Рішення № 71360321, 28.12.2017, Броварський міськрайонний суд Київської області

Справа № 361/7601/17

Провадження № 2-а/361/729/17

28.12.2017

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 грудня 2017 року м. Бровари

Броварський міськрайонний суд Київської області в складі судді Радзівіл А.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Броварського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області про визнання дій протиправними, зобов'язання провести перерахунок та виплату пенсії з урахуванням проведених виплат,

ВСТАНОВИВ:

13 грудня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом, в якому просить: визнати протиправними дії Броварського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області щодо відмови провести перерахунок та виплату пенсії без обмеження її максимальним розміром; зобов'язати відповідача починаючи з 13 грудня 2016 року провести їй перерахунок та виплату пенсії без обмеження її максимальним розміром з урахуванням проведених виплат.

Свій позов обґрунтовує тим, що вона перебуває на обліку в Броварському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Київської області та одержує пенсію за вислугу років у розмірі 90 відсотків від суми місячного заробітку відповідно до вимог ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" в редакції закону від 12 липня 2001 року № 2663-ІІІ та на виконання Постанови Броварського міськрайонного суду Київської області від 07 листопада 2016 року у справі 361/4734/16-а.

Після проведення перерахунку пенсії на виконання судового рішення, відповідач обмежив розмір пенсії максимальним розміром -10740 грн. 00 коп., що призвело до його зменшення.

У листопаді 2017 року позивач звернулася до Броварського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області із письмовою заявою про перерахунок та виплату пенсії без обмеження її максимальним розміром.

Відповідач листом від 28 листопада 2017 року вих. 886/К -01 повідомив, що розмір пенсії позивача на дату звернення складає 10740 грн. 00 коп., при цьому посилаючись на Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавки окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року не може перевищувати 10740 грн. 00 коп.

Вважає відмову відповідача неправомірною і такою, що порушує її право на належний соціальний захист.

Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 14 грудня 2017 року відкрито скорочене провадження у справі.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України" № 2147-19 від 03 жовтня 2017 року.

Відповідно до п. 10 ч. 1 Розділу VІІ Перехідних положень КАС України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03.10.2017 р., справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Підстави для передачі адміністративної справи з одного адміністративного суду до іншого визначені у ст. 29 Кодексу адміністративного судочинства України від 03 жовтня 2017 року. Серед зазначених підстав відсутня зміна предметної юрисдикції (підсудності) адміністративної справи внаслідок запровадження нового правового регулювання порядку здійснення адміністративного судочинства.

Таким чином, позовні заяви та справи, які надішли та перебувають у провадженні суду не підлягають передачі до іншого суду у зв'язку з набрання чинності Кодексу адміністративного судочинства України від 03 жовтня 2017 року та встановлення нових правил розмежування юрисдикції окружних адміністративних судів і місцевих загальних судів.

Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 4 КАС України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Згідно з приписами ч. 1, 2, 4 ст. 257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 263 КАС України, суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо: оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Виходячи з вищевикладеного, суд вважає за можливе розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

26 грудня 2017 року до суду надійшли заперечення від Броварського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області на адміністративний позов, в якому відповідач зазначав про невизнання позовних вимог та просив відмовити у їх задоволенні.

Суд, дослідивши письмові докази, що містяться в матеріалах адміністративної справи, справу № 361/4734/16-а, провадження №2-а/361/335/16, дійшов до висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно ч. 4 ст. 58 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно ст. 370 КАС України (в ред. від 3 жовтня 2017 року) судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Судом встановлено, що саме з листа Броварського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області від 28 листопада 2017 року № 886/К-01, вбачається, що на день звернення до управління позивач перебуває на обліку в управлінні з 06 липня 2016 року одержує пенсію за вислугу років, розмір якої визначений відповідно до Закону України "Про прокуратуру", але виплачується з урахуванням Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII де вказується, що максимальний розмір пенсії з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року не може перевищувати 10740 грн. 00 коп.

07 листопада 2016 року Постановою Броварського міськрайонного суду Київської області позов ОСОБА_1 до Броварського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити дії задоволено; визнано протиправним і скасовано рішення Броварського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області від 07 липня 2016 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугою років; зобов'язано Броварське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області призначити з 06 липня 2016 року ОСОБА_1 пенсію за вислугою років відповідно до ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 5 листопада 1991 року № 1789-ХІІ у розмірі 90 % від суми місячного заробітку; стягнуто з Броварського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області за рахунок бюджетних асигнувань на її користь судовий збір у розмірі 1102 грн. 40 коп. Вказана постанова набрала законної сили.

Таким чином, безспірно позивач має право на пенсію за вислугою років відповідно до ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 5 листопада 1991 року № 1789-ХІІ у розмірі 90 % від суми місячного заробітку.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 01 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", Конституція України має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акту з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати.

Як зазначено в ч. 3 ст. 8 Основного Закону, норми Конституції України є нормами прямої дії. Конституція України має найвищу юридичну силу та пріоритет над іншими нормативно - правовими актами. Суд безпосередньо застосовує Конституцію у разі коли закон, який був чинний до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Також однією з конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина є недопущення їх скасування.

Тобто, вирішуючи питання про застосування Закону України "Про прокуратуру" №1789-ХІІ від 05 листопада 1991 року в часі, слід виходити із того, що згідно зі ст.22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Окрім того, ст. 46 Конституції України передбачають, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також: у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також: бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий, від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Конституційний суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до ст. 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року №8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року №5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

За ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі.

Конституційний суд України вважає, що ці положення ст.17 Конституції України поширюються і на службу в Збройних Силах України, Військово-Морських Силах України, в органах Служби безпеки України, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо. Норми, що регулюють суспільні відносини у цих сферах, враховують екстремальні умови праці, пов'язані з постійним ризиком для життя і здоров'я, жорсткі вимоги до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватись наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення. Конституційний Суд України зазначає, що багато таких "пільг", встановлених Законами України "Про міліцію" ( 565-12 ), "Про прокуратуру" (1789-12 ) тощо, є не пільгами, а гарантіями та іншими засобами забезпечення професійної діяльності окремих категорій громадян, ефективного функціонування відповідних органів. (п.3 рішення Конституційного Суду України №1-15/2002 від 20.03.2002).

Крім того, у цьому ж рішенні від 20.03.2002 р. у абз. 4 п. 6 вказано: Конституційний Суд України вважає, що оскільки для значної кількості громадян України пільги, компенсації і гарантії, право на які передбачене чинним законодавством, є додатком до основних джерел існування, необхідною складовою конституційного права на забезпечення життєвого рівня (ст. 48 Конституції України) ( 254к/96-ВР ), який принаймні не може бути нижчим від прожиткового мінімуму, встановленого законом (ч. 3 ст. 46 Конституції України) ( 254к/96-ВР ), то звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за ст. 22 Конституції України ( 254к/96-ВР ) не допускається. Зупинення дії цієї норми можливе лише за умови введення відповідно до п. 31 ч. 1 ст. 85 та п. 19 ст. 92 Конституції України (254к/96-ВР ) надзвичайного стану (ст. 64 Конституції України) ( 254к/96-ВР).

У ч. 2 ст. 8 Конституції України встановлено вимогу щодо законів України - усі вони приймаються виключно на основі Конституції України і повинні відповідати їй (п. 4 рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 у справі №1-29/2007).

Водночас пункт 3.2. рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 р. у справі №1-29/2007 зазначає, що утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до ч. 2 ст. 6, ч. 2 ст. 19, ч. 1 ст. 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної і правової держави. Принципи соціальної держави втілено також у ратифікованих Україною міжнародних актах: Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, Європейській соціальній хартії (переглянутій) 1996 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, та рішеннях Європейського суду з прав людини. Зокрема, згідно зі ст. 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення тощо.

Більше того, в п.4 рішення від 11.10.2005 у справі № 1-21/2005 Конституційний Суд України вказав наступну правову позицію: - В Україні як соціальній, правовій державі політика спрямовується на створення умов, які забезпечують достатній життєвий рівень, вільний і всебічний розвиток людини як найвищої соціальної цінності, її життя і здоров'я, честь і гідність. Утвердження та дотримання закріплених у нормативно-правових актах соціальних стандартів є конституційним обов'язком держави. Діяльність її правотворчих і правозастосовних органів має здійснюватися за принципами справедливості, гуманізму, верховенства прямої дії норм Конституції України, а повноваження - у встановлених Основним Законом України межах і відповідно до законів. Зазначені конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, включаючи і право на пенсійне забезпечення, передбачають за змістом статей 1, 3, 6 (частина друга), 8, 19 (частина друга), 22, 23, 24 (частина перша) Основного Закону України правові гарантії, правову визначеність і пов'язану з ними передбачуваність законодавчої політики у сфері пенсійного забезпечення, необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано, тобто набуте право не може бути скасоване, звужене.

Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.

В абз.14 пункту 5 рішення Конституційного Суду України від 11.10.2005 р. у справі № 1-21/2005 також вказано, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція ( 254к/96-ВР ) та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України ( 254к/96-ВР ) не допускається (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року 8-рп/99, від 20 березня 2002 року N 5-рп/2002 , від 17 березня 2004 року N 7-рп/2004, від 01 грудня 2004 року N 20-рп/2004.

