Ухвала суду № 71387808, 20.12.2017, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 грудня 2017 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого Литвинюк І. М.

суддів: Височанської Н.К., Перепелюк І.Б.

секретар Тодоряк Г.Д.

позивач - ОСОБА_1

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія Єврокар України»,

апеляційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія Єврокар України» на рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 02 серпня 2017 року, головуючий у 1 інстанції Скуляк І.А.

ВСТАНОВИЛА:

Позивач ОСОБА_1 у квітні 2017 року звернувся до суду з позовом до ТОВ «Лізингова компанія Єврокар України» про визнання договору фінансового лізингу недійсним, стягнення 17 272,50 грн. та комісії банку в розмірі 172,73 грн.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що в листопаді 2016 року, з оголошення в мережі Інтернет дізнався про можливість придбання в офісі ТОВ «Лізингова компанія «Єврокар Україна», що розташований в м. Кропивницький, легкового автомобіля «ВАЗ-1117 «Лада Калина Універсал», вартістю 15 300 грн.. 14 листопада 2016 року, прибувши у вищевказаний офіс, отримав від менеджера-консультанта ОСОБА_3 рахунок з реквізитами для сплати авансового внеску в розмірі 17 272,50 грн. та уклав договір фінансового лізингу № 0139, який сплатив у відділенні ПАТ КБ «ПриватБанк» та комісію банку за проведення здійсненого платежу в сумі 172,73 грн.

Однак, отримавши в офісі відповідача договір фінансового лізингу, дізнався, що за умовами укладеного ним договору він має отримати в користування легковий

___________________

Провадження № 22-ц/794/1067/17 Категорія: 57

автомобіль ЗАЗ «Віда». Водночас менеджер-консультант ТОВ «Лізингова компанія «Єврокар Україна» ОСОБА_3 на подані позивачем зауваження відносно невідповідності попередньо наданої інформації умовам договору пояснила, що даний договір є типовим і основна інформація про обраний транспортний засіб і платежі наявна у додатках до договору, які він отримає після проставлення відповідних печаток. Водночас позивача запевнили, що 18 листопада 2016 року в м. Чернівці він отримає додатки разом із автомобілем. Таким чином, за умовами вищеукладеного договору, відповідач зобов'язався придбати у свою власність та передати позивачеві в користування автомобіль марки «ЗАЗ «Віда», а позивач, у свою чергу, сплачувати лізингові платежі відповідно до умов договору.

Також зазначав, що 18 листопада 2016 року в телефонному режимі від представника відповідача він дізнався про нову вимогу товариства, зокрема щодо сплати на його користь 56 000 грн. Крім того, на його неодноразові телефонні звернення до представників підприємства-відповідача в м. Кропивницькому та в м. Києві, останніми повідомлялось про необхідність додаткової сплати вищевказаної суми, після чого можна буде предметно розмовляти про умови надання автомобіля в лізинг.

25 листопада 2016 року він звернувся до відповідача з письмовою заявою про розірвання договору та з вимогою повернути сплачений ним авансовий внесок та витрати у вигляді комісії банку. Однак з отриманого від відповідача листа від 22 грудня 2016 року дізнався про те, що договір буде розірвано, але сплачену ним суму комісії за організацію договору в розмірі 17272,50 грн. повернуто не буде.

Просив визнати недійсним договір фінансового лізингу № 0139 від 14 листопада 2016 року, укладений між ним та відповідачем; стягнути з відповідача на його користь сплачену комісію за організацію договору в розмірі 17 272,50 грн., комісію банку в розмірі 172,73 гривень та моральну шкоду в розмірі 9 600 грн.

Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 02 серпня 2017 року позов ОСОБА_1 до ТОВ «Лізингова компанія Єврокар Україна» задоволено частково.

Стягнутно з ТОВ «Лізингова компанія Єврокар Україна» на користь ОСОБА_1 сплачену ним комісію банку за організацію договору в розмірі 17 272,50 грн. та комісію банку в розмірі 172,73 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погодившись з таким рішенням, представник відповідача подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити. Вказане рішення є незаконним, необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального права. Судом першої інстанції неправильно застосовано ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», не зазначено в чому полягає несправедливість окремих положень договору фінансового лізингу.

Заслухавши доповідь судді, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого судом рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону, відповідно до якої умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2, 3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що 14 листопада 2017 року між ТОВ «Єврокар Україна» (згідно договору - лізингодавець) та ОСОБА_1 (згідно договору - лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу №0139.

Відповідно до умов вказаного договору лізингодавець зобов'язався придбати у власність предмет лізингу - автомобіль «ЗАЗ «Віда» та передати його в користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, передбачених договором, а лізингоодержувач - прийняти і належним чином використовувати предмет лізингу та у встановлений термін і в повному обсязі сплачувати лізингові та інші платежі на умовах цього договору.

