Постанова № 71382182, 14.12.2017, Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 185/7168/17

Провадження № 2-а/185/402/17

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 грудня 2017 року м.Павлоград

Суддя Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області Палюх Т.Д., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Павлоградського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулась до суду із вказаним позовом, просить визнати протиправними дії відповідача щодо припинення їй пенсійних виплат з 1 листопада 2016року до 01 червня2017року та зобов"язати відповідача здійснити нарахування та виплату пенсії за вказаний період. В обгрунтування позову зазначила, що отримувала пенсію за віком з 2012року. З 1серпня 2014 року позивач перемістилась з тимчасово окупованої території і була узята на облік у Павлоградському управлінні ПФУ Дніпропетровської області, де отримувала пенсію, як внутрішньо переміщена особа, по 31 жовтня 2016року.

З 1 листопада 2016року відповідач припинив виплату пенсії. Позивач неодноразово зверталась до відповідача з заявами про роз"яснення причин припинення виплати пенсії, Листом відповідача від 11.07.2017року її повідомлено, що пенсію припинено на підставі інформаційного обміну з УСЗН Павлоградської міської ради, а також, що відповідно до протоколу за результатами засідання Комісії з питань призначення( відновлення) виплат внутрішньо переміщеним особам Павлоградської міської ради № 20 від 23.06.2017року виплата їй пенсії відновлена з 1 червня 2017року.

Позивач вважає, що відповідач порушив її право на отримання пенсії за період з 1 листопада 2016року по 31 травня 2017року,тому звернулася за захистом свого права до суду.

Від позивача надійшла заява про розгляд справи за її відсутності, представник відповідача - суб"єкта владних повноважень в судове засідання не з"явився, суд розглядає справу у порядку письмового провадження, на підставі наявних письмових доказів.

Предметом адміністративного позову є адміністративні правовідносини, що виникли між позивачем та відповідачем щодо невиплати позивачу пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у період з 01 листопада 2016 року по 31 травня2017 року.

Судом встановлено, що позивач з липня 2012 року отримувала пенсію по інвалідності, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 та копією довідки до акту огляду МСЕК серії 10 ААБ №328157 від 16.07.2012.

З 01 серпня 2014 року ОСОБА_1 перебуває на обліку у Павлоградському ОУ ПФУ Дніпропетровської області як особа, переміщена з тимчасово окупованої території України.

З 01 листопада 2016 року виплату пенсії ОСОБА_1 було припинено за результатом обміну інформацією щодо переміщених осіб з органами соцзахисту населення у зв'язку із скасуванням довідки № 1216002406 від 01 грудня 2014 року про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України, районів проведення антитерористичної операції та населених пунктів, розташованих на лінії зіткнення.

22 травня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Павлоградського ОУ ПФУ за поновленням виплати пенсії.

Відповідно до довідки від 22.05.2017 №0000212672 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 постійно проживала за адресою АДРЕСА_2 і перемістилася з тимчасово окупованої території (району проведення антитерористичної операції) в АДРЕСА_1 (а.с. 11).

Згідно із відповіддю на звернення позивача та запереченнями відповідача встановлено, що рішенням комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам №8 від 07.10.2016 відповідно до п. 3 та абз. 8 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», п.11-13 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365, було прийнято рішення про припинення соціальних виплат позивачу з листопада 2016 року (а.с. 15, 27-28)

Вирішуючи позовні вимоги, суд виходить з наступного.

Згідно статті 49 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму,встановленого законом.

Статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-1У від 09.07.2003 року передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Стаття 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Згідно частини 1 статті 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсії виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі, за зазначеним в заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством, зокрема, в інших випадках, передбачених ч.1 ст.49 цього Закону.

Підстави для припинення виплати пенсії передбачені частиною 1 статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Приписами ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

(положення пункту 2 частини першої статті 49 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 р. N 25-рп/2009)

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Як встановлено з матеріалів справи, виплату пенсії позивачу припинено у зв'язку з не підтвердженням фактичного місця проживання.

Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках передбачених законом.

Між тим, відповідач не вказав, яка з обставин, визначених наведено нормою Закону стала підставою для припинення позивачу виплати пенсії. Посилання відповідача на положення постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року №365 «Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» не є посиланням на норми закону, оскільки постанова Кабінету Міністрів України є підзаконним нормативно-правовим актом.

Припинення виплати позивачу пенсії у зв'язку з відсутністю довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України, району проведення антитерористичної операції чи населеного пункту, розташованого на лінії зіткнення суперечить принципам, які закріплені в Конституції України та підставам, наведеним в Законі України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Так, за висновками, наведеними в рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 07.10.2009р. в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).

Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія по інвалідності, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право громадянина на одержання призначеної йому пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.

Таким чином, зміна пенсіонером місця проживання не може бути підставою для позбавлення його конституційного права на отримання соціального захисту, а саме, отримання пенсії.

Відповідно до статті 8 Конституції України, вона має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Згідно ч.2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.3 статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» № 8 від 13.06.2007 року, зазначено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.

Відповідно до статті 1 Конституції України, Україна є правовою державою. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю ( стаття 3 Конституції України ).

За приписами статті 8 КАС України, суд при вирішення справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Виходячи з вищенаведеного, суд приходить до висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача.

Позивач отримала письмову відмову відповідача на своє звернення про виплату пенсії за спірний період у липні 2017 року, звернулась до суду у вересні 2017 року, тому строк звернення до суду з адміністративним позовом не був нею пропущений.

Позивачем при зверненні до суду було сплачено судовий збір у сумі 640,00 грн, тому він підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 69, 159, 163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати неправомірними дії Павлоградського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області щодо припинення з 01 листопада 2016 року виплати пенсії по інвалідності ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, та невиплати пенсійних виплат ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП НОМЕР_3, за період з 01 листопада 2016 року по 31 травня 2017 року.

Зобов'язати Павлоградське об'єднане управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП НОМЕР_3, належної пенсії по інвалідності за весь минулий час, а саме з моменту припинення її виплати, тобто з 01 листопада 2016 року по 31 травня 2017 року.

Постанова підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

Стягнути з Павлоградського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП НОМЕР_3 витрати по судовому збору в сумі 640 (шістсот сорок) гривень.

Апеляційна скарга на постанову суду, прийняту у письмовому провадженні, подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови.

Суддя Т. Д. Палюх