Постанова № 71392540, 20.09.2017, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 вересня 2017 року № 810/1842/17

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панченко Н.Д., розглянувши у порядку письмового провадження у м. Києві адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо - будівельна компанія «Мрія» до Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо - будівельна компанія «Мрія» з позовом до Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 14.02.2017 №0001531300, №0001541300, №0001591401, №0001601401, №0001491401, №0001511401, №0001501406.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що контролюючий орган дійшов до безпідставних висновків про неутримання та несплату ТОВ «Виробничо - будівельна компанія «Мрія» як податковим агентом податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб, оскільки викладений в акті перевірки висновок про необхідність включення до загального оподатковуваного доходу вартості наданих працівникам послуг мобільного зв'язку не ґрунтується на вимогах закону.

Позивач стверджує, що використання послуг мобільного зв'язку на підприємстві обумовлене виконанням працівниками трудової функції, а тому компенсація вартості таких послуг не є додатковим благом у розумінні вимог чинного законодавства та не може бути об'єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб.

У частині, що стосується нарахування ТОВ «Виробничо - будівельна компанія «Мрія» податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, позивач зазначив, що такий податок підлягає сплаті лише з 2016 року. Крім того, позивач вважає, що частина об'єктів, на які контролюючий орган нарахував податок, не є об'єктами оподаткування вказаним податком, оскільки відносяться до будівель промисловості.

Відповідач позов не визнав, на обґрунтування заперечень проти позову зазначив, що під час перевірки позивач не надав контролюючому органу документів, які свідчать про зв'язок наданих послуг мобільного зв'язку з фінансово-господарською діяльністю підприємства.

Відтак відповідач вважає, що виходячи з визначення, яке наведене у підпункті 14.1.47 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, вартість таких послуг є додатковим благом працівників позивача.

Відповідач також зазначає, що позивач є власником ряду об'єктів нерухомого майна, які є об'єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

З урахуванням викладеного відповідач вважає, що обґрунтовано збільшив позивачеві суму грошових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб, військового збору та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

У судове засідання, призначене на 20.09.2017, сторони не з'явились, хоча про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Від представника позивача через канцелярію суду 20.09.2017 надійшло клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Відповідач про причини неявки суд не повідомив, заяв про відкладення розгляду справи або про розгляд справи за відсутності уповноваженого представника до суду не надходило.

Згідно з частиною шостою статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи, що матеріали справи у достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, відсутність потреби у заслуховуванні свідків чи експерта, суд за письмовим клопотанням позивача ухвалив здійснювати розгляд справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

У період з 26.12.2016 по 23.01.2017 Головним управлінням ДФС у Київській області було проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Виробничо-будівельна компанія «Мрія» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 30.09.2016.

Результати перевірки оформлені актом від 30.01.2017 №16/10-36-14-01-13/38273786 (далі - Акт перевірки) (т.1, а.с. 16-55).

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог:

- абзацу «б» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164, підпункту 165.1.11 пункту 165.1 статті 165, пункту 167.1 статті 167 Податкового кодексу України, що призвело до неутримання та неперерахування до бюджету податку на доходи фізичних осіб з 01.01.2013 по 30.09.2016 у загальній сумі 13212,38 грн.;

- пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України в частині зазначення недостовірних відомостей про суми доходів, нарахованих на користь найманих осіб та суми утриманого з них податку за 2015 рік та 1-3 квартали 2016 року;

- пункту 1.3 статті 16 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, що призвело до неутримання та неперерахування до бюджету військового збору у загальній сумі 1280,34 грн.;

- підпункту 266.3.1 пункту 266.3, підпункту 266.5.1 пункту 266.5, підпункту 266.6.1 пункту 266.6, підпункту 266.7.5 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України в частині неутримання та неперерахування податку на нерухоме майно в загальній сумі 112933,78 грн.;

- пункту 120.1 статті 120 Податкового кодексу України в частині неподання декларації з податку на нерухоме майно за 2015-2016 роки;

- пункту 126.1 статті 126, підпункту 168.1.1, підпункту 168.1.5 пункту 168.1 статті 168, пункту 1.3 статті 16 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України в частині несвоєчасного перерахування військового збору.

