Постанова № 71350378, 27.12.2017, Кальміуський районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Іллічівський районний суд м. Маріуполя)

Справа № 264/7293/16-а

2-а/264/78/2017

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" грудня 2017 р. м. Маріуполь

Іллічівський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді Іванченко А.М.,

при секретарі Солонської Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Запоріжжя про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з даним позовом, вказуючи, що він перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Жовтневому районі міста Запоріжжя, як одержувач пенсії по інвалідності третьої групи (загального захворювання) відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Пенсію отримує з 07.10.2010 року. На даний час він працює на державній службі на посаді головного державного інспектора відділу ведення Державного реєстру фізичних осіб управління обслуговування платників ГУ ДФС у Донецькій області. З 01.04.2015 року виплата пенсії за інвалідністю йому була припинена. На підставі Закону України «По внесення змін до деяких законодавчих актів України» №911 від 24.12.2015, йому, як особі яка отримує пенсію по інвалідності 3 групи та працює на посаді державного службовця відповідно до Закону України «Про державну службу» 1993 року, припинено виплату пенсії по інвалідності. 01.05.2016 року набрав чинність Закон України «Про державну службу» №889-VІІІ, яким визнані такими, що втратили чинність Закон України «Про державну службу» від 1993 року, крім ст.37, що застосовується до осіб, зазначених у п.10 і п.12 цього розділу. Аналіз положень п.10 та п.12 Розділу ХІ Закону №889 вказує на те, що вказані пункти стосуються можливості призначення нових пенсій держслужбовцям за вислугою років за нормами «старого» Закону України «Про державну службу», тобто вказані пункти його не стосуються, оскільки він не мав права на призначення пенсії за вислугою років відповідно до Закону України «Про державну службу» № 1993 року, а отримує пенсію за інвалідністю. З 01.05.2016р. відносно нього вказаний Закон втратив силу у повному обсязі, з вказаного часу він не може працювати на посадах та на умовах, передбачений Законом України «Про державну службу» 1993 року. Разом з тим, будь-яких застережень, обмежень, чи норм щодо зупинення виплат пенсій особам, які підпадають під дію нового Закону України «Про державну службу» №889, цим законом не встановлено. Тому, з 01.05.2016 року відповідач, у зв'язку із втратою чинності Закону України «Про державну службу» 1993 року, на який посилається Закон №911, мав би відновити виплату мені пенсії за інвалідністю. Дії відповідача не узгоджуються з соціальними гарантіями викладених у Конституції України, а також у висновках Конституційного Суду України, який неодноразово звертав увагу на недопустимість обмеження прав громадян на соціальний захист, у тому числі шляхом зупинення дії законів (їх окремих положень). В зв'язку з чим, просить визнати неправомірними дії відповідача щодо зупинення виплати йому пенсії за інвалідності та зобов'язання відповідача відновити йому виплату раніше призначеної пенсії за інвалідністю, з 29 червня 2016 року. Стягнути з відповідача понесені ним витрати на сплату судового збору в розмірі 551,20 грн.

Позивач надав суду заяву з проханням справу розглянути за його відсутність, позовні вимоги підтримує.

Представник відповідача надав суду заперечення проти позову, зазначивши, що позивач перебуває на обліку в Центральному об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України м. Запоріжжя та отримував пенсію за інвалідністю з 07.10.2010 року відповідно до Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». З 01.04.2015 року виплата пенсії за інвалідністю позивачу була припинена. На час припинення виплати пенсії і по теперішній час позивач працює на державній службі на посаді головного державного інспектора відділу ведення Державного реєстру фізичних осіб управління обслуговування платників ГУ ДФС у Донецькій області. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213 внесено зміни до статті 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІУ згідно з якими, тимчасово у період з 1 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року в період роботи особи (крім інвалідів І та II груп інвалідності, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») на посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених законами України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій та статус суддів», пенсії, призначені у відповідності до Закону України «Про державну службу» - не виплачуються. Також, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 року №911-VIII, який набрав чинності з 01.01.2016 року, внесено зміни до статі 37 Закону України «Про державну службу», якими зокрема продовжено термін невиплати пенсії особам, які працюють на посадах та на умовах, передбачених законами України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій та статус суддів» з 01.01.2016 року по 31.12.2016 року. Управління не заперечує, що 01.06.2015 року скасовані норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до Законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій та статус суддів». Але, ст.138 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» та ст.37 Закону України «Про державну службу» не скасовані, а є чинними і за бажанням позивача, в установлений пенсійним законодавством строк, може бути призначена пенсія/щомісячне довічне грошове утримання відповідно до вказаних законів України. Оскільки, позивач отримував пенсію обчислену відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування» та продовжу працювати на посаді, яка дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу», підстави для поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 за інвалідністю з 29.06.2016 року відсутні. З цих підстав просить відмовити у позові. Щодо питання стягнення з управління на користь позивача сплаченого ним судового збору, то відповідно до п.18 ст.5 Закону України «Про судовий збір» Пенсійний фонд України та його органи, органи Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття та Фонду соціального страхування України» звільнено від сплати судового збору.

Враховуючи вимоги позивача, заперечення відповідача, дослідивши та оцінивши надані докази, суд встановив наступне.

Судом встановлено, та це не заперечується сторонами, що позивач ОСОБА_1.2 перебуває на обліку в УПФУ в Жовтневому районі міста Запоріжжя правонаступником, якого є Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Запоріжжя та з 07.10.2010 року призначена пенсія по інвалідності, група інвалідності - третя, причина інвалідності - загальне захворювання (а.с.14-16).

Згідно копії трудової книжки з 01.08.2007 року ОСОБА_1 обіймає посаду державного службовця та з 17.08.2016 року та дотеперішній час працює на посаді головного державного інспектора відділу ведення Державного реєстру фізичних осіб управління обслуговування платників (а.с.17-24).

Виплата пенсії позивачу припинена з 01.04.2015 року, як працюючому на посадах по спец. Законах (а.с.14).

Вирішуючи позов по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пенсійне забезпечення громадян України, в тому числі порядок призначення та виплати пенсій, визначення розміру пенсії, регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення», Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та іншими нормативно-правовим актами.

02.03.2015 року було прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII від 02.03.2015 року (надалі Закон № 213), який набрав чинності з 01.04.2015 року.

Законом № 213 (п.5 розділу 1) внесено зміни в статтю 37 Закону України «Про державну службу», згідно з якими тимчасово, у період з 1 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року у період роботи особи (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 ст.10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») на посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених цим Законом, Законами України «Про статус народного депутата України», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», пенсії, призначені відповідно до цієї статті, не виплачуються.

З 01.01.2016 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 911-VIII від 24.12.2015 року (далі - Закон № 911).

Відповідно до пункту 6 розділу І Закону № 911, у статті 37 Закону України «Про державну службу» абзаци перший та другий частини четвертої викладено в такій редакції: «Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, пенсії, призначені відповідно до цього Закону: особам (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи, ветеранів військової служби та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), які працюють на посадах та на умовах, передбачених цим Законом, законами України «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів» призначені пенсії/щомісячне довічне грошове утримання не виплачуються.

Також, Прикінцеві положення Закону № 911 не містять посилань на підстави та обставини, які можуть впливати на відновлення виплати пенсії до 31.12.2016 року. Натомість, згідно Прикінцевих положень до вказаного Закону, після завершення особливого періоду виплата пенсій таким особам здійснюється згідно із законодавством.

Закон № 911-VIII від 24.12.2015 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» в частині викладення норм абзаців першого та другого частини четвертої статті 37 Закону України «Про державну службу» з 01.01.2016 року в новій редакції, не визнані неконституційними.

Разом з тим, у рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив, що розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави.

Також, Конституційний Суд України у рішенні від 25 січня 2012 року № 3рп/2012 зробив висновок, що соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.

Оцінюючи законність припинення виплати пенсії позивачу, суд звертається до норми ч.2 ст.6 КАС України, за якою суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 26.03.2014 року у справі «Суханов та Ільченко проти України», (пункт 53) зазначив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи.

