Постанова № 71390219, 22.12.2017, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

ЄУН 331/8965/16 Головуючий у 1-й інстанції Мінасов В.В.Пр. № 22-ц/778/3334/17Суддя-доповідач ОСОБА_1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2017 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі

головуючого судді Гончар М.С.

суддів Кримської О.М., Подліянової Г.С.

за участі секретаря Ващенко З.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 18 квітня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Національного заповідника «Хортиця» (надалі – НЗ «Хортиця»), третя особа: ОСОБА_3, генеральний директор Національного заповідника «Хортиця» про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, компенсації вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вищезазначеним позовом, в якому просив:

- визнати його звільнення за наказом № 372-к від 12.11.2015 року на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП незаконним,

- поновити його на роботі у НЗ «Хортиця» на посаді з оплатою праці за посадовим окладом головного інженера,

- стягнути заробітну плату за час вимушеного прогулу та 50000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування свого позову позивач зазначав, що на підставі рішення суду його було поновлено на посаді головного інженера інженерно-господарського відділу НЗ «Хортиця».

15.09.2015 року його було попереджено про скорочення його посади та з 16.11.2015 року звільнено з посади на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України.

При його звільненні було допущено чисельні порушення норм трудового законодавства: реорганізація мала штучний характер з метою його звільнення, не була отримана згода профспілкової організації у відповідності до ст. 252 КЗпП, не було дотримано вимог ст. 49-2 КЗпП щодо пропонування йому всіх вакантних посад та ст. 49-4 КЗпП щодо повідомлення центру зайнятості про вивільнення працівників на підставах п. 1 ст. 40 КЗпП.

Також він займав посаду головного інженера НЗ «Хортиця», а не головного інженера інженерно-господарського відділу, що, на його думку, підтверджується наданими ним документами.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 18 квітня 2016 року (т.с. 1 а.с. 172-176) в задоволенні позову позивача у цій справі відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним заочним рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, позивач ОСОБА_2 у своїй апеляційній скарзі (т.с. 1 а.с. 179-186) просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 17 жовтня 2016 року (т.с. 2 а.с. 89-93) апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 18 квітня 2016 року у цій справі скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано звільнення ОСОБА_2 згідно з наказом № 372-к від 12 листопада 2015р. на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України незаконним.

Поновлено ОСОБА_2 на посаді головного інженера інженерно-господарського відділу НЗ «Хортиця».

Стягнуто з НЗ «Хортиця» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 73082,65 грн. (сума надана без відрахування податків і зборів).

Стягнуто з НЗ «Хортиця» на користь ОСОБА_2 на відшкодування моральної шкоди 500,00 грн.

В решті позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення місячного заробітку підлягає негайному виконанню.

Стягнуто з НЗ «Хортиця» на користь держави судовий збір у сумі 1281,28 грн.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 червня 2017 року (т.с. 2 а.с. 186-188) касаційні скарги ОСОБА_2 та НЗ «Хортиця» задоволені частково, рішення апеляційного суду Запорізької області від 17 жовтня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В автоматизованому порядку для нового апеляційного розгляду у цій справі визначено колегію суддів апеляційного суду (т.с. 2 а.с. 190).

Ухвалою апеляційного суду справу призначено для нового апеляційного розгляду (т.с. 2 а.с. 191).

Ухвалою апеляційного суду (т.с. 2 а.с. 204) у задоволенні заяви представника ОСОБА_2 – ОСОБА_4 про відвід колегії суддів апеляційного суду Запорізької області у складів суддів Гончар М.С., Кримської О.М., Подліянової Г.С. у цій справі відмовлено.

У судовому засіданні 22 серпня 2017 року розпочато розгляд цієї справи апеляційним судом, на виконання вимог суду касаційної інстанції, викладених у вищезазначеній ухвалі від 14 червня 2017 року, клопотання представника ОСОБА_2 – ОСОБА_4 задоволено; витребувано у виборного органу первинної профспілкової організації – ПФО ВПС «Захист Справедливості» НЗ «Хортиця» згоду на розірвання трудового договору НЗ «Хортиця» із ОСОБА_2; копію цієї ухвали надіслано ПФО ВПС «Захист Справедливості» НЗ «Хортиця» (адреси: 69039 м. Запоріжжя вул. Володарського б. 30 (за місцем проживання позивача) та 69017 м. Запоріжжя о. Хортиця (за юридичною адресою) для виконання, строк виконання цієї ухвали встановлено до 12 вересня 2017 року, у розгляді справи оголошено перерву 23 жовтня 2017 року з урахуванням навантаженості судді-доповідача, колегії суддів (в апеляційному суді Запорізької області замість 71 судді за штатом працює фактично 20 суддів, із них: 13- у судовій палаті у цивільних справах), а також відпустки судді-доповідача у період з 14 вересня по 17 жовтня 2017 року включно (т.с. 2 а.с. 223).