На підставі Акта перевірки, відповідно до пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України, Головним управлінням ДФС у Київській області прийняті податкові повідомлення-рішення, а саме:

- №0001531300 від 14.02.2017, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на 127992,50 грн., у тому числі за основним платежем - на 102394,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - на 25598,50 грн. (т.1, а.с. 67);

- №0001541300 від 14.02.2017, яким позивачеві визначено штраф у розмірі 340,00 грн. за неподання податкових декларацій з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (т.1, а.с. 68);

- №0001591401 від 14.02.2017, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на 13174,70 грн., у тому числі за основним платежем - на 10539,76 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - на 2634,94 грн. (т.1, а.с. 69);

- №001601401 від 14.02.2017, яким позивачеві визначено штраф у розмірі 340,00 грн. за неподання податкових декларацій з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (т.1, а.с. 70);

- №0001491401 від 14.02.2017, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на 27411,31 грн., у тому числі за основним платежем - на 13212,38 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - на 10359,31 грн. та пеня у розмірі 3839,62 грн. (т., а.с. 71);

- №0001511401 від 14.02.2017, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на 2601,05 грн., у тому числі за основним платежем - на 1280,34 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - на 923,97 грн. та пеня у розмірі 396,74 грн. (т.1, а.с. 72);

- №0001501406 від 14.02.2017, яким позивачеві визначено суму штрафних санкцій у розмірі 510,00 грн. за неподання податкової звітності про суми доходів, нарахованих на користь платника податків.

Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду.

Щодо висновків Акта перевірки про порушення позивачем підпункту 266.3.1 пункту 266.3, підпункту 266.5.1 пункту 266.5, підпункту 266.6.1 пункту 266.6, підпункту 266.7.5 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України в частині неутримання та неперерахування податку на нерухоме майно у розмірі 112933,78 грн., суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-будівельна компанія «Мрія» є власником об'єктів нерухомого а майна , а саме:

- нежитлового приміщення №417, літера «А», загальною площею 129,20 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Щербакова, 52 (далі також Об`єкт-1);

- нежитлового приміщення №419, літера «А», загальною площею 139,90 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Щербакова, 52 (далі також Об'єкт-2);

- нежитлового приміщення №418, літера «А», загальною площею 136,90 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Щербакова, 52 (далі також Об'єкт-3).

- цеху-депо, вентиляційної дільниці, літера «Е-Е4», загальною площею 1848,0 кв.м., що знаходиться за адресою: Київська область, м. Ірпінь, вул. Дзержинського, 1-б/2 (далі також Об'єкт-4).

- цехів літери «Д1, Д2, Д3», загальною площею 2096,3 кв.м., що знаходяться за адресою: Київська область, м. Ірпінь, вул. Дзержинського 1-б/4 (далі також Об'єкт-5).

Контролюючий орган в Акті перевірки дійшов висновку, що зазначені нежитлові приміщення є об'єктами оподаткування податком на майно, у зв'язку з чим позивачеві було визначено податкові зобов'язання на загальну суму 112933,78 грн., у тому числі за 2015 рік - 52986,65 грн. (з яких 48041,57 грн. - за об'єкти нерухомості, розташовані у м. Ірпені Київської області та 4945,08 грн. - за об'єкти нерухомості, розташовані у м. Києві), за 2016 рік - 59947,13 грн. (з яких 54352,45 грн. - за об'єкти нерухомості, розташовані у м. Ірпені Київської області та 5594,68 грн. - за об'єкти нерухомості, розташовані у м. Києві).

У частині, що стосується правомірності визначення позивачеві податкових зобов'язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015 рік у загальному розмірі 52986,65 грн., суд зазначає наступне.

01 січня 2015 року набрав чинності Закон України від 28.12.2014 № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким змінено назву та зміст розділу XII Податкового кодексу України.

Назву розділу XII Податкового кодексу України змінено з «Місцеві податки та збори» на «Податок на майно».

Відповідно до редакції Податкового кодексу України, що діяла до 01.01.2015, статтею 265 зазначеного кодексу встановлювався податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Так, згідно з положеннями вказаної статті, платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової нерухомості.

Стаття 265 Податкового кодексу України у редакції від 01.01.2015 визначає склад податку на майно, який складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України, платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, у тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

При цьому, об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України), а базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (підпункт 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України).

Тобто, Законом України від 28.12.2014 № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» розширено об'єкт податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, об'єктами нежитлової нерухомості.

