Вирок № 71360109, 21.12.2017, Бориспільський міськрайонний суд Київської області

Справа № 359/6172/17

Провадження № 1-кп/359/456/2017

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 грудня 2017 року м. Бориспіль

Бориспільський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого судді Вознюка С.М.,

при секретарі Тоцькій К.О.,

за участю прокурора Шмаля В.В., потерпілого ОСОБА_1, його представника – адвоката ОСОБА_2, обвинуваченого ОСОБА_3, його захисника – адвоката ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні з технічною фіксацією в залі суду кримінальне провадження за провадження № 12017110100001364, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 17.06.2017 року, що найшло до суду з обвинувальним актом, по обвинуваченню

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, українця, ІНФОРМАЦІЯ_3, офіційно не працевлаштованого, одруженого, маючого на утриманні малолітню дитину, зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, та проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5, раніше не судимого,

у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_3 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 286 КК України, за наступних обставин.

Так, 16.06.2017 р. близько 23 год. 00 хв., в темний період доби на освітленій проїзній частині, водій ОСОБА_3, керуючи технічно-справним автомобілем марки "Daewoo Lanos", реєстраційний номер НОМЕР_1, рухався зі швидкістю 68-71 км/год., по вулиці Київський шлях (неподалік будинку № 35) в м. Бориспіль Київської області, в напрямку міста Харків.

Під час руху по зазначеній автомобільній дорозі водій ОСОБА_5, проявляючи злочинну недбалість, не врахував дорожню обстановку, перевищив допустиму швидкість руху в населеному пункті, проїхав на червоний сигнал світлофора, не зупинившись перед дорожньою розміткою 1.12 (стоп-лінія), чим грубо порушив п.п. "б" п. 2.3, п.п. "е" п. 8.7.3, п. 8.10, п. 12.4 Правил дорожнього України, затверджених Постановою Кабінету міністрів України № 1306 від 10.10.2001 р., та введених в дію з 01.01.2002 (далі ПДР), внаслідок чого допустив наїзд на пішохода ОСОБА_1, який переходив проїзну частину, справа наліво відносно напрямку руху автомобіля, по регульованому пішохідному переходу на зелений сигнал світлофора.

В результаті ДТП пішохід ОСОБА_1 отримав тілесні ушкодження у вигляді уламкового перелому середньої третини обох кісток лівої гомілки зі зміщенням кісткових уламків, забою м'яких тканин правого ліктьового і правого гомілково-ступневого суглобів, які згідно висновку експерта № 88Д від 28.07.2017 р. відносяться до тілесних ушкоджень середньої тяжкості.

Дана дорожньо-транспортна пригода сталася з вини водія ОСОБА_3, який грубо порушив Правила дорожнього руху:

п. 2.3 ПДР, згідно якого для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов’язаний: б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі;

п. 8.7.3 ПДР, згідно якого сигнали світлофора мають такі значення: е) червоний сигнал, у тому числі миготливий, або два червоних миготливих сигнали забороняють рух;

п. 8.10 ПДР, згідно якого у разі подання світлофором (крім реверсивного) або регулювальником сигналу, що забороняє рух, водії повинні зупинитися перед дорожньою розміткою 1.12 (стоп-лінія), дорожнім знаком 5.62, якщо їх немає — не ближче 10 м до найближчої рейки перед залізничним переїздом, перед світлофором, пішохідним переходом, а якщо і вони відсутні та в усіх інших випадках — перед перехрещуваною проїзною частиною, не створюючи перешкод для руху пішоходів;

п. 12.4 ПДР, згідно якого у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 60 км/год.

Таким чином, грубе порушення водієм ОСОБА_3 вимог пунктів 2.3 "б", 8.7.3 "е", 8.10, 12.4 Правил дорожнього руху перебувають у прямому причинному зв’язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди та отриманням ОСОБА_6 середньої тяжкості тілесних ушкоджень.

Такими своїми діями, які виразились в порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяло потерпілому ОСОБА_6 середньої тяжкості тілесні ушкодження, ОСОБА_3 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 286 КК України.

Доказами вчинення указаного кримінального правопорушення, є особисті покази обвинуваченого, надані ним в судовому засіданні.

