Ухвала суду № 71369167, 22.11.2017, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/29701/16-к

Провадження № 1-кп/761/602/2017

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2017 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Циктіча В.М.,

судді Лінника О.П.,

присяжних Фірсова Г.В, Сябро О.В., Чупіної Г.А.,

запасних присяжних: Пономарьової Н.Ф., Лук'янчикова Д.А.,

за участі:

секретаря Філь В.В.,

прокурора Гарасима С.Й.,

потерпілих ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10,

представника потерпілих ОСОБА_11,

представників цивільних

позивачів ОСОБА_12, ОСОБА_13,

захисників Заруцького О.В., Свиридовського О.А.,

обвинувачених ОСОБА_16, ОСОБА_17,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі Шевченківського районного суду м. Києва кримінальне провадження № 120 150 000 000 006 13, у якому

ОСОБА_16 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 258, ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 342 КК України;

ОСОБА_17 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 258 КК України,

у с т а н о в и в :

Шевченківським районним судом м. Києва здійснюється судовий розгляд кримінального провадження, у якому гр. ОСОБА_16 обвинувачується за ч. 3 ст. 258, ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 342 КК України, гр. ОСОБА_17 обвинувачується за ч. 3 ст. 258 КК України.

Обвинувачені утримуються під вартою, строк дії вказаного запобіжного заходу спливає 03.12.2017, у зв'язку з неможливістю до зазначеної дати завершити судовий розгляд суд у порядку судового контролю відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України поставив на обговорення сторін кримінального провадження питання доцільності продовження цього запобіжного заходу.

Прокурор Гарасим С.Й. наполягав на необхідності продовження тримання обвинувачених під вартою, оскільки вважав, що не зникли ризики неправомірної процесуальної поведінки останніх, у тому числі існує вірогідність переховування обвинувачених від суду, здійснення ними тиску на потерпілих та свідків у цьому кримінальному провадженні, прокурор також вважав наявним ризик вчинення обвинуваченими іншого кримінального правопорушення.

Потерпілий ОСОБА_6 покладався на рішення суду, інші потерпілі та їх представники погодилися з думкою прокурора, наполягали на триманні обвинувачених під вартою.

Обвинувачені та їх захисники заперечували проти продовження строку тримання обвинувачених під вартою, наполягаючи на недоведеності прокурором можливих ризиків порушення обвинуваченими покладених на них процесуальних обов'язків.

Депутат Київської міської ради VIII скликання ОСОБА_18 просив змінити застосований до обвинувачених запобіжний захід з тримання під вартою під його особисту поруку.

Крім того, представники сторони захисту просили взяти до уваги тривалість перебування обвинувачених під вартою, а також врахувати, що ч. 5 ст. 176 КПК України суперечить вимогам європейського законодавства, оскільки не передбачає будь-якого іншого запобіжному заходу крім тримання під вартою у разі висунення особі обвинувачення за ст. 258 КК України.

Суд, заслухавши доводи сторони обвинувачення та сторони захисту, дослідивши наявні матеріали судового провадження, дійшов висновку про таке.

Під час досудового розслідування відповідно до ст. 194 КПК у разі вирішення питання застосування або продовження строку дії запобіжного заходу має бути встановлено, чи є обґрунтованою підозра; чи наявні достатні підстави вважати, що існує хоча б один з передбачених ст. 177 КПК ризиків, на які вказує прокурор; чи може запобігти існуючим ризикам застосування до підозрюваного менш суворого запобіжного заходу.

На стадії судового розгляду кримінального провадження оцінка обґрунтованості підозри виключається, оскільки суд за наслідками дослідження наданих сторонами доказів має встановити, чи доведена поза розумним сумнівом винуватість притягнутої до кримінальної відповідальності особи.

Отже, з метою вирішення питання щодо продовження тримання обвинуваченого під вартою підлягає встановленню наявність двох складових - існування ризиків неправомірної процесуальної поведінки обвинуваченого, а також можливість запобігти цим ризикам у разі застосування іншого, більш м'якого запобіжного заходу.

Частиною 5 статті 9 КПК визначено, що національне кримінальне процесуальне законодавство застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Низкою рішень Європейського суду з прав людини сформульовані підстави, за наявності яких допускається безперервне тримання особи під вартою.

До цих підстав серед іншого віднесені - наявність ризику, що обвинувачений не з'явиться до суду; вчинить дії, які перешкоджають правосуддю; скоїть інше кримінальне правопорушення; стане причиною громадських заворушень.

Ризик переховування обвинуваченого від суду, крім суворості покарання, має оцінюватись також з урахуванням низки інших релевантних факторів, які можуть або підтвердити цей ризик, або продемонструвати, що він наскільки незначний, що не виправдовує попереднє ув'язнення особи.

