Рішення № 71349000, 29.12.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

29 грудня 2017 року № 826/8969/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Качура І.А. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Строй-Гарант Інвест» до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Строй-Гарант Інвест» (далі - позивач, ТОВ «Строй-Гарант Інвест») до Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач), в якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення від 06.07.2017 № 0005261401, №0005271401, №0005281401.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що не погоджується з висновками акту перевірки та прийнятими, на підставі них, податковими повідомленнями-рішеннями, оскільки первинні документи по взаємовідносинам із контрагентами відповідачем належним чином не досліджувались, висновки акту базуються на припущеннях та неправильному застосуванні норм податкового законодавства, доводи податкового органу щодо відсутності реальності окремих господарських операцій є необґрунтованими, оскільки у позивача наявні всі первинні документи, які супроводжували господарські операції відповідають вимогам закону та мають усі необхідні реквізити, а тому позивачем правомірно сформовано податковий кредит та понесені валові витрати за наслідками здійснення таких господарських відносин.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача проти позовних вимог заперечував в повному обсязі. В обґрунтування заперечень зазначив, що операції по взаємовідносинах між позивачем та його контрагентами не мали реального характеру, зокрема, підприємства фізично не могли здійснювати господарські операції з урахуванням реального часу, оперативності проведенні операцій, місцезнаходження майна, специфіки наданих послуг. Згідно висновків акту перевірки контрагенти позивача не могли здійснювати виконання будівельно-монтажних робіт не маючи в наявності достатньої кількості необхідних ресурсів, відсутні основні фонди, в при подальшому дослідженні схеми не встановлено субпідрядників, які надавали б будівельні роботи, тому встановити факт надання будівельних робіт не має можливості, а формально складені первинні документи спрямовані на отримання платником необґрунтованої податкової вигоди у вигляді зменшення бази оподаткування.

З урахуванням вимог частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 13.07.2017р.), за згодою сторін суд дійшов висновку про доцільність розгляду справи в порядку письмового провадження на підставі наявних матеріалів справи.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Матеріали справи свідчать, що відповідачем проведена планова виїзна перевірка ТОВ «Строй-Гарант Інвест» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 31.03.2017, за результатами якої складено акт від 12.06.2017 №246/26-15-14-01-01/37036949.

На підставі висновків акту перевірки, відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 06.07.2017:

№0005261401, згідно якого, за порушення підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пункту 189.1 статті 189, пунктів 198.1, 198.2, 198.5, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1 794 722,00 грн. та нараховано штрафних санкцій в сумі 448 680,00 грн.;

№0005271401, згідно якого, за порушення підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пункту 189.1 статті 189, пунктів 198.1, 198.2, 198.5, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 20757,00 грн.;

№0005281401, згідно якого, за порушення пунктів 44.1, 44.2 статті 44, пункту 134.1 статті 134, пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, пункту 5 П(с)БО №11 «Зобов'язання», пункту 5 П(с)БО №15 «Дохід», П(с)БО №16 «Витрати», статті 4, статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 1 789 362,00 грн. та нараховано штрафних санкцій в сумі 361 240,00 грн.

Не погоджуючись із прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, які виникли між сторонами, суд входить з наступного.

Судом встановлено, що ТОВ «Строй-Гарант Інвест» у перевіряємий період з 2015 по 2016 роки перебувало в господарських взаємовідносинах із низкою підприємств, де виступало замовником при укладенні договорів на здійснення проектно-кошторисних, будівельно-монтажних, пусконалагоджувальних робіт, робіт з енергозабезпечення тощо.

