Постанова № 71353901, 20.12.2017, Приморський районний суд Запорізької області

Копія Справа № 326/844/17

Провадження № 2-а/326/40/2017

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 грудня 2017 року Приморський районний суд Запорізької області в складі:

головуючої-судді Чапланової О.М.,

при секретарі Бородай А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Виконавчого комітету Приморської міської ради Приморського району Запорізької області, треті особи: Приморська районна державна адміністрація Запорізької області, як орган опіки та піклування, ОСОБА_3, ОСОБА_4, про скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до провідного спеціаліста відділу реєстрації місця проживання Виконавчого комітету Приморської міської ради Приморського району Запорізької області, треті особи: Служба у справах дітей та сім'ї Приморської районної державної адміністрації, ОСОБА_3, про скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії (а.с.2-5).

Ухвалою від 14.07.2017 року вказану позовну заяву залишено без руху, позивачу надано строк для усунення недоліків ( а.с.16-17).

24 липня 2017 року, на виконання даної ухвали, ОСОБА_2 надала до суду позов до провідного спеціаліста відділу реєстрації місця проживання Виконавчого комітету Приморської міської ради Приморського району Запорізької області Нехорошої О.О., треті особи: Приморська районна державна адміністрація Запорізької області, як орган опіки та піклування, ОСОБА_3, ОСОБА_4, про скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії (а.с.21-23).

Свої вимоги мотивує тим, що з 08.11.2011 року по 02.04.2013 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_5 року від шлюбу у них народився син - ОСОБА_6 02.04.2013 року шлюб між нею та ОСОБА_4 було розірвано. З цього часу вона та її колишній чоловік проживають окремо.

На теперішній час батько її малолітньої дитини долею дитини не цікавиться, усунувшись від виконання обов'язків, передбачених ст. 150 Сімейного кодексу України, що уможливлює отримання нею письмової згоди батька на реєстрацію дитини за місцем проживання матері.

Будь - яких обставин, які б свідчили про наявність спору між нею та батьком дитини, щодо визначення місця проживання дитини не існує.

Вона має намір зареєструвати сина за адресою фактичного проживання дитини, що є забезпеченням інтересів дитини в межах здійснення батьківських прав та обов'язків. Місцем реєстрації є домоволодіння, що належить її матері - ОСОБА_3, яка не заперечує проти реєстрації місця проживання свого онука в належному їй домоволодінні.

08.02.2017 року вона звернулася до відділу реєстрації місця проживання Виконавчого комітету Приморської міської ради Приморського району Запорізької області із заявою про реєстрацію місця проживання малолітньої дитини. В той же день їй було відмовлено в реєстрації місця проживання малолітнього сина - ОСОБА_6, згідно п. 18 Постанови КМУ № 207 від 02.03.2016 року, відповідно до якого у разі реєстрації місця проживання батьків за різними адресами місце проживання дитини, яка не досягла 14 років, реєструється за письмовою згодою другого з батьків.

Відсутність реєстрації місця проживання малолітньої дитини за місцем фактичного проживання суперечить інтересам дитини та суттєво обмежує реалізацію її прав, гарантованих Конституцією та законами України, зокрема права на свободу пересування та вільний вибір місця поживання, права на освіту, охорону здоров'я та соціальний захист.

Відповідач, відмовляючи у здійсненні реєстрації місця проживання малолітньої дитини - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, за місцем проживання матері, хоча і діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений пунктами 11,18 Правил реєстрації місця проживання, затверджених ПКМУ від 02.03.2016 року №207, однак, без урахування інтересів дитини, як це визначено вимогами Конвенції про права дітей, та Закону України «Про охорону дитинства».

Позивач, вважаючи вказану відмову неправомірною, просить: скасувати рішення Відділу реєстрації місця проживання Виконавчого комітету Приморської міської ради Приморського району Запорізької області від 08.02.2017 року про відмову у реєстрації малолітньої дитини ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1; зобов'язати Відділ реєстрації місця проживання Виконавчого комітету Приморської міської ради Приморського району Запорізької області зареєструвати місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, за адресою: АДРЕСА_1; судові витрати, понесені нею у зв'язку з оплатою судового збору, з відповідача не стягувати.

Ухвалою суд від 17 серпня 2017 року у справі за даним позовом замінено первісного відповідача - провідного спеціаліста відділу реєстрації місця проживання Виконавчого комітету Приморської міської ради Приморського району Запорізької області Нехорошу Олену Олександрівну, належним відповідачем - Виконавчим комітетом Приморської міської ради Приморського району Запорізької області, який виконує функції реєстрації та зняття з реєстрації місця проживання (а.с.39).

