Постанова № 71392813, 26.12.2017, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 грудня 2017 р. Справа №818/1845/17

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Шевченко І.Г.,

за участю секретаря судового засідання - Сусіденко Я.С.,

представників відповідача - Сокур Н.П., Шалак Г.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області, Глухівського міськрайонного суду Сумської області про визнання бездіяльності незаконною та стягнення середнього заробітку,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 (далі - позивач, ОСОБА_3) звернувся до суду з позовом до територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області (далі - відповідач-І, ТУ ДСА України в Сумській області), Глухівського міськрайонного суду Сумської області (далі - відповідач-ІІ), в якому просив визнати незаконною бездіяльність відповідачів щодо невиплати йому у день звільнення - 29 серпня 2017 року, належних при звільненні грошових коштів у сумі 128457,21грн. компенсації за невикористані відпустки та вихідної допомоги при звільненні та стягнути з Глухівського міськрайонного суду Сумської області на його користь 19252,48грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з роботи.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідачами несвоєчасно проведено розрахунок при звільненні, а саме належні на день звільнення - 29.08.2017 грошові кошти у сумі 128457,21грн. компенсації за невикористані відпустки та вихідної допомоги були виплачені йому лише 19.09.2017. Вважає, що відповідачі несуть відповідальність за затримку розрахунку при звільненні на 16 робочих днів, передбачену статтями 116, 117 Кодексу законів про працю України, тому просить стягнути на його користь середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні в сумі 19252грн.48коп.

Розгляд справи було призначено на 14.12.2017, однак, у зв'язку з поданим клопотанням представника відповідача-І, та необхідністю витребування додаткових доказів, розгляд справи було відкладено на 26.12.2017 (а.с.15,17).

У судове засідання 26.12.2017 позивач та представник відповідача-ІІ не з'явились, про день, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином (а.с.45,47), надіслали на адресу суду заяви, в яких справу просили розглядати у їх відсутності (а.с.9,44).

Представники відповідача-І у судовому засіданні 26.12.2017 заперечували проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у письмовому запереченні (а.с.19-22). Свою позицію з посиланням на ст.ст.22, 23, 51 Бюджетного кодексу України, мотивували тим, що ТУ ДСА України у Сумській області є розпорядником (одержувачем) коштів Державного бюджету України та здійснює управління бюджетними асигнуваннями та реалізує будь-які бюджетні зобов'язання та платежі лише за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет. Розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та проводять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами. Однак, на день звільнення ОСОБА_3 таких коштів передбачено не було, а ТУ ДСА України в Сумській області не наділено правом самостійно без збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати виплату вихідної допомоги позивачу. Крім іншого, ТУ ДСА в Сумській області здійснює розрахунок з працівниками апарату суду або суддями при звільненні лише на підставі наказів, наданих судами. Однак, Глухівським міськрайонним судом Сумської області 31.08.2017 на електронну адресу ТУ ДСА України в Сумській області було надіслано наказ №5ОС від 29.08.2017 «Про відрахування зі штату суду ОСОБА_3», який не був належним чином оформлено, а саме: не підписано електронним підписом головою суду, який видав наказ. Спеціалістом з ІТ суду цифровим підписом було лише посвідчено відправку цього наказу. Належним чином оформлена копія наказу в паперовому вигляді надійшла на їх адресу лише 15.09.2017, і 18.09.2017 було підготовлено відповідне платіжне доручення.

Стверджують про відсутність вини ТУ ДСА України в Сумській області при затримці розрахунку при звільненні ОСОБА_3, тим паче, що вихідна допомога, на їх думку, не входить до складу заробітної плати, а тому стаття 117 Кодексу законів про працю України не поширюється на її своєчасний перерахунок. Крім іншого, вважає, що позивачем невірно розраховано середньоденний заробіток, який, на їх думку, повинен складати 1186грн. 91коп.

Заслухавши представників відповідача-І, повно та всебічно з'ясувавши обставини у справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, надаючи оцінку всім аргументами учасників справи, суд вбачає необхідним позов задовольнити частково, виходячи з наступного.

У судовому засіданні встановлено, що рішенням Вищої ради правосуддя від 29.08.2017 №2551/0/15-17 (а.с.8) позивача було звільнено з посади судді Глухівського міськрайонного суду Сумської області у зв'язку з поданням заяви про відставку.

Наказом Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 29.08.2017 №5 ОС (а.с.7,23-24) позивача було відраховано зі штату суду 29.08.2017 у зв'язку зі звільненням з посади судді Глухівського міськрайонного суду Сумської області у відставку. В пунктах 2,3 вказаного наказано виплатити позивачу компенсацію за невикористані дні основної щорічної та додаткової відпусток та виплатити вихідну допомогу у розмірі 3 місячних суддівських винагород за посадою судді Глухівського міськрайонного суду Сумської області.