З урахуванням позиції обвинуваченого, а також думки його захисника, прокурора, потерпілого та його представника, суд, в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження обставин вчинення ОСОБА_3 інкримінованого злочину, крім допиту обвинуваченого, зважаючи на те, що учасниками судового провадження указані обставини не оспорювались (щодо обставин вчинення кримінального правопорушення, місця, часу, способу скоєння злочину тощо).

В судовому засіданні, ОСОБА_3 свою вину у скоєнні зазначеного злочину визнав повністю, розкаявся у скоєному та зазначив, що зрозумів значення вчиненого ним, та висловив намагання виправити свою поведінку в подальшому. Цивільний позов потерпілого ОСОБА_1 визнав.

Показав, що точної дати не пам’ятає, весною або влітку 2017 р., в темний час доби, десь близько 01:00 год. ночі, він керував транспортним засобом автомобілем марки "Daewoo Lanos", реєстраційний номер НОМЕР_1, який був ним орендований, їдучи із с. Мала Олександрівка до м. Бориспіль. При цьому з якою швидкістю він рухався точно не пам’ятає, однак знає, що вона перевищувала дозволену швидкість руху в населеному пункті. Рухаючись по вул. Київський шлях в м. Бориспіль, в правій смузі руху, в напрямку м. Харків, а саме біля зупинки "Соцмістечко", він порушуючи ПДР України, не зупиняючись, проїхав світлофор на заборонений сигнал, або на жовтий мигаючий, або на червоний колір, він точно не пам’ятає. Він вважав, що встигне проїхати цей світлофор до того, як пішоходи розпочнуть переходити дорогу. Однак, в цей момент почав переходив дорогу потерпілий, справа наліво відносно його напрямку руху, на дозволений зелений колір світлофора. Перед світлофором він бачив потерпілого, який перебуваючи на узбіччі дороги, вагався, чи переходити йому проїжджу частину, чи ні. Тому безпосередньо перед світлофором, він перестроївся з правої смуги руху в ліву, і в цей момент перед ним з'явився потерпілий, якого він до цього, на проїзній частині, не бачив. Він відразу застосував екстрене гальмування, однак враховуючи його швидкість руху, повністю зупинити автомобіль було неможливо, та він допустив наїзд на пішохода, від чого останній впав на дорогу та отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості. Після цього відразу підбігли люди, які викликали працівників поліції та швидку допомогу. Він пару хвилин перебував ще в автомобілі, оскільки дуже перелякався, а потім вже вийшов та підійшов до потерпілого, щоб надати йому допомогу. Таким чином, дане ДТП сталось саме в зв’язку з тим, що він не врахував дорожню обстановку, перевищив допустиму швидкість руху в населеному пункті, та проїхав регульований пішохідний перехід на заборонений сигнал світлофору. Визнає, що під час руху він порушив вимоги пунктів, вказаних в обвинувальному акті, Правил дорожнього руху України. Щиро кається у скоєному, та розуміє, що внаслідок його дій було заподіяно тілесні ушкодження пішоходу, який переходив дорогу в межах пішохідного переходу, на зелений сигнал світлофору. Він неодноразово вибачався перед потерпілими за вчинене. Також перші чотири дні він їздив до потерпілого в лікарню, щоб мати змогу надати йому хоч якусь допомогу, оскільки можливості оплати повністю його лікування, він не мав. Однак, останній від його допомоги відмовився. В той же час зазначив, що із сумою завданих матеріальних збитків та моральної шкоди погоджується, оскільки дійсно така шкода його діями була завдана. Усвідомлює, що покалічив людину, чим завдав потерпілому фізичних та душевних страждань, а тому заявлений останнім цивільний позов визнає в повному обсязі. При цьому зазначив, що він бажає поступово у силу своїх фінансових можливостей відшкодовувати суму завданої шкоди, яка буде визначена судом. Також додав, що на його утриманні перебуває неповнолітня дитина. На даний момент він працює на пилорамі, однак неофіційно. Будь-якого іншого доходу, окрім даної роботи він не має. Фінансово його сім'ї також ніхто не допомагає. Тому на даний час йому складно розрахуватись з потерпілими, але у майбутньому він планує це зробити.

