Постанова № 71383147, 19.12.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/3848/17 Справа № 203/4407/16-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Демченко Е.Л.

Категорія 20

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді Демченко Е.Л.

суддів – Максюта Ж.І., Ткаченко І.Ю.

при секретарі – Кругман А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 21 березня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_4, які водночас діють в інтересах малолітньої ОСОБА_5, третя особа – управління-служба у справах дітей Центральної районної у місті Дніпрі ради, про визнання осіб такими, що втратили право користування житлом, виселення та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_6, треті особи – управління-служба у справах дітей Центральної районної у місті Дніпрі ради, П’ята дніпровська державна нотаріальна контора, про визнання договору купівлі-продажу недійсним, стягнення коштів, -

в с т а н о в и л а:

У вересні 2016 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_4, які також діють в інтересах малолітньої ОСОБА_5, про визнання осіб такими, що втратили право користування житлом, виселення, мотивуючи тим, що вона на підставі договору купівлі-продажу від 27 серпня 2016 року є власником 41/100 частини домоволодіння №12 по вул.Нахімова у м.Дніпро.

Вказувала, що на даний час у належній їй частині домоволодіння, яку становить квартира АДРЕСА_1, проживають ОСОБА_2, ОСОБА_4 та їх малолітня доньку ОСОБА_5

Зазначала, що вселені та зареєстровані у спірному домоволодінні вони були за згодою попереднього власника ОСОБА_6, який є дідом ОСОБА_2

Посилаючись на те, що добровільно відповідачі відмовляються звільнити житлове приміщення та чинять їй перешкоди у користуванні власністю, порушують її житлові права, а тому просила суд ухвалити рішення, яким визнати ОСОБА_2, ОСОБА_4, малолітню ОСОБА_5С, ІНФОРМАЦІЯ_1, такими, що втратили право користування квартирою №2 у будинку №12 по вул.Нахімова в м.Дніпро та усунути їй перешкоди у користуванні власністю шляхом виселення останніх.

У жовтні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з уточненим зустрічним позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_6 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, стягнення коштів, мотивуючи тим, що він, його дружина ОСОБА_4 та їхня малолітня донька ОСОБА_5 були вселені і зареєстровані у спірній квартирі з дозволу колишнього її власника – ОСОБА_6, який є його дідом.

Зазначав, що у 2013 року між ним та його дідом було досягнуто домовленість про те, що останній залишає належне йому нерухоме майно (шляхом складання заповіту), за що він має сплатити його сестрі (ОСОБА_3В.) 100.000 грн. за частину будинку, а саме за квартиру АДРЕСА_2. Грошові кошти вони віддавали ОСОБА_3 частинами, про отримання коштів остання кожного разу надавала розписку. Всього вони їй відділи 55.500 грн.

Вказував, що після досягнення вказаної вище домовленості він разом з родиною в’їхав у спірну квартиру, зареєструвався у ній та зробив ремонт.

Посилаючись на те, що процедура укладення спірного договору купівлі-продажу була порушена, оскільки у квартирі була зареєстрована малолітня особа, а орган опіки та піклування не надавав згоду на відчуження квартири, просив суд ухвалити рішення, яким визнати договір купівлі-продажу 41/100 домоволодіння №12 по вул.Нахімова у м.Дніпро від 27 серпня 2016 року недійсним та стягнути з ОСОБА_7 на його користь кошти, отримані без достатньої правової підстави, у розмірі 73.560 грн.10 коп.

Рішенням Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 21 березня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволені. Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 залишені без задоволення. Вирішено питання стосовно судових витрат.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 ставить питання про скасування рішення та ухвалення нового рішення, яким його зустрічні позовні вимоги задовольнити повністю, а в задоволенні первісного позову відмовити, зазначаючи, що рішення постановлене з порушенням норм матеріального й процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів находить, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню із наступних підстав.

В судовому засіданні ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_8 апеляційну скаргу підтримали у повному обсязі та просили її задовольнити з підстав, які в ній викладені.

Представник позивача за первісним позовом ОСОБА_3 – ОСОБА_9 в судовому засіданні апеляційну скаргу не визнав і просив залишити її без задоволення.

Відповідач за первісним позовом ОСОБА_4 в судовому засіданні підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити.

Представник відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_6 – ОСОБА_10 в судовому засіданні апеляційну скаргу не визнала і просила залишити її без задоволення.

Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_6 на підставі дублікату свідоцтва про право на спадщину за законом від 03 грудня 2009 року, виданого П’ятою дніпропетровською державною нотаріальною конторою за реєстровим №3-4157, належала 41/100 частина домоволодіння №12 по вул.Нахімова в м.Дніпрі (а.с.140,141).

З дозволу власника квартири ОСОБА_6 у 2013 року в спірну квартиру в’їхали ОСОБА_2 та його дружина ОСОБА_4

03 лютого 2014 року також з дозволу ОСОБА_6 ОСОБА_2 у був зареєстрований у спірній квартирі (а.с.40).

23 вересня 2014 року також з дозволу ОСОБА_6 у квартирі була зареєстрована ОСОБА_4 (а.с.34).