12 вересня 2017 року на виконання вищезазначеної ухвали апеляційного суду надійшов з адреси: 69039 м. Запоріжжя вул. Володарського б. 30 (за місцем проживання позивача) протокол № 1 від 11.09.2017 року розгляду профспілковим представником судового звернення на звільнення працівника у відповідності ч. 9 ст. 43 КЗпП за підписом профспілкового представника ППО ВПС «Захист справедливості» НЗ «Хортиця» ОСОБА_2 (т.с. 2 а.с. 215-222), за змістом якого було прийнято рішення про незаконність третього звільнення ОСОБА_2, а саме - відмовлено в праві звільнення ОСОБА_2 по скороченню штату у НЗ «Хортиця».

З адреси 69017 м. Запоріжжя о. Хортиця двічі конверт з копією вищезазначеної ухвали апеляційного суду повернувся на адресою апеляційного суду з відміткою поштового відділення «за закінченням терміну зберігання» (т.с. 2 а.с. 224-227, 241-244).

У судовому засіданні 23 жовтня 2017 року продовжено розгляд цієї справи по суті апеляційним судом: заслухано доповідь судді-доповідача, пояснення представників всіх осіб, які беруть участь у справі, досліджено вищезазначений протокол № 1 від 11.09.2017 року розгляду профспілковим представником судового звернення на звільнення працівника у відповідності ч. 9 ст. 43 КЗпП за підписом профспілкового представника ППО ВПС «Захист справедливості» НЗ «Хортиця» ОСОБА_2 (т.с. 2 а.с. 215-222), оголошено перерву у розгляді цієї справи апеляційним судом в порядку задоволення клопотання представника третьої особи (т.с. 2 а.с. 231-232) про надання часу для надання контррозрахунку середнього заробітку на розрахунок середнього заробітку позивача, наданого представником останнього у даному судовому засіданні (т.с. 2 а.с. 230).

Відповідач через свого представника подав апеляційному суду письмові заперечення на вищезазначену апеляційну скаргу позивача (т.с. 2 а.с. 246-250).

Третя особа через представника подала апеляційному суду заперечення на заяву позивача про перерахунок вимушеного прогулу від 23.10.2017 року (т.с. 3 а.с. 1-2).

Розгляд цієї справи, призначений апеляційним судом на 13 листопада 2017 року, не відбувся та був відкладений (т.с. 3 а.с. 13-14) в порядку задоволення клопотання нового представника відповідача (т.с. 3 а.с. 3-7).

Розгляд цієї справи, призначений апеляційним судом на 27 листопада 2017 року, не відбувся та був відкладений через відсутність в апеляційного суду відомостей про вручення судової повісти на цю дату позивачеві та його представникові у цій справі, оскільки ОСОБА_4 від отримання судової повістки в апеляційному суді 27.11.2017 року відмовився (т.с. 3 а.с. 27), а конверт, що надсилався апеляційним судом із судовою повісткою на ім’я ОСОБА_2, повернувся на адресу апеляційного суду з відміткою поштового відділення «за збігом строку зберігання» (т.с. 3 а.с. 25-29).

У судове засідання 22 грудня 2017 року належним чином повідомлені апеляційним судом про час і місце розгляду цієї справи (т.с. 3 а.с. 33,36) позивач ОСОБА_2 та третя особа ОСОБА_3 не з’явились, про причини своєї неявки апеляційний суд не сповістили, клопотань про відкладення розгляду цієї справи апеляційному суду не подавали.

В силу вимог ст. 372 ч. 2 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи апеляційним судом.

Встановлено, що апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито ще 26 травня 2016 року (ухвала апеляційного суду т. с. 1 а.с. 194).

В силу вимог п. 9 Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 року № 2147-VІІ, якій набрав чинності з 15.12.2017 року, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

При вищевикладених обставинах, колегія суддів апеляційного суду визнала неповажними причини неявки у дане судове засідання всіх нез’явившихся осіб, які беруть участь у справі, і на підставі ст. 372 ч. 2 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, ухвалила розглядати дану справу апеляційним судом у даному судовому засіданні за відсутністю позивача ОСОБА_2 та третьої особи ОСОБА_3 за присутністю представника позивача ОСОБА_2 за новою довіреністю (т.с. 3 а.с. 38) ОСОБА_4, представника відповідача НЗ «Хортиця» за договором –адвоката (т.с. 3 а.с. 4-7, 39) ОСОБА_5, представника третьої особи ОСОБА_3 за довіреністю (т.с. 2 а.с. 104) ОСОБА_6

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення всіх представників всіх осіб, які беруть участь у справі, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга позивача ОСОБА_2 не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги приймає постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу.

Встановлено, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову позивача у цій справі, керувався ст. ст. ст. 10, 11, 60, 61, 208, 212-215 ЦПК України, ст. 23, 36 КЗпП України та виходив із того, що при звільненні позивача положення КЗпП України відповідачем порушені не були.

Такі висновки суду першої інстанції є правильними, оскільки основані на доказах, поданих сторонами, які оцінені судом у відповідності до вимог ст. 212 ЦПК України, до встановлених правовідносин вірно застосовані норми матеріального права, відсутні порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення цієї справи.

При перевірці законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі апеляційний суд виходить із положень ЦПК України, в редакції, що була чинною до 15.12.2017 року, тобто чинною на час постановлення оскаржуємого рішення судом першої інстанції у цій справі (18 квітня 2016 року).