Відповідно до пункту 8.1 статті 8 Податкового кодексу України, в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

Судом встановлено, що такий податок, як податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, відсутній у переліку загальнодержавних податків та зборів (стаття 9 Податкового кодексу України).

У статті 10 Податкового кодексу України, якою встановлено перелік місцевих податків, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, прямо не вказаний. Натомість є податок на майно (підпункт 10.1.1), який складається із 3 (трьох) різних податків, кожен із різними елементами податку, які визначено пунктом 7.1 статті 7 Податкового кодексу України.

Так, відповідно до статті 265 Податкового кодексу України (у редакції Закону України від 28.12.2014 № 71-VIII, що діє з 01.01.2015), податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Отже, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, згідно з Податковим кодексом України є місцевим податком.

Особливість місцевих податків полягає у тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України.

Верховна Рада України може встановлювати лише перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а власне встановлення місцевих податків із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв, - є компетенцією відповідних місцевих рад.

Так, відповідно до пункту 8.3 статті 8 Податкового кодексу України, до місцевих податків належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Водночас, як вбачається з пункту 4.4 статті 4 Податкового кодексу України, установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Тобто, безпосереднє встановлення місцевих податків (а, отже, і податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки) віднесено Податковим кодексом до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.

Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також пунктом 24 частини 1 статті 26 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» та статті 143 Конституції України.

Отже, Верховна Рада України не може безпосередньо своїм рішенням запровадити такі податки як місцеві на відповідних територіях.

Так, відповідно до пункту 10.3 статті 10 Податкового кодексу України, місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Згідно пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (підпунктом 12.3.1 пункту 12.3 статті 12 ПК України).

При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (підпункт 12.3.2 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України).

Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (підпункт 12.3.3 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України).

При цьому суд зазначає, що згідно з пунктом 12.5 статті 12 Податкового кодексу України, офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 статті 12 цього кодексу.

Відповідно до підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Зміст наведених положень чинного законодавства свідчить, що місцеві ради мають обов'язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) податок на майно, відмінне від земельного податку і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок (і у яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, у якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Згідно з статтею 3 Бюджетного кодексу України, бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Отже, 2015 рік - це плановий період, а 2016 рік - бюджетний період.

Тобто, виходячи з наведених норм Кодексу, нові податки, прийняті у 2015 році практично не можуть бути визнані обов'язковими до сплати принаймні у 2015 році, адже місцеві ради не приймали і не могли прийняти і офіційно оприлюднити до 15 липня 2014 року рішення про встановлення таких податків і зборів.

У той же час, підпунктом 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України встановлено, що у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Враховуючи значний об'єм законодавчої бази, яка регулює питання встановлення розміру, порядку адміністрування та сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, зважаючи на суперечність, непослідовність та неузгодженість зазначених вище норм нормативно-правових актів, суд дійшов висновку про наявність неоднозначного (множинного) трактування прав та обов'язків платників податків у спірному випадку.

Основними засадами податкового законодавства є принципи, в яких визначено зміст і спрямованість правового регулювання податкових правовідносин.

Принципи, проголошені у статті 4 Податкового кодексу України, повинні застосовуватися як на стадії встановлення податків, їх основних елементів, при внесенні змін до окремих елементів податку так і на стадії застосування норм, якими визначений обов'язок сплати податку.

Так, серед принципів, проголошених у вказаній нормі, є, зокрема, презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (підпункт 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК України).

Відповідно до пункту 56.21 статті 56 Податкового кодексу України у разі, коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

У свою чергу, принцип стабільності, закріплений у підпункті 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, має на меті встановлення незмінних умов оподаткування, елементів податків протягом певного часу.

Так, згідно вказаної норми, зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не розповсюджується на нежитлову нерухомість позивача у 2015 році.

В іншому випадку, таке застосування не відповідало б положенням статті 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду, як джерело права.

Рішеннями Європейського суду з прав людини у справах «Серков проти України» (заява № 39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку.

Отже, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків при існуванні неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків такого платника, а також ролі рішень Європейського Суду з прав людини як джерела права в Україні, суд дійшов висновку про протиправність визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на 2015 рік.

Водночас суд не вбачає наявності підстав, які б від звільняли позивача від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік.