Відповідно до довідки про доходи ТУ ДСА України в Сумській області від 12.09.2017 №04-1387/17 (а.с.6), виданої ОСОБА_3, загальна сума, яка підлягала до виплати, з урахуванням сплати обов'язкових платежів до бюджету, за серпень 2017 рік склала - 4381грн.55коп., та за вересень 2017 рік - 128457грн. 21коп.

Як було встановлено в судовому засіданні та вбачається з матеріалів справи (а.с.6) і пояснень представників відповідача-І, спору по даним сумам, які підлягали виплаті позивачу на день звільнення, в тому числі в розмірі 128457грн.21коп. (103408грн.05коп. - за виключенням обов'язкових платежів, що підлягали сплаті до бюджету), не було.

Разом з тим, дані кошти, були виплачені позивачу лише 19.09.2017, що підтверджується копією виписки банку, тобто із запізненням на 16 робочих днів (а.с.40).

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно з ст. 116 Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Частиною 1 статті 117 Кодексу законів про працю України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно пункту 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч.1 ст.117 Кодексу законів про працю України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 Кодексу законів про працю України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності передбаченої ст. 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Приймаючи до уваги той, факт, що суми, які підлягали до виплати в день звільнення - 29.08.2017 ОСОБА_3 були виплачені лише 19.09.2017, позивач має право на компенсацію середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тобто за 16 робочих днів.

Суд не приймає до уваги доводи представників відповідача-І з посиланням на ст. 117 Кодексу законів про працю України про відсутність вини уповноваженого органу при затримці виплати сум, оскільки обставини, що її зумовили не залежали від волі відповідача. Відсутність коштів на рахунках та отримання сканкопії наказу без електронного підпису голови суду, що видав наказ, на переконання суду не є підставою для визнання затримки розрахунку при звільненні позивача правомірною. Тим паче, що навіть при отриманні належної копії наказу 15.09.2017 (а.с.25), кошти були перераховані позивачу не 15.09.2017, а лише 19.09.2017 (а.с.40).

Суд критично ставиться до тверджень представників відповідача-І про відсутність коштів, оскільки сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. Крім того, суд бере до уваги той факт, що розрахунок додаткових асигнувань на виплату вихідної допомоги суддям, що йдуть у відставку (а.с.30) був підготовлений та поданий до ДСА України 01.09.2017 (а.с.21), тоді коли датою звільнення позивача є 29.08.2017.

В обґрунтування своєї позиції відповідач-І також посилається на те, що вихідна допомога не входить до складу заробітної плати, а тому стаття 117 Кодексу законів про працю України не поширюється на її несвоєчасний перерахунок.

Однак, вказані доводи є безпідставні, оскільки приписи ст.117 Кодексу законів про працю України передбачають відповідальність за невиплату всіх сум належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 Кодексу законів про працю України, а не лише заробітної плати. В даному випадку нарахованих сум компенсації за невикористані дні відпусток та вихідної допомоги.

Крім іншого, згідно рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 у справі №1-13/2013, №8-рп/2013, під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Таким чином, доводи представників відповідача-І з цього приводу судом не приймаються до уваги.

Враховуючи встановлені в судовому засіданні обставини у справі та досліджені докази, суд приходить до висновку, що відповідачі, під час виплати позивачу всіх сум, що належали йому, допустили порушення вимог ст. 116 Кодексу законів про працю України в частині строків їх виплати, а тому позовні вимоги в частині визнання незаконною бездіяльність відповідачів щодо невиплати позивачу в день звільнення належних при звільненні грошових коштів підлягають задоволенню.

Разом з тим, суд не погоджується з розміром суми середнього заробітку, яка підлягає стягненню на користь позивача.

Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100), обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Згідно п. 8 Порядку №100 передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Посилаючись на норми даного Порядку позивач обчислює середньоденний заробіток виходячи із розміру заробітної плати, яка була виплачена йому в травні та червні 2017, не беручи при обчисленні робочі дні липня 2017 року, оскільки в цьому місяці він перебував у відпустці, у зв'язку з чим вважає, що середньоденний заробіток повинен складати 1203,28грн.

Однак, позивачем невірно трактується норма вказаного Порядку, оскільки відповідно до п. 4 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов'язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю.

Дійсно позивач у липні перебував у додатковій та щорічній основній відпустці (а.с.41,42), однак, не весь місяць, а лише у період з 13.07.2017 по 31.07.2017. Таким чином, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці які передували звільненню, а це червень та липень 2017, не повинні враховуватись лише час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника, в даному випадку дні додаткової та щорічної основної відпусток у період з 13.07.2017 по 31.07.2017, а не весь місяць, як вважає позивач. 8 робочих днів липня 2017 повинні враховуватись при обчисленні середньої заробітної плати.