Так, судом першої інстанції було правильно встановлено, що рішенням апеляційного суду Запорізької області від 04 липня 2014 року ОСОБА_2 було поновлено на посаді головного інженера інженерно-господарського відділу НЗ «Хортиця» (т.с. 1 а.с. 18, т.с. 2 а.с. 69).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10.06.2015 року відхилені касаційні скарги ОСОБА_2 та НЗ «Хортиця» (т.с. 1 а.с. 41-43).

В силу вимог ст. 61 ч. 3 ЦПК України, в редакції, чинній до 15.12.2017 року, тобто на час ухвалення оскаржує мого рішення судом першої інстанції у цій справі, обставини, встановлені рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справи, у яких беруть участь ті самі особи, або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Так, судом першої інстанції у цій справі було правильно встановлено, що судом апеляційної та касаційної інстанцій в іншій справі за участю тих самих осіб (т.с. 1 а.с. 41-43) вже було встановлено, що наказом № 075/1–к від 01 березня 2011 року ОСОБА_2 поновлено на роботі з 23 червня 2009 року на посаду головного інженера інженерно-господарського відділу на підставі рішення апеляційного суду Запорізької області від 23 лютого 2011 року. ОСОБА_2 не було поновлено на посаді головного інженера через відсутність останньої в штатному розписі НЗ «Хортиця», затвердженого наказом Міністерства культури і туризму України № 39/0/16-11 від 07 лютого 2011 року. Ознайомившись з наказом № 075/1-к від 01.03.2011р., ОСОБА_2 в установленому законом порядку його не оскаржив, приступив до виконання своїх службових обов’язків. Позивач до дня звільнення працював на посаді головного інженера інженерно-господарського відділу. З 23 липня 2012 року ОСОБА_2, згідно його заяви, прийнято до складу первинної профспілкової організації Всеукраїнської професійної спілки «Захист справедливості» працівників Національного заповідника «Хортиця».

Також судом першої інстанції у цій справі було правильно встановлено, що наказом відповідача НЗ «Хортиця» № 296-к від 14 вересня 2015 року ОСОБА_2 було попереджено про скорочення посади головного інженера інженерно-господарського відділу НЗ «Хортиця» (т.с. 1 а.с. 10).

15 вересня 2015 року під час ознайомлення із вказаним наказом ОСОБА_2 запропоновано посаду інженера 1 категорії інженерно-господарського відділу, від якої він відмовився, про що ним зроблено власноручний запис (т.с. 1 а.с. 10).

Наказом № 372-к від 12 листопада 2015 року ОСОБА_2 звільнено з посади головного інженера інженерно-господарського відділу НЗ «Хортиця» з 16 листопада 2015 року на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України (т.с. 1 а.с. 9).

Позивач ОСОБА_2 у своєму позові наполягав, що його звільнення відповідачем НЗ «Хортиця» відбулось з порушенням вимог ст. 49-2 КЗпП України, так як йому не були запропоновані всі вакантні посади на підприємстві.

Проте, із цими доводами позивача ОСОБА_2 правильно не погодився суд першої інстанції у цій справі.

Оскільки, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Наявність в НЗ «Хортиця» змін в організації виробництва і праці у суді першої інстанції відповідачем підтверджена належними, допустимими доказами та позивачем та його представником не спростована.

Звільнення за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (ч. 2 ст. 40 КЗпП України). Одночасно з попередженням про звільнення у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації (ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України).

Власник є таким, що належно виконав вимоги ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов’язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

За висновками Верховного Суду України, що викладені у постановах № 6-40цс15 від 01 квітня 2015 року, № 6-491цс15 від 01 липня 2015 року, які є обов’язковими для застосування загальними судами в силу вимог ст. 360-7 ЦПК України в редакції, чинній до 15.12.2017 року (тобто чинній на момент ухвалення оскаржуємого рішення судом першої інстанції у цій справі), оскільки обов’язок щодо працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов’язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з’явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Таким чином, на виконання вимог ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України роботодавець повинен запропонувати працівнику роботу: 1) яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду, а за відсутності такої – будь-яку іншу; 2) яка існує на підприємстві у період з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору.

Встановлено, що станом на 14 вересня 2015 року та на 16 листопада 2015 року згідно з штатним розкладом у відділах, де є технічні працівники або інженерні посади, мались такі вакансії: інженер І категорії інженерно-господарського відділу – 1, прибиральниця службових приміщень – 2, технік І категорії відділу музейних комунікацій – 1, комірник – 1, водій легкового автомобіля – 1, робітник з благоустрою – 4, водій автобуса – 1.

Відповідно до кваліфікації та спеціальності ОСОБА_2 запропоновано посаду інженера І категорії інженерно-господарського відділу, від якої він відмовився (т.с. 1 а.с. 147).

