Рішення № 71362688, 21.12.2017, Крюківський районний суд м. Кременчука

Провадження № 2/537/85/2017

Справа № 537/4791/16-ц

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21.12.2017 року м. Кременчук

Крюківський районний суд м.Кременчука Полтавської області в складі головуючого судді Сьоря С.І., при секретарі Яворській А.Г. за участю позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3 акціонерного товариства «Українська залізниця» ОСОБА_4, третьої особи ОСОБА_5 та його представника ОСОБА_6, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Кременчуці Полтавської області цивільну справу за позовом фізичної особи ОСОБА_1 до ОСОБА_3 акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південна залізниця» ОСОБА_3 акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання незаконним та скасування наказу (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту), поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, відповідно до якого просить винести рішення, яким визнати незаконним та скасувати розпорядження начальника виробничого підрозділу «Полтавська вагонна залізниця» № 38/ОС від 17.03.2016 року про припинення трудового договору (контракту) із позивачем, поновити його на роботі на посаді екіпірувальника другого розряду цеху екіпірування пасажирських вагонів станції Кременчук, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 18.03.2016 року по дату винесення рішення, стягнути з ПАТ «Українська залізниця» на його користь моральну шкоду в сумі 10000 гривень.

Свої вимоги мотивував тим, що він тривалий час працював в Полтавській вагонній залізниці Півленної залізниці, яка спочатку була переіменована, а пізніше реорганізована шляхом злиття у ПАТ «Українська залізниця» та утворено регіональну філію «Південна залізниця». Перед звільненням він працював екіпірувальником 2-го розряду в цеху екіпірування пасажирських вагонів. Розпорядженням начальника виробничого підрозділу «Полтавська вагонна залізниця» № 38/ОС від 17.03.2016 року про припинення трудового договору (контракту) його звільнено за п.4 ст.40 КЗпП України за прогул без поважних причин, а саме відсутність на роботі 02.02.2016 року більше трьох годин без поважних причин. Копію розпорядження йому у день звільнення не було вручено та копію розпорядження про звільнення і трудову книжку отримано лише 03.09.2016 року поштою.

Вважає звільнення незаконним, оскільки причини відсутності його на робочому місці є поважними, а саме хвороба, крім цього внаслідок його відсутності жодної шкоди відповідачеві заподіяно не було, звільнення проведено без згоди вищого виборного органу професійної спілки, як того вимагає ст.252 КЗпП, і повинно було здійснюватися керівником підприємства, а не керівником структурного підрозділу.

Внаслідок неправомірного, як на його думку, звільнення він не отримував заробітної плати, були порушені його трудові права, що призвело до моральних страждань, втрат нормальних життєвих зв»язків. Моральну шкоду, завдану йому внаслідок незаконного звільнення він оцінює у 10000 гривень.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та представник позивача ОСОБА_7 позовні вимоги підтримали з підстав, викладених у позові, просили їх задовольнити. Представник позивача також додав, що копію розпорядження про звільнення як і трудову книжку позивач отримав лише 03.09.2016 року поштою, до суду звернувся 03.10.2016 року, тобто у місячний строк. Звільнення позивача проведено неправомірно, оскільки ОСОБА_1 двічі звертався 02.02.2016 року за медичною допомогою – до лікаря за місцем проживання та до Середняковського закладу охорони здоров»я, тобто, був непрацездатним. Листок непрацездатності позивач не отримував, оскільки цього дня ним була подана заява про відпустку без збереження заробітної плати, а до наступної зміни він сподівався видужати. До ОСОБА_1, який протягом тривалого часу працював на залізниці, неодноразово застосовувалися заохочення. Відповідачем не взято до уваги приписи Положення про дисципліну працівників залізничного транспотру, затвердженого постановою КМ України від 26.01.1993 року, відповідно до якого звільнення як дисциплінарне стягнення застосовується за порушення дисципліни, наслідки яких загрожують безпеці руху поїздів, життю і здоров»ю громадян та до категорій працівників, перелічених у додатку до цього положення. Діями ОСОБА_1 не було завдано шкоди і він не відносився до переліку працівників, до яких може бути застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення.

Представник відповідача ПАТ «Українська залізниця» ОСОБА_4 в судовому засіданні позовних вимог ОСОБА_1 не визнала, просила в задоволенні позову відмовити. Вважає, що ОСОБА_1 звільнений відповідно до вимог закону, з дотриманням всіх його прав. Просила взяти до уваги, що позивачем пропущено місячний строк зверення до суду без поважних причин.

Третя особа ОСОБА_5 та його представник ОСОБА_6 в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 заперечували. ОСОБА_5 вказав, що він працює начальником виробничого підрозділу «Полтавська вагонна залізниця». 2 і 3 лютого 2016 року ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці, при цьому до нього ОСОБА_1 з заявою про надання відпустки без збереження не звертався. Пізніше позивачем була надана довідка з медичного закладу, дійсність якої не була підтверджена самим закладом. Порушення трудової дисципліни у ОСОБА_1 були і раніше. Невихід на роботу позивача створив загрозу життю і здоровю громадян, оскільки ОСОБА_1 працював екіпірувальником 2-го розряду в цеху екіпірування пасажирських вагонів і невиконання обов»язків по екіпіруванню могло створити загрозу життю і здоров»ю пасажирів. Оскільки до позивача раніше вже застосовувалося дисциплінарне стягнення, висновків нін не зробив, вирішено було застосувати до нього дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення. Був отриманий дозвіл профкому на звільнення і 17.03.2016 року ОСОБА_1 було звільнено за прогул. При цьому перед звільненням позивачеві пропонувалося звільнитися у зв»язку з виходом на пенсію, виготовлявся проект і такого наказу, від чого ОСОБА_1 відмовився. В журналі реєстрації наказів на момент ознайомлення ОСОБА_1 з наказами, вони не були зареєстровані.