Правова позиція Конституційного Суду України з питань обмеження пільг, компенсацій і гарантій військовослужбовців та працівників правоохоронних органів у зазначених рішеннях Конституційного Суду України полягає в тому, що комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення соціального захисту їх та їхніх сімей, зумовлений особливістю професійних обов'язків, пов'язаних з ризиком для життя та здоров'я, жорсткими вимогами до дисципліни, професійної придатності, певним обмеженням конституційних прав і свобод. Здійснення таких заходів не залежить від розміру доходів цих осіб чи наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер. Ці гарантії не можуть бути скасовані чи знижені без відповідної компенсації. ( абз.5 п.6 рішення Конституційного Суду України від 11.10.2005 р. у справі № 1-21/2005).

Виходячи із викладеного у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема, працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства або прийняттям нових законодавчих актів.

Таким чином, Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року № 213 , яким скасовуються норми Закону України "Про прокуратуру" щодо пенсійного забезпечення осіб, суперечить вимогам ч. 1 ст. 58 Конституції України, якою передбачено, що закони та нормативні акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність.

Крім цього, пунктом 5 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213, яким передбачено, що "у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення певним категоріям осіб - прямо і безпосередньо порушується Основний Закон - ст.22 Конституції України, а саме право на нарахування та отримання пенсії за вислугу років". Оскільки законодавцем у встановлений термін, з незалежних від позивача причин, так і не було прийнято закону щодо призначення пенсій.

За частиною п'ятою статті 50-1 в редакції Закону України від 12 липня 2001 року № 2663-III "Про внесення змін до Закону України "Про прокуратуру" (далі - Закон № 2663-ІІІ)" до 20-річного стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років, зараховується час роботи на прокурорських посадах, перелічених у статті 56 цього Закону, в тому числі у військовій прокуратурі, стажистами в органах прокуратури, слідчими, суддями, на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, офіцерських посадах Служби безпеки України, посадах державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою, в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України працівникам, яким присвоєно класні чини, на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, що мають класні чини, були направлені туди, а потім повернулися в прокуратуру, строкова військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах.

За нормативного та цільового підходу до розуміння зазначених норм право на пенсійне забезпечення за вислугу років мають громадяни України, які поряд з іншими підставами здобули і мають вищу юридичну освіту, пропрацювали на посадах прокурорів і слідчих встановлений для цього законом час або виконували роботу, співмірну з роботою на прокурорських посадах, чи займалися діяльністю, необхідною для того, щоб обійняти посаду прокурора чи слідчого, зокрема, навчалися у вищому юридичному навчальному закладі і здобули освіту, що за рівнем відповідає вищій юридичній освіті.

Також, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477-IV встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і протоколів до неї та практику Суду як джерело права.

Зокрема, статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції, кожній фізичній або юридичні особі гарантовано право мирно володіти своїм майном. При цьому зазначено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Таким чином, в розумінні статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, перебуваючи на службі в органах прокуратури, маю законні сподівання отримання пенсії за вислугу років за наявності 20 річного стажу, які ґрунтувалися на нормах статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ, і які були звужені статтею 86 Закону № 1697-VII, та Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 р. № 213.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 5 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Враховуючи приведені норми та встановлені обставини, суд вважає, що дії позивача ОСОБА_1 направлені на реалізацію законом встановленого права на отримання та призначення пенсії, а відмова Броварського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області у виплаті пенсії в розмірі, яка визначена в Постанові Броварського міськрайонного суду Київської області від 07 листопада 2016 року.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що наведені відповідачем заперечення по суті даного позову є немотивованими та не обґрунтованими жодними доказами, а тому не можуть бути прийняті судом до уваги.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Щодо позовних вимог позивача про перерахунок та виплату пенсії з 13 грудня 2016 року, то суд враховує наступне.

Відповідно ч. 1, 2 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Приймаючи до уваги викладене, позов підлягає задоволенню в межах зазначених строків позовної давності - за 6 місяців до того, як позивач дізнався про порушення його прав. На думку суду, позивач дізналась про порушення свого права із листа Броварського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області від 28 листопада 2017 року.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями ст.ст. 2, 6, 77, 78, 90, 139, 242, 243, 244, 245, 246, 257-263, 371 КАС України, п. 10 ч. 1 Розділу VІІ Перехідних положень КАС України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03.10.2017 р., суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Броварського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області, щодо відмови провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії без обмеження її максимальним розміром.

Зобов'язати Броварське об`єднане управління Пенсійного фонду України Київської області починаючи з 28 травня 2017 року провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії без обмеження її максимальним розміром з урахуванням проведених виплат.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Броварського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 640 гривень.

Рішення суду підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

Рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченому статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до Київського апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Радзівіл А.Г.