На виконання положень постанови Кабінету Міністрів України № 65 «Про економію державних коштів та недопущення втрат бюджету» (т.с. 2 а.с. 53-67, 70 надані відповідачем при апеляційному перегляді цієї справи апеляційному суду, які можуть бути прийняті апеляційним судом до уваги у цій справі, як доказ, передбачені ст.303 ч. 2 ЦПК України в редакції чинній на день їх подачі, та як доказ, передбачений ст. 367 ч.3 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, на час нового апеляційного перегляду цієї справи), надісланого на підставі цієї постанови листа Міністерства культури від 14 травня 2015 року № 1519/15/13-15 (т.с. 2 а.с. 42 наданий відповідачем при апеляційному перегляді цієї справи апеляційному суду, який може бути прийнятий апеляційним судом до уваги у цій справі, як доказ, передбачений ст.303 ч. 2 ЦПК України в редакції чинній на день його подачі, та як доказ, передбачений ст. 367 ч.3 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, на час нового апеляційного перегляду цієї справи), відповідачем НЗ «Хортиця» був сформований перелік вакантних посад, які можуть бути скорочені без нанесення значної шкоди діяльності підприємства (лист НЗ «Хортиця» від 20 травня 2015 року № 312). До вказаного переліку включено посади: прибиральниці службових приміщень –2, комірника –1, водія легкового автомобіля –1, робітника з благоустрою – 4, водія автобуса – 1.

Зазначені посади не пропонувалися Васильєву О.М. у порядку ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України, оскільки включені до переліку таких, що підлягають скороченню, за 04 місяці до скорочення посади позивача, та не можуть забезпечити його роботою, на що спрямована вимога ч. 2 ст. 40 КЗпП України. Що також узгоджується із висновками суду касаційної інстанції, викладеними у вищезазначеній ухвалі від 14 червня 2017 року (т.с. 2 а.с. 186-188) та які є обов’язковими для апеляційного суду при новому розгляді цієї справи в силу вимог ст. 338 ч. 4 ЦПК України в редакції, чинній до 15.12.2017 року, та ст. 411 ч. 5 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року.

Судом першої інстанції було також правильно встановлено, що згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ППО ВПС «Захист справедливості» НЗ «Хортиця» знаходиться за адресою: м.Запоріжжя, о. Хортиця. Її керівником є ОСОБА_7О.(т.с. 1 а.с.75-78).

Наказом № 146-к від 11.07.2014 року ОСОБА_7 звільнено з посади в НЗ «Хортиця» (т.с. 1 а.с.81).

Згідно з описом вкладення до цінного листа НЗ «Хортиця» надіслав ОСОБА_7 документи щодо вивільнення працівника (т.с. 1 а.с.82).

Наказом генерального директора НЗ «Хортиця» № 103-осн від 18.08.2015 року введені в дію змини в структурі НЗ «Хортиця». Розділом VII наказу не передбачена посада головного інженера інженерно-господарського відділу НЗ «Хортиця» (т.с. 1 а.с.83-85).

Штатний розпис НЗ «Хортиця» з 01.07.2015 року затверджений наказом МК України № 562 (т.с. 1 а.с.138-146, 148).

З довідки без дати з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України вбачається, що керівником ППО ВПС «Захист справедливості» НЗ «Хортиця» є ОСОБА_8 (т.с. 1 а.с.97).Згідно зі свідоцтвом № 191 07.07.2012 року ВПС «Захист справедливості» зареєструвало ППО ВПС «Захист справедливості» НЗ «Хортиця» (т.с. 1 а.с. 98).

Згідно із свідоцтвом № 33 04.07.2012 року Конфедерація вільних профспілок Запорізької області зареєструвала ППО ВПС «Захист справедливості» НЗ «Хортиця» (т.с. 1 а.с.98).Свідоцтво підписано представником ОСОБА_2 - ОСОБА_4

Головою Конфедерації вільних профспілок Запорізької області ОСОБА_4 ОСОБА_2 видано профспілковий білет ППО ВПС «Захист справедливості» НЗ «Хортиця» (т.с. 1 а.с.100).

19.10.2015 року ВПС «Захист справедливості» видало ОСОБА_4 доручення на представлення інтересів спілки на 3 роки (т.с. 1 а.с.110).Згідно з протоколом № 3 загальних зборів від 20.12.2012 року головою ППО ВПС «Захист справедливості» НЗ «Хортиця» обрано ОСОБА_8, секретарем – Тимченка Д.О. (т.с. 1 а.с.112-113).

Листом від 29.03.2016 року голова ВПС «Захист справедливості» повідомив Жовтневому районному суду м. Запоріжжя у цій справі про відмову у наданні згоди на звільнення ОСОБА_2 (т.с. 1 а.с.122-127).

Згідно з протоколом № 10 загальних зборів від 15.12.2013 року ОСОБА_2 є членом ППО ВПС «Захист справедливості» (т.с. 1 а.с.130-135).

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: 1) змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників;

Ст. 43 КЗпП України передбачено, що розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник…

Виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) повідомляє власника або уповноважений ним орган про прийняте рішення у письмовій формі в триденний строк після його прийняття. У разі пропуску цього строку вважається, що виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) дав згоду на розірвання трудового договору.

Рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Якщо розірвання трудового договору з працівником проведено власником або уповноваженим ним органом без звернення до виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника), суд зупиняє провадження по справі, запитує згоду виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) і після її одержання або відмови виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) в дачі згоди на звільнення працівника (частина перша цієї статті) розглядає спір по суті.