07.09.2017 року позивачка частково змінила позовні вимоги, надавши письмову заяву, в якій просить суд скасувати рішення Виконавчого комітету Приморської міської ради Приморського району Запорізької області від 08.02.2017 року про відмову у реєстрації малолітньої дитини ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1; зобов'язати Виконавчий комітет Приморської міської ради Приморського району Запорізької області зареєструвати місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, за адресою: АДРЕСА_1; судові витрати, понесені нею у зв'язку з оплатою судового збору, з відповідача не стягувати (а.с.52-53).

Позивач та її представник, які про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, в судове засідання не з'явились. Представник позивача - ОСОБА_7, надав письмову заяву про розгляд справи за його відсутності та відсутності позивачки, в якій зазначив, що позовні вимоги він підтримує у повному обсязі та просить їх задовольнити.

Представник відповідача - ОСОБА_8, який про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, в судове засідання не з'явився, надавши письмову заяву про розгляд справи за його відсутності. Крім того, надав письмові заперечення на позов (а.с.43), в яких зазначив, що проти позову заперечує частково, оскільки, враховуючи вимоги діючого законодавства, враховуючи відсутність письмової згоди батька дитини ОСОБА_4, відсутність рішення суду або рішення органу опіки та піклування, яким було б визначено місце проживання дитини, на даний час відсутні правові підстави для реєстрації малолітньої дитини ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Представник третьої особи - Приморської районної державної адміністрації Запорізької області, як органу опіки та піклування, - ОСОБА_9, яка про час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, в судове засідання не з'явилася, надавши письмову заяву про розгляд справи за її відсутності, в якій зазначила, що позовні вимоги вона підтримує.

Третя особа - ОСОБА_3, яка про час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, надала письмову заяву, в якій просила розглянути справу за її відсутності, зазначила, що вона підтримує позовні вимоги.

Третя особа - ОСОБА_4, який про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, в судове засідання не з'явився, про причини неявки до суду не повідомив.

Відповідно до ч.1 ст. 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно із пунктами 1 та 2 ч.3 ст. 205 КАС України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), незалежно від причин неявки.

З урахуванням наведеного, суд розглядає справу за відсутності учасників справи належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи.

Відповідно до ч.4 ст. 229 КАС України, у зв'язку з неявкою у судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення відповідача, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Позивачка - ОСОБА_2, з 08 листопада 2011 року перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4, від якого має малолітню дитину - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями: паспорту позивача, свідоцтва про шлюб, свідоцтва про зміну імені та свідоцтва про народження дитини Серія НОМЕР_1, актовий запис про народження № 169, вчинений Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Приморського районного управління юстиції Запорізької області 20.12.2011 року (а.с.6-9).

ОСОБА_2 з 31.05.2007 року по теперішній час зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.6 (зворотній бік).

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого нотаріусом Приморської державної нотаріальної контори 24.04.2007 року, та договору дарування, посвідченого 31.07.2007 року приватним нотаріусом Приморського районного нотаріального округу Запорізької області, житлове приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_3, належить на праві приватної власності ОСОБА_3 (а.с.11-13).

08.02.2017 року позивачка - ОСОБА_2, звернулася до Виконавчого комітету Приморської міської ради Приморського району Запорізької області, який виконує функції реєстрації та зняття з реєстрації місця проживання, із заявою про реєстрацію місця проживання малолітньої дитини - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, за адресою: АДРЕСА_1. 08.02.2017 року Виконавчим комітетом Приморської міської ради Приморського району Запорізької області позивачці було відмовлено в реєстрації місця проживання малолітнього сина з підстав, передбачених п. 18 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою КМУ № 207 від 02.03.2016 року, що підтверджується відповідним записом на зворотній стороні заяви позивачці про реєстрацію місця проживання малолітньої дитини (а.с.10).

Судом встановлено, що спірні відносини склалися внаслідок відмови посадових осіб Виконавчого комітету Приморської міської ради Приморського району Запорізької області, який виконує функції реєстрації та зняття з реєстрації місця проживання, зареєструвати місце проживання малолітньої дитини позивачки - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, за адресою місця реєстрації позивачки: АДРЕСА_1. При цьому, єдиною підставою для відмови відповідача у реєстрації місця проживання малолітньої дитини позивачки за місцем проживання матері є відсутність письмової згоди батька дитини на виконання вказаних дій, обов'язковість надання якої відповідач обґрунтовує з посиланням на п. 18 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 року №207.