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка позивач ОСОБА_1 суду пояснивв, що станом на 02.02.2016 року він працював у цеху екіпірування пасажирських вагонів ст..Кременчук та у цей день повинен був працювати з 08 год. до 20 год. Вранці проводиться інструктаж по охороні праці. Він прибув до кабінету майстра цеху екіпірування пасажирських вагонів ОСОБА_8 і той сказав, що він перебуває у стані сп»яніння. Він цей факт заперечив та сказав, що погано себе почуває. ОСОБА_8 сказав їхати йому до наркодиспансеру для проведення огляду на стан сп»яніння, на що він йому відповів, що коли той його туди відвезе та надасть кошти, щоб заплатити за огляд, то він поїде. ОСОБА_8 їхати із ним не захотів та випхав його із кабінету. Він пішов до голови профкому ВЧ – 4 ОСОБА_9 та повідомив про це. ОСОБА_9 сказала йому, що напиши заяву на відпустку без збереження та іди додому, що він і зробив. Перебуваючи вдома він викликав лікаря. Близько обіду приїхала лікар – жінка, яка його оглянула, надала рекомендації та порадила дотримуватись постільного режиму. Лікар питала за лікарняний, однак він їй повідомив, що перебуває у відпустці без збереження, а тому лікарняний йому не потрібен. 02.02.2016 року він поїхав із братом до знайомого у Гадяцький район у справах і жінка знайомого сказала, що він погано виклядає та запропонувала поїхати до лікаря в амбулаторію, яка знаходиться у сусідньому селі. Він поїхав до амбулаторії де його оглянула лікар та надала рекомендації з приводу лікування. Він зателефонував ОСОБА_10 на роботу та повідомив, що 03.02.2016 року в ніч на роботу він не вийде через хворобу. 04.02.2016 року він повернувся до м.Кременчука де віддав довідку із амбулаторії ОСОБА_10, викликав лікаря та у цей день йому було відкрито лікарняний. 17.02.2016 року його викликали до кабінету начальника де були юрист Ткаченко С.С. і працівник відділу кадрів ОСОБА_11 та запропонували йому написати заяву на звільнення у зв»язку з виходом на пенсію. Він таку заяву писати відмовився. У них у руках були якісь два папірця та сказали вибирай, однак йому їх ніхто читать не давав та не ознайомлював із їх змістом, після чого він пішов працювати. Близько 15 години до нього підійшли ОСОБА_8 та Леонченко і повідомили, що він звільнений та щоб він зайшов до кабінету ОСОБА_8. Коли він зайшов до кабінету, то йому показали змінений графік роботи, відповідно до якого він повинен працювати у цей день з 08 години до 16 год. 45 хв. Між ними виник конфлікт та було викликано працівників поліції. Наказ та трудову книжку у цей день йому не видали та не пропонували їх отримати. Із змістом наказу про звільнення його ніхто не знайомив та його копію і трудову книжку він отримав лише у вересні 2016 року поштою на його запит.

Свідок ОСОБА_8 суду пояснив, що він працює майстром цеху екіпіровки пасажирських вагонів. 02.02.2016 року ОСОБА_1 з»явився на роботу біля 8 години з ознаками сп»яніння, нецензурно лаявся, тому він не допустив його до роботи, про що було складено ОСОБА_5 та повідомлено профком. Пізніше, у цей день, він бачив ОСОБА_1, у профкомі, після чого останній зник та він його більше в цей день не бачив. Між ним та ОСОБА_1, у цей день, питання щодо надання відпустки без збереження не обговорювалось. На заявах працівників щодо надання відпустки без збереження він ставить візу, що не заперечує, а саму заяву підписує керівник. Така відпуска може надаватись, коли є ким замінити працівника. Для проходження освідування в наркологічному диспансері працівнику видається направлення. 02.02.2016 року ОСОБА_1А, направлення не видавалось, так як його не могли знайти. Був випадок, коли ОСОБА_1 надали направлення до наркологічного диспансеру о 08 годині, а довідку він приніс о 16 год. 30 хв., при цьому сам огляд пройшов тільки о 16 год. 17.03.2016 року близько 17 год. до нього прийшов ОСОБА_1А, та став вимагати надати йому графік роботи на березень 2016 року. Графік роботи складається ним в кінці місяця на наступний місяць, погоджується із профкомом, вільною профспілкою, інженером по охороні праці і заступником керівника. По первинному графіку роботи ОСОБА_1 17.03.2016 року повинен був працювати з 08 до 20 години. 17.03.2016 року графік було скориговано у зв»язку із звільненям ОСОБА_1 і про те, що ОСОБА_1 у цей день працює до 17 години йому повідомив начальник ВП ОСОБА_5 17.03.2016 року ОСОБА_1 викликали зранку до кабінету начальника. Наказ про звільнення ОСОБА_1 він отримав від секретаря після обіду. Які накази надавались ОСОБА_1 для ознайомлення йому невідомо.