П. 9 статті 38 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» передбачено, що виборний орган первинної профспілкової організації на підприємстві, в установі або організації:

9) приймає рішення про вимогу до роботодавця розірвати трудовий договір (контракт) з керівником підприємства, установи, організації, якщо він порушує цей Закон, законодавство про працю, ухиляється від участі у переговорах щодо укладення або зміни колективного договору, не виконує зобов'язань за колективним договором, допускає інші порушення законодавства про колективні договори;

Пунктами 6.1,6.5 статуту ВПС «Захист справедливості» передбачено, що статутними виборними органами профспілки є з’їзд профспілки, центральна рада та ревізійна комісія. В період між з’їздами профспілки повноваження вищих виборних органів профспілки здійснюють центральна рада та ревізійна комісія.

Ст. 252 КЗпП України передбачені гарантії для працівників підприємств, установ, організацій, обраних до профспілкових органів.

Судом першої інстанції також було правильно встановлено, що позивачем у цій справі у суді першої інстанції не було доведено, що він є головою профспілкової організації, або займав іншу посаду в виборному профспілковому органі. Більш того, в суді першої інстанції позивач пояснив, що головою його ніхто не обирав, він сам виконував ці обов’язки.

Суд першої інстанції правильно не прийняв до уваги лист голови ВПС «Захист справедливості» від 29.03.2016 року як відмову виборного органу профспілкової організації, членом якої є ОСОБА_2, на звільнення, оскільки, відповідно до наведених положень законодавства та статуту ВПС «Захист справедливості», питання надання згоди на звільнення розглядає виборний орган спілки, а не її голова.

Звернувшись до ВПС «Захист справедливості» за згодою на звільнення працівника суд першої інстанції пропонував повідомити про прийняте рішення та надати копії відповідних документів (т.с. 1 а.с. 119).

Однак, ВПС «Захист справедливості» протокол засідання виборного органу суду першої інстанції не надала.

Ч. 5 ст. 43 КЗпП України передбачено, що виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) повідомляє власника або уповноважений ним орган про прийняте рішення у письмовій формі в триденний строк після його прийняття. У разі пропуску цього строку вважається, що виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) дав згоду на розірвання трудового договору.

Виборний орган ВПС «Захист справедливості» у встановленій формі та в передбачений Законом строк не повідомив суд першої інстанції про прийняте рішення. Тому, суд першої інстанції правильно вважав, що виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) дав згоду на розірвання трудового договору.

Згідно із правовою позицією, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 1 липня 2015 року у справі № 6-119цс15: «Відповідно до вимог статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктом 4 статті 40 КЗпП України, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. Рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника). Враховуючи, що у зазначених нормах зміст поняття обґрунтованості рішення профспілкового органу закон не розкриває, то така обґрунтованість повинна оцінюватись судом виходячи із загальних принципів права і засад цивільного судочинства (стаття 8 Конституції України, стаття 3 ЦК України, статті 1, 213 ЦПК України). Отже рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути достатньо аргументованим та містити посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника.

Суд першої інстанції правильно вважав, що доводи листа від 29.03.2016 року голови ВПС «Захист справедливості» (т.с. 1 а.с. 122-128) про відмову у наданні згоди на звільнення ОСОБА_2 зводяться, в основному, до повторення доводів позову про звільнення ОСОБА_2 з особистих підстав та без згоди профспілки. Також повторюється твердження позову про те, що ОСОБА_2 займав посаду головного інженера НЗ «Хортиця» з посиланням, як позивача, так й голови ВПС «Захист справедливості» на наказ № 351-к від 29.07.2008 року, хоча такий документ суду першої інстанції не надавався.

Голова ВПС «Захист справедливості», як й позивач у позові та його представник у суді першої інстанції, повторюють одну й саму помилку про те, що при скорочені штатів працівника можна звільнити рівно через два місяці після попередження про звільнення, й не на день пізніше.

Тому, суд першої інстанції правильно вважав, що лист від 29.03.2016 року голови ВПС «Захист справедливості» про відмову у наданні згоди на звільнення ОСОБА_2 не є достатньо аргументованим та не містить посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника.

Суд першої інстанції правильно не прийняв до уваги у цій справі наказ генерального директора НЗ «Хортиця» № 019-осн від 27.02.2015 року, яким головному інженеру ОСОБА_2 доручено перевірити технічний стан… (тс. 1 а.с.11), як доказ того, що він займав посаду головного інженера саме НЗ «Хортиця», оскільки в наказі про це не зазначено та такої посади не було в штатному розписі НЗ «Хортиця».

При вищевикладених обставинах, суд першої інстанції правильно вважав, що при звільненні позивача ОСОБА_2 положення КЗпП України відповідачем порушені не були.

Доводи апеляційної скарги позивача Васильєва О.М. є такими, що не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, а лише відображають позицію позивача, висловлену ним в його позові у цій справі, яку він та його представник вважають такою, що є єдино вірною та єдино можливою.

Двома попередніми судовими рішення ОСОБА_2 поновлювався на посаду головного інженера інженерно-господарського відділу НЗ «Хортиця», а тому не мається підстав для того, щоб визнати факт його роботи на посаді головного інженера всього заповідника, а не інженерно-господарського відділу.