Судом також досліджені докази, що свідчать про особу обвинуваченого, документи, що характеризують особу обвинуваченого, речові докази та процесуальні витрати у справі, обґрунтування цивільного позову.

Інші докази судом не досліджувались, зважаючи на позицію учасників судового провадження.

При цьому розгляд провадження проводився відносно обвинуваченого в межах пред'явленого йому обвинувачення. Зміни обвинувачення та визнання частини обвинувачення необґрунтованою судом не здійснювались, підстав для цього судом не встановлено.

При встановлених обставинах, оцінюючи зібрані докази, суд вважає, що вина обвинуваченого у вчиненні вищезазначеного кримінального правопорушення в судовому засіданні доведена повністю і зібраних доказів достатньо для визнання його винним.

Дії обвинуваченого кваліфіковані:

- за ч. 1 ст. 286 КК України, як порушення під час керування транспортним засобом правил безпеки дорожнього руху, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Таку кваліфікацію дій ОСОБА_3 суд вважає правильною.

Адже обвинувачений під час керування автомобілем, не діяв таким чином, щоб не створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю чи здоров'ю громадян, допустив бездіяльність, яка полягає у тому, що він рухаючись по дорозі у населеному пункті, перевищив максимально допустиму на даній ділянці дороги швидкість, проявив неуважність, не стежив за дорожньою обстановкою та відповідно не реагував на її зміну, проїхав на червоний сигнал світлофора, не зупинившись перед дорожньою розміткою 1.12 (стоп-лінія), та допустив наїзд на пішохода, який переходив проїзну частину по регульованому пішохідному переходу на зелений сигнал світлофора. Така бездіяльність заборонена ПДР України. Її допущення потягло за собою втрату змоги постійно контролювати автомобіль та безпечно керувати ним, внаслідок чого ОСОБА_3 допустив наїзд на пішохода ОСОБА_1, який переходив проїзну частину у відповідності до вимог ПДР України. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_1 зазнав тілесних ушкоджень середньої тяжкості. Додаткові обставини, які сприяли настанню цих наслідків, суд не встановив. Тому між діяннями ОСОБА_3 та цими наслідками існує безпосередній причинно-наслідковий зв'язок. Обвинувачений не передбачав можливості настання суспільно небезпечних наслідків своїх діянь, хоча повинен був і міг їх передбачити. Це свідчить про наявність в його діяннях злочинної недбалості. Вчинений злочин є закінченим.

Враховуючи викладене, суд дійшов до переконання, що ОСОБА_3 повинен бути засуджений:

- за ч. 1 ст. 286 КК України, за порушення під час керування транспортним засобом правил безпеки дорожнього руху, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Призначаючи покарання обвинуваченому, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, обставини його вчинення, дані про особу обвинуваченого й обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання, у зв’язку з чим суд прийшов до висновку про необхідність обрання покарання, визначеного санкцією ч. 1 ст. 286 КК України.

Так, судом враховується те, що ОСОБА_3 вчинив злочин з необережності, який у відповідності до положень ст. 12 КК України, відноситься до злочинів невеликої тяжкості.

Щодо наявності пом’якшуючих його відповідальність обставин, суд, у відповідності до ст. 66 КК України, відносить щире каяття, сприяння органам досудового слідства в розкритті злочину.

Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого, у відповідності до ст. 67 КК України, не встановлено.

Обвинувачений раніше не судимий, до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху України не притягався, має місце реєстрації та місце постійного проживання, на обліку у лікарів психіатра та нарколога за місцем проживання не перебуває, хоча офіційно і не працевлаштований, однак займається (неофіційно) суспільно корисною працею (працює на пилорамі), одружений, має на отриманні малолітнього сина – ОСОБА_7

Указані обставини потребують додаткового врахування при призначенні покарання обвинуваченому, оскільки мають істотне значення щодо вивчення особистості та відношення останнього до скоєного ним.

Обвинувачений не є інвалідом, не досяг пенсійного віку, та не є військовослужбовцем.