Разом з цим суд зазначає, що визначаючи позивачеві податкові зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік, контролюючий орган не врахував, що об'єкти нерухомості позивача, розташовані у місті Ірпені, є будівлями промисловості, які у силу вимог підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України не є об'єктом оподаткування.

Так, підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України передбачено, що не є об'єктом оподаткування: а) об'єкти житлової та нежитлової нерухомості, які перебувають у власності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, а також організацій, створених ними в установленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідного державного бюджету чи місцевого бюджету і є неприбутковими (їх спільній власності); б) об'єкти житлової та нежитлової нерухомості, які розташовані в зонах відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, визначені законом, в тому числі їх частки; в) будівлі дитячих будинків сімейного типу; г) гуртожитки; ґ) житлова нерухомість непридатна для проживання, в тому числі у зв'язку з аварійним станом, визнана такою згідно з рішенням сільської, селищної, міської ради; д) об'єкти житлової нерухомості, в тому числі їх частки, що належать дітям-сиротам, дітям, позбавленим батьківського піклування, та особам з їх числа, визнаним такими відповідно до закону, дітям-інвалідам, які виховуються одинокими матерями (батьками), але не більше одного такого об'єкта на дитину; е) об'єкти нежитлової нерухомості, які використовуються суб'єктами господарювання малого та середнього бізнесу, що провадять свою діяльність в малих архітектурних формах та на ринках; є) будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств; ж) будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності; з) об'єкти житлової та нежитлової нерухомості, які перебувають у власності громадських організацій інвалідів та їх підприємств.

Як вбачається з матеріалів справи, основними видами діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-будівельна компанія «Мрія» є виробництво інших меблів (код КВЕД 31.09), виробництво інших дерев'яних будівельних конструкцій і столярних виробів (код КВЕД 16.23), виробництво будівельних виробів із пластмас (код КВЕД 22.23), будівництво житлових і нежитлових будівель (код КВЕД 41.20).

Відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 11.10.2010 №457 (надалі - ДК 009:2010), економічна діяльність - це процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.

Складовою ДК 009:2010 є Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД), відповідно до якої процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях B «Добувна промисловість та розроблення кар'єрів», C «Переробна промисловість», D «Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря», E «Водопостачання; каналізація, поводження з відходами» та F «Будівництво».

Тобто, для цілей застосування вимог підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України промисловими вважаються підприємства, які відповідно до ДК 009:2010 належать до секцій B, C, D, E та F КВЕД.

Суд зазначає, що основні види діяльності позивача відносяться до секцій F «Будівництво», С «Переробна промисловість».

Таким чином, ТОВ «Виробничо-будівельна компанія «Мрія» є промисловим підприємством у розумінні чинного законодавства.

Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об'єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Так, наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології від 17.08.2000 №507 затверджено і введено у дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000 (далі - ДК 018-2000), призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб'єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об'єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

Згідно з ДК 018-2000, до групи «Будівлі промислові та склади» (код 125) належить клас «Будівлі промислові», до якого відносяться «Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості» (код 1251.8), «Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне» (код 1251.9).

Беручи до уваги викладене, об'єкт нерухомості позивача, а саме, цех-депо, вентиляційна дільниця загальною площею 1848 кв.м., що розташований за адресою: Київська область, м. Ірпінь, вул. Дзержинського, 1-б/2 та об'єкт нерухомості - цех загальною площею 2096,3 кв.м., розташований за адресою: Київська область, м. Ірпінь, вул. Дзержинського, 1-б/4, є будівля промисловості (будівлями промислового підприємства).

Отже, виходячи з вимог підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, вказані об'єкти нерухомості не є об'єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

За таких обставин суд дійшов висновку, що контролюючий орган протиправно визначив позивачеві податкове зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, щодо об'єктів нерухомості, які розташовані у м. Ірпені Київської області у розмірі 54352,45 грн.

Натомість жодних доказів чи пояснень, які б дозволяли класифікувати об'єкти нерухомості позивача, що розташовані у місті Києві, у якості будівель промисловості, позивач не надав.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач зобов'язаний у 2016 році сплачувати податок на нерухоме майно щодо об'єктів нерухомого майна, які розташовані у місті Києві.