Суд, задовольняючи вимоги про оплату праці, повинен навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню (пункту 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999).

З довідки відповідача-І (а.с.48) вбачається, що середньоденній заробіток, обчислений за останні два місяці, які передували місяцю звільнення становив 1186грн. 91грн., який обрахований наступним чином: суддівська винагорода за червень 2017 (24065,68грн.) + суддівська винагорода за робочі дні липня 2017р. (9167,88грн.) поділена на число відпрацьованих робочих днів (20 робочих днів червня+8робочих днів липня). Тривалість затримки виплати одноразової грошової допомоги при звільненні становить 16 робочих днів (з 29.08.2017 по 19.09.2017). Відтак, розмір середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні становить 18990,56грн. (1186,91грн.*16 днів). Таким чином, суд в цій частині вважає необхідним позов задовольнити частково, стягнувши на користь позивача 18990,56грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Щодо вимоги позивача про стягнення з Глухівського міськрайонного суду Сумської області середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.146 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VІІІ держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів відповідно до Конституції України.

Відповідно до ч.1 ст.22 Бюджетного кодексу України від 08.07.2010 №2456-VI для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Згідно з п. 1 Типового положення про територіальні управління Державної судової адміністрації України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 15.07.2015 № 104, територіальні управління Державної судової адміністрації України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - територіальні управління) є територіальними органами Державної судової адміністрації України (далі - ДСА України) та їй підпорядковуються. Територіальні управління утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Відтак територіальне управління Державної судової адміністрації в Сумській області є територіальним органом Державної судової адміністрації України та їй підпорядковується.

Згідно п.3 Положення основним завданням територіальних управлінь є організаційне забезпечення діяльності місцевих судів та фінансове забезпечення місцевих загальних судів з метою створення належних умов для діяльності судів, суддів цих судів та забезпечення роботи органів суддівського самоврядування.

Згідно з п. 4.3 вказаного Типового положення територіальні управління здійснюють функції розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності територіальних управлінь та місцевих загальних судів.

Системний аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що територіальні управління здійснюють фінансове забезпечення та організаційне забезпечення діяльності місцевих судів.

При цьому, частиною 3 статті 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють: Верховний Суд - щодо фінансового забезпечення його діяльності; Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України.

Державна судова адміністрація України здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади з метою створення належних умов функціонування судів і діяльності суддів, представляє суди у відносинах з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування в межах повноважень, установлених законом (абз.2 п. 1 Положення про Державну судову адміністрацію України, затвердженого рішенням Ради суддів України від 22.10.2010 №12).

В той же час згідно до п.п. 30 п. 4 цього Положення Державна судова адміністрація України відповідно до покладених на неї завдань здійснює внутрішній контроль за використанням бюджетних коштів і матеріальних ресурсів у судах, територіальних управліннях, на підприємствах, в установах і організаціях, що належать до сфери управління ДСА України, аналізує ефективність використання бюджетних коштів їх розпорядниками нижчого рівня та одержувачами на основі поданих ними звітів в установленому законодавством порядку.

Враховуючи вищенаведене, та той факт, що головним розпорядником коштів у сфері діяльності органів судової системи є Державна судова адміністрація України, а підконтрольним їй органом є ТУ ДСА України в Сумській області, суд дійшов висновку, що порушені права позивача підлягають захисту шляхом стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні саме з ТУ ДСА України в Сумській області.

Керуючись ст.ст. 90, 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 255, 295, 297, п.15.5 Розділу VІІ Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_3 (41400, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) до територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області (40002, м. Суми, вул. Суми, вул. Перемоги, 4, код ЄДРПОУ 26270240), Глухівського міськрайонного суду Сумської області (41400, м. Глухів, вул. Києво-Московська, 30, код ЄДРПОУ 26440794) про визнання бездіяльності незаконною та стягнення середнього заробітку - задовольнити частково.

Визнати незаконною бездіяльність територіального управління Державної судової адміністрації в Сумській області та Глухівського міськрайонного суду Сумської області щодо невиплати ОСОБА_3 в день звільнення - 29 серпня 2017 року, належних при звільненні грошових коштів у сумі 128457,21грн. компенсації за невикористані відпустки та вихідної допомоги при звільненні.

Стягнути з територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області (40002, м. Суми, вул. Суми, вул. Перемоги, 4, код ЄДРПОУ 26270240) на користь ОСОБА_3 (41400, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) 18990,56грн. (вісімнадцять тисяч дев'ятсот дев'яносто грн. 56коп.) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з роботи.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Харківського апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текс постанови складено 02.01.2018.

Суддя І.Г. Шевченко