Ухвала суду № 71353277, 28.12.2017, Комунарський районний суд м. Запоріжжя

Справа № 333/7715/17

Провадження №2-з/333/3278/17

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 грудня 2017 року м. Запоріжжя

Суддя Комунарського районного суду м. Запоріжжя Круглікова А.В., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову по цивільній справі №333/7715/17 за позовом ОСОБА_2 до відповідача 1: ОСОБА_3, відповідача 2: ОСОБА_4, відповідача 3: об’єднання співвласників багатоквартирного будинку «Медик – 7» про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за заповітом та витребування квартири з володіння, -

ВСТАНОВИВ:

27.12.2017 року ОСОБА_1 звернулася до Комунарського районного суду м. Запоріжжя із заявою про забезпечення позову. У вказаній заяві ОСОБА_1 посилається на те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист права власності заявника на квартиру, або поновлення порушених прав ОСОБА_1, як спадкоємця ОСОБА_5 за заповітом.

Вивчивши вимоги заявника, викладені у заяві про забезпечення позову, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).

Згідно з ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується, зокрема: накладенням арешту на майно, що належить або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходиться у нього чи в інших осіб.

Відповідно до розяснень п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з’ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

При вирішенні питання про забезпечення позову суддею беруться до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Зокрема, такий вид забезпечення позову як арешт майна передбачає обмеження права власника майна на користування цим майном.

Частина 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлює, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. За змістом наведеного, жодне з положень Конвенції не може бути витлумачене як таке, що легітимізує набуття права власності одним суб'єктом за рахунок протиправного позбавлення майнового права іншого суб'єкта, із відмовою, до того ж, у можливості захисту порушеного права. Кожен, чиї права та свободи було порушено має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (Статті 13 і 14 Конвенції).

З приписів норм цивільно-процесуального законодавства України вбачається, що процесуальне законодавство обумовлює допустимість застосування заходів із забезпечення позову наявністю обставин, які свідчать про те, що невжиття таких заходів може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Забезпечення позову застосовується як засіб запобігання можливим порушенням майнових чи охоронюваних законом інтересів особи.

Так, розглянувши матеріали заяви про забезпечення позову судом встановлено, що доказів на підтвердження того, що відповідач ОСОБА_4 приймає заходи щодо відчуження квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, заявником не надано.

При цьому, із змісту заяви про забезпечення позову не вбачається навіть посилання заявника про потенційну можливість відповідача відчужувати належне йому майно. З огляду на викладене, а також приймаючи до уваги те, що достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов’язується застосування певного виду забезпечення позову, а також не надання заявником (позивачем за позовом) доказів, які можуть свідчити про вчинення ОСОБА_4 дій із реалізації майна чи підготовки до такої реалізації, суд дійшов висновку про відсутність, станом на час розгляду вказаної заяви, правових підстав для забезпечення позову у справі № 333/7715/17. А тому, як наслідок, у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову судом відмовляється через недоведеність. Згідно з абзацом 3 п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» за змістом ст. 293 ЦПК України окремо від рішення суду в апеляційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції про задоволення заяви про забезпечення позову, а також про його скасування, проте ухвали про відмову у забезпеченні позову оскарженню не підлягають. Керуючись ст. ст. 150-153, 260 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Комунарського районного суду

м. Запоріжжя А.В.Круглікова