Перевіряючи розмір визначеного контролюючим органом податкового зобов'язання за 2016 рік щодо об'єктів нерухомості, розташованих у місті Києві, судом встановлено, що нараховане позивачеві податкове зобов'язання у розмірі 5594,68 грн. охоплює період з 01.01.2016 по 31.12.2016.

Разом з цим суд зазначає, що наказом ГУ ДФС у Київській області від 07.12.2016 №754 було наказано провести документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Виробничо-будівельна компанія «Мрія»» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 30.09.2016.

Отже, контролюючий орган визначив позивачеві податкове зобов'язання за четвертий квартал 2016 року, що не був охоплений перевіркою.

Підсумовуючи викладене суд зазначає, що контролюючий орган протиправно визначив позивачеві податкові зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015 рік у розмірі 52986,65 грн.; протиправно визначив позивачеві податкові зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік щодо об'єктів нерухомості, які розташовані у м. Ірпені Київської області, у розмірі 54352,45 грн. та щодо об'єктів, які розташовані у м. Києві у розмірі 1398,67 грн. за 4й квартал 2016 року, оскільки такий період не був охоплений перевіркою.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення від 14.02.2017 №0001531300, яким контролюючий орган збільшив позивачеві податкове зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, розташоване у місті Ірпені, за 2015 та 2016 рік на 127990,50 грн. є протиправним та підлягає скасуванню.

Податкове повідомлення-рішення від 14.02.2017 №0001591401, яким контролюючий орган збільшив позивачеві податкове зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, розташоване у місті Києві, за 2015 та 2016 рік є протиправним та підлягає скасуванню лише у частині визначення позивачеві грошового зобов'язання у розмірі 7929,69 грн., у тому числі за основним платежем у розмірі 6343,75грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 1585,94 грн.

Щодо висновків Акта перевірки про порушення позивачем пункту 120.1 статті 120 Податкового кодексу України, у зв'язку з неподанням декларації з податку на нерухоме майно за 2015-2016 роки, суд зазначає наступне.

Підпунктом 266.7.5 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України передбачено, що платники податку - юридичні особи самостійно обчислюють суму податку станом на 1 січня звітного року і до 20 лютого цього ж року подають контролюючому органу за місцезнаходженням об'єкта/об'єктів оподаткування декларацію за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками поквартально.

Щодо новоствореного (нововведеного) об'єкта житлової та/або нежитлової нерухомості декларація юридичною особою - платником подається протягом 30 календарних днів з дня виникнення права власності на такий об'єкт, а податок сплачується починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об'єкт.

Податковими повідомленнями-рішеннями від 14.02.2017 №0001541300 та №0001601401 контролюючий орган визначив позивачеві штрафні санкції за неподання податкових декларацій за 2015 та 2016 роки щодо об'єктів нерухомості, які розташовані у місті Ірпені та у місті Києві.

Як було встановлено судом, об'єкти нерухомості, розташовані у місті Ірпені, не є об'єктами оподаткування податком на нерухоме майно. Відтак позивач не зобов'язаний був подавати контролюючому органу відповідну податкову декларацію.

За таких обставин суд дійшов висновку, що податкове повідомлення-рішення від 14.02.2017 №0001541300, яким контролюючий орган визначив позивачеві штрафні санкції за неподання податкової декларації з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є протиправним та підлягає скасуванню.

Разом з цим, судом встановлено, що позивач має об'єкти нерухомості, розташовані у місті Києві, що є об'єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, і у позивача виник обов'язок сплачувати такий податок, починаючи з 2016 року.

Водночас доказів подання контролюючому органу податкової декларації з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік щодо об'єктів нерухомості, які розташовані у місті Києві, позивач не надав.

Таким чином, контролюючий орган обґрунтовано визначив позивачеві у податковому повідомленні-рішенні від 14.02.2017 №0001601401 штраф у розмірі 170,00 грн.