З цього приводу, суд вважає за доцільне призначити покарання у виді мінімального строку обмеження волі, визначеного санкцією кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, з позбавленням права керування транспортними засобами на певний строк.

Дана міра покарання відносно обвинуваченого є необхідною і достатньою для виправлення та попередження скоєння ним нових злочинів, враховуючи тяжкість вчиненого злочину та його особу.

Підстави для застосування положення ст. 69 КК України судом не встановлені.

В той же час, в судовому засіданні прокурором було заявлено клопотання про застосування до ОСОБА_3 положень п. в) ст. 1 ЗУ "Про амністію у 2016 році", зважаючи на вчинення ним злочину з необережності невеликої тяжкості та наявності на його утриманні малолітньої дитини, щодо якої він не позбавлений батьківських прав.

Обвинувачений підтримав клопотання прокурора та просив застосувати до нього положення ЗУ "Про амністію у 2016 році".

Захисник обвинуваченого – адвокат ОСОБА_4 підтримав клопотання прокурора та просив його задовольнити.

Потерпілий та його представник – адвокат ОСОБА_2 не заперечували проти задоволення клопотання.

При вирішенні клопотання прокурора про застосування до ОСОБА_3 амністії суд виходить з наступного.

7 вересня 2017 року набрав чинності Закон України "Про амністію у 2016 році" від 22 грудня 2016 року.

Відповідно до ст. 10 даного Закону питання про застосування амністії суд вирішує за ініціативою особи, яка підтримує публічне обвинувачення в суді чи здійснює нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян, органу або установи виконання покарань, а також за ініціативою обвинуваченого (підсудного) чи засудженого, їхніх захисників чи законних представників.

У пункті "в" ч. 1 ст. 1 ЗУ "Про амністію у 2016 році" встановлено - звільнити від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, осіб, визнаних винними у вчиненні умисного злочину, який не є тяжким або особливо тяжким відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України, осіб, визнаних винними у вчиненні необережного злочину, який не є особливо тяжким відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України, а також осіб, кримінальні справи стосовно яких за зазначеними злочинами розглянуті судами, але вироки стосовно них не набрали законної сили, що не позбавлених батьківських прав, які на день набрання чинності цим Законом мають дітей, яким не виповнилося 18 років, дітей-інвалідів та/або повнолітніх сина, дочку, визнаних інвалідами.

Вчинений ОСОБА_3 злочин є необережним злочином невеликої тяжкості.

Так, обвинувачений ОСОБА_3 має малолітню дитину – сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_6, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією свідоцтва про народження дитини серії І-ОК № 328498 від 24.05.2016 р., відносно якого він не позбавлений батьківських прав.

Таким чином, ОСОБА_3 відноситься до осіб, які підпадають під дію п. в) ст. 1 ЗУ "Про амністію у 2016 році".

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЗУ "Про амністію у 2016 році", дія цього Закону поширюється на осіб, які вчинили злочини до дня набрання ним чинності включно, і не поширюється на осіб, які вчинили триваючі або продовжувані злочини, якщо вони закінчені, припинені або перервані після набрання чинності цим Законом.

ОСОБА_3 злочин вчинено 16.06.2017 р., тобто до набрання законом про амністію законної сили.

Обвинувачений не підпадає під перелік осіб, визначених ст. 4 Закону України "Про застосування амністії в Україні" та ст. 9 Закону України "Про амністію у 2016 році", відносно яких амністія не застосовується.

Таким чином, враховуючи, що ОСОБА_3 вчинив до набрання чинності актом амністії, тобто до 07.09.2017 року, необережний злочин, який не є особливо тяжким відповідно до ст. 12 КК України, та на день набрання чинності Закону України "Про амністію у 2016 році" він є батьком дитини віком до 18 років, стосовно якої не позбавлений батьківських прав, суд вважає необхідним клопотання прокурора про звільнення ОСОБА_3 від відбування покарання на підставі п. в) ст. 1 ЗУ "Про амністію у 2016 році" задовольнити.

Однак, суд вважає за необхідне застосувати положення даного закону лише щодо основного покарання у виді обмеження волі.