17 серпня 2016 року у квартирі була також зареєстрована малолітня ОСОБА_5 (а.с.43).

27 серпня 2016 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу 41/100 частини домоволодіння, за яким остання придбала 41/100 частину домоволодіння №12 по вул.Нахімова в м.Дніпро.

Договір був посвідчений державним нотаріусом П’ятої дніпропетровської державної нотаріальної контори і зареєстрований у реєстрі за №5-370 (а.с.135,137).

На теперішній час у квартирі зареєстровані, проживають і фактично нею користуються ОСОБА_2, ОСОБА_4 та малолітня ОСОБА_5 (а.с.9).

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 та відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з наявності та доведеності підстав для задоволення первісного позову та недоведеністю належними та допустимими доказами підстав для задоволення зустрічного позову.

Колегія суддів не може у повній мірі погодитись з такими висновками суду першої інстанції.

Приписами ст.321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Крім того, за нормами міжнародного права, зокрема, ст.1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як у громадських інтересах і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

За змістом ст.ст.16,386,391 ЦК України власник має право звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.

Права власника жилого будинку, квартири визначені ст.383 ЦК України та ст.150 ЖК Української РСР, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Згідно з ч.4 ст.156 ЖК Української РСР до членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в ч.2 ст.64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири)і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені ст.162 цього Кодексу.

Тобто, правила ч.4 ст.156 ЖК Української РСР, передбачає збереження такого права користування житлом лише для членів сім’ї, які припинили сімейні відносини з власником будинку, при умові збереження права власності на будинок цього ж власника, тобто при незмінності власника майна.

Частиною 2 ст.64 ЖК УРСР визначено, що до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом із наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення.

Отже, з викладеного вище вбачається, що право членів сім'ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім'ї якого вони є; із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім'ї.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.9 постанови «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи приписані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів наголошує, що у даному випадку позов ОСОБА_3 в частині визнання ОСОБА_2, ОСОБА_4 та малолітньої ОСОБА_5 такими, що втратили право користування житловим приміщенням відсутні.

Відповідно до ст.7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Також відсутні підстави для задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 в частині визнання договору купівлі-продажу недійсним з підстав відсутності згоди на здійснення даного правочину органу опіки та піклування, оскільки за змістом ст.18 Закону України «Про охорону дитинства» держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти – члени сім’ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

За змістом ст.12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей. Для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав і охоронюваних законом інтересів дітей при наданні згоди на вчинення правочинів щодо належного дітям нерухомого майна.

Отже, у разі вчинення правочину стосовно нерухомого майна (договір дарування), право власності на яке або право користування яким мають діти, попередня згода органу опіки та піклування є обов’язковою.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі №6-392цс15.

Згідно із правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 10 лютого 2016 року у справі №6-3005цс15, передбачене статтею 177 СК України, статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» та статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» положення про необхідність отримання попереднього дозволу органу опіки і піклування на укладення батьками договору щодо майна, право на яке має дитина, спрямоване на захист майнових прав дітей, тому підставою для визнання недійсним договору щодо майна, право на яке має дитина, за позовом її батьків є порушення майнових прав дитини внаслідок укладення такого договору, а не сам по собі факт відсутності попереднього дозволу органу опіки і піклування на укладення такого договору.

Тобто дозвіл органу опіки та піклування є обов’язковим саме у разі вчинення правочину стосовно нерухомого майна саме батьками дитини.

Втім зустрічний позов ОСОБА_2 в частині стягнення з ОСОБА_3 18.160 грн.10 коп. матеріальних збитків саме за ремонт спірного будинку підлягає задоволенню частково та з ОСОБА_3 слід стягнути документально підтверджені понесені витрати на ремонт у розмірі 6.083 грн.50 коп., саме за заміну унітазу у розмірі 424 грн.40 коп. (а.с.87), за заміну вікон у розмірі 2.570 грн. (а.с.95-97), за заміну колонки та насосу у розмірі 1.800 грн. (а.с.89), за автопослуги з перевезення ремонтних матеріалів у розмірі 160 грн., за ремонті матеріали у сумі 1.129 грн.10 коп.

Підстави для стягнення 55.500 грн. відсутні, оскільки дану суму грошових коштів не можливо кваліфікувати як безпідставно отримані ОСОБА_3 у розумінні ст.1212 ЦК України.

На підставі викладеного колегія суддів приходить до висновку про часткову обґрунтованість апеляційної скарги ОСОБА_2 та необхідність часткового скасування рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 21 березня 2017 року.

Керуючись ст.ст.367,374,376,379,381,382,383 ЦПК України, колегія суддів, –

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 21 березня 2017 року в частині визнання ОСОБА_2, ОСОБА_4, малолітньої ОСОБА_5 такими, що втратили право користування житловим приміщенням скасувати та залишити ці позовні вимоги без задоволення.

Рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 21 березня 2017 року в частині відмови в позові ОСОБА_2 щодо стягнення 18.160 грн.10 коп. скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, задовольнив позовні вимоги частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 6.083 грн.50 коп. матеріальних збитків.

В решті рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 21 березня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий: Демченко Е.Л.

Судді: Максюта Ж.І.

ОСОБА_11