Натомість податкове повідомлення-рішення від 14.02.2017 №0001601401 у частині визначення позивачеві штрафу у розмірі 170,00 грн. за неподання податкової декларації з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за 2015 рік, є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо висновків Акта перевірки про порушення позивачем абзацу «б» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164, підпункту 165.1.11 пункту 165.1 статті 165, пункту 167.1 статті 167 Податкового кодексу України, що призвело до неутримання та неперерахування до бюджету податку на доходи фізичних осіб з 01.01.2013 по 30.09.2016 у загальній сумі 13212,38 грн., суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що наказом ТОВ «Виробнича-будівельна компанія «Мрія» від 25.03.2015 №25/03/15 з метою оперативності в обговорюванні та прийнятті рішень, швидкого зв'язку з діловими партнерами, замовниками, постачальниками та всередині підприємства, а також враховуючи фінансові можливості підприємства вирішено організувати підключення до мереж мобільного зв'язку, для чого укласти договір на отримання послуг передплаченого мобільного зв'язку з ПрАТ «Київстар» (т.1, а.с. 102).

27 березня 2015 року між ТОВ «Виробничо-будівельна компанія «Мрія» (Абонент) та ПрАТ «Київстар» (Оператор) було укладено угоду про надання послуг рухомого (мобільного) зв'язку від 27.03.2015 №6938846, у порядку та на умовах якої Оператор надає Абоненту послуги рухомого (мобільного) зв'язку, а Абонент користується вищенаведеними послугами зв'язку та своєчасно оплачує їх вартість (т.1 а.с 105-106).

Судом встановлено, що в охопленому перевіркою періоді ТОВ «Виробничо-будівельна компанія «Мрія» було оплачено ПрАТ «Київстар» вартість послуг мобільного зв'язку на загальну суму 80556,70 грн.

Вирішуючи, чи є, у даному випадку, вартість послуг рухомого (мобільного) зв'язку додатковим благом, що включається до загального місячного оподатковуваного доходу працівників ТОВ «Виробничо-будівельна компанія «Мрія», які користувались такими послугами, суд виходив з наступного.

Згідно з підпунктом 163.1.1 пункту 163.1 статті 163 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

Базою оподаткування, відповідно до пункту 164.1 статті 164 Податкового кодексу України, є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом.

Під загальним оподатковуваним доходом згідно цього ж пункту розуміється будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 164.1.1 пункту 164.1 статті 164 Податкового кодексу України, загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.

Підпунктом 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України визначено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу).

Згідно з визначенням, наведеним у підпункті 14.1.47 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, додаткові блага - це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов'язаний з виконанням обов'язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).

Відповідно до абзацу «а» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо у вигляді вартості використання житла, інших об'єктів матеріального або нематеріального майна, що належать роботодавцю, наданих платнику податку в безоплатне користування, або компенсації вартості такого використання, крім випадків, коли таке надання зумовлено виконанням платником податку трудової функції відповідно до трудового договору (контракту) чи передбачено нормами колективного договору або відповідно до закону в установлених ними межах.

Аналіз наведених положень чинного податкового законодавства свідчить, що надання працедавцем своїм працівникам послуг рухомого (мобільного) зв'язку (компенсація їх вартості), не є додатковим благом та вартість таких послуг не є об'єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб за умови, що надання таких послуг (компенсація їх вартості) зумовлено виконанням працівником трудової функції.

Судом встановлено, що наказом ТОВ «Виробнича-будівельна компанія «Мрія» від 25.03.2015 №25/03/15 затверджено Положення про правила користування телефонним зв'язком на підприємстві» (т.1, а.с. 102).

Пунктом 1.1 Правил користування телефонним зв'язком на підприємстві передбачено, що телефонний зв'язок на підприємстві працівниками використовується у виробничих потребах для забезпечення оперативності в обговорюванні та прийнятті управлінських рішень, швидкого зв'язку з діловими партнерами, замовниками, постачальника та усередині підприємства.

Відповідно до пункту 2.2 Правил користування телефонним зв'язком на підприємстві, забороняється використання телефонного зв'язку працівниками підприємства в особистих потребах та в інших цілях, безпосередньо не пов'язаних з потребами підприємства.

Згідно з пунктом 1.3 Правил користування телефонним зв'язком на підприємстві, забезпечення працівників підприємства мобільним зв'язком (надання СІМ-карти) здійснюється на підставі заяви працівника та при узгодженні з директором підприємства, про що видається наказ.

Відповідно до пункту 1.7 Правил користування телефонним зв'язком на підприємстві, у разі звільнення працівник повертає підприємству мобільний телефон (у разі отримання апарату від підприємства), а також СІМ-карту.