На підтвердження здійснення господарських операцій між ТОВ «Строй-Гарант Інвест» (Замовник) та ТОВ «Фідея Груп» (Виконавець) позивачем надано наступні документи: договір підряду №300916 від 30.09.2016 на виконання будівельно-монтажних і пусконалагоджувальних робіт з улаштуванням електромережі та реконструкції ТП; договір підряду №170916 від 17.09.2016 на виконання будівельно-монтажних та пусконалагоджувальних робіт в частині зовнішнього ел/постачання по об'єкту; договір підряду №090816 від 09.08.2016 на виконання проектно-кошторисних, будівельно-монтажних, пусконалагоджувальних робіт в частині зовнішнього ел/постачання на об'єкті; довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за грудень 2016 року (КБ3) від 31.12.2016; акт приймання виконаних робіт за грудень 2016 року №1 від 31.12.2016 (КБ-2в); довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за грудень 2016 року (КБ3) від 31.12.2016; акт приймання виконаних робіт за грудень 2016 року №1 від 31.12.2016 (КБ-2в); довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за вересень 2016 року (КБ3) від 30.09.2016; акт приймання виконаних робіт за вересень 2016 року №1 від 30.09.2016 (КБ-2в); податкові накладні від 10.10.2016 №14 на загальну суму 400 000,00 грн., у тому числі ПДВ - 66 666,67 грн., від 21.09.2016 №92 на загальну суму 893 373,14 грн., у тому числі ПДВ - 148 895,52 грн., від 20.09.2016 №91 на загальну суму 1 000 000,00 грн., у тому числі ПДВ - 166 666,67 грн., від 19.09.2016 №40 на загальну суму 100 000,00 грн., у тому числі ПДВ - 16 666,67 грн., від 13.09.2016 №37 на загальну суму 300 000,00 грн., у тому числі ПДВ - 50 000,00 грн., від 07.09.2016 №36 на загальну суму 250 000,00 грн., у тому числі ПДВ - 41 666,67 грн., від 23.08.2016 №54 на загальну суму 200 000,00 грн., у тому числі ПДВ - 33 333,33 грн., від 18.08.2016 №49 на загальну суму 200 000,00 грн., у тому числі ПДВ - 33 333,33 грн., від 17.08.2016 №48 на загальну суму 200 000,00 грн., у тому числі ПДВ - 33 333,33 грн., від 15.08.2016 №47 на загальну суму 200 000,00 грн., у тому числі ПДВ - 33 333,33 грн.; платіжні доручення від 15.08.2016 №730 на суму 200 000 грн., від 17.08.2016 №741 на суму 200 000 грн., від 18.08.2016 №743 на суму 200 000 грн., від 23.08.2016 №768 на суму 200 000 грн., від 07.09.2016 №859 на суму 250 000 грн., від 13.09.2016 №889 на суму 300 000 грн., від 19.09.2016 №911 на суму 100 000 грн., від 20.09.2016 №924 на суму 1 000 000 грн., від 21.09.2016 №927 на суму 893 373,14 грн., від 10.10.2016 №1030 на суму 400 000 грн.

На підтвердження здійснення господарських операцій між ТОВ «Строй-Гарант Інвест» (Замовник) та ТОВ «Вальтерія» (Підрядник) позивачем надано наступні документи: договір підряду №190816 від 19.08.2016 на виконання робіт з енергозабезпечення об'єктів будівництва; договір підряду №170616 від 17.06.2016 на виконання робіт з енергозабезпечення об'єктів будівництва; довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за серпень 2016 року (КБ3) від 31.08.2016; акт приймання виконаних робіт за серпень 2016 року №1 від 31.08.2016 (КБ-2в); податкові накладні від 26.08.2016 №173 на загальну суму 650 000,00 грн., у тому числі ПДВ - 108 333,33 грн., від 29.08.2016 №174 на загальну суму 500 000,00 грн., у тому числі ПДВ - 83 333,33 грн., від 24.06.2016 №94 на загальну суму 300 000 грн., у тому числі ПДВ - 50 000 грн., від 22.06.2016 №87 на загальну суму 400 000,00 грн., у тому числі ПДВ - 66 666,67 грн., від 21.06.2016 №86 на загальну суму 300 000,00 грн., у тому числі ПДВ - 50 000,00 грн.; платіжні доручення від 21.06.2016 №556 на суму 300 000 грн., від 22.06.2016 №564 на суму 400 000 грн., від 24.06.2016 №568 на суму 300 000 грн., від 26.08.2016 №788 на суму 650 000 грн., від 29.08.2016 №793 на суму 500 000 грн.