Свідок ОСОБА_12 в судовому засіданні суду появнив, що у 2015 – 2016 роках він працював разом із ОСОБА_1 екіпірувальником вагонів. Після розлучення із дружиною ОСОБА_1 часто з»являвся на роботу у нетверезому стані, мав прогули із різних приводів. У зимовий період збільшується навантаження на екіпірувальників, а тому одному екіпірувальнику роботу виконувати складно.

Свідок ОСОБА_13 суду пояснив, що ОСОБА_1 знає близько 10 років по клубу колекціонерів. Весною 2016 року він бачив ОСОБА_1 і той йому казав, що його звільнили з роботи, однак документи не надають та не перераховують заробітну плату. Моральний стан у нього був дуже подавлений. Восени 2016 року він зустрів ОСОБА_1 і той йому казав, що отримав документи і що його звільнили за прогул.

Свідок ОСОБА_14 в судовому засіданні суду показав, що у лютому 2016 року ОСОБА_1 періодично проживав у нього по вулиці Київській в м. Кременчуці, оскільки у позивача у квартирі був ремонт. 02.02.2016 року ОСОБА_1А, пішов на роботу, а потім повернувся додому, сказав що погано себе почуває та написав заяву на відгул. Він також був хворий та викликали лікаря. Прийшла лікар, оглянула ОСОБА_1 і прописала йому постільний режим, оскільки в того була температура. Лікар питала про лікарняний, однак ОСОБА_1 від нього відмовився.У нього була сип по тілу і ОСОБА_1А, сказав, що є жінка у Гадяцькому районі, яка може визначити від чого ця сип. Знайомий ОСОБА_1 домовився, що ця жінка його прийме 03.02.2016 року. Вони вирішили виїхати 02.02.2016 року, так як їхати далеко. По приїзду до Гадяцького району жінка знайомого ОСОБА_1А, сказала, що той погано виглядає та запропонувала поїхати в амбулаторію до сусіднього села. 02.02.2016 року, під кінець робочого дня, вони із ОСОБА_1А, поїхали до амбулаторії с.Середняки де ОСОБА_1А, оглянули та дали йому ліки. 04.02.2016 року вони ще раз заїхали до лікаря в с. Середняки, де ОСОБА_1 дали довідку, після чого вони повернулись до м.Кременчук.

Свідок ОСОБА_11 в судовому засіданні пояснила, що у лютому 2016 року вона працювала начальником сектору кадрів Полтавської вагонної дільниці. До неї надійшов ОСОБА_14 про появу ОСОБА_1 02.02.2016 року на робочому місці з ознаками сп’яніння та ОСОБА_14 про його відсутність на робочому місці протягом дня. 26 лютого 2016 року на оперативній нараді ОСОБА_1 пояснив, що займається антикваріатом, тому 02.02.2016 року йому треба було виїхати в Гадяцький район. З цією метою він написав заяву без збереження заробітної плати, яку віддав, ніби-то, ОСОБА_9 Про погане самопочуття, як причину неявки на роботу, він не вказував. Було направленне поданя про звільнення ОСОБА_1 за прогул 02.02.2016 року голові профспілкового комітету Полтавської ВЗ Кременчуцького підрозділу та голові Полтавської територіальної профспілкової організації, профком дав згоду на звільнення. 05.01.2016 року на ОСОБА_1А, накладалась догана за порушення правил трудового розпорядку. 17.03.2016 року, так як позивач працював, прийнято було рішення виїхати в місто Кременчук для проведення процедури його звільнення. Процедура звільнення відбувалася в кабінеті заступника начальника Полтавської вагонної дільниці. Оскільки ОСОБА_1 був пенсіонером і мав право на пільгову пенсію, довгий час працював на залізниці, в нього були як заохочення, так і догани, вона запропонувала йому звільнитися за власним бажанням у зв»язку з виходом на пенсію на пільгових умовах (був відповідний проект наказу). ОСОБА_1 відмовився. Тоді йому було запропоновано ознайомитися з наказом про звільнення у зв»язку з прогулом, розписатися в книзі отримання трудової книжки, у карточці форми П2, і ознайомитися з розрахунком. Ознайомившись з наказом, ОСОБА_1 підписувати його відмовився та відмовився отримувати трудову книжку. Про це було складено ОСОБА_14. Цього ж дня на дві адреси, які були у відділі кадрів у справі ОСОБА_1, направили копії наказів про звільнення, лист та розрахунок. Ці листи ОСОБА_1 не отримав, так як вони повернулися на підприємство із віділення поштового зв»язку. Копію наказу про звільнення та трудову книжку ОСОБА_1А, отримав 03.09.2016 року за його заявою.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_15 пояснив, що у лютому 2016 року він працював заступником начальника Полтавської вагонної дільниці. 02.02.2016 року йому зателефонували і повідомили, що ОСОБА_1 з»явився на роботу з ознаками сп’яніння, внаслідок чого його не допускають до роботи. Він (ОСОБА_15В.) прийшов в кабінет профспілки, де були ОСОБА_9 і ОСОБА_8 Цього дня ОСОБА_1 він не бачив, на телефонні звінки останій не відповідав. Був складений ОСОБА_14 про недопуск ОСОБА_1 до роботи і ОСОБА_14 про відсутність на робочому місці. Через кілька днів ОСОБА_1 приніс довідку з фельдшерського пункту Гадяцького району та повідомив, що знаходиться на лікарняному. Заява ОСОБА_1 про надання відпустки без збереження заробітної плати до нього не надходила. Керівництвом було вирішено звільнити позивача з роботи за прогул. Процедура звільнення відбувалася у його кабінеті, де були присутні юрист, начальник відділу кадрів. ОСОБА_1 запропонували звільнитись за власним бажанням, однак він відмовився. Після цього ОСОБА_1 дали на ознайомлення наказ про звільнення за прогул без поважних причин. ОСОБА_1 сів за стіл, надів окуляри, ознайомився з наказом, після чого його відсунув та сказав, що нічого підписувати не буде. ОСОБА_16 запитали чи він прочитав наказ і він підтвердив, що прочитав. Його повідомили, що якщо він не підтвердить підписом ознайомлення з наказом, то складуть відповідний акт.

Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні суду пояснила, що вона є головою профкому, до складу якого входив і позивач. 02.02.2016 року ОСОБА_1 зранку прийшов до неї в кабінет з ознаками залишків сп’яніння: червоне обличчя, різка мова, стійкий запах алкоголю. Сказав, що у нього конфлікт з ОСОБА_8, оскільки той не допускає його до роботи. Вона попросила ОСОБА_8, щоб ОСОБА_1 відпустили у відпустку без збереження заробітної плати, однак той сказав, що нікому працювати і що вказане питання необхідно вирішувати із ОСОБА_15 ОСОБА_15 на телефонні дзвінки не відповідав, а тому питання щодо відпустки вирішено не було. ОСОБА_17 написав заяву про відпустку без збереження та пішов. Коли прийшов ОСОБА_15 та йому повідомили про цю заяву ОСОБА_1, то той сказав, що ніяких відгулів, а ОСОБА_1А, у цей час на роботі вже не було.

Свідок ОСОБА_10 суду пояснив, що він працює бригадиром цеху екіпіровки пасажирських вагонів ВП ст..Кременчук, а ОСОБА_1А, працював екіпірувальником та був йому підпорядкований. 02.02.2016 року було складено ОСОБА_14 про те, що ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці. Йшла мова про те, що була заява про відпустку без збереження заробітної плати, однак він такої заяви не бачив. Про підстави звільнення ОСОБА_1 йому невідомо. Був певний тиск на профспілковий комітет, а саме казали, що терком хоче, щоб було прийнято рішення про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 У ОСОБА_14 про стян сп»яніння ОСОБА_1 підпис схожий на його. Між ОСОБА_1 та ОСОБА_8 були конфліктні відносини.

Вислухавши пояснення позивача, його представника, пояснення представника відповідача, третьої особи та його представника, пояснення свідків, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_18 зі ст. 55 Конституції України права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом.

Відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 цього Кодексу, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

ОСОБА_18 з ч.2 ст.77 ЦПК предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Судом встановлено, що ОСОБА_1, згідно трудової книжки, наказом № 904 від 01.05.2001 року прийнятий по переведенню з ДОП-4 оглядачем вагонів 5-го розряду в цех огляду і поточного ремонту вагонів ст.. Кременчук Полтавської вагонної дільниці Південної залізниці. 14.04.2004 року йому присвоєно кваліфікацію старшого оглядача вагонів 6 розряду. 01.02.2007 року ОСОБА_1 переведений старшим оглядачем-ремонтником вагонів 6 розряду згідно наказу № 69/ос від 31.01.2007 року.

07.07.2012 року Полтавська вагонна дільниця Південної залізниці переіменована на відокремлений підрозділ «Полтавська вагонна дільниця» державного підприємства «Південна залізниця».

Наказом 168/ос від 03.11.2014 року ОСОБА_1 переведений екіпірувальником 2-го розряду в цех екіпірування пасажирських вагонів Кременчук.

01.12.2015 року державне підприємство «Південна залізниця» реорганізоване шляхом злиття у ПАТ «Українська залізниця» та утворено регіональну філію «Південна залізниця».

Відокремлений підрозділ «Полтавська вагонна дільниця» ДП «Південна залізниця» 01.12.2015 року реорганізоване в виробничий підрозділ «Полтавська вагонна дільниця» регіональної філії «Південна залізниця» ПАТ «Українська залізниця».

Як вбачається з копії трудової книжки ОСОБА_1, останній неодноразово заохочувався за підсумками роботи. Письмовими доказами підтверджується та не заперечується сторонами, що позивач за час роботи мав одне стягнення у вигляді догани, а саме наказом від 05.01.2016 року №1/Д ОСОБА_1 було притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді оголошення догани за порушення Правил внутрішнього трудового розпорядку, яке виразилося у відсутності на роботі протягом робочої зміни 5 годин 40 хв.

Наказом (розпорядженням) начальника виробничого підрозділу «Полтавська вагонна дільниця» ОСОБА_5 № 38/ОС від 17.03.2016 року про припинення трудового договору (контракту), звільнено ОСОБА_1, екіпірувальника 2-го розряду цеху екіпірування пасажирських вагонів ст. Кременчук ІІ гр. за п.4 ст.40 КЗпП України за прогул без поважних причин, а саме, відсутність на роботі 02.02.2016 року більше 3-х годин без поважних причин.