Вирішуючи позовні вимоги, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Батьки або інші законні представники зобов'язані зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена органом реєстрації з одночасним зняттям з попереднього місця проживання.

У разі якщо особа не може самостійно звернутися до органу реєстрації, реєстрація може бути здійснена за зверненням її законного представника або представника на підставі довіреності, посвідченої в установленому законом порядку (далі - представник).

Для реєстрації особа або її представник подає органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг): письмову заяву; документ, до якого вносяться відомості про місце проживання. Якщо дитина не досягла 16-річного віку, подається свідоцтво про народження; квитанцію про сплату адміністративного збору; документи, що підтверджують право на проживання в житлі, перебування або взяття на облік у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту, проходження служби у військовій частині, адреса яких зазначається під час реєстрації; військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку).

Реєстрація місця проживання особи за заявою законного представника здійснюється за згодою інших законних представників.

Згідно з п 2.2. Порядку реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні та зразків необхідних для цього документів, затвердженого наказом МВС України від 22.11.2012 року №1077, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.12.2012 року за № 2109/22421 (далі по тексту - Порядок № 1077), для реєстрації місця проживання особа або її законний представник подає до територіального підрозділу ДМС, а після утворення центрів надання адміністративних послуг (далі - центр) - до відповідного центру, зокрема, документи, що підтверджують: право на проживання в житлі - ордер, свідоцтво про право власності, договір найму (піднайму, оренди) або інші документи. У разі відсутності зазначених документів реєстрація здійснюється за згодою власника/співвласників житла, наймача та членів його сім'ї на реєстрацію місця проживання.

Пунктом 2.3 Порядку № 1077 встановлено, що відомості про дітей віком до 14 років, місце проживання яких реєструється з батьками, вносяться до заяви одного з них. Особа, яка досягла 14-річного віку, подає заяву про реєстрацію місця проживання особисто.

При проживанні батьків за різними адресами для реєстрації місця проживання дитини, яка не досягла 14 років, разом з одним з батьків надається письмова згода другого з батьків та довідка територіального підрозділу або адресно-довідкового підрозділу територіального органу ДМС України за місцем його проживання про те, що дитина не зареєстрована разом з ним.

Відомості про реєстрацію дитини, яка не досягла 14 років, вносяться до картки реєстрації того з батьків, з ким реєструється місце проживання дитини, та до адресної картки.

До адресно-довідкового підрозділу територіального органу ДМС України надсилаються відомості про реєстрацію місця проживання того з батьків, з ким реєструється місце проживання дитини, у графу 14 цих відомостей вноситься інформація про дитину (прізвище, ім'я, по батькові, стать, дата і місце народження).

Пунктом 18 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 року № 207 (далі по тексту - Правила № 207), передбачено, що у разі реєстрації місця проживання батьків за різними адресами місце проживання дитини, яка не досягла 14 років, реєструється разом з одним із батьків за письмовою згодою другого з батьків у присутності особи, яка приймає заяву, або на підставі засвідченої в установленому порядку письмової згоди другого з батьків (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування).

Орган реєстрації відмовляє в реєстрації / знятті з реєстрації місця проживання, якщо, зокрема, особа не подала необхідних документів або інформації.

Рішення про відмову в реєстрації / знятті з реєстрації місця проживання приймається в день звернення особи або її представника шляхом зазначення у заяві про реєстрацію / зняття з реєстрації місця проживання підстав відмови. Зазначена заява повертається особі або її представнику (п.11 Правил № 207).

Разом з тим, слід зазначити, що відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Крім того, згідно з ч.1 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до частин 1, 2, 3 та 5 ст. 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору України.

Як зазначено у статті 3 Конвенції «Про права дитини», схваленої резолюцією 44 сесії Генеральної Асамблей ООН від 20.11.1989 р. N 44/25, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 року № 789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Згідно зі ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя.

Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У відповідності до ч.1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У рішенні «Хабровські проти України» від 17.01.2016 року Суд зазначив, що важливою метою статті 8 Конвенції є захист особи від свавільних дій з боку державних органів. Крім того, існують позитивні обов'язки, властиві ефективному «дотриманню» права на повагу до сімейного життя. В обох контекстах треба зважати на справедливий баланс, який слід зберігати між конкуруючими інтересами особи та суспільства в цілому; та в обох контекстах держава користується певною свободою розсуду.