На підтвердження здійснення господарських операцій між ТОВ «Строй-Гарант Інвест» (Замовник) та ТОВ «Максус Буд Торг» (Підрядник) позивачем надано наступні документи: договір підряду №2710/2015-П від 27.10.2015 на виконання будівельно-монтажних, пусконалагоджувальних робіт на об'єкті; довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за листопад 2015 року (КБ3) від 30.11.2015; акт приймання виконаних робіт за листопад 2015 року №1 від 30.11.2015 (КБ-2в); акт приймання виконаних будівельних робіт за листопад 2015 року №1 від 30.11.2015; акт приймання виконаних будівельних робіт за листопад 2015 року №2 від 30.11.2015; податкові накладні від 30.11.2015 №69 на загальну суму 730 490,04 грн., у тому числі ПДВ - 121 748,34 грн., від 30.11.2015 №68 на загальну суму 499 897,02 грн., у тому числі ПДВ - 83 316,17 грн., платіжні доручення від 14.12.2015 №787 на суму 499 897,02 грн., від 14.12.2015 №788 на суму 730 490,04 грн.

На підтвердження здійснення господарських операцій між ТОВ «Строй-Гарант Інвест» (Покупець) та ТОВ «Оріон Фінанс Груп» (Постачальник) позивачем надано наступні документи: договір поставки №211116 від 21.11.2016, згідно умов якого Постачальник зобов'язувався поставити у власність Покупця електротехнічне обладнання; специфікацію №1 до Договору поставки №211116 від 21.11.2016; видаткові накладні від 22.11.2016 №18/11, від 22.11.2016 №17/11, від 21.11.2016 №14/11; податкові накладні від 21.11.2016 №86, від 22.11.2016 №87, від 22.11.2016 №88, платіжне доручення від 22.11.2016 №1275.

На підтвердження здійснення господарських операцій між ТОВ «Строй-Гарант Інвест» (Покупець) та ТОВ «Роднік-Стайл» (Постачальник) позивачем надано наступні документи: договір поставки №250816 від 25.08.2016, згідно умов якого Постачальник зобов'язувався поставити у власність Покупця електротехнічне обладнання; специфікацію №1 до Договору поставки №250816 від 25.08.2016; видаткову накладну від 29.08.2016 №27, податкову накладну від 26.08.2016 №202, платіжне доручення від 26.08.2016 №786.

На підтвердження здійснення господарських операцій між ТОВ «Строй-Гарант Інвест» (Замовник) та ТОВ «Інтелект Текноледжі» (Підрядник) позивачем надано наступні документи: договір підряду №0911/2015-П від 09.11.2015 на виконання будівельно-монтажних робіт з електрифікації котеджного містечка; договір підряду №1211/2015-П від 12.11.2015 на виконання робіт з електропостачання комплексу будівель; договір підряду №2711/2015-П від 27.11.2015 на виконання проектно-кошторисних та будівельно-монтажних робіт в частині зовнішнього електропостачання по об'єкту; договір підряду №0212/2015-П від 02.12.2015 на виконання будівельно-монтажних і пусконалагоджувальних робіт в частині зовнішнього електропостачання по об'єкту; довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за грудень 2015 року (КБ3) від 31.12.2015; акт приймання виконаних робіт за грудень 2015 року №1 від 30.12.2015 (КБ-2в); довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за грудень 2015 року (КБ3) від 31.12.2015; акт приймання виконаних робіт за грудень 2015 року №1 від 30.12.2016 (КБ-2в); довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за грудень 2015 року (КБ3) від 31.12.2015; акт приймання виконаних робіт за грудень 2015 року №1 від 31.12.2015 (КБ-2в); довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за грудень 2015 року (КБ3) від 31.12.2015; акт приймання виконаних робіт за грудень 2015 року №1 від 31.12.2015 (КБ-2в); податкові накладні від 31.12.2015 №4 на загальну суму 191 078,16 грн., у тому числі ПДВ - 31 846,36 грн., від 31.12.2015 №3 на загальну суму 158 564,92 грн., у тому числі ПДВ - 26 427,49 грн., від 31.12.2015 №2 на загальну суму 408 194,48 грн., у тому числі ПДВ - 68 032,41 грн., від 31.12.2015 №1 на загальну суму 61 718,28 грн., у тому числі ПДВ - 10 286,38 грн.

На підтвердження здійснення господарських операцій між ТОВ «Строй-Гарант Інвест» (Замовник) та ТОВ «Елітбуд Інвест» (Підрядник) позивачем надано наступні документи: договір підряду №270916 від 27.09.2016 на виконання робіт з енергозабезпечення об'єкта; податкову накладну від 04.10.2016 №31 на суму 250 000,00 грн., у тому числі ПДВ - 41 666,67 грн., платіжне доручення від 04.10.2016 №994 на суму 250 000 грн.

