Ухвала суду № 71361903, 28.12.2017, Апеляційний суд Київської області

Справа № 369/10026/17 Головуючий у І інстанції Омельченко М. М.Провадження № 11-кп/780/1444/17 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 49 28.12.2017

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2017 року. Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Габрієля В.О.

суддів Говорухи В.І., Полосенка В.С.

при секретарі Коломиченко А.В.

з участю прокурора Каленіченка А.О.

обвинуваченого ОСОБА_2

захисника ОСОБА_3

розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Києві кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримки державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Київської області ОСОБА_4 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 листопада 2017 року, якою обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12016110000000114 від 14.09.2017 року за обвинуваченням

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, українця, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_3, зареєстрованого та проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, раніше не судимого, -

у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.364 КК України, повернуто прокурору прокуратури Київської області ОСОБА_5 як такий, що не відповідає вимогам КПК України.

Своє рішення суд першої інстанції мотивував тим, що обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12016110000000114 не відповідає вимогам ст.291 КПК України, про що було вказано в попередніх ухвалах судів першої та апеляційної інстанції за результатами підготовчих проваджень у справі щодо ОСОБА_2

Зокрема, обвинувальний акт не містить конкретно сформульованого обвинувачення, відсутнє зазначення часу, місця та особу, якими ОСОБА_2 вступив у злочинний зговір.Також, із сформульованого обвинувачення не можливо зробити висновок у чому проявилось використання ОСОБА_2 свого службового становища всупереч інтересам служби, які з його службових обов’язків ним були порушені та вимоги яких нормативних документів не дотримано. Крім того, ні у сформульованому обвинуваченні, ні в фактичних обставинах кримінального правопорушення не зазначено мети вчинення злочину – одержання будь-якої неправомірної вигоди для самої себе чи іншої фізичної чи юридичної особи, що входить до об’єктивної сторони складу злочину та в силу ст.91 КПК України підлягає доказуванню у кримінальному провадженні.

Відтак, вказівки, викладені в ухвалах Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27.12.2016 року, 24.03.2017 року та Апеляційного суду Київської області від 31.01.2017 року, 03.05.2017 року при складенні обвинувального акту прокурором Каленіченком А.О. виконані не були.

Не погоджуючись із вказаним рішенням прокурором подано апеляційну скаргу, у якій він просить, оскаржувану ухвалу скасувати у зв’язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та невідповідністю висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження та повернути обвинувальний акт щодо ОСОБА_2 до суду першої інстанції на новий розгляд в іншому складі для виконання вимог ст.ст.314-316 КПК України.

Свої вимоги мотивує тим, що в обвинувальному акті викладені фактичні обставини кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, вказана правова кваліфікація кримінального правопорушення з посиланням на норми закону України про кримінальну відповідальність та сформульоване конкретне обвинувачення, а тому посилання суду першої інстанції, що обвинувальний акт не відповідає вимогам ч.2 ст.291 КПК України є помилковим.

Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурора, який підтримав подану апеляційну скаргу, доводи обвинуваченого ОСОБА_2, його захисника ОСОБА_3, які заперечували проти апеляційної скарги та вважали рішення суду першої інстанції правильним, вивчивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Згідно з п.1 ч.3 ст.42 КПК України підозрюваний, обвинувачений має право знати, у вчиненні якого кримінального правопорушення його підозрюють, обвинувачують.

У відповідності до ч.3 ст.314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право повернути обвинувальний акт прокурору, якщо він не відповідає вимогам Кримінального процесуального кодексу України, тобто за наявності таких порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкоджають призначенню справи до судового розгляду.

Нормами кримінального процесуального законодавства, зокрема п.5 ч.2 ст.291 КПК України, передбачено, що обвинувальний акт повинен містити у собі виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

Так, формулювання обвинувачення повинно складатися з обставин, які свідчать про наявність доведених даних про подію (час, місце, спосіб) кримінального правопорушення, форму вини, мотив і мету його вчинення, обставини, які впливають на ступінь тяжкості кримінального правопорушення тощо.

Правова кваліфікація дій особи в обвинувальному акті повинна містити не тільки посилання на окрему статтю і частину цієї статті кримінального закону, а й точне формулювання у тому числі і об'єктивної сторони.

При складанні обвинувального акту у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_2 вищевказаних вимог кримінального процесуального законодавства дотримано не було. Так, обвинувальний акт не містить формулювання обвинувачення, в якому указано на обов’язкові ознаки об’єктивної та суб’єктивної сторони інкримінованого злочину, а за своїм змістом, сформульоване обвинувачення не є конкретним.