При цьому судом роз’яснено обвинуваченому ОСОБА_3 наслідки застосування амністії,

В ході розгляду кримінального провадження потерпілий ОСОБА_1 пред'явив до ОСОБА_3 цивільний позов про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення дорожньо-транспортної пригоди. Просить суд стягнути на його користь з ОСОБА_3 матеріальну шкоду в розмірі 15 719 грн. 17 коп., з яких: 13 789 грн. 17 коп. становлять витрати понесені ним на лікування; 1 930 грн. 00 коп. – це витрати понесені на ремонт мобільного телефону, та моральну шкоду в розмірі 200 000 грн. 00 коп.

Обвинувачений цивільний позов визнав в повному обсязі та не заперечував щодо його задоволення.

Прокурор вважав за доцільне вказаний цивільний позов задовольнити.

Даний цивільний позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову у кримінальному провадженні.

Частиною 5 ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Як роз’яснив Вищій спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ у своїй постанові № 4 від 01.03.2013 р. "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки" у п. 6 особою, яка зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди.

Відповідно пункту 2.2 Правил дорожнього руху України власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.

Обвинувачений ОСОБА_3 має посвідчення водія відповідної категорії, отже він керував транспортним засобом на відповідній правовій підставі.

Як зазначив, у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 він керував автомобілем марки "Daewoo Lanos", реєстраційний номер НОМЕР_1, на підставі договору оренди, тобто власник ОСОБА_8 добровільно передала йому свідоцтво про реєстрацію даного транспортного засобу. Іншого в суді не доведено.

Відповідно до листа МТСБУ № 7/2-28/28680 від 10.11.2017 р. в єдиній централізованій базі даних МТСБУ, станом на 07.11.2017 р., відсутні записи щодо договорів обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладених по відношенню до транспортного засобу з д.н.з. НОМЕР_1.

При цьому суд звертає увагу, що ВСУ у постанові по справі № 6-2808цс15 від 20.01.2016 р. зробив правовий висновок, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним, тобто останній вправі одержати повне відшкодування шкоди безпосередньо від особи, яка її завдала, не залежно від того, чи застрахована цивільно-правова відповідальність такої особи.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що саме ОСОБА_3 має нести цивільну відповідальність по факту даного ДТП.

Так, внаслідок зазначеної дорожньо-транспортної пригоди було завдано шкоди здоров’ю потерпілому ОСОБА_6, внаслідок чого він поніс вимушені матеріальні витрати на: невідкладну медичну допомогу, проведення медичного огляду і діагностики стану свого здоров'я, проведення операції, курс стаціонарного та амбулаторного лікування, придбання лікарських препаратів, на заявлену в позові суму 13 789 грн. 17 коп., що підтверджується наданими копіями товарних чеків, квитанцій та копією виписного епікризу № 6524/306. Дані витрати понесені в період лікування потерпілого ОСОБА_6 та відповідно до медичних призначень, тобто вони направлені на відновлення стану здоров'я, внаслідок отриманих тілесних ушкоджень при ДТП.

Також, як встановлено в судовому засіданні, обвинуваченим при скоєнні дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено мобільний телефон марки "Samsung SM-G920FD" IMEI 357943062163951 RF8H80B57TZ, що належить потерпілому, внаслідок чого останній поніс вимушені витрати на первинну діагностику та ремонт даного телефону, на загальну суму 1 930 грн. Це підтверджується копією довідки № 1708-1061 про проходження ремонту та копіями товарних чеків. У зв’язку з чим суд вважає за необхідне стягнути з обвинуваченого на користь потерпілого, в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, вартість відновлювального ремонту телефону.

Крім того, суд звертає увагу на те, що обвинувачений не оспорював підставність та належність понесення вищезазначених витрат.

Таким чином, в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, з обвинуваченого на користь потерпілого необхідно стягнути 15 719,17 грн. (з розрахунку 13 789,40 грн. 17 коп. + 1 930 грн. 00 коп.).