Згідно акту перевірки від 12.06.2017 №246/26-15-14-01-01/37036949, податковий орган дійшов висновку, що вищезазначені контрагенти не мали можливості фактично здійснювати будь-які господарські операції, у зв'язку із чим укладені угоди не спричиняють реального настання правових наслідків, а документи, виписані на продаж товарів (робіт, послуг) на адресу покупців не можуть розглядатись в якості належного підтвердження податкових зобов'язань, оскільки ці документи не мають статусу юридично значимих.

Як встановлено судом, в основу зазначених висновків контролюючого органу покладена податкова інформація щодо контрагентів, відповідно до якої останні не мають трудових ресурсів, транспортних засобів, виробничої потужності для здійснення будь-якого виду діяльності, тощо.

Суд вважає такі висновки необґрунтованими, а встановлені в ході перевірки порушення податкового законодавства ТОВ «Строй-Гарант Інвест» такими, що не знайшли підтвердження враховуючи наявність усіх первинних документів на підтвердження реальності господарських операцій платника податків, які в ході перевірки не були досліджені на предмет відповідності вимогам, що ставляться до первинних документів чинним законодавством.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно пункту 44.2 вказаної статті для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Платники податку, які відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» застосовують міжнародні стандарти фінансової звітності, ведуть облік доходів і витрат та визначають об'єкт оподаткування з податку на прибуток за такими стандартами з урахуванням положень цього Кодексу. Такі платники податку при застосуванні положень цього Кодексу, в яких міститься посилання на положення (стандарти) бухгалтерського обліку, застосовують відповідні міжнародні стандарти фінансової звітності.

За визначенням у підпункті 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів на митну територію України;

г) вивезення товарів за межі митної території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

У свою чергу, у відповідності до пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до положень пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі, якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися:

а) в операціях, що не є об'єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) та місце постачання яких розташоване за межами митної території України;

б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу);

в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів;

г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 цього Кодексу передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до статті 201 Податкового кодексу України, на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця). У разі постачання/придбання філією (структурним підрозділом) товарів/послуг, яка фактично є від імені головного підприємства - платника податку стороною договору, у податковій накладній, крім податкового номера платника податку додатково зазначається числовий номер такої філії (структурного підрозділу); д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

У разі звільнення від оподаткування у випадках, передбачених статтею 197 цього розділу, у податковій накладній робиться запис «Без ПДВ» з посиланням на відповідний пункт та/або підпункт статті 197 цього Кодексу.

Платники податку в разі здійснення постачання товарів/послуг, постачання яких має безперервний або ритмічний характер: покупцям - платникам податку - можуть складати не пізніше останнього дня місяця, в якому здійснено такі постачання, зведені податкові накладні на кожного платника податку, з яким постачання мають такий характер, з урахуванням усього обсягу постачання товарів/послуг відповідному платнику протягом періоду, за який складається така податкова накладна, протягом такого місяця; покупцям - особам, не зареєстрованим платниками податку, - можуть складати не пізніше останнього дня місяця, в якому здійснено такі постачання, зведену податкову накладну з урахуванням всього обсягу постачання товарів/послуг таким покупцям, з якими постачання мають такий характер протягом періоду, за який складається така податкова накладна, протягом такого місяця.

У разі якщо станом на дату складення зазначених податкових накладних сума коштів, що надійшла на поточний рахунок продавця як оплата (передоплата) за товари/послуги, перевищує вартість поставлених товарів/послуг протягом місяця, таке перевищення вважається попередньою оплатою (авансом), на суму якої складається податкова накладна у загальному порядку не пізніше останнього дня такого місяця.

Для цілей цього пункту ритмічним характером постачання вважається постачання товарів/послуг одному покупцю два та більше разів на місяць.