Як зазначено в абз. 1 п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (з наступними змінами та доповненнями) розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Скорочення посади позивача відбувалось у зв’язку з реорганізацією, на підтвердження чому були надані суду у матеріали цієї справи наступні документи.

З пункту 1.6 Статуту Національного заповідника «Хортиця» (т.с. 2 а.с. 32-40, копія надана відповідачем апеляційному суду та може бути прийнята апеляційним судом до уваги у цій справі як доказ, передбачений ст. 303 ч. 2 ЦПК України в редакції, чинній до 15.12.2017 року, та ст. 367 ч. 3 ЦПК України в редакції, чинній після 15.12.2017 року) встановлено, що заповідник є об’єктом державної власності, перебуває у сфері управління Міністерства культури України (Орган управління майном).

У відповідності до пп. 4.1, 8.2.8 Статуту, структура і штатний розклад заповідника визначаються його генеральним директором у межах доведеного в установленому порядку фонду заробітної плати та чисельності, і затверджується Органом управління майном.

За положенням пункту 4.4 Статуту структура заповідника може змінюватись відповідно до потреб реалізації статутних завдань заповідника, плану організації території заповідника.

На виконання постанови Кабінету Міністрів України № 65 «Про економію державних коштів та втрат бюджету» (т.с. 2 а.с. 53-67 копія надана відповідачем апеляційному суду та може бути прийнята апеляційним судом до уваги у цій справі як доказ, передбачений ст. 303 ч. 2 ЦПК України в редакції, чинній до 15.12.2017 року, та ст. 367 ч. 3 ЦПК України в редакції, чинній після 15.12.2017 року), Міністерством культури України спрямовано до Національного заповідника «Хортиця» листа від 14.05.2015р. (т.с. 2 а.с. 42 копія надана відповідачем апеляційному суду та може бути прийнята апеляційним судом до уваги у цій справі як доказ, передбачений ст. 303 ч. 2 ЦПК України в редакції, чинній до 15.12.2017 року, та ст. 367 ч. 3 ЦПК України в редакції, чинній після 15.12.2017 року) про те, що ним не здійснювалось у 2015 року заходів щодо упорядкування та оптимізації структури та про необхідність скорочення не менше ніж на 3 відсотки чисельності працівників, а листом від 24.07.2015 року (т.с. 2 а.с. 43-44 копія надана відповідачем апеляційному суду та може бути прийнята апеляційним судом до уваги у цій справі як доказ, передбачений ст. 303 ч. 2 ЦПК України в редакції, чинній до 15.12.2017 року, та ст. 367 ч. 3 ЦПК України в редакції, чинній після 15.12.2017 року) було звернуто увагу на те, щоб такі зміни відбувалось переважно за рахунок вакантних посад.

З огляду на вказані вимоги наказом № 562 від 03.08.2015р. Міністерства культури України, якому підпорядковується Національний заповідник «Хортиця», з 01 липня 2015р. затверджено новий штатний розклад заповідника, а Генеральному директору ОСОБА_9 наказано ввести його в дію з дотриманням вимог КЗпП України (т.с. 1 а.с. 148).

Встановлено, що новим штатним розписом змінено структуру підрозділів із зміною чисельності та назв посад - виключено одні та введено інші, зокрема, виключено посаду головного інженера інженерно-господарського відділу заповідника, про що попередньо складено техніко-економічне обґрунтування (т.с. 1 а.с. 138-146).

На цій підставі наказом № 103-осн від 18 серпня 2015 року (т.с. 1 а.с. 83-85) для підвищення ефективності організації діяльності НЗ «Хортиця» і на основі проведеного аналізу економічних і виробничих можливостей установи прийнято рішення внести зміни в організацію її виробництва і праці шляхом проведення змін в його структурі.

Відповідно до запропонованої схеми змін, загальна штатна чисельність працівників НЗ «Хортиця» не змінилась – 162 одиниці. Проте сталися зміни в межах структурних підрозділів, зокрема, в апарат управління додано штатну одиницю – інженера з охорони праці 1 категорії; в науково-дослідних відділах сталися зміни шляхом перетворення секторів на відповідні відділи, наприклад, сектор реставрації перетворено у відділ реставрації з введенням двох посад старших наукових співробітників, у відділ охорони пам’яток історії також введено штатні одиниці старших наукових співробітників; відділ охорони природи навпаки перетворено у сектор із зменшенням штатної чисельності на 1 одиницю. Тобто, з аналізу запропонованої схеми встановлено, що такі перетворення сталися майже у всіх відділах НЗ «Хотриця», а збільшення штатних одиниць в одних із них сталися за рахунок зменшення у інших з урахуванням нагальних потреб у одних спеціалістах та непотрібності інших (т.с. 1 а.с. 83-85).

Цією схемою підтверджуються доводи представника відповідача про те, що НЗ «Хортиця» з урахуванням збільшення потреби у історико - реставраційній роботі, змінив у бік збільшення саме штат працівників цього напрямку, який на тепер став більш потрібним, в той час як майже відсутні були протягом 4 років капітальні видатки, що передбачало скорочення саме штату інженерно-господарського відділу.