Згідно з пунктом 1.11 Правил користування телефонним зв'язком на підприємстві, з метою запобігання використання СІМ-карти в особистих цілях директор може змінювати приналежність СІМ-карти між працівникам, що забезпечені корпоративним мобільним зв'язком, через будь-який проміжок часу.

Пунктом 2.4 Правил користування телефонним зв'язком на підприємстві передбачено, що працівники зобов'язані відшкодовувати підприємству збиток у зв'язку з використанням телефонного зв'язку не за цільовим призначенням.

Як вбачається з матеріалів справи, наказами ТОВ «Виробнича-будівельна компанія «Мрія» від 23.11.2016 №23/11/16, 01.02.2016 №01/02/16, від 01.10.2016 №01/10/16, від 22.08.2016 №22/08/16, від 01.03.2016 №01/03/16, від 25.07.2016 №25/07/16, від 11.02.2016 №11/02/16, від 27.03.2015 №27/03/15 забезпечено мобільним зв`язком та ознайомлено з Правилами користування телефонним зв'язком на підприємстві працівників ТОВ «Виробнича-будівельна компанія «Мрія», а саме: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_1 (т.1, а.с. 111-118).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працює на ТОВ «Виробнича-будівельна компанія «Мрія» на посаді інженера з охорони праці.

Відповідно до пояснень позивача, мобільний зв'язок ОСОБА_1 використовується для контролю за дотриманням правил охорони праці в офісі підприємства, на виробництві та на будівельних майданчиках.

Судом встановлено, що ОСОБА_6 працює на ТОВ «Виробнича-будівельна компанія «Мрія» на посаді головного енергетика.

Відповідно до пояснень позивача, ОСОБА_6 відповідальний за стан електрогосподарства на об'єктах будівництва. Мобільний зв'язок ОСОБА_6 використовується для комунікації із споживачами електроенергії на будівництві та виробництві також для комунікації з ПАТ «Київенерго» та Ірпіньобленерго по поточних питаннях електропостачання.

Судом встановлено, що ОСОБА_5 працює на ТОВ «Виробнича-будівельна компанія «Мрія» на посаді інженера матеріально-технічного постачання.

Відповідно до пояснень позивача, мобільний зв'язок ОСОБА_5 використовується для підтримання постійного зв'язку з контрагентами, постачальниками матеріалів, вирішення поточних питань по закупкам та доставці матеріалів та також для підтримання постійного зв'язку з виробництвом та безпосередніми виконавцями робіт на будівництві для постачання відповідно потрібних матеріалів.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 працює на ТОВ «Виробнича-будівельна компанія «Мрія» на посаді діловода.

Відповідно до пояснень позивача, мобільний зв'язок ОСОБА_4 використовується для постійної комунікації із державними органами, постачальниками та клієнтами компанії для обміну необхідною кореспонденцією, документами та інформацією по поточним справам підприємства.

Судом встановлено, що ОСОБА_7 працює на ТОВ «Виробнича-будівельна компанія «Мрія» на посаді головного бухгалтера.

Відповідно до пояснень позивача, мобільний зв'язок ОСОБА_7 використовується для постійної комунікації із контрагентами підприємства з приводу документообігу, взаєморозрахунків та реєстрації податкових накладних.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 працює на ТОВ «Виробнича-будівельна компанія «Мрія» на посаді інженера по монтажу.

Відповідно до пояснень позивача, мобільний зв'язок ОСОБА_2 використовується для коригування його діяльності по об'єктах будівництва, зв'язку монтажника з відділом забезпечення та інженером-конструктором.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 працює на ТОВ «Виробнича-будівельна компанія «Мрія» на посаді системного адміністратора.

Відповідно до пояснень позивача, мобільний зв'язок ОСОБА_3 використовується ля організації роботи мережі між виробництвом офісом та будівельними компаніями. Постійна підтримка (у телефонному режимі) роботи офісної оргтехніки, вирішення поточних питань, що виникають у співробітників компанії при роботі на персональних комп'ютерах.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позивачем надано належні та достатні докази, які спростовують доводи контролюючого органу про відсутність зв'язку наданих (компенсованих) послуг мобільного зв'язку з трудовою функцією працівників підприємства, яких забезпечено послугами мобільного зв'язку.