Податкова накладна може бути складена за щоденними підсумками операцій (якщо податкова накладна не була складена на ці операції) у разі: здійснення постачання товарів/послуг за готівку кінцевому споживачеві (який не є платником податку), розрахунки за які проводяться через касу / реєстратори розрахункових операцій або через банківську установу чи платіжний пристрій (безпосередньо на поточний рахунок постачальника); виписки транспортних квитків, готельних рахунків або рахунків, які виставляються платнику податку за послуги зв'язку, інші послуги, вартість яких визначається за показниками приладів обліку, що містять загальну суму платежу, суму податку та податковий номер постачальника (продавця), крім тих, форма яких встановлена міжнародними стандартами; надання платнику податку касових чеків, що містять суму поставлених товарів/послуг, загальну суму нарахованого податку (з визначенням фіскального та податкового номерів постачальника).

Згідно з частиною другою статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 цієї статті визначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як вже зазначалось вище, згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з пунктами 2.1, 2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи.

Аналіз положень податкового законодавства, що діяло на момент виникнення спірних правовідносин, дозволяє дійти висновку, що право на формування податкового кредиту виникає у платника податків за наявності сукупності наступних елементів: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду (в залежності від характеру певних операцій) та які містять інформацію про зміст та обсяг операції, підписані уповноваженими особами; придбання товарів/послуг з метою їх використання в господарській діяльності; наявності розумних економічних причин (ділової мети) для здійснення господарських операцій; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); наявності у покупця податкової накладної, яка відповідає вимогам статті 201 Податкового кодексу України та підписана уповноваженою особою.

Поряд з цим, згідно з положеннями пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Для платників податку, у яких річний дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, об'єкт оподаткування може визначатися без коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу. Платник податку, у якого річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, має право прийняти рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, не більше одного разу протягом безперервної сукупності років в кожному з яких виконується цей критерій щодо розміру доходу. Про прийняте рішення платник податку зазначає у податковій звітності з цього податку, що подається за перший рік в такій безперервній сукупності років. В подальші роки такої сукупності коригування фінансового результату також не застосовуються (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років).

Якщо у платника, який прийняв рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, в будь-якому наступному році річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період перевищує двадцять мільйонів гривень, такий платник визначає об'єкт оподаткування починаючи з такого року шляхом коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці, визначені відповідно до положень цього розділу.

Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України фінансовий результат до оподаткування зменшується: на суму розрахованої амортизації основних засобів або нематеріальних активів відповідно до пункту 138.3 цієї статті; на суму залишкової вартості окремого об'єкта основних засобів або нематеріальних активів, визначеної з урахуванням положень цієї статті Кодексу, у разі ліквідації або продажу такого об'єкта; на суму дооцінки та вигід від відновлення корисності основних засобів або нематеріальних активів в межах попередньо віднесених до витрат уцінки та втрат від зменшення корисності основних засобів або нематеріальних активів відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності.

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття в фінансовій звітності визначені Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженим Наказом Міністерства фінансів України 31.12.1999 № 318, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 за № 27/4248 (далі - П(с)БО 16).

Пунктами 5-7 П(с)БО 16, витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов'язань. Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені. Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Між тим, згідно пункту 5 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 11 «Зобов'язання», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000 № 20 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11.02.2000 за № 85/4306 Зобов'язання визнається, якщо його оцінка може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення. Якщо на дату балансу раніше визнане зобов'язання не підлягає погашенню, то його сума включається до складу доходу звітного періоду.

Пунктом 5 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 № 290 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.12. 1999 за № 860/4153 визначено, що дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов'язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена.

Критерії визнання доходу, наведені в цьому Положенні (стандарті), застосовуються окремо до кожної операції. Проте ці критерії потрібно застосовувати до окремих елементів однієї операції або до двох чи більше операцій разом, якщо це випливає із суті такої господарської операції (операцій).

Таким чином, обов'язковим критерієм щодо підтвердження показників податкової звітності платника податків є забезпечення належного бухгалтерського обліку відповідних господарських операцій, в тому числі дотримання вимог щодо підстав для здійснення такого обліку, якими можуть бути первинні документи, оформлені згідно з вимогами чинного законодавства. З урахуванням зазначеного, право платника на формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість є також залежним від забезпечення ведення ним належного бухгалтерського обліку відповідних господарських операцій.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість необхідно з'ясовувати, зокрема, обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Отже, предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для формування валових витрат, виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на формування даних податкового обліку.