У зв’язку з цим інженерно-господарський відділ, у якому працював на посаді головного інженера позивач, зазнав наступних змін. Так, цей відділ до реорганізації мав у штатному розкладі 40 штатних одиниць, а після – 34 (т.с.1 а.с. 84-85). При цьому, було вилучено такі посади як провідний інженер, головний інженер, інженер з охорони праці, а кількість посад інженера 1 категорії збільшилось на 1 одиницю, зменшились на 1 одиницю кількість посад водіїв, робітників з благоустрою, прибиральників службових приміщень, трактористів.

Таким чином, вказаним аналізом підтверджується, що у НЗ «Хортиця» відбулась реорганізація, але не через незаконну діяльність його адміністрації, як вважає позивач, а на підставі вищезазначених Наказів Міністерства культури, якими зобов’язано змінити структуру установи та затверджено новий штатний розпис, а також зобов’язано Генерального директора ОСОБА_3 ввести його в дію.

Наказом № 372-к від 12 листопада 2015 року Васильєва О.М. звільнено з посади головного інженера інженерно-господарського відділу НЗ «Хортиця» з 16 листопада 2015 року, у зв’язку з реорганізацією та скороченням посади головного інженера інженерно-господарського відділу, згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України, у зв’язку з його відмовою від переводу на іншу посаду (т.с. 1 а.с. 9), що при вищевикладених встановлених судом фактичних обставинах цієї справи відповідає вимогам закону.

ОСОБА_2 є членом виборного профспілкового органу, а тому до нього дійсно мають бути застосовані додаткові гарантії при звільненні, передбачені ч. 3 ст. 252 КЗпП України.

За змістом ч. 3 ст. 252 КЗпП України звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган професійної спілки), крім випадків додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищого виборного органу цієї професійної спілки (об'єднання професійних спілок).

Звільнення члена виборного органу первинної профспілкової організації ДП «АМПУ» без попередньої згоди на це виборного органу первинної профспілкової організації профспілки та вищестоящого органу цієї профспілки є порушенням вимог ст. 252 КЗпП України.

Звернення суду першої інстанції з питання про надання згоди на вивільнення ОСОБА_2 було спрямовано лише до вищого виборного органу профспілки.

Між тим, згоди виборного органу первинної профспілкової організації на розірвання трудового договору із ОСОБА_2 у порядку ч. 9 ст. 43 КЗпП України суд першої інстанції не запитував.

На виконання вимог ст. 252 КЗпП України, а також вказівок касаційного суду, викладених у цій справі у вищевказаній ухвалі від 14 червня 2017 року, при новому апеляційному розгляді цієї справи, апеляційним судом ухвалою від 22 серпня 2017 року витребувано у виборного органу первинної профспілкової організації – ПФО ВПС «Захист Справедливості» НЗ «Хортиця» згоду на розірвання трудового договору НЗ «Хортиця» із ОСОБА_2; копію цієї ухвали надіслати ПФО ВПС «Захист Справедливості» НЗ «Хортиця» (адреси: 69039 м. Запоріжжя вул. Володарського б. 30 та 69017 м. Запоріжжя о. Хортиця) для виконання, строк виконання цієї ухвали встановлено до 12 вересня 2017 року.

12 вересня 2017 року на виконання вищезазначеної ухвали апеляційного суду надійшов з адреси: 69039 м. Запоріжжя вул. Володарського б. 30 (за місцем проживання позивача) протокол № 1 від 11.09.2017 року розгляду профспілковим представником судового звернення на звільнення працівника у відповідності ч. 9 ст. 43 КЗпП за підписом профспілкового представника ППО ВПС «Захист справедливості» НЗ «Хортиця» ОСОБА_2 (т.с. 2 а.с. 215-222), за змістом якого було прийнято рішення про незаконність третього звільнення ОСОБА_2, а саме - відмовлено в праві звільнення ОСОБА_2 по скороченню штату у НЗ «Хортиця».

З адреси 69017 м. Запоріжжя о. Хортиця двічі конверт з копією вищезазначеної ухвали апеляційного суду повернувся на адресу апеляційного суду з відміткою поштового відділення «за закінченням терміну зберігання» (т.с. 2 а.с. 224-227, 241-244).

Таким чином, апеляційний суд на виконання вимог ст. 10 ч. 4 ЦПК України в редакції, чинній до 15.12.2017 року, та вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі в межах апеляційної скарги ОСОБА_2

Оскільки, в силу вимог ст. 367 ч.3 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об’єктивно не залежали від нього.

Однак, на запитання колегії суддів апеляційного суду у судовому засіданні 23 жовтня 2017 року (журнал судового засідання т.с. 2 а.с. 231-232, звукозапис судового засідання) представник позивача ОСОБА_2 – ОСОБА_4 після роз’яснення йому права, як представникові позивача, надати у матеріали цієї справи докази, передбачені ст. 303 ч. 2 ЦПК України в редакції, чинній до 15.12.2017 року, зокрема: документи на підтвердження конкретного складу ПФО ВПС «Захист Справедливості» НЗ «Хортиця» (із зазначенням ПІБ конкретних осіб, не менше 3), які мали право приймати рішення про надання відмови у звільненні ОСОБА_2 станом на день звільнення останнього у листопаді 2015 року, на час розгляду цієї справи судом першої інстанції та 11.09.2017 року (протокол № 1 від 11.09.2017 року), копію протоколу засідання та рішення цієї первинної профспілкової організації з приводу цього питання, а також правових наслідків ненадання останніх, зазначав, що останні не надавались і не будуть надаватись апеляційному суду з метою забезпечення безпеки цих осіб, але в організації існує не менше 3 осіб: ОСОБА_2 та інші.