Зокрема, в обвинувальному акті зазначається, що ОСОБА_2 у невстановлений час та місці вступив у злочинний зговір із невстановленими слідством особами з метою реалізації умислу на відчуження земельної ділянки. Не установлення часу, місця та осіб, із якими ОСОБА_2 вступив у злочинний зговір, указує на неконкретність сформульованого обвинувачення.

Також, із сформульованого обвинувачення не можливо зробити висновок у чому проявилось використання ОСОБА_2 свого службового становища всупереч інтересам служби, які із його службових обов’язків ним були порушені та вимоги яких нормативних документів не дотримано.

Неконкретним є і посилання у обвинувальному акті на ігнорування ОСОБА_2 відомостей генерального плану м. Бровари, затвердженого рішенням Броварської міської ради від 26.08.1999 року №150-11-23, та відведення земельної ділянки до складу земель сільськогосподарського призначення в межах м. Бровари Київської області, оскільки у цьому ж обвинувальному акті робиться посилання на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.05.2013 року про зобов’язання внесення змін до Державного земельного кадастру із зазначенням цільового призначення спірної земельної ділянки – земля сільськогосподарського призначення.

При цьому, орган досудового розслідування не зазначив, ні в формулюванні обвинувачення, ні в правовій кваліфікації кримінального правопорушення мети вчинення злочину – одержання будь-якої неправомірної вигоди для самої себе чи іншої фізичної або юридичної особи, яка входить до об’єктивної сторони складу злочину та в силу ст.91 КПК України підлягає обов’язковому доказуванню у кримінальному провадженні.

Також, із обвинувального акту вбачається, що відповідно до висновків про експертну оцінку земельних ділянок від 30.07.2017 року вартість земельних ділянок складає 116879120 грн., що в 250 і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян і є тяжкими наслідками.

Проте, прокурором не вказано індивідуальних відомостей про кожну земельну ділянку, їхнього розміру, вартості та загальної кількості.

Відповідно до ч.1 ст.364 КК України зловживання владою або службовим становищем, тобто умисне, з метою одержання будь-якої неправомірної вигоди для самої себе чи іншої фізичної або юридичної особи використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб.

Однак, із змісту обвинувального акту не зрозуміло якої шкоди було завдано протиправними діяннями ОСОБА_2, не зазначено в чому саме вона полягала та кому заподіяна.

Окрім того, прокурор не вказав редакції якого Закону про кримінальну відповідальність кваліфіковано дії ОСОБА_2 за ч.2 ст.364 КК України та правову підставу такої кваліфікації.

Відповідно до вимог ст.337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуто обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту.

У судовому рішенні Європейського Суду з прав людини від 09.10.2008 року у справі «ОСОБА_5 проти Росії» зазначено, що «деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред’явленого йому обвинувачення».

Положення пп. «а» п.3 ст.6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п.1 цієї статті. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред’явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду (рішення від 25.03.1999 року у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції» №25444/94, п.52; рішення від 25.07.2000 року у справі «Матточіа проти Італії», №23969/94, п.58; рішення від 20.04.2006 року у справі «І.Н. та інші проти Австрії», №42780/98, п.34). До того ж право бути проінформованим про характер і причини обвинувачення потрібно розглядати у світлі права обвинуваченого мати можливість підготуватися до захисту, гарантованого пп. «b» п.3 ст.6 Конвенції (рішення у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції» п.54, а також «Даллос проти Угорщини», п.47).

Колегія суддів також враховує, що ухвалами Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27.12.2016 року, 24.03.2017 року та Апеляційного суду Київської області від 31.01.2017 року, 03.05.2017 року обвинувальні акти у кримінальному провадженні № 12016110000000114 за обвинуваченням ОСОБА_2 за ч.2 ст.364 КК України були повернуті прокурору.

Проте, зазначені у вказаних вище рішеннях суду першої та апеляційної інстанції недоліки органом досудового розслідування належним чином виправлені не були.

Із огляду на зазначене, доводи апеляційної скарги прокурора про відповідність обвинувального акту щодо ОСОБА_2 вимогам ст.291 КПК України є необґрунтованими.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про необхідність повернення обвинувального акту в кримінальному провадженні щодо ОСОБА_2, який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.364 КК України, у зв’язку з невідповідністю його вимогам КПК України.

За таких обставин колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги прокурора необхідно відмовити, а ухвалу суду залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 407, 419 КПК України, колегія суддів, –

УХВАЛИЛА :

Апеляційну скаргу прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримки державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Київської області ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 листопада 2017 року, якою обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12016110000000114 від 14.09.2017 року за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.364 КК України, повернуто прокурору прокуратури Київської області ОСОБА_5 як такий, що не відповідає вимогам КПК України – без змін.

Головуючий:

Судді :