Згідно з п. 2 ч. 2, ч. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначені розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Встановлено, що у зв'язку із ушкодженнями, отриманими внаслідок ДТП, потерпілий ОСОБА_1 зазнав фізичний біль, а також сильні душевні переживання та страждання. Так, останній переніс операцію на нозі. При цьому нога вже не функціонує так як до аварії, та до теперішнього часу, він навіть не може на неї ставати. Таким чином, у зв’язку з ДТП відбулися вимушені зміни в житті потерпілого, оскільки він проходив тривалий курс стаціонарного та амбулаторного лікування, що призвело до порушення його звичайного способу життя. При цьому впродовж всього періоду лікування він почувався і, на даний момент, почувається незручно, дискомфортно та постійно потребує сторонньої допомоги і догляду, оскільки вже понад 3 місяці не може вільно пересуватися, і рухається лише на милицях. У зв’язку з чим потерпілий не міг жити повноцінним життям, так як зазнавав труднощі при виконанні повсякденних справ та обов’язків, переживав фізичні незручності, та був тимчасово відірваним від активного соціального життя. Крім того, ОСОБА_1 через отримані травми відчуває постійні болі та періодично погано себе почуває, а також в нього майже завжди пригнічений та нестійкий настрій. У такий спосіб йому була заподіяна моральна шкода. З урахуванням глибини та тривалості душевних страждань, яких зазнав потерпілий ОСОБА_1, пов'язаних з отриманням останнім середньої тяжкості тілесних ушкоджень, що призвело до порушенні його звичного способу життя, ступеня вини ОСОБА_3, та з огляду на вимоги розумності і справедливості розмір моральної шкоди, яку належить відшкодувати ОСОБА_1, становить 80 000 тисяч гривень.

Крім того, з обвинуваченого на користь держави слід стягнути витрати на проведення експертизи у розмірі 2 275 грн. 36 коп.

Долю речових доказів слід вирішити у відповідності до ст. 100 КПК України.

Запобіжні заходи не обирались, підстав для їх обрання судом не встановлено.

Керуючись ст.ст. 100, 122, 124, 126, 127-129, 318, 322, 342-351, 358, 363-368 КПК України, ст.ст. 50, 65-66, 75-77, 85, 86, ч. 1 ст. 286 КК України, Законом України "Про амністію у 2016 році" від 22.12.2016 року, ч. 3 ст. 23, ст. ст. 1166, 1188 ЦК України, суд, -

у х в а л и в :

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, визнати винним у вчинені злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, та призначити йому покарання у виді одного року обмеження волі з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік.

Застосувати положення п. в) ст. 1 Закону України "Про амністію у 2016 році" від 22.12.2016 року, та звільнити ОСОБА_3 від відбування призначеного покарання у виді обмеження волі строком на один рік.

Додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на один рік виконувати окремо, з моменту вилучення указаних прав.

Речові докази в кримінальному провадженні, після набрання вироком суду законної сили: автомобіль марки "Daewoo Lanos", реєстраційний номер НОМЕР_1, що належить ОСОБА_8, - залишити в користуванні власника транспортного засобу.

Стягнути з ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорт громадянина України серії АВ № 849915, виданий Ямпільським РВ УМВС України у Вінницькій області 12.03.2009 року, с. Мала Олександрівка Бориспільського району Київської області, вул. Шкільна, 4) на користь держави (р/р 31112106700004, одержувач: Бориспільське УДКСУ /м. Бориспіль/21081100, ЄДРПОУ 38007070, МФО 821018, назва: адміністративні штрафи та інші санкції), - 2 275 (дві тисячі двісті сімдесят п’ять) грн. 36 коп. витрат на залучення експерта.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорт громадянина України серії АВ № 849915, виданий Ямпільським РВ УМВС України у Вінницькій області 12.03.2009 року, с. Мала Олександрівка Бориспільського району Київської області, вул. Шкільна, 4) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_7, м. Бориспіль Київської області, вул. Дімітрова, 1), - 15 719 грн. 17 коп., завданих матеріальних збитків, та 80 000 грн. на відшкодування моральної шкоди, а всього 95 719 (дев’яносто п’ять тисяч сімсот дев’ятнадцять) грн. 17 коп.

У задоволені іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Вирок суду може бути оскаржений до апеляційного суду Київської області на протязі 30 днів з дня його проголошення через Бориспільський міськрайонний суд Київської області шляхом подачі апеляційної скарги.

Суддя С.М.Вознюк