При вищевикладених обставинах, єдиним доказом, передбаченим ст. 367 ч. 3 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, у цій справі, якій може бути прийнятий апеляційним судом до уваги у цій справі на виконання вимог ст. 12 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, з метою повного та всебічного апеляційного перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги позивача, а також вказівок суду касаційного суду на виконання вимог ст. 338 ч. 4 ЦПК України в редакції, чинній до 15.12.2017 року, ст. 411 ч. 5 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, є протокол № 1 від 11.09.2017 року розгляду профспілковим представником судового звернення на звільнення працівника у відповідності ч. 9 ст. 43 КЗпП за підписом профспілкового представника ППО ВПС «Захист справедливості» НЗ «Хортиця» ОСОБА_2 (т.с. 2 а.с. 215-222), за змістом якого розглянуто та прийнято рішення про незаконність третього звільнення ОСОБА_2, а саме – відмову в праві звільнення ОСОБА_2 по скороченню штату у НЗ «Хортиця».

Однак, останній апеляційним судом оцінюється критично, оскільки він складений особисто профспілковим представником ППО ВПС «Захист справедливості» НЗ «Хортиця» ОСОБА_2 (т.с. 2 а.с. 222), тобто заінтересованою особою, відносно самого себе - позивача ОСОБА_2 у цій справі.

Крім того, вищезазначений протокол № 1 від 11.09.2017 року профспілкового представника ППО ВПС «Захист справедливості» НЗ «Хортиця» ОСОБА_2 (т.с. 2 а.с. 215-222) не можна вважати рішенням профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору взагалі та, тим більш, не можна вважати останній достатньо аргументованим, а, відповідно, останній не можна приймати судом до уваги у цій справі саме як незгоду на звільнення працівника, передбачену ст. 252 КЗпП України.

При вищевикладених обставинах, встановлено, що суд першої інстанції на виконання вимог ст. 10 ч. 4 ЦПК України в редакції, чинній до 15.12.2017 року, сприяв повному та всебічному з’ясуванню обставин цієї справи.

Належні, допустимі докази того, що на час звільнення ОСОБА_2 у листопаді 2015 року, на час розгляду цієї справи судом першої інстанції та на теперішній час, та зокрема 11.09.2017 року, у складі ППО ВПС «Захист справедливості» НЗ «Хортиця» було та є членів, не менше 3-х осіб, та що, відповідно, остання була діючою станом на день звільнення позивача, на час розгляду цієї справи судом першої інстанції і є такою на теперішній час, та зокрема 11.09.2017 року, а, відповідно, повноважною надавати будь-які згоди (незгоди) на звільнення її членів суду в порядку ст. 252 КЗпП України, відсутні, у тому числі стороною позивача у матеріали цієї справи апеляційному суду не надані, хоча апеляційним судом роз’яснювались представникові позивача правові наслідки ненадання останніх, а саме те, що законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у цій справі буде перевірятись апеляційним судом в межах доводів апеляційної скарги позивача на підставі наявних у цій справі матеріалів та доказів.

Мотиви ненадання такої інформації суду у матеріали цієї справи (з метою безпеки членів цієї організації тощо) не мають значення для правильності вирішення цієї справи судом.

Відмова судом у задоволенні первісних позовних вимог позивача до відповідача у цій справі про визнання звільнення незаконним, була підставою для відмови судом у задоволенні похідних від них позовних вимог позивача до відповідача у цій справі (про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди).

При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги ОСОБА_2, як особи, яка подала апеляційну скаргу у цій справі, не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, постановлено з додержанням вимог ЦПК України.

Встановлено, що оскаржуємим рішенням суд першої інстанції не вирішував у цій справі питання про розподіл понесених судових витрат між сторонами, пов’язаних із розглядом цієї справи судом першої інстанції, а тому останнє також в апеляційному порядку не переглядалось. Однак, воно може бути вирішено судом першої інстанції у подальшому за власною ініціативою або за заявою осіб, які беруть участь у справі, в порядку, передбаченому ст. 270 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року.

За таких обставин, судова колегія не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції у цій справі або ж його зміні.

Крім того, у разі відмови ОСОБА_2 у задоволенні його вищезазначеної апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у повному обсязі у цій справі, останній не має права на компенсацію будь-яких судових витрат, пов’язаних із розглядом цієї справи апеляційним судом.

Також встановлено, що ОСОБА_2 був звільнений від сплати судового збору при подачі вищезазначеного позову до суду першої інстанції в силу вимог Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст.ст. 367-368, 371-372, 374-375, 381-384, п. 9 Перехідних положень ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 18 квітня 2016 року у цій справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддяСуддяСуддяОСОБА_1 ОСОБА_10ОСОБА_11