Вказаний ризик підлягає врахуванню у світлі таких чинників, як характер людини, його моральні принципи, місце мешкання, робота, сімейні зв'язки та будь-які інші зв'язки з країною, у якій ведеться її переслідування.

Небезпека того, що обвинувачений буде чинити перешкоди належному проведенню судового процесу, має підкріплюватися фактичними доказами.

Згідно з практикою ЄСПЛ серйозність звинувачень може примусити судові органи помістити обвинуваченого під варту з метою попередження спроб подальших правопорушень. Однак необхідно, щоб цей ризик був очевидним, а захід таким, що відповідає обставинам справи, зокрема, минулому та особі обвинуваченого.

Згідно з ст.178 КПК суд під час вирішення питання про продовження строку дії запобіжного заходу зобов'язаний врахувати ризики неправомірної процесуальної поведінки, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого правопорушення, міцність соціальних зв'язків обвинуваченого, наявність у нього родини та утриманців, його репутацію тощо.

Вирішуючи питання про існування передбачених кримінальним процесуальним законом ризиків неправомірної процесуальної поведінки обвинувачених, суд відмічає, що ризиком слід вважати подію, настання якої ставиться у залежність від дії інших чинників.

У кримінальному провадженні ризиком є ймовірність того, що обвинувачений може вдатися до поведінки, яка буде створювати перешкоди судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству.

Таким чином, суд, оцінивши вірогідність такої поведінки обвинувачених, має зробити висновок щодо високого ступеню небезпеки позапроцесуальних дій зазначених осіб.

Надаючи оцінку можливості обвинувачених ОСОБА_16 та ОСОБА_17 переховуватися від суду, суд бере до уваги, що реальність такої поведінки обвинувачених є достатньо високою.

На користь існування вказаного ризику слід як і раніше віднести відсутність у обвинувачених достатніх стримуючих чинників, які б мінімізували ймовірність вчинення обвинуваченим дій, спрямованих на ухилення від можливого покарання.

На теперішній час будь-які обставини, які б спростували попередні висновки суду, стороною захисту не наведені.

Наявність у обвинувачених сімейних зв'язків та постійного місця реєстрації не переважують вищевикладених ризиків до такого ступеню, щоб повністю виключити ризик переховування обвинувачених від суду.

Крім того, співставлення негативних для обвинувачених наслідків переховування у вигляді їх покарання після їх можливого затримання у подальшому, з засудженням, у разі доведення прокурором їх винуватості, до покарання у найближчій перспективі доводять, що цей ризик залишається достатньо високим.

Суд не може не враховувати ризик незаконного впливу обвинувачених на потерпілих та свідків у цьому кримінальному провадженні, додаткової актуальності якому додає той факт, що судовий розгляд перебуває на початковій стадії, у зв'язку з цим не досліджені докази, у тому числі не допитані свідки, потерпілі, експерти.

Обставини вчинення інкримінованого обвинуваченим злочину, передбаченого ч. 3 ст. 258 КК України, свідчать, що залишається високим ризик вчинення обвинуваченими іншого кримінального правопорушення.

За результатами встановлених у судовому засіданні обставин, з урахуванням доводів сторін кримінального провадження, суд дійшов висновку про наявність чинників, які передбачені ч.1 ст. 194 КПК.

Відповідно до ст. 180 КПК особиста порука полягає у наданні особами, яких суд вважає такими, що заслуговують на довіру, письмового зобов'язання про те, що вони поручаються за виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків і зобов'язуються за необхідності доставити його до суду.

Проте, гр. ОСОБА_18 не надав суду відповідного письмового зобов'язання.

Крім того, ч. 2 ст. 180 КПК допускає наявність одного поручителя лише у разі, коли таким поручителем є особа, яка заслуговує на особливу довіру.

У той же час суду не надано даних, які б свідчили, що гр. ОСОБА_18 є особою, яка заслуговує на особливу довіру.

Зазначене доводить, що встановлені вище обставини є достатніми для продовження щодо ОСОБА_16 та ОСОБА_17 строку дії застосованого до них запобіжного заходу.

Приймаючи до уваги, що судом одночасно вирішується клопотання ОСОБА_18 про зміну запобіжного заходу, зазначене питання вирішується складом суду, який здійснює судовий розгляд.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 177, 178, 180, 194, 331 КПК України, суд

у х в а л и в :

У задоволенні клопотання гр. ОСОБА_18 про зміну обвинуваченим запобіжного заходу з тримання під вартою на особисту поруку відмовити.

Продовжити дію застосованого до обвинуваченого ОСОБА_16 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою по 22 січня 2018 року включно.

Продовжити дію застосованого до обвинуваченого ОСОБА_17 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою по 22 січня 2018 року включно.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

В.М. Циктіч О.П.Лінник

Присяжні:

Г.В. Фірсов О.В. Сябро Г.А. Чупін