Також встановлено, що 14 листопада 2016 року позивач ОСОБА_1 сплатив відповідачу перший внесок у сумі 17 272,50 грн. Проте, уважно ознайомившись з договором, виявив, що відповідач під час укладання договору не надав йому повної інформації щодо його обов'язків по оплаті щомісячних платежів, також в договорі не була визначена остаточна ціна автомобіля, яку він повинен буде сплатити після закінчення дії договору. А тому 25 листопада 2016 року він звернувся до ТОВ «Єврокар Україна» із заявою про розірвання договору, повернути сплачений перший внесок в сумі 17 272,50 грн. та комісію банку у розмірі 172,73 грн.

У відповіді відповідача від 22 грудня 2016 року зазначено, що договір буде розірвано, однак на підставі п.12.1 договору кошти в розмірі 17 272,50 грн., а саме, комісія за організацію договору, не повертається.

Відповідно до п. 8.2 умов оспорюваного Договору вартість предмета лізингу на момент укладення договору становила 9 382,13 доларів США, гривнивий еквівалент вартості предмета лізингу становить 246 750 грн. з ПДВ.

З пункту 12.1 договору вбачається, що у разі розірвання договору з ініціативи лізингоодержувача лізингодавець повертає йому лише 80% сплаченого авансового внеску.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оспорюваний договір містить низку несправедливих умов, які порушують принцип добросовісності, призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін і завдає шкоди споживачеві, та враховуючи, що відповідачем не надано доказів, що ним вчинялись будь-які дії на виконання зобов'язань за цим договором, відповідно до ч.1 ст. 215, ч.1 ст. 203 ЦК України встановив наявність підстав для визнання спірного договору недійсним та застосування наслідків недійсності правочину. Спірний договір частково виконаний лише позивачем, тому з відповідача на його користь підлягають стягненню всі кошти, сплачені за недійсним правочином.

Висновок суду про невідповідність умов договору Закону України "Про захист прав споживачів" та включення до договору несправедливих умов відповідає встановленим обставинам та вимогам Закону.

Доводи скарги про невірне застосування судом ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів» є безпідставними.

Так, умови договору викладені таким чином, що відповідач на власний розсуд, без дозволу споживача, всі внесені ним кошти зарахував на оплату комісії за організацію договору.

Вказані обставини свідчать про несправедливість умов договору, шо призвело до істотного дисбалансу інтересів та спричинило істотної шкоди споживачу, якому з внесених ним 17 272,50 грн., якому у поверненні цих грошей відмовили.

При цьому, суд вірно послався на пункти 2, 3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів", відповідно до яких несправедливим вважається: надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

Включення до договору положень, які при розірванні договору фактично призвели до неповернення споживачу послуг, внесених ним коштів в повному обсязі, свідчить про здійснення відповідачем нечесної підприємницької практики та є достатніми підставами для визнання договору лізингу недійсним, через невідповідність вимогам закону.

Доводи скарги про безпідставність висновків суду, щодо не погодження з позивачем остаточної вартості транспортного засобу, та розміру щомісячних внесків, колегія суддів не приймає, з огляду на те, що відповідач ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду не надав графік погашення платежів, який би був підписаний позивачем.

Згідно з ч. 2 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Договір лізингу, укладений між сторонами за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно зі ст. 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Аналогічний правовий висновок зроблено і ВСУ в постанові від 18 січня 2017 року в справі № 6-648цс16.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції, оцінивши належність, допустимість та достовірність кожного доказу окремо, а також достатній і взаємний зв'язок наявних у справі доказів в їх сукупності, прийшов до висновку про задоволення позову.

Такий висновок є обґрунтованим, оскільки суд дійшов його на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи та наявних в ній доказів, яким дана відповідна оцінка. Правильно встановивши юридичну природу виниклих правовідносин, суд застосував закон, який їх регулює.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, були предметом судової перевірки та не дістали об'єктивного підтвердження.

Оскільки судове рішення ухвалене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а наведені в скарзі доводи не відносяться до тих підстав, з якими процесуальне законодавство пов'язує можливість прийняття рішення відносно скасування чи зміни оскаржуємого судового рішення і висновків суду першої інстанції не спростовують, в її задоволенні належить відмовити.

Статтею 375 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне відхилити апеляційну скаргу і залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. ст. 374,375, 382 ЦПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія Єврокар України» залишити без задоволення.

Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 02 серпня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий І.М. Литвинюк

Судді: Н.К. Височанська

І.Б. Перепелюк