У взаємозв'язку з вищенаведеним суд, вирішуючи спір по суті, також зазначає, що відповідно до частини другої статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

При цьому, вирішуючи з урахуванням наведених вище обставин та норм законодавства спір по суті, суд виходить також з того, що при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Аналізуючи складені між позивачем та контрагентами первинні документи, що долучені до матеріалів справи, суд зазначає, що ці документи відповідають положенням законодавства та містять всі обов'язкові реквізити первинного документу, які передбачені статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а тому вказані документи мають юридичну силу та підтверджують реальний рух активів, зміну зобов'язань та капіталу позивача.

Докази того, що вказані документи не мають юридичної сили або визнані в установленому порядку недійсними - відсутні.

Відтак, фактично позивачем було надано документи, які дають можливість дійти висновку про рух активів у процесі здійснення зазначених вище господарських операцій, наявності спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та існуванню зв'язку між фактом придбання товарів (робіт, послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Взаємовідносини позивача з контрагентами ґрунтувалися на договірних правовідносинах, а саме на договорах підряду, за яким Замовник замовляє та зобов'язується оплатити, а Підрядник зобов'язується належним чином виконувати передбачені умовами договору роботи. На підтвердження виконання умов договорів, сплати позивачем податку на додану вартість у складі ціни за виконані роботи, надані первинні документи та розрахункові документи. Факт виконання та отримання товарів, оплата їх вартості підтверджуються документально.

Разом з тим, висновок податкового органу про безпідставність формування позивачем податкового кредиту та формування валових витрат за рахунок вище вказаних господарських операцій ґрунтується на підставі оцінки фінансово-господарської діяльності контрагентів.

Відповідач посилається на наявність у базі даних податкової інформації про те, що контрагенти позивача, зокрема такі як ТОВ «Фідея Груп», ТОВ «Вальтерія», ТОВ «Максус Буд Торг», придбали від контрагентів продукцію харчового призначення, одяг, взуття тощо. Придбання будівельних матеріалів та іншої продукції, необхідної для проведення будівельних внутрішніх і зовнішніх сантехнічних робіт, фасадних робіт - не встановлено. Тому відповідач стверджує, що проведення будівельних робіт, оформлених актами приймання виконаних будівельних робіт (КБ-2) є неможливим.

Суд критично оцінює посилання відповідача на таку податкову інформацію, оскільки жодних доказів на її підтвердження відповідач не надав. До того ж позивач, укладаючи договори з контрагентами, позбавлений можливості перевіряти належне ведення податкового та бухгалтерського обліку контрагентів, з'ясовувати які товари ними придбавались та в якій кількості, а які ні.

Суд не бере до уваги твердження відповідача про те, що контрагенти позивача, при малій кількості працівників на підприємстві не могли виконати вказані у договорах обсяги робіт - оскільки договори підприємств з позивачем не містить обмежень щодо залучення до виконання робіт субпідрядників. Ці роботи могли виконуватися контрагентами позивача за допомогою сторонніх осіб і, крім того, такі роботи фактично були виконані для позивача, що підтверджується первинними документами. Тому висновки контролюючого органу про фізичну неможливість контрагентів здійснювати господарську діяльність в об'ємі, передбаченому договорами, суд вважає припущеннями відповідача, які не ґрунтуються на належних доказах.

При цьому, дослідження комп'ютерних автоматизованих інформаційних систем податкового органу за відсутності підтверджуючих первинних документів не можуть підтвердити чи спростувати наявність чи відсутність у позивача права на формування податкових вигод.

Наявність певної аналітичної інформації з інформаційних систем податкових органів або відомості, одержані від інших підрозділів податкової служби чи інших органів державної влади, можуть свідчити лише про наявність у податкового органу певних сумнівів щодо товарності господарських операцій, однак не доказують з достовірністю того факту, що в дійсності ніякі послуги, матеріали позивачем не отримувались від контрагента.

Суд зазначає, що прийняття податкових повідомлень-рішень, на підставі яких визначено позивачу податкові зобов'язання, не можуть ґрунтуватись на припущеннях, а повинні доказуватись як факт і підтверджуватись документально.

При вирішенні даного спору суд притримується позиції, що у разі якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість та формування витрат, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Крім того, суд звертає увагу, що ймовірні порушення податкового законодавства з підприємств по ланцюгу постачання не можуть бути підставою для обмеження права замовника (генпідрядника) на податковий кредит за умови реальності господарської операції.

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Слід також додати, що під час розгляду справи не надано рішення суду відносно контрагентів позивача, яке б набрало законної сили та яке б було прийнято в порядку статті 55-1 ГК України («Фіктивна діяльність суб'єкта господарювання»). Не надано рішення суду, прийнятого в порядку статті 234 ЦК України щодо фіктивності правочинів, тобто щодо вчинення правочинів без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Не надано рішення суду про визнання правочинів з контрагентами недійсними з підстав їх суперечності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, як-то передбачено приписами частиною 3 статті 228 ЦК України. Також не надано рішення суду, яке б було прийнято в порядку статті 207 ГК України щодо визнання недійсними спірних операцій з підстав невідповідності спірних операцій вимогам закону, або вчинення їх з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, тощо.

У свою чергу, відповідач в акті перевірки посилається на наявність справи №751/10326/16-к (кримінальне провадження від 13.06.2016 № 32016270000000061), в якій досудовим розслідуванням встановлено, що невстановлені особи створили, шляхом реєстрації на підставних осіб, ряд суб'єктів підприємницької діяльності (у тому числі контрагенти позивача), реквізити та рахунки яких використовувались для прикриття незаконної діяльності, що полягала у наданні послуг по незаконному формуванню податкового кредиту реально діючим суб'єктам господарської діяльності шляхом документального оформлення безтоварних господарських операцій.

В той же час, згідно частини 4 статті 72 КАС України, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, вирок суду у кримінальній справі чи постанова у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалено вирок чи постанову суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою

Таким чином, належними засобами доказування, які підтверджують певні юридичні обставини та юридичні факти, є судові рішення, що набрали законної сили.

Під час розгляду справи відповідачем не надано вироку суду відносно посадових осіб позивача або контрагентів позивача за спірними операціями, яким би встановлювались обставини протиправної діяльності цих осіб та підприємств з метою отримання необґрунтованої податкової вигоди за спірними операціями.

Судом під час розгляду справи також не встановлено обставин, які б відповідно до конкретних норм ЦК України свідчили про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом.

Таким чином, відповідачем не доведено, а судом не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Відповідачем не наведено суду жодних обставин та доказів, які б свідчили про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про непов'язаність операцій з господарською діяльністю позивача, фіктивність вчинених операцій, а також про те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагентів були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Висновки відповідача ґрунтуються лише на податковій інформації по контрагентам позивача, а не аналізу суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, що, в свою чергу, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних договорів за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що законодавством України на одну із сторін цивільно-правової угоди - покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов'язку здійснення контролю за дотриманням усіма виконавцями, постачальниками по ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з виконавців, постачальників у ланцюгу постачання або через відсутність висновків зустрічних перевірок, зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на декларування валових витрат та права на податковий кредит з податку на додану вартість, яке виникло в результаті сплати податку на додану вартість при придбанні товарів (робіт, послуг).

Так само і відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності. Отже, в даному разі для перевірки законності здійснених донарахувань оспорюваних сум податкових зобов'язань позивачеві дослідженню підлягають обставини щодо реальності здійснення господарських операцій та правильності формування даних податкового обліку за наслідками виконання саме цих операцій.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи та не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит та формування валових витрат за наявності факту здійснення господарської операції.

Крім того, суд враховує, що в Рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Інтерсплав проти України» (2007 рік, заява № 803/02). «Булвес» АД проти Болгарії» (2009 рік, заява № 3991/03) і «Бізнес Супорт Центр проти Болгарії» (2010 рік. заява № 6689/03) визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати. Якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду з прав людини від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України»).

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на викладене, суд вважає, що операції позивача з контрагентами здійснені в межах його господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій. Позивачем вчинено дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових ресурсів.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведена правомірність та обґрунтованість прийнятих ним оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Натомість, позивачем надано достатньо доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги.

За таких обставин, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що адміністративний позов позивача підлягає задоволенню шляхом визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 06.07.2017 № 0005261401, №0005271401, №0005281401.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Строй-Гарант Інвест» задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 06.07.2017 № 0005261401, №0005271401, №0005281401.

Присудити на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Строй-Гарант Інвест» (код ЄДРПОУ 37036949) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 66221,42 грн. за рахунок асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя І.А. Качур