Постанова № 71370870, 28.12.2017, Апеляційний суд Вінницької області

Провадження №22-ц/772/3281/2017

Категорія: 55

Головуючий у суді 1-ї інстанції Волошин І. А.

Доповідач :Зайцев А. Ю.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 грудня 2017 рокуСправа № 147/553/17м. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області у складі:

Головуючого судді : Зайцева А.Ю.,

суддів: Панасюка О.С., Шемети Т.М.,

за участю секретаря судового засідання: Куленко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Державного підприємства «Тростянецький спиртовий завод» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні,

за апеляційною скаргою ДП «Тростянецький спиртовий завод» на рішення Тростянецького районного суду Вінницької області від 13 листопада 2017 року(ухвалене у приміщені суду, суддя Волошин І.А),

в с т а н о в и л а :

У червні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з даним позовом мотивуючи його тим, що він з 09.07.2015 року по 17.05.2016 року працював на посаді інженера з транспорту Державного підприємства «Тростянецький спиртовий завод». Із займаної посади його звільнено за угодою сторін на підставі п.1 ст. 36 КЗпПУ. Проте всупереч вимогам законодавства, за період його роботи, відповідач не виплачував ОСОБА_2 заробітну плату та не провів з ним остаточний розрахунок в день звільнення. Відповідно до довідки про доходи від 25.05.2017 року№73, за час його роботи нарахована заробітна плата в сумі 18676,24 грн., з якої утримано 3023,33 грн. податків. У травні 2017 року на його картковий рахунок ПАТ АБ «Укргазбанк» від відповідача надійшло 2000,00 грн. Таким чином, загальна сума заборгованої заробітної плати позивачу становить 13652,91 грн. (18676,24-3023,33-2000,00). Дану суму заборгованості ОСОБА_2 просив стягнути з ДП «Тростянецький спиртовий завод». Окрім того, у зв'язку з тим, що з позивачем не було проведено розрахунку при звільненні, згідно з вимогами ст. 116 КЗпПУ, просив суд стягнути на його користь середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку в сумі 10290,00 грн.

Рішенням Тростянецького районного суду Вінницької області від 13 листопада 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з ДП «Тростянецький спиртовий завод» на користь ОСОБА_2, середній заробіток за весь час затримки розрахунку в сумі 10290 грн. 00 коп. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ДП «Тростянецький спиртовий завод» в дохід держави 640,00 грн. судового збору.

Не погоджуючись із рішенням суду, ДП «Тростянецький спиртовий завод» подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права просив рішення суду скасувати.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що вона задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Відповідно до чч. 1, 2 ст. 213 ЦПК України (чинного на момент ухвалення рішення), рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Оскаржуване рішення суду відповідає зазначеним вимогам процесуального закону.

У справі встановлено, що позивач ОСОБА_2 09.07.2015 року прийнятий на посаду інженера з транспорту ДП «Тростянецький спиртовий завод». 17.05.2016 року його було звільнено за угодою сторін, згідно з п.1 ст. 36 КЗпП України.

За період роботи позивача в ДП «Тростянецький спиртовий завод» йому не виплачувалась заробітна плата. Заборгованість із заробітної плати становила - 18676,24 грн. з урахуванням податку в розмірі 3023,33 грн.

Судом також встановлено, що у травні 2017 року на картковий рахунок позивача від відповідача надійшло 2000,00 грн. в рахунок погашення заборгованості по заробітній платі. Залишок - 13652,91 грн. (18676,24 - 3023,33 (податок)-2000,00).

Окрім того, на момент розгляду справи по суті, судом встановлено що борг по заробітній платі у розмірі 13652,92 грн. позивачу ОСОБА_2 погашено в повному обсязі. Даний факт підтверджується Списком №9 від 07.09.2017, поданого до Тростянецького відділення поштового зв'язку для здійснення поштового переказу на загальну суму 29 456,71 грн., у тому числі ОСОБА_2 на суму 13652,91 грн., печаткою відділення зв'язку смт. Тростянець, фіскальним чеком від 07.09.2017 року.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення заробітної плати в сумі 13652,91грн., суд першої інстанції виходив з того, що на час розгляду справи відповідач провів фактичний розрахунок з позивачем.

Задовольняючи позовні вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем при звільненні позивача не було проведено розрахунок за період його роботи, що є підставою для виплати середнього заробітку відповідно до ст. 117 КЗпП України. З урахуванням проведеного розрахунку сума компенсації за 245 робочих днів становить 10290,00 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині визнання права позивача на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, сума якого має бути визначена за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, а також, що дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на виплату заробітної плати відповідно до Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (частина п'ята статті 19 у редакції Закону від 18 січня 2013 року, яка була чинною на час існування спірних правовідносин) .

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України у цивільній справі № 6-76цс14, висловленою у постанові від 2 липня 2014 року, згідно з якою передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Порушення процедури про банкрутство роботодавця, наявність постанови державного виконавця про арешт коштів боржника від 15 серпня 2016 року, не може свідчити про відсутність вини роботодавця в невиплаті працівникові належних коштів і не є підставою для звільнення роботодавця від обов'язку сплатити зазначені кошти.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок).

З урахуванням цих норм, зокрема абз. 3 п. 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час затримки розрахунку при звільненні працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Судом першої інстанції правильно розраховано період, за який необхідно здійснити виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а саме з 17.05.2016 року (наступний день після звільнення) по 07.09.2017 року (фактичний день розрахунку по заборгованості із заробітної плати), але позивачем надано розрахунок, відповідно до якого середній заробіток за весь час затримки розрахунку ним прораховано за період з травня 2016 року по червень 2017 року.

Згідно з принципом диспозитивності, встановленого ст. 11 ЦПК України (в редакції яка діяла на час ухвалення рішення) суд не вправі вийти за межі позовних вимог, а тому правильно визначив суму середнього заробітку виходячи з кількості робочих днів затримки розрахунку (42,00 грн. Х 245 = 10290,00 грн.)

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду відповідно до положень ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Твердження відповідача про те, що даний спір належить розглядати за правилами господарського судочинства не заслуговують на увагу з тих підстав, що Законом України від 22 грудня 2011 р. № 4212-VI, який набрав чинності 19 січня 2013 року, «Про внесення змін до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» зазначений Закон викладено в новій редакції.

Згідно з пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» статтю 12 ГПК (чинного станом на 19 січня 2013 року) доповнено пунктом 7, відповідно до якого до підвідомчості господарських судів віднесено справи у спорах, зокрема про стягнення заробітної плати з боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство.

Відповідно до Закону України від 2 жовтня 2012 р. № 5405-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобов'язань» розділ X «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» доповнено пунктом 1-1, яким визначено, що положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.

Таким чином, вирішуючи питання про визначення юрисдикції (предметної підсудності) справи за позовом про стягнення заробітної плати з роботодавця, слід враховувати положення пункту 1-1 розділу X «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», вимоги статті 15 ЦПК (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), статті 12 ГПК та брати до уваги дату порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство боржника, якщо таку ухвалу постановлено після 19 січня 2013 року.

По справі встановлено, що ухвалу господарського суду Вінницької області про порушення провадження у справі про банкрутство ДП «Тростянецький спиртовий завод» постановлено 21 березня 2008 року, тобто до набрання чинності Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в частині, що встановлює виключну підвідомчість справ про стягнення заробітної плати з боржника господарським судам, а тому такий спір правильно розглянуто судом першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, судова колегія вважає, що зазначені в апеляційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ДП «Тростянецький спиртовий завод» - залишити без задоволення.

Рішення Тростянецького районного суду Вінницької області від 13 листопада 2017 року- залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню не підлягає.

Головуючий Підпис А. Ю. Зайцев

Судді: Підпис О.С. Панасюк

Підпис Т. М. Шемета

Згідно з оригіналом

Головуючий А. Ю. Зайцев