Суд зазначає, що фактично викладений в Акті перевірки висновок контролюючого органу ґрунтується на запереченні зв'язку послуг мобільного зв'язку з виконанням трудової функції відповідних працівників. Однак, жодних доказів або пояснень в обґрунтування таких заперечень представник відповідача надати не зміг.

Узагальнені посилання в Акті перевірки та у запереченнях відповідача на відсутність документів, зокрема, договорів про підключення, інших угод, рахунків-фактури, правил користування мобільним зв'язком, переліку робітників, забезпечених мобільним зв'язком у зв'язку з виробничою необхідністю, - спростовуються доказами, наданими позивачем.

Водночас суд відхиляє зауваження контролюючого органу про те, що ненадання позивачем деталізованих рахунків від оператора із зазначенням номерів абонентів і часу їх розмов, журналів обліку дзвінків із зазначеннями цілей дзвінків та їх тривалості за кожним номером, унеможливлює підтвердження зв'язку витрат послуг мобільного зв'язку з веденням господарської діяльності позивача, оскільки надання таких документів не передбачено жодним нормативним документом.

Крім того суд вважає, що аргументи відповідача з приводу необхідності ведення таких журналів не відповідає сучасним умовам ведення підприємницької діяльності, є невиправданим з урахуванням часу та суперечить меті надання відповідних послуг - мобільності, підтримки оперативного зв'язку між керівництвом та працівниками, у тому числі у відрядженнях чи за межами підприємства, забезпечення можливості оперативного прийняття управлінських рішень.

Отже, податкове повідомлення-рішення №0001491401 від 14.02.2017, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на 27411,00 грн. є протиправним та підлягає скасуванню.

Надаючи правову оцінку податковому повідомленню-рішенню №0001511401 від 14.02.2017, яким позивачеві визначені грошові зобов'язання з військового збору, суд зазначає наступне.

Пунктом 16-1 підрозділу 10 розділу 20 Перехідні положення Податкового кодексу України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлено військовий збір.

Підпунктом 1.2 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу 20 Податкового кодексу України передбачено, що об'єктом оподаткування військовим збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу (загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід фізичної особи).

Враховуючи, що доказами, які містяться у матеріалах справи, спростовуються висновки контролюючого органу про неутримання та несплату позивачем податку на доходи фізичних осіб, правові підстави для визначення позивачеві грошових зобов'язань з військового збору оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням відсутні.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення №0001511401 від 14.02.2017 є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо вимог позивача про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 14.02.2017 №0001501406, яким до позивача було застосовано штраф у розмірі 510 грн. за надання до контролюючого органу розрахунків про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платників податку, з недостовірними відомостями, суд зазначає наступне.

Оскільки матеріалами справи спростовуються висновки відповідача про необхідність включення до загального місячного доходу працівників ТОВ «Виробничо-будівельна компанія «Мрія» вартості наданих послуг мобільного зв'язку, висновок контролюючого органу про надання позивачем звітності з недостовірними даними є безпідставними.

За таких обставин податкове повідомлення-рішення від 14.02.2017 №0001501406 є протиправним та підлягає скасуванню.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню частково.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню на користь позивача пропорційно до задоволеної частини позовних вимог.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Київській області від 14.02.2017 №0001531300, №0001541300, №0001491401, №0001511401, №0001501406.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Київській області від 14.02.2017 №0001591401 у частині визначення Товариству з обмеженою відповідальністю «Виробничо-будівельна компанія «Мрія» (ідентифікаційний код 38273786) грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у розмірі 7929 (сім тисяч дев'ятсот двадцять дев'ять) грн. 69 коп., у тому числі за основним платежем у розмірі 6343 (шість тисяч триста сорок три) грн. 75 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 1585 (одна тисяча п'ятсот вісімдесят п'ять) грн. 94 коп.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Київській області від 14.02.2017 №0001601401 у частині визначення Товариству з обмеженою відповідальністю «Виробничо-будівельна компанія «Мрія» (ідентифікаційний код 38273786) штрафних санкцій за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки» у розмірі 170 (сто сімдесят) грн. 00 коп.

У задоволенні решти позивних вимог - відмовити.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-будівельна компанія «Мрія» (ідентифікаційний код 38273786) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Київській області (ідентифікаційний код 39393260) судовий збір у розмірі 2504 (дві тисячі п'ятсот чотири) грн. 35 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Панченко Н.Д.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 20.09.2017.