Крім того, Суд послідовно встановлював, що позитивний обов'язок держави за статтею 8 Конвенції включає в себе право батьків на доступ до засобів, що дають їм можливість возз'єднатися з їхніми дітьми, та обов'язок національних органів вживати таких засобів. Проте обов'язок національних органів вживати таких засобів не є абсолютним, оскільки возз'єднання одного з батьків із дітьми, які певний час проживали разом з іншим із батьків, може не відбутися відразу, а може вимагати підготовчих заходів. Будь-який обов'язок застосовувати примус у цій сфері повинен обмежуватися, оскільки повинні враховуватися інтереси та права і свободи усіх причетних, а конкретніше - слід чинити в найкращих інтересах дитини та з дотриманням її права за статтею 8 Конвенції.

У справах, пов'язаних з виконанням рішень у сфері сімейного права, Суд неодноразово встановлював, що вирішальним є те, чи вжили національні органи усіх необхідних для сприяння виконанню заходів, що можуть обґрунтовано вимагатися за особливих обставин кожної справи. Розглядаючи питання про те, чи становило невиконання рішення суду недотримання права заявника на повагу до сімейного життя, Суд повинен забезпечувати справедливий баланс між інтересами усіх причетних осіб та загальним інтересом забезпечення дотримання верховенства права.

Насамкінець Суд вважає, що позитивні обов'язки, які стаття 8 Конвенції накладає на Договірні держави щодо возз'єднання батьків з їхніми дітьми, повинні тлумачитися з урахуванням Гаазької Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей від 25 жовтня 1980 року (див. вищенаведене рішення у справі "Ігнакколо-Зеніде проти Румунії", п. 95), а поняття "найкращі інтереси" дитини також є першочерговим міркуванням у контексті процедур, передбачених Гаазькою Конвенцією (див. рішення у справі "Нойлінгер та Шурук проти Швейцарії" [ВП], заява N 41615/07, п. 76, ECHR 2010).

Основним законом, який визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток встановлює основні засади державної політики у цій сфері є Закон України «Про охорону дитинства».

Відповідно до ст.. 18 вказаного Закону Держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Отже, у випадку наявності будь-якої правової колізій, неповноти, нечіткості або суперечливості законодавства, що регулює спірні правовідносини, що стосуються інтересів дитини, з урахуванням положень статті 3 Конвенції «Про права дитини», пріоритети повинні надаватися якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до ст. 2 протоколу №4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території.

На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Згідно зі ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Як встановлено ст. 2 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.

У відповідності до ч.1 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає (ч.4 ст. 29 ЦК України).

Як визначено частиною 1 ст. 160 Сімейного кодексу України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Крім того, приписами ст. 156 Житлового кодексу України передбачено право на вселення до батьків їх неповнолітніх дітей, без згоди інших співвласників житлового приміщення.

У рішенні від 16.05.2013 року по справі «Гарнага проти України» (заява № 20390/07) Суд зазначає, що сторони оспорюють те, чи ґрунтується обмеження права заявниці на законі чи на неправильному тлумаченні закону. На час подій чинними були різні положення (див. пункти 17, 20, 21 та 24 вище), що свідчить про те, що питання зміни по батькові не було визначено з достатньою чіткістю. Проте, навіть якщо існує суперечність стосовно правильного тлумачення закону, безперечним є те, що право особи на збереження свого імені, як і право на його зміну, визнається законодавством України. За ситуації майже повної свободи зміни імені або прізвища особи обмеження, накладені на зміну по батькові, не видаються належним чином та достатньою мірою мотивованими національним законодавством. Крім того, державними органами не було надано жодного обґрунтування позбавлення заявниці її права приймати рішення з цього важливого аспекту її приватного та сімейного життя, і таке обґрунтування не було встановлено жодним іншим способом. Оскільки державні органи не забезпечили балансу відповідних інтересів, про які йдеться (див. пункт 38 вище), вони не виконали своє позитивне зобов'язання щодо забезпечення права заявниці на повагу до її приватного життя. Відповідно Суд вважає, що у цій справі було порушення статті 8 Конвенції.

Враховуючи викладене, суд вважає, що при вирішенні питання про застосування підзаконного нормативного акту, який підлягає застосуванню у спірних відносинах, необхідно зважати також на забезпечення справедливого балансу між обмеженнями, встановленими цим законодавством, та необхідністю дотримання прав, свобод та інтересів особи.

Судом встановлено, що позивачка постійно проживає на території України, її місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_3.

Шлюб між батьками малолітньої дитини - ОСОБА_6, розірвано, дитина проживає разом з матір'ю ОСОБА_2 - позивачкою по даній справі, заперечень щодо цього батька дитини не встанолвено. Батько дитини - ОСОБА_4, проживає окремо від сина, ніяких зв'язків ОСОБА_2 та ОСОБА_4 не підтримують, що унеможливлює отримання позивачем письмової згоди батька на реєстрацію дитини за місцем проживання матері.

Будь - яких обставин, які б свідчили про наявність спору між батьком та матір'ю дитини, щодо визначення її місця проживання, судом не встановлено.

Суд вважає за необхідне зазначити, що відсутність реєстрації місця проживання малолітньої дитини позивачки суперечить інтересам дитини та суттєво обмежує реалізацію її прав, гарантованих Конституцією та законами України, зокрема права на свободу пересування та вільний вибір місця проживання, права на освіту, охорону здоров'я та соціальний захист.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, суд приходить до висновку, що відповідач по справі, відмовляючи у здійсненні реєстрації місця проживання малолітнього ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, за місцем проживання матері, хоча і діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений пунктами 11, 18 Правил № 207, однак, без урахування інтересів дитини, як це визначено вимогами Конвенції про права дітей та Закону України «Про охорону дитинства».

Враховуючи викладене, суд вважає, що вищезазначене рішення відповідача у спірних відносинах не може бути визнані правомірним, оскільки прийняте без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з використанням повноважень не з тією метою, з якою вони надані.

Згідно з ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Частиною 1 статті 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси, і просити про їх захист.

Згідно із п.10 ч.2 ст 245 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У п.29 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Гарнага проти України» зазначено, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (див. рішення від 6 вересня 2005 року у справі «Гурепка проти України» (Gurepka v. Ukraine), заява № 61406/00, п. 59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення у справі «Кудла проти Польщі» (<…>) [ВП], заява № 30210/96, п. 158, ECHR 2000-ХІ).

Таким чином, суд, приймаючи постанову про задоволення позовних вимог, повинен не лише вирішити позовні вимоги у відповідності до принципів верховенства права та законності, а й обрати найбільш ефективний спосіб захисту порушеного права.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Суд вважає, що належним і достатнім способом захисту прав позивачки та її дитини у спірних відносинах є скасування рішення Виконавчого комітету Приморської міської ради про відмову у реєстрації місця проживання ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, та зобов'язання відповідача зареєструвати місце проживання дітини позивачки за адресою : АДРЕСА_3. Саме такий спосіб судового захисту обрано позивачкою у позовній заяві.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Позивачка при зверненні з даним позовом сплатила судовий збір у сумі 1280 грн. (а.с.1,20), просила витрати по сплаті судового збору з відповідача не стягувати (а.с.53), тому суд не вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених позивачкою.

Керуючись: Конституцією України, Законом України України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», Законом України «Про охорону дитинства», ст.ст. 2, 5-9, 72- 77, 90, 139, 229, 241-246, 250, 255, 293, 295 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов ОСОБА_2 до Виконавчого комітету Приморської міської ради Приморського району Запорізької області, треті особи: Приморська районна державна адміністрація Запорізької області, як орган опіки та піклування, ОСОБА_3, ОСОБА_4, про скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.

Скасувати рішення Виконавчого комітету Приморської міської ради Приморського району Запорізької області, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4, від 08.02.2017 року про відмову у реєстрації місця проживання ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Зобов'язати Виконавчий комітет Приморської міської ради Приморського району Запорізької області зареєструвати місце проживання ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, за адресою : АДРЕСА_3.

Постанова постановлена в нарадчій кімнаті та проголошено вступну та резолютивну частини в судовому засіданні 20 грудня 2017 року.

Постанова виготовлена в повному обсязі 29 грудня 2017 року.

На постанову може бути подана апеляційна скарга у Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повної постанови.

Учасник справи, якому повна постанова не було вручено у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повної постанови суду.

У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу УІІ Перехідних Положень КАС України, в редакції Закону України від 03.10.2017 року, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: підпис О.М. Чапланова

З оригіналом згідно: суддя О.М. Чапланова

20.12.2017