Постанова № 71389525, 27.12.2017, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/888/2017(м)

241/1829/16-ц

Головуючий в 1 інстанції Демочко Д.О.

Доповідач Лопатіна М.Ю.

Категорія 27

П О С Т А Н О В А

Іменем України

27 грудня 2017 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Лопатіної М.Ю.,

суддів Биліни Т.І., Принцевської В.П.

при секретарі Зал Ю.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Першотравневого районного суду Донецької області від 08 листопада 2017 року, повний текст якого складено 12 листопада 2017 року,

в с т а н о в и в:

В вересні 2016 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі: ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого зазначило, що відповідно до укладеного договору без номера від 13 січня 2011 року, ОСОБА_1 отримав кредит в сумі 9900 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним Заява разом з Умовами і Правилами надання банківських послуг та Тарифами складає між ним та банком договір про надання банківських послуг. Оскільки відповідач свої зобов'язання за договором належним чином не виконував, банк просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість, яка виникла станом на 30 червня 2016 року в загальній сумі 37 259,46 грн. та складається з заборгованості за тілом кредиту у сумі 9899,99 грн., заборгованості за відсотками за користування кредитом в сумі 23 173,16 грн., заборгованості за пенею та комісією в сумі 1935,86 грн., а також, нарахованих на підставі п.2.1.1.7.6 Умов та Правил надання банківських послуг, штрафів в розмірі 500грн.(фіксована частина) та 1750,45 грн. (процентна складова).

Рішенням Першотравневого районного суду Донецької області від 08 листопада 2017 року позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитом у розмірі 9899,99 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом у розмірі 23173,16 грн., судовий збір у розмірі 1223,11 грн., а всього 34 296,26 грн. В решті позову відмовлено.

З таким судовим рішенням не погодився відповідач та подав на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначив, що суд першої інстанції, при ухваленні рішення не звернув уваги на те, що Анкета-заява, з якою він звернувся до ПАТ КБ «ПриватБанк», не є кредитним договором, оскільки не містить умов, які є обов’язковими, відповідно до актів цивільного законодавства та взагалі суперечить нормам цивільного законодавства України. Крім того, послався на те, що суму його боргу банк нарахував неправильно, необґрунтовано її завищив. Також вважає, що місцевий суд безпідставно не застосував до вимог банку позовну давність.

Відповідач ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити.

Представник позивача за довіреністю ОСОБА_2 в суді апеляційної інстанції заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, просила її залишити без задоволення, рішення першої інстанції – залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача, представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно п.п.1, 3 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення суду повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно ст.264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Так, при розгляді справи судом першої інстанції встановлено, що 13 січня 2011 року між сторонами було укладено кредитний договір без номера, відповідно до якого відповідач отримав кредит у розмірі 9900 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30.00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки (а.с.7).

З огляду на те, що ОСОБА_1 зобов’язання за кредитним договором належним чином не виконував, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з нього заборгованості, яка станом на 30.червня 2016 року становить 37259,46 грн. та складається з наступного: заборгованості за кредитом у сумі 9899,99 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом у сумі 23173.16 грн., заборгованості за пенею та комісією у сумі 1935,86 грн., штрафів, відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та Правил надання банківських послуг, у сумі 500,00 грн. (фіксована частина) та у сумі 1750,45 грн. (процентна складова).

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки ОСОБА_1 порушував узяті на себе зобов’язання за кредитним договором та не сплачував своєчасно тіло кредиту та відсотки за його користування, є підстави для стягнення з нього заборгованості за тілом кредиту, заборгованості за відсотками за користування кредитом. При цьому місцевий суд виходив з того, що розрахунок заборгованості відповідача за процентами, з урахуванням підвищення їх розміру банком, відповідає вимогам закону.

Відмовляючи у стягненні пені та штрафів, суд керувався положеннями статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», згідно якої на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція.

Проте, погодитись з висновками суду першої інстанції в повній мірі не можна з огляду на наступне.

Згідно ч.ч. 1-3, 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржене судове рішення зазначеним вимогам закону в частині визначення розміру заборгованості відповідача за відсотками за користування кредитом не відповідає.

Так, відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк, або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі, та на умовах встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

У відповідності до ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, і одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Апеляційним судом встановлено, що 13 січня 2011 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем укладено кредитний договір без номера, який складається з Анкети-заяви останнього, Пам’ятки клієнта, Умов та Правил надання банківських послуг, а також Тарифів банку.