Відповідно до вказаного розпорядження ОСОБА_1 нарахована компенсація за 9 днів відпустки. Підставою видачі наказу вказано ОСОБА_5 від 02.02.2016 року про відсутність на роботі, згода профкому, підтвержена протоколом № 88 від 15.03.2016 року.

Суд приходить до висновку що тверження позивача щодо відсутності повноважень у начальника виробничого підрозділу «Полтавська вагонна дільниця» ОСОБА_5 на його, ОСОБА_1, звільнення є помилковим.

Відповідно до нотаріально посвідченої довіреності від 03.12.2015 року ПАТ «Українська залізниця» в особі начальника регіональної філії «Південна залізниця» ПАТ «Українська залізниця» ОСОБА_19 уповноважила начальника виробничого підрозділу «Полтавська вагонна залізниця» регіональної філії «Південна залізниця» ПАТ «Українська залізниця» ОСОБА_5 та/або його заступника здійснювати певні дії, пов»язані з діяльністю виробничого підрозділу «Полтавська вагонна залізниця» регіональної філії «Південна залізниця» ПАТ «Українська залізниця», в тому числі видавати та підписувати від імені підрозділу розпорядчі документи (накази) (п.11), здійснювати прийом, переведення, переміщення та звільнення працівників підрозділу згідно з законодавством про працю, Положення про філію, Положення про підрозділ та виконувати інші функції власника або уповноваженого ним органу з питань законодавства про працю щодо працівників підрозділу (п.16). Довіреність дійсна до 26.10.2016 року.

Отже, суд приходить до висновку, що наказ про звільнення видано у межах повноважень посадової особи, що підтверджується копією нотаріально посвідченої довіреності від 03.12.2015 року.

Визначаючи, чи відповідала процедура звільнення ОСОБА_1 вимогам закону, суд бере до уваги наступне.

Частиною першою та шостою ст.43 Конституції України гарантується, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам також гарантується Конституцією захист від незаконного звільнення.

ОСОБА_18 п.4 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Пунктом 24 Постанови Пленуму ВСУ №9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» визначено, що прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Звільнення за вчинення прогулу є дисциплінарним стягненням і повинне здійснюватися з додержанням правил, встановлених для застосування дисциплінарних стягнень.

В силу ст..147 КЗпП за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

ОСОБА_18 ст..148 цього Кодексу, дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

В силу ст.. 149 КЗпП, до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Як встановлено судом, рапортом від 02.02.2016 року, майстер цеха екіпіровки ОСОБА_8 довів до відома начальника виробничого підрозділу «Полтавська вагонна дільниця» ОСОБА_5, що ОСОБА_1 з»явився на роботу о 8 годині ранку з ознаками сп»яніння, а потім зник та був відсутній на робочому місці протягом робочого дня.

ОСОБА_18 від 02.02.2016 року, при перевірці цього дня о 8.00 годині стану самопочуття екіпірувальника ОСОБА_1 виявлені ознаки алкогольного сп»яніння, які виразилися в сильному запаху з рота, нестійкій позі, порушенні мови, вираженому тремтінні пальців рук, втраті орієнтації, поведінці, що не відповідає обстановці. Відповідно до акту, від направлення на медичне обстеження на стан алкогольного сп»яніння ОСОБА_1 категорично відмовився та зник в невідомому напрямку.

Також, Актом від 02.02.2016 року засвідчено, що ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці 02.02.2016 року з 8.00 годин до 17.00 годин, причина відсутності невідома. На телефонні дзвінки не відповідав.

ОСОБА_18 письмових пояснень ОСОБА_1 від 26.02.2016 року, він 02.02.2016 року написав заяву про відпустку без збереження заробітної плати, про що не заперечував майстер ОСОБА_20, потім він виїхав в Гадяцький район, де звертався за медичною допомогою у зв»язку з поганим самопочуттям.

З протоколу оперативної наради при начальнику Полтавської вагонної залізниці від 26.02.2016 року, на якій був присутній ОСОБА_1, вбачається, що службовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_1 02.02.2016 року прибув на роботу о 8 годині. Відповідно до акту від 02.02.2016 року ОСОБА_1 мав ознаки алкогольного сп»яніння: нестійка поза, порушення мови, сильний запах алкоголю з рота, виражене тремтіння пальців рук та інші, від направлення на медичне обстеження на стан алкогольного сп»яніння категорично відмовився та зник у невідомому напрямку. Факт знаходження у нетверезому стані не підтвержений та не спростований за відсутності відповідного медичного висновку. ОСОБА_18 протоколу, в усному поясненні на оперативній нараді ОСОБА_1 пояснив, що випив столову ложку настою гльоду, потім йому зателефонували з особистих питань і він залишив робоче місце. В письмовому поясненні вказав, що 02.02.2016 року він написав заяву про надання відпустки без збереження заробітної плати через погане самопочуття та виїхав за межі міста, де звернувся за допомогою у медичний заклад. До адміністрації вагонної дільниці така заява не надходила. 14.02.2016 року ОСОБА_1 відповідно до графіку роботи приступив до роботи, надавши адміністрації листок непрацездатності з 04.02.2016 року по 13.02.2016 року та довідку від 04.02.2016 року без номеру та печатки лікаря Середняківської лікарської амбулаторії Гадяцького району Полтавської області. Оперативна нарада постановила за порушення Правил внутрішнього тудового розпорядку, яке виразилося у відсутності на роботі протягом робочої зміни 11 годин 02.02.2016 року екіпірувальника цеху екіпірування Кременчук ОСОБА_1 звільнити з роботи за скоєне ним порушення трудової дисципліни.

Як вбачається з протоколу, при цьому було взято до уваги в тому числі і те, що наказом від 05.01.2016 року №1/Д ОСОБА_1 було притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді оголошення догани за порушення Правил внутрішнього трудового розпорядку, яке виразилося у відсутності на роботі протягом робочої зміни 5 годин 40 хв., наказ позивачем не оскаржувався.

В якості письмового доказу поважності причин відсутності на робочому місці протягом дня ОСОБА_1 надав копію довідки без номера від 04.02.2016 року, виданої Середняківською лікарською амбулаторією в тому, що ОСОБА_1 був дійсно хворий з 02.02.2016 року по 04.02.2016 року. Вказана довідка містить штамп та печатку лікарського закладу, підпис особи, яка її видала. Разом з цим в довідці відсутнє прізвище лікаря та його печатка.

При перевірці обґрунтованості видачі довідки, на запит Кременчуцького підрозділу виробничого підрозділу Полтавської вагонної залізниці регіональної філії «Південна залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» Гадяцька центральна районна лікарня листом від 22.02.2016 року за № 01-09/419 повідомила, що згідно реєстраційних журналів ОСОБА_1 в період з 02.02.2016 року по 04.02.2016 року до лікарів поліклінічного відділення Галяцької ЦРЛ не звертався.

Листом від 22.02.2016 року № 01-08/234 комунальний заклад «Гадяцький центр первинної медико-санітарної допомоги» повідомив відповідача, що згідно пояснювальної записки завідувача Середняківського фельдшерсько-акушерського пункту, сестри медичної ОСОБА_21, ОСОБА_1 в період з 02.02. по 04.02.2016 року на Середняківський ФАП за медичною допомогою не звертався, жодних довідок про стан здоров»я нею ОСОБА_1 не видавалось.

Листом від 05.12.2016 року за вих. № 01-07/1700 КЗ «Гадяцький центр первинної медико-санітарної допомоги» повідомив, що копія довідки про стан здоров»я ОСОБА_1 при відібранні пояснень сестрі медичній ОСОБА_21 не пред»являлася, детально допитати її з приводу змісту довідки неможливо у зв»язку з її звільненням з посади.

В судовому засіданні ОСОБА_1 також повідомив суд, що 02.02.2016 року саме у зв"язку з поганим самопочуттям він не приступив до роботи та, повернувшись до свого місця проживання, викликав лікаря.

На виконання ухвали суду від 06.12.2016 року, комунальним закладом «Центр первинної медико-санітарної допомоги №3» управління охорони здоров»я виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області листом № 874/19б від 19.12.2016 року повідомлено, що 02.02.2016 року ОСОБА_1 був оглянутий лікарем загальної практики – сімейним лікарем закладу, йому був встановлений діагноз та виявлені ознаки тимчасової непрацездатності. Виклик лікаря для надання на дому допомоги ОСОБА_1 надійшов до КЗ «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 3» 02.02.2016 року о 10 годині ранку.

Листом від 22.05.2017 року за № 377/19б КЗ «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 3» додатково повідомив, що 02.02.2016 року медична допомога ОСОБА_1 надавалася лікарем практики-сімейним лікарем ОСОБА_22, листок непрацездатності не видавався у зв»язку з тим, що з його слів, він не працює. Замість листка непрацездатності лікарем була видана довідка про відвідування на дому.

Діючим законодавством не визначено переліку обставин, за наявності яких прогул вважається вчиненим із поважних причин, тому суд вирішує питання про поважність причин відсутності працівника на роботі виходячи з конкретних обставин і враховуючи будь-які докази з числа передбачених ЦПК України. При цьому листок непрацездатності не може бути єдиним доказом поважності чи неповажності відсутності працівника на роботі за станом здоров'я, який має використовуватись у трудових спорах про поновлення на роботі наряду з іншими доказами.

Отже, крім встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи є встановлення поважності причин відсутності.

ОСОБА_1 не заперечує, що він був відсутній на робочому місці 02.02.2016 року більше трьох годин.

Як вбачається з матеріалів справи при поясненні роботодавцю причин відсутності на роботі ОСОБА_1 вказував на наявність заяви від 02.02.2016 року про надання йому відпустки без збереження заробітної плати (в письмових поясненнях від 26.02.2016 року). Також позивач вказував, що був хворий з 02.02.2016 року по 04.02.2016 року, на підтвердження чого надав роботодавцю копію довідки без номера від 04.02.2016 року, виданої Середняківською лікарською амбулаторією.

Суд зазначає, що згідно з наданою в судовому засіданні копією журналу реєстрації вхідної документації відповідача за 2016 рік (за 01.02.2016 – 03.02.2016 року), копією книги реєстрації наказів про відпустки: щорічні, додаткові, учбові за 2016 рік (за 29.01.2016 року – 08.02.2016 року), ОСОБА_1 у встановленому законом порядку не звертався до роботодавця із заявою про надання 02.02.2016 року відпустки без збереження заробітної плати. Даний факт також підтверджується показаннями в судовому засіданні свідків.

Самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом відпустки без збереження заробітної плати не може вважатися поважною причиною відсутності на роботі.

В судовому засіданні позивач причиною відсутності 02.02.2016 року на робочому місці вказував тимчасову непрацездатність у зв"язку з хворобою.

