш ніж на 30 днів, позичальник зобов’язаний сплатити банку штраф в розмірі 250.00 гривен + 5 % від суми позову.

Тобто застосування і штрафу і пені пов’язано з порушенням позичальником строків виконання грошових зобов’язань за договором.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобов’язань за кредитним договором свідчить про недотримання банком положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення, а відтак про безпідставність вимог банку в цій частині

Саме до такого правового висновку дійшов Верховний Суд України у постанові по справі № 6-2003цс 15 від 21.10.2015 року, який у відповідності до ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися судами при застосуванні таких норм права.

Підстав для відступлення від правової позиції Верховного Суду України в даному випадку суд не вбачає.

Як вбачається з розрахунку, представленого ПАТ КБ «Приватбанк» пеня в сумі 4210.79 гривен нарахована за період прострочення платежів по тілу кредиту та відсотках за користування кредитом з 09.06.2016 року до 17.09.2017 року.

Штраф фіксована частина - 250.00 гривен заявлено за фактом звернення Банку до суду з позовом про стягнення заборгованості, яка з складається з тілу кредиту 4 487.84 гривен, процентів (в тому числі прострочених) 1862.80 гривен та пені 4210.79 гривен.

З цієї ж суми також розраховано штраф 5% (процентна складова).

Суд зважаючи на наведене і приймаючи до уваги заперечення відповідача, доходить висновку, що вимоги про стягнення штрафу в сумі 1085.53 гривен (250.00 гривен фіксована частина + 835.53 гривен процентна складова) не можуть бути задоволені.

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно дост.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно дост.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Зі змісту заяви про застосування позовної давності, вбачається, що відповідач просив застосувати позовну давність щодо заявлених банком вимог у повному обсязі.

Відповідно до п. п. 5.6 Умов та правил при відсутності на картрахунку грошових коштів у розмірі достатньому для оплати послуг Банку для продовження дії карти, і за відсутності надходження грошових коштів протягом 3 місяців з моменту закінчення строку дії карти, Банк стягує комісію за обслуговування рахунку за діючими тарифами. При нульовому залишку коштів на неактивному рахунку карти, останній закривається.

Позивачем заявлені вимоги про стягнення заборгованості по тілу кредиту та за процентами за користування кредитними коштами згідно з поданим розрахунком з 09.10.2016 року до 17.09.2017 року включно.

У відповідності до ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Як вбачається з розрахунку заборгованості пеня вперше була нарахована 01.06.2017 року і з наростаючим підсумком до вересня 2017 року загальна сума пені склала 4210.79 гривен.

До суду з даним позовом, в тому числі про стягнення пені Банк звернувся 09.10.2017 року.

Тобто, без порушення строку позовної давності.

Cуд відмовляє у вимогах про стягнення штрафів, як різновиду неустойки у зв’язку з їх необґрунтованістю та невідповідністю вимогам ст. 61 Конституції України (подвійна відповідальність за одне й те саме порушення).

Проте вимоги про стягнення пені є обґрунтованими, оскільки відповідач дійсно допустив прострочення зобов’язань за кредитним договором в частині тіла кредиту та процентів за користування кредитними коштами, що має наслідком нарахування пені.

Відповідно до ст.ст.10, 11, 60 ЦПК України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, установлених ст.61 ЦПК України. Доказування не повинно ґрунтуватися на припущеннях. Доказами в розумінні ст.57 ЦПК України є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановляються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, висновків експертів.

При таких обставинах, враховуючи, що обов’язок доказування покладається на сторони: позивач надав розрахунок заборгованості, який не спростований відповідачем, та приймає його у якості доказу.

Таким чином стягненню підлягає заборгованість за тілом кредиту в сумі 10637.00 гривен, заборгованість за процентами за користування кредитними коштами 1862.80 гривен, пеня – 4210.79, а всього – 16 710.59 гривен.

В решті заявлених вимог слід відмовити з підстав та мотивів, наведених в цьому рішенні.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно ч.1 ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Як роз`яснено в абз. 1 п. 36 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року вимога пропорційності присудження судових витрат при частковому задоволенні позову (частина перша статті 88 ЦПК) застосовується незалежно від того, за якою ставкою сплачено судовий збір, (наприклад, його сплачено за мінімальною ставкою, визначеною Законом «Про судовий збір»).

Загальна сума заявлених вимог складає 17796.12 гривен, судовий збір сплачений в сумі 1600.00 гривен (а.с.1). Згідно з цим рішенням суду задоволено вимог на загальну суму 16710.59 гривен.

Тому з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір пропорційно задоволеним вимогам (16710.59 гривен х 1%), що становить 167.11 гривен.

Керуючись ст.ст.11, 16, 509, 525, 526, 530, 536, 610, 629, 1049,1054 ЦК України, ст. ст. 4, 10, 13, 76-81, 83, 95, 247 ч.2, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 354, 355 ЦПК України (в новій редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII), суд

В И Р І Ш И В:

Позов Публічного Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, паспорт з безконтактним електронним носієм 001257328, орган видачі 5129, дата видачі 27.11.2017 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_1,

на користь Публічного Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк»: м.Дніпро, вул. Набережна Перемоги, № 50 (МФО 305299, код ЄДРПОУ 14360570, рахунок № 29092829003111) заборгованість станом на 17.09.2017 року за кредитним договором № б/н від 29.01.2009 року в розмірі 16 710.59 гривен (шістнадцять тисяч сімсот десять гривен п’ятдесят дев’ять копійок), у тому числі:

- 10 637.00 гривен - заборгованість за кредитом;

- 1 862.80 гривен - заборгованість по процентам за користування кредитом;

- 4 210.79 гривен - заборгованість за пенею;

та суму судових витрат в розмірі 167.11 гривен (сто шістдесят сім гривен одинадцять копійок) судового збору.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення виготовлено 29.12.2017 року.

Суддя: С.В. Кодінцева