У своєму рішенні від 07.11.2013 року у справі «Пічкур проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що практикою Суду встановлено, що дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об'єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях (див. рішення у справі «Вілліс проти Сполученого Королівства» (Willis v. the United Kingdom), заява № 36042/97, n.48, ECHR 2002-IV). Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об'єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю. Договірна держава користується свободою розсуду при визначенні того, чи та якою мірою відмінності в інших схожих ситуаціях виправдовують різне ставлення (див. рішення від 21.02.1997 року у справі «Ван Раалте проти Нідерландів» (Van Raalte v. the Netherlands), п.39, Reports 1997-I).

Статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Суд вважає, що держава реалізуючи своє право вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 911-VIII від 24.12.2015 року тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року зупинила виплату пенсій особам, на яких поширюється дія Закону України «Про державну службу».

Державна служба надає особі, що займає посаду державної служби, певний правовий статус, який передбачає відповідну оплату праці, заохочення та соціальні гарантії.

Позивач мав право обрати між державним пенсійним забезпеченням відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який спрямований на забезпечення мінімального матеріального рівня задоволення життєвих потреб, чи державною службою, статус якої зумовлює відповідний рівень оплати праці за рахунок державних коштів, заохочення та соціальні гарантії, так як законодавець передбачив, що після звільнення з державної служби виплата пенсії відповідно до цього закону поновлюється.

Оскільки позивач працює на посаді головного державного інспектора відділу ведення Державного реєстру фізичних осіб управління обслуговування платників ГУ ДФС у Донецькій області з 17.08.2016 року по даний час. Відтак, позивач віддав перевагу державній службі, що передбачає відповідну оплату праці, заохочення та соціальні гарантії перед мінімальним державним пенсійним забезпеченням, так як позивач, перебуваючи на державній службі, одержує заробітну плату за рахунок державних коштів.

Виплата пенсій особам, які перебувають на державному утриманні одночасно із пенсійним забезпеченням ставить їх у привілейоване становище в порівняні з іншими особами, та передбачала б подвійне державне забезпечення.

Таким чином, державою в інтересах суспільства та з метою забезпечення балансу між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи Законом України № 911-VIII тимчасово зупинено виплату пенсій особам, які отримують оплату праці за рахунок державних коштів.

Тому, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 в частині визнання неправомірними дії відповідача щодо зупинення виплати пенсії по інвалідності та зобов'язання відновити такі виплати з 29.06.2016 року по 31.12.2016 року не підлягають задоволенню.

Встановлені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 911-VIII від 24.12.2015 року тимчасові обмеження щодо виплати пенсій особам у період з 01.01.2016 року по 31.12.2016 року, на яких поширюється дія Закону України «Про державну службу» завершені. Тому з 01.01.2017 року відповідач зобов'язаний був відновити позивачу пенсії по інвалідності.

Таким чином позовні вимоги в частині визнання неправомірними дії відповідача щодо зупинення виплати пенсії по інвалідності та зобов'язання відновити такі виплати з 01.01.2017 року слід задоволенню.

Відповідно до ст.139 КАС України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені судові витрати в розмірі 551,21 грн.

Керуючись статтями 5, 8, 9, 10, 14, 72-73, 77, 94, 139, 241-247 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Запоріжжя про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.

В задоволені позову ОСОБА_1 до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Запоріжжя про визнання дій неправомірними та зобов'язання відновити виплату раніше призначеної пенсії по інвалідності за період з 29.06.2016 року по 31.12.2016 року відмовити.

Визнати неправомірними дії Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Запоріжжя щодо не відновлення виплату ОСОБА_1 раніше призначеної пенсії по інвалідності з 01.01.2017 року.

Зобов'язати Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Запоріжжя відновити ОСОБА_1 раніше призначену пенсія по інвалідності з 01.01.2017 року.

Стягнути з Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Запоріжжя на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 551,21 грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Апеляційна скарга на рішення подається до Донецького Апеляційного суду адміністративного суду Донецької області протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення через Іллічівський районний суд м. Маріуполя Донецької області.

Повний текс рішення складено 27 грудня 2017 року.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його оголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження оголошено, в порядку передбаченому ч.2 та ч.3. ст. 295 КАС України.

Суддя: А. М. Іванченко