ОСОБА_18 з пунктом 1.3. Положення про експертизу тимчасової непрацездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров’я України від 9 квітня 2008 року № 189, непрацездатність (утрата непрацездатності) – це стан здоров’я (функцій організму) людини, обумовлений захворюванням, травмою тощо, який унеможливлює виконання роботи визначеного обсягу, професії без шкоди для здоров’я.

Отже, факт тимчасової непрацездатності працівника унеможливлює виконання ним своїх трудових обов’язків з поважних причин і на законних підставах звільняє його від їх виконання та відповідальності за їх невиконання.

Досліджуючи довідку без номера від 04.02.2016 року, видану Середняківською лікарською амбулаторією в тому, що ОСОБА_1 був дійсно хворий з 02.02.2016 року по 04.02.2016 року, суд зазначає, що вона не відповідає вимогам Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 13 листопада 2001 року № 455.

Зазначена Інструкція розроблена відповідно до ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» та визначає порядок і умови видачі, продовження та обліку документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, здійснення контролю за правильністю їх видачі.

Так, згідно п.1.16 Інструкції видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність здійснюється лікуючим лікарем (фельдшером) при пред'явленні паспорта чи іншого документа, який засвідчує особу непрацездатного.

Пунктом 1.7 встановлено, що видача та продовження документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність, здійснюються тільки після особистого огляду хворого лікуючим лікарем (фельдшером), про що робиться відповідний запис у медичній карті амбулаторного чи стаціонарного хворого з обгрунтуванням тимчасової непрацездатності.

ОСОБА_18 п. 1.9. Інструкції листок непрацездатності (довідка) в амбулаторно-поліклінічних закладах видається лікуючим лікарем (фельдшером) переважно за місцем проживання чи роботи. У разі вибору особою лікуючого лікаря і лікувально-профілактичного закладу не за місцем проживання чи роботи документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність, видаються за наявності заяви-клопотання особи, погодженої з головним лікарем обраного лікувально-профілактичного закладу, або його заступником, засвідченої підписом та круглою печаткою лікувально-профілактичного закладу.

В судовому засіданні ні позивач ОСОБА_1, ні свідок ОСОБА_14 не вказували на те, що при видачі довідки фельдшером встановлювалася особа ОСОБА_1, що ним подавалася заява-клопотання, погоджена з головним лікарем обраного лікувально-профілактичного закладу не за місцем проживання чи роботи, або його заступником, засвідчена підписом та круглою печаткою лікувально-профілактичного закладу. В довідці відсутнє прізвище лікаря та його печатка. Крім того, дійсність довідки не підтверджується листами КЗ «Гадяцький центр первинної медико-санітарної допомоги».

З цих підстав суд приходить до висновку, що довідка без номера від 04.02.2016 року, видана Середняківською лікарською амбулаторією, не може слугувати доказом тимчасової непрацездатності ОСОБА_1 02.02.2016 року.

Листами комунального закладу «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 3» управління охорони здоров»я виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області № 874/19б від 19.12.2016 року та від 22.05.2017 року за № 377/19б повідомлено суд, що 02.02.2016 року ОСОБА_1 був оглянутий лікарем загальної практики – сімейним лікарем закладу ОСОБА_22, йому був встановлений діагноз та виявлені ознаки тимчасової непрацездатності.

Відповідно до належним чином засвідченої копії книги запису викликів лікарів додому, 02.02.2016 року о 10 годині лікар викликався до хворого ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1.

Показаннями свідка ОСОБА_14 також підтверджується, що ОСОБА_1 02.02.2016 року двічі звертався за медичною допомогою у зв"язку з поганим самопочуттям та саме з цієї причини повернувся 02.02.2016 року з роботи додому.

Враховуючи викладене, встановлені обставини справи суд приходить до висновку, що надані позивачем та досліджені судом докази містять достатні дані, які свідчать про те, що 02.02.2016 року ОСОБА_1 перебував в стані тимчасової непрацездатності внаслідок хвороби та наявність такого стану, згідно вимог чинного законодавства, є поважною причиною для відсутності працівника на роботі, а тому 02.02.2016 року ОСОБА_1 вчинив прогул із поважних причин.

Оскільки, як встановлено судом, позивач був відсутнім на роботі 02.02.2016 року із поважних причин, а саме внаслідок його тимчасової непрацездатності, то, суд приходить до висновку, що звільнення позивача з роботи на підставі п.4 ст.40 КЗпП України проведено без наявності до того відповідних підстав, а тому позовні вимоги позивача про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення та про поновлення його на роботі є обґрунтованими.

Між тим, ст..233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

В силу ст. 47 КЗпП власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Відповідно до п.7.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, у разі одержання трудової книжки у зв’язку із звільненням працівник розписується у особистій картці і у книзі обліку.

П.6.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників передбачено, що трудові книжки, що не були одержані працівниками при звільненні, зберігаються протягом двох років у відділі кадрів підприємства окремо від інших трудових книжок працівників, які перебувають на роботі. Після цього строку не затребувані трудові книжки (їх дублікати) зберігаються в архіві підприємства протягом 50 років, а по закінченні зазначеного строку їх можна знищити в установленому порядку.

У п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року „Про практику розгляду судами трудових спорів", надано роз»яснення, за змістом яких у разі пропуску передбачених ст. 233 КЗпП строків звернення до суду за вирішенням трудового спору суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести, чому він поновлює або вважає неможливим поновити пропущений строк. Передбачений ст. 233 КЗпП місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору. При необґрунтованості вимог суд відмовляє у позові з цих підстав без посилання на строки звернення до суду, оскільки вони стосуються захисту порушеного права. При обґрунтованості вимог і поважності причин пропуску звернення до суду суд поновлює пропущений строк на звернення за вирішенням трудового спору і вирішує його по суті. При пропуску строку без поважних причин суд наводить у рішенні мотиви, чому він вважає неможливим його поновити, та зазначає, що відмовляє у позові саме з цих підстав.

ОСОБА_18 до ст.234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Як встановлено судом та це вбачається із матеріалів справи і не заперечується сторонами, позивач був звільнений з роботи 17.03.2016 року, останній отримав копію наказу про звільнення та трудову книжку 03.09.2016 року, а з даним позовом звернувся до суду 03.10.2016 року.

ОСОБА_18 пояснень позивача, що були надані ним в судовому засіданні та при його допиті в якості свідка, останній зазначив, що 17.03.2016 року, тобто у день звільнення, наказ про звільнення та трудову книжку йому не видали та не пропонували їх отримати, із змістом наказу про звільнення його ніхто не знайомив та його копію і трудову книжку він отримав лише у вересні 2016 року поштою на його запит.

В свою чергу представник відповідача ОСОБА_4 та свідки ОСОБА_15 і ОСОБА_11 суду пояснили, що із змістом наказу про звільнення позивач був ознайомлений 17.03.2016 року, тобто останній особисто його прочитав, при цьому останній відмовився ставити у наказі підпис про ознайомлення із ним, відмовився отримувати копію наказу та відмовився отримувати трудову книжку, про що було складено відповідний ОСОБА_18.

Відповідно до ОСОБА_18 від 17.03.2016 року, що складений о 13.50 годині заступником начальника ВП «Полтавська вагонна дільниця» ОСОБА_15, начальником сектору кадрів ОСОБА_11, юрисконсультом ОСОБА_23, засвідчено, що ОСОБА_1 відмовився від підпису про ознайомлення з наказом № 38/ОС від 17.03.2016 року про припинення трудового договору (контракту), відмовився отримувати вказаний наказ, відмовився отримувати трудову книжку та ставити підпис про її отримання у особовій картці.

17.03.2016 року за вих.. №748 відповідачем на ім»я ОСОБА_1 засобами поштового зв»язку, за двома адресами, було направлено копію наказу № 38/ОС від 17.03.2016 року, повідомлено, що він звільнений з роботи та повідомлено про необхідність отримати трудову книжку, при цьому ОСОБА_1 вказані листи не отримав.

Враховоючичи викладене, оцінюючи в сукупності надані сторонами письмові докази, показання позивача, надані ним при допиті в якості свідка, пояснення представника відповідача та третьої особи, свідків ОСОБА_15 і ОСОБА_11, суд приходить до висновку, що позивач ОСОБА_1 був належним чином ознайомлений 17.03.2016 року із наказом № 38/ОС від 17.03.2016 року про його звільнення з роботи, тобто 17.03.2016 року йому стало відомо як про факт його звільнення з роботи так і про підстави такого звільнення.

Тобто відповідачем належним чином та у передбачений чинним законодавством спосіб вчинено дії спрямовані на виконання обов»язків, передбачених ст..47 КЗпП, а саме обов»язків щодо: ознайомлення позивача із наказом про його звільнення з роботи, надання позивачу копії наказу про звільнення з роботи та видачі трудової книжки та, в свою чергу, вказані документи не отримані позивачем у день звільнення не з вини відповідача, а із власних суб»єктивних міркувань позивача, за відсутності об»єктивних перешкод для їх отримання.

Зважаючи на викладене, дату – 17.03.2016 року, коли позивач дізнався про його звільнення з роботи та про підстави такого звільнення, суд приходить до висновку, що у позивача не було будь – яких перешкод звернутись до суду за захистом його порушеного права у місячний строк із дня його звільння з роботи, а тому вказаний позов подано до суду із пропуском строку звернення до суду, передбаченого ст..233 КЗпП.

Оскільки позивачем вказаний позов подано до суду із пропуском строку звернення до суду, передбаченого ст..233 КЗпП та зважаючи на відсутність належних доказів, які б свідчили про поважність причин пропуску позивачем строку звернення до суду, то суд приходить до висновку, що відсутні підстави для задоволення клопотання позивача про поновлення пропущеного строку, а тому у задоволенні позову необхідно відмовити, у зв'язку із пропуском визначеного ст.233 КЗпП України строку для звернення до суду.

Керуючись ст.ст.3, 4, 5, 10, 12 258, 259, 263 – 268, 284 ЦПК України , ст.ст.40 п.4 ч.1, 42, 43, 49 2, 235,237 -1 КЗпП України, постановою Пленуму ВСУ від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 (місце проживання зареєстровано за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорт серії КН №999716) до ОСОБА_3 акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південна залізниця» ОСОБА_3 акціонерного товариства «Українська залізниця» ( 61052 м.Харків вул.Конарєва, 7, ідентифікаційний код 40081216) – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до апеляційного суду Полтавської області протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення суду складено 29 грудня 2017 року.

Суддя: