Постанова № 71356417, 26.12.2017, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 464/1435/15 Головуючий у 1 інстанції: Борачок М.В.

Провадження № 22-ц/783/81/17 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 А. В.

Категорія: 43

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 грудня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - судді Ніткевича А.В.,

суддів – Копняк С.М., Бойко С.М.,

секретаря Юзефович Ю.І.

з участю представника позивача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційними скаргами представника ОСОБА_4 – ОСОБА_5 та Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради на рішення Сихівського районного суду м.Львова від 09 грудня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 до Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради, з участю третіх осіб ОСОБА_4, ОСОБА_8, Львівської міської ради, про зобов’язання до вчинення дій,-

встановила:

У лютому 2015 року позивач ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 звернулася в суд з позовом про зобовязання відповідача ОСОБА_9 районну адміністрацію Львівської міської ради укласти договір найму на квартиру АДРЕСА_1 з ОСОБА_7

Вимоги обґрунтовувала тим, що 30.06.2013р. Сихівським районним судом м. Львова ухвалено рішення, яким задоволено її позов в інтересах неповнолітньої ОСОБА_7, знято з реєстраційного обліку ОСОБА_8 та ОСОБА_4 у квартирі АДРЕСА_1. Рішення набрало законної сили та виконано. На даний час в квартирі № 90 на пр.Червоної Калини, 123 у м. Львові фактично проживає лише її неповнолітня донька ОСОБА_7

13.06.2014р. ОСОБА_7 звернулась із заявою до Сихівської районної адміністрації ЛМР про укладення договору найму на квартиру АДРЕСА_2. Оскільки тривалий час їй відповідь не надано, вона звернулась до прокуратури Сихівського району м. Львова з проханням відреагувати на бездіяльність Сихівської районної адміністрації ЛМР.

15.08.2014р. Сихівською районною адміністрацією ЛМР надано відповідь, якою відмовлено в укладенні договору найму з повідомленням про те, що до Сихівської районної адміністрації ЛМР надійшла заява ОСОБА_8 з клопотанням не вчиняти жодних дій щодо укладення договору найму на вказану квартиру, в тому числі з ОСОБА_7, оскільки на даний час ОСОБА_8 подала касаційну скаргу на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 17.12.2013р. та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 26.06.2014р. по справі №464/11134/13 про усунення перешкод у користуванні житлом. Таку відмову вважає неправомірною та безпідставною, оскільки подання касаційної скарги не зупиняє виконання рішення суду.

Оскаржуваним рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 09 грудня 2015 року позов ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 до Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради, треті особи ОСОБА_4, ОСОБА_8, Львівська міська рада про зобов’язання до вчинення дій – задоволено.

Зобов’язано Сихівську районну адміністрацію Львівської міської ради укласти договір найму на квартиру АДРЕСА_1 з ОСОБА_7.

Стягнуто з Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради на користь ОСОБА_6 243 грн. 60 коп. судових витрат.

Рішення суду оскаржили представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_4 – ОСОБА_5 та Сихівська районна адмністрація ЛМР.

Представник ОСОБА_4 – ОСОБА_5 вважає оскаржуване рішення незаконним та необґрунтованим, таким, що підлягає скасуванню через неповне з»ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

В апеляційній скарзі покликається на те, що позивач не просить визнати його наймачем квартири за адресою: м. Львів, пр. Червоної Калини, 123/90, а зобовязати Сихівську районну адміністрацію Львівської міської ради укласти з нею новий договір найму цього житла, при цьому на момент звернення із позовом у даній справі жодного чинного договору найму спірного житлового приміщення не існувало.

Вважає, що суд прийшов помилкового висновку, що саме ОСОБА_7 потрібно визнати наймачем квартири на умовах встановлених договором найму, укладеного з ОСОБА_10, оскільки такий договір припинив свою дію.

З цього ж слідує, що позивачем обрано неправильний спосіб захисту, оскільки вважає, що правильним способом захисту буде позов про визнання позивача наймачем житлового приміщення, за умови, що договір найму з основним квартиронаймачем, який помер, є чинним.

Звертає увагу на те, що для того щоб стати наймачем спірної квартири ОСОБА_7 повинна дотриматися визначеної процедури укладення договору найму житла у будинках державного житлового фонду, що залишилось невстановленим судом першої інстанції.

Крім цього зазначає, що законний представник ОСОБА_7 – ОСОБА_6 втратила статус законного представника, оскільки у липні 2015 року ОСОБА_7 виповнилось 18 років, а ЦПК України не передбачає інституту заміни неналежного позивача, тому даний позов не підлягав розгляду по суті Сихівським районним судом м. Львова.

Просить скасувати рішення Сихівського районного суду м. Львова від 09 грудня 2015 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Оскаржуючи рішення від 09 грудня 2015 року Сихівська районна адміністрація вважає рішення незаконним та необгрунтованим.

В апеляційній скарзі покликається на те, що ОСОБА_8 та ОСОБА_4 отримали право на проживання у спірній квартирі № 90 на просп. Червоної Калини, 123 в м. Львові на підставі ордеру № 001604 від 01.10.1990 року, виданного ОСОБА_10 та ОСОБА_8, ОСОБА_4

Основний квартиронаймач ОСОБА_10 помер 09.12.2006 року, відповідно знятий з реєстрації у вказаній квартирі.

Вказана квартира надана ОСОБА_8 та ОСОБА_4 у зв»язку із зносом попереднього житла на потреби держави і є гарантією виконання функцій забезпечення житлом цих трьох осіб.

Рішенням Радянського районного суду м. Львова 1992 року відмовлено у скасуванні ордера № 001604 від 01.10.1990 року, виданного ОСОБА_10, ОСОБА_8, ОСОБА_4, а також встановлено, що вказані особи набули рівне право на житло – квартиру № 90 на просп. Червоної Калини, 123.

Також звертає увагу, що оскільки спірна квартира не приватизована, її власником є Львівська міська рада, яка не залучена як третя особа, відтак думка власника не взята до уваги.

Крім цього зазначає, що позивач зверталася до Сихівської районної адміністрації ЛМР із заявою про внесення змін до договору найму житлового приміщення без повного пакету документів, про що їй надана обгрунтована відповідь.

На думку апелянта, факт сплати за користування житлово-комунальними послугами не породжує право на житло, а також наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала.

Просить скасувати рішення Сихівського районного суду м. Львова від 09 грудня 2015 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача Сихівської РА ЛМР ОСОБА_3 на підтримку доводів апеляційних скарг, а також пояснення представника позивача ОСОБА_2 на заперечення таких, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить переконання про про залишення апеляційних скарг без задоволення виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Задовольняючи позовні вимоги про визнання ОСОБА_7 наймачем квартири АДРЕСА_1, суд першої інстанції виходив з того, що нею дотриманий встановлений порядок при її вселенні в спірне житлове приміщення, зокрема остання вселена як неповнолітня дитина наймача, спірне житлове приміщення було постійним місцем її проживання, вела з наймачем спільне господарство.

Оскільки, згідно із ст. 61 ЖК УРСР, користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення, суд задовольнив позов та зобов'язав Сихівську районну адміністрацію Львівської міської ради укласти з ОСОБА_7 договір найму житлового приміщення - квартири АДРЕСА_1.

Статтею 47 Конституції України закріплено право кожного громадянина України на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

До складу житлового фонду, відповідно до ст. 4 ЖК УРСР, відносяться житлові будинки, а також житлові приміщення у інших будівлях. Жилі будинки та жилі приміщення у інших будівлях, що належать державі складають державний житловий фонд.

Частиною 1 ст. 5 ЖК УРСР передбачено, що державний житловий фонд перебуває у віданні місцевих Рад народних депутатів (житловий фонд місцевих Рад) та у віданні міністерств, державних комітетів і відомств (відомчий житловий фонд).

Згідно із ст. 61 ЖК УРСР користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім'я якого видано ордер.

Відповідно до ст. 65 цього ж Кодексу наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім»ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім»ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім»ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім»ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Як роз’яснено у п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.04.1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», при вирішенні спорів про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясовувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи прописані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.

Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 належить до комунального житлового фонду та складається з двох кімнат житловою площею 27,60 кв.м, кухні, комунальних вигод, загальна площа 51,3 кв.м.

На підставі рішення виконкому Львівської міської ради від 20 вересня 1990 року №459 ОСОБА_10 (батьку позивача), який помер у 2006 році, як основному квартиронаймачу та двом членам його сім’ї, а саме ОСОБА_8 (дружина) та ОСОБА_4 (дочка) 01.10.1990р. виданий ордер №001604 на вселення у квартиру №90 на пр. Червоної Калини, 123 у м. Львові (т. 1 а.с. 64).

З довідки з місця проживання про склад сім’ї і прописку, виданої ЛКП «Під Зуброю» №318 від 17.02.2015р. встановлено та не оспорюється сторонами, що ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрована і проживає в квартирі № 90 на пр. Червоної Калини, 123 у м.Львові з 12.09.2000 р., як член сім’ї основного квартиронаймача ОСОБА_10, а саме як його дочка (т.1 а.с. 65).

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що ОСОБА_7 додержано встановлений порядок при її вселенні в спірне житлове приміщення, доказів протилежного сторонами не представлено, а судом не встановлено, тому висновок суду про те, що в силу приписів ст.106 ЖК УРСР позивача ОСОБА_7 необхідно визнати наймачем квартири АДРЕСА_1 є обґрунтованим та таким, що відповідає матеріалам справи.

В свою чергу, з матеріалів справи встановлено, що рішенням Апеляційного суду Львівської області від 13 травня 2010 року ОСОБА_8 та ОСОБА_4 визнано такими, що втратили право на користування жилим приміщенням за адресою: м. Львів, пр. Червоної Калини, 123/90 та виселено їх з даної квартири без надання іншого житлового приміщення. Дане рішення набрало законної сили та виконано (т. 1 а.с. 29-30).

Постановою старшого державного виконавця Германчука Р.В. про закінчення виконавчого провадження від 05.09.2011 року, виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 2-65/09 виданого 14.04.2011 року Сихівським районним судом м. Львова про зобов’язання ВГІРФО Сихівського РВ УМВСУ у Львівській області зняти з реєстрації ОСОБА_8 та ОСОБА_4 за адресою: м. Львів, пр. Червоної Калини, 123/90 закінчено у зв»язку з фактичним виконанням, що підтверджується повідомленням про зняття з реєстрації (т. 1 а.с. 67).

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 11.12.2013 року відмовлено ОСОБА_8 у визнанні права користування квартирою № 90 на пр. Червоної Калини, 123 у м. Львові та зобов’язання Львівської міської ради і ЛКП «Під Зуброю» укласти договір найму житлового приміщення (т.1 а.с. 71-73).

Крім цього, рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 17.12.2013 року зобов»язано ОСОБА_8 та ОСОБА_4 не чинити перешкоди неповнолітній ОСОБА_7 у користуванні квартирою за адресою м. Львів, пр. Червоної Калини, 123/90.

Постановою старшого державного виконавця Трухим І.Є. про закінчення виконавчого провадження від 29.09.2014 року, виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 464/11134/13-ц виданого 29.07.2014 року Сихівським районним судом м. Львова про зобов’язання ОСОБА_8 не чинити перешкод ОСОБА_7 у користуванні квартирою № 90 на пр. Червоної Калини, 123 у м. Львові закінчено у зв’язку повним виконанням, що підтверджується актом державного виконавця (т. 1 а.с. 66).

Також, рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 17.02.2015 р. відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_8, ОСОБА_4 про визнання незаконним розпорядження Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради № 335 від 05.09.2014 року про відмову в укладенні договору найму житлового приміщення, зобов»язання Сихівську РА ЛМР укласти договір найму квартири № 90 по проспекту Червоної Калини в м. Львові, визнання позивачів наймачами квартири № 90 на проспекті ОСОБА_11 в м. Львові після смерті ОСОБА_10, визнання за позивачами права на зміну договору найму житлового приміщення (т. 1 а.с. 22-23).

Наведене свідчить про те, що правовідносини між позивачем, відповідачем та третіми особами врегульовані судовими рішеннями, які перебувають в законній силі та свідчать про порушеннях відповідних прав позивача ОСОБА_7 зі сторони третіх осіб у даній справі ОСОБА_4 та ОСОБА_8

Разом з тим, звертаючись до суду ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 з позовною вимогою про зобов'язання відповідача укласти договір найму вказаної вище квартири, покликалась на те, що Сихівська районна адміністрація ЛМР неправомірно відмовила в укладенні договору найму квартири.

Зокрема, у відповіді Сихівської районної адміністрації на ім»я адвоката ОСОБА_2 № 34-1609 від 15.08.2014 року повідомлено, що до районної адміністрації поступила заява ОСОБА_12 з клопотанням не вчиняти жодних дій щодо укладення договору найму на квартиру № 90 на пр. Червоної Калини, 123 з неповнолітньою ОСОБА_7, оскільки на даний час нею подана касаційна скарга на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 17.12.2013 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 26.06.2014 року про усунення перешкод у користуванні житлом (т. 1 а.с. 5).

У осіб які вселилися до наймача, виникають усі права й обов’язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім'ї наймача (ч.ч. 1, 2 ст. 64 ЖК УРСР). Крім того, особи, які вселилися до наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо особи вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача та якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (ст. 65 ЖК УРСР). Під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім'ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.

Такого по суті висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 11 липня 2012 року по справі № 6-60цс12.

Враховуючи те, що позивач зареєстрована у спірній квартирі, набула права користування такою у встановленому законом порядку, а також те, що після смерті квартиронаймача ОСОБА_10, у спірній квартирі залишилася проживати лише неповнолітня ОСОБА_7, відтак вона вправі укласти договір найму на квартиру АДРЕСА_1.

Що стосується доводів апелянтів про неналежний спосіб захисту, обраний позивачем, колегія суддів звертає увагу, що згідно із ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (частина 2 статті 16 Кодексу).

При цьому, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом (частина 3 статті 16 Кодексу).

Отже, під способами захисту прав слід розуміти заходи, прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб'єктивних цивільних прав та (або) усунення наслідків такого порушення.

Надаючи оцінку обраному позивачем та застосованому судом першої інстанції способу захисту порушеного права у виді зобов»язання відповідача ОСОБА_9 районну адміністрацію Львівської міської ради укласти договір найму на квартиру, колегія суддів звертає увагу, що з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод судам належить зважати на ефективність такого способу.

У п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов’язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «ОСОБА_1 проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

На переконання колегії суддів обраний позивачем спосіб захисту є ефективним та забезпечує поновлення порушеного права.

Приймаючи до уваги вище викладене, колегія суддів приходить переконання про те, що доводи апеляційних скарг є безпідставними та не підлягають задоволенню, а оскаржуване рішення необхідно залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 383 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційні скарги представника ОСОБА_4 – ОСОБА_5 та Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради – залишити без задоволення.

Рішення Сихівського районного суду м.Львова від 09 грудня 2015 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 28 грудня 2017 року.

Головуючий: А.В. Ніткевич

Судді: С.М. Копняк

ОСОБА_13