ОСОБА_3 -заяви відповідач підтвердив, що ознайомився та згоден з наданими йому в письмовому вигляді Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, що складають між ним та банком договір про надання банківських послуг (а.с.6).

На підставі даного договору, відповідач отримав кредит у сумі 9900 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 2,5 % в місяць на суму залишку заборгованості за кредитом із кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. При укладенні кредитного договору відповідач отримав картку № 5577212700689287 з терміном дії до останнього дня жовтня 2014 року ( а.с.6-7, 78).

Починаючи з 1 вересня 2014 року банк збільшив відсоткову ставку за даним кредитним договором з 30% до 34,8% та до 43,20% з 1 квітня 2015 року. (а.с.4-5).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 627 та ч. 1 ст. 628 ЦК України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За змістом ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 1056-1 ЦК України ( в редакції, чинній на час укладення кредитного договору між сторонами) розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком, іншою фінансовою установою в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку, іншої фінансової установи змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною.

Як роз’яснено у п.28 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" при вирішенні спорів щодо правомірності підвищення процентної ставки згідно зі статтею 1056-1 ЦК у зв'язку з прийняттям Закону України від 12 грудня 2008 року № 661-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку", яким передбачено, що встановлений кредитним договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшений банком в односторонньому порядку, а також, що умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною, суди мають виходити з того, що цей закон набрав чинності з 10 січня 2009 року.

Виходячи із закріпленого Конституцією України принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (частина перша статті 58), всі рішення банку в будь-якій формі (постанова, рішення, інформаційний лист) щодо підвищення процентної ставки в односторонньому порядку є неправомірними лише з 10 січня 2009 року (Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів).

При вирішенні питання щодо правомірності підвищення банком чи іншою фінансовою установою процентної ставки суди також повинні розрізняти умови кредитного договору, які встановлюють односторонню зміну умов договору, від умов договору, що встановлюють погоджену сторонами процедуру зміни договору шляхом прийняття позичальником пропозиції кредитора про зміну умов договору відповідно до вимог статей 641 - 642 ЦК або в порядку, визначеному частиною шостою статті 1056-1 ЦК. Наприклад, не є односторонньою зміною умов договору та не суперечить статті 1056-1 ЦК зміна розміру фіксованої процентної ставки залежно від зміни обставин кредитного ризику (неукладення договору страхування, припинення договору застави/іпотеки тощо), якщо в кредитному договорі визначено обставини, за якими застосовується інша фіксована процентна ставка, та її розмір.

При підвищенні процентної ставки з'ясуванню підлягають визначена договором процедура підвищення процентної ставки (лише повідомлення позичальника чи підписання додаткової угоди тощо); дії позичальника щодо прийняття пропозиції кредитора тощо.

Згідно Умов та Правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06 березня 2010 року №СП-2010-256, які є складовою кредитного договору, укладеного між сторонами, тарифи - розмір винагороди за послуги банку, є невід’ємною частиною договору. Перелік може змінюватися та доповнюватися, про що клієнт повідомляється у відповідності з цими Умовами (п.1.1.1.91). Винагорода банку - сума зобов’язань держателя платіжної картки з оплати установлених банком тарифів, в тому числі процентів за користування кредитом (п.1.1.1.17).

Банк має право проводити зміни тарифів а також інших умов обслуговування рахунків. При цьому банк, за винятком випадків зміни розміру наданого кредиту (кредитного ліміту), зобов’язаний не менше ніж за 7 днів до введення змін проінформувати клієнта, зокрема у виписці по картрахунку. Якщо протягом 7 днів банк не отримає повідомлення від клієнта про незгоду зі змінами, то вважається, що клієнт приймає нові умови. Право зміни розміру наданого на платіжну картку кредиту (кредитного ліміту) банк залишає за собою в односторонньому порядку, за власним рішенням, без попереднього повідомлення клієнта (п.1.1.3.2.3 Умов та Правил).

Відповідно до п. 1.1.3.1.9 Умов та Правил надання банківських послуг (а.с. 13 зворот) банк зобов'язаний не рідше одного разу на місяць способом, зазначеним у заяві, надавати власнику картки виписки про стан картрахунку і про здійснені за минулий місяць операції по картрахунку. У разі підключення власника картки до системи Internet-banking (ПРИВАТ24) надання виписок здійснюється через даний комплекс. У разі підключення клієнта до комплексу Mobile-banking банк надає можливість доступу до інформації про стан рахунку шляхом використання функції SMS-повідомлень.

Дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, апеляційний суд дійшов висновку про те, що зміна відсоткової ставки була здійснена банком без дотримання процедури, передбаченої Умовами та Правилами надання банківських послуг, а тому стягнення судом першої інстанції з ОСОБА_1 відсотків за користування кредитними коштами за ставками 34,80 % річних та 43,20 % річних є помилковим, оскільки ці нарахування повинні відбуватись за базовою відсотковою ставкою у розмірі 30 % річних, погодженій між сторонами при укладенні кредитного договору.

При цьому апеляційний суд вважає, що зміна тарифного плану через SMS-повідомлення не може бути прийнято до уваги, як належне повідомлення споживача про зміну таких послуг, оскільки ці доводи не підтверджені належними та допустимими доказами. Умовами встановлено обов'язок банку, за винятком випадків зміни розміру наданого Кредиту (кредитного ліміту) не менш ніж за 7 днів до введення змін проінформувати клієнта, зокрема, у виписці по картрахунку згідно договору, а даних щодо такого інформування матеріали справи не містять.

Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості позивача за кредитним договором, зробленого за базовою відсотковою ставкою 2,5 % у місяць (30 % річних), сума боргу відповідача за процентами складає 20919, 64 гривень, а тому саме вказана сума підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь банка.

Доводи апеляційної скарги щодо незастосування строку позовної давності є необґрунтованими, з огляду на наступне.

За вимогами ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

В силу ч.ч.1-2 ст. 258 ЦК України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно ч. ч. 1-3 ст. 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

З розрахунку заборгованості ОСОБА_1 вбачається, що він періодично призводив оплати за кредитним договором, зокрема 13 серпня 2014 року сплатив в рахунок погашення боргу 700,00 грн, 23 серпня 2014 року – 340,00 грн., 25 вересня 2014 року – 500,00 грн. і 11 жовтня 2014 року відповідач зробив останній платіж за кредитним договором у сумі 500,00 грн.

Таким чином, ухвалюючи рішення, місцевий суд обґрунтовано не застосував строк позовної давності до вимог ПАТ КБ «ПриватБанк», з огляду на те, що відбулось переривання його перебігу вчиненням відповідачем дій, що свідчить про визнання ним свого боргу.

Також є такими, що не заслуговують на увагу апеляційного суду, посилання відповідача на те, що Анкета- заява, з якою він звернувся до банку з метою отримання кредиту, не є кредитним договором, оскільки з цієї заяви вбачається, що її підписанням ОСОБА_1 підтвердив, що ознайомився та згоден з наданими йому в письмовому вигляді Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, що складають між ним та банком договір про надання банківських послуг.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції, відповідно до положень ст.376 ЦПК України, підлягає зміні в частині стягнутої суми заборгованості та розподілу судових витрат.

Так, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути загальну суму боргу за кредитним договором від 13 січня 2011 року у розмірі 30 819,63 гривень, яка складається з заборгованості за тілом кредиту у розмірі 9899,99 гривень, заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 20919, 64 гривень.

У зв’язку зі зміною рішення суду першої інстанції, необхідно стягнути з відповідача на користь позивача понесені ним і документально підтверджені витрати по сплаті судового збору за подачу позову у сумі 1139,6 гривень, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог на 82,7%, виходячи з розрахунку 1378,00 гривень х 82,7 % : 100%.

Крім того, з огляду на задоволення вимог апеляційної скарги відповідача на 7 % з позивача на користь відповідача підлягає сплаті судовий збір за подачу апеляційної скарги у сумі 106,05 гривень, виходячи з розрахунку 1515,00 гривень х 7 % : 100%.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Змінити рішення Першотравневого районного суду Донецької області від 08 листопада 2017 року в частині стягнутої суми заборгованості та розподілу судових витрат.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, що проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, селище Приазовське, вул. Комарова, буд. 29, індивідуальний ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (рахунок 29092829003111, код ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299), заборгованість за кредитним договором без номера від 13 січня 2011 року у загальній сумі 30 819,63 гривень, яка складається з заборгованості за тілом кредиту у розмірі 9899,99 гривень, заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 20919, 64 гривень.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, що проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, селище Приазовське, вул. Комарова, буд. 29, індивідуальний ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (рахунок 29092829003111, код ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299) судовий збір, сплачений при поданні позовної заяви у сумі 1139,6 гривень.

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін

Стягнути з Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (рахунок 29092829003111, код ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, що проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, селище Приазовське, вул. Комарова, буд. 29, індивідуальний ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 судовий збір, сплачений при поданні апеляційної скарги, у сумі 106,05 гривень.

Повне судове рішення виготовлено 01 січня 2017 року.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Судді: