Постанова № 71348377, 18.12.2017, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Головуючий І інстанції: Бадюков Ю.В.

Суддя-доповідач: ОСОБА_1

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Любчич Л.В.

Суддів: Сіренко О.І. , Спаскіна О.А. ,

за участю секретаря судового засідання Медяник А.О.

представника відповідача – ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами представника позивача ОСОБА_3, Головного територіального управління юстиції у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.10.2017 по справі № 820/4282/17

за позовом ОСОБА_4

до Головного територіального управління юстиції у Харківській області

про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА

ОСОБА_4 (далі – позивач, ОСОБА_4А.), звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного територіального управління у Харківській області ( далі – відповідач, ГТУЮ у Харківській обл.), в якому просив суд визнати дії ГТУЮ у Харківській обл. щодо відмови в задоволенні запиту на отримання публічної інформації ОСОБА_4 від 07.08.2017 незаконними; зобов'язати відповідача надати доступ до публічної інформації на запит ОСОБА_4 від 07.08.2017, а саме: надіслати на електронну адресу ОСОБА_4 копії матеріалів службового розслідування, що проводилося відносно заступника начальника управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Харківській обл. ОСОБА_5 у період з 10 по 23 листопада 2015 року; стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ГТУЮ у Харківській обл. на користь ОСОБА_4 судові витрати за надання правової допомоги у розмірі 7040,00 грн.; в разі задоволення позову та у відповідності до ст. 267 Кодексу адміністративного судочинства (далі -КАС України) встановити судовий контроль а виконанням рішення, встановивши строк для подачі звіту про виконання судового рішення.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 19.10.2017 адміністративний позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Визнано незаконними дії ГТУЮ у Харківській обл. щодо відмови у задоволенні запиту на отримання публічної інформації ОСОБА_4 від 07.08.2017 р.

Зобов’язано відповідача повторно розглянути запит ОСОБА_4 на отримання публічної інформації від 07.08.2017.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГТУЮ у Харківській обл. на користь ОСОБА_4 судові витрати за надання правової допомоги у розмірі 7040,00 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

Не погодившись з даною постановою суду апеляційні скарги подані представником позивача ОСОБА_3 та ГТУЮ у Харківській обл.

Представник позивача в апеляційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.10.2017 в частині зобов’язання відповідача повторно розглянути запит позивача від 07.08.2017 та прийняти в цій частині нову, якою зобов’язати ГТУЮ у Харківській обл. надати доступ до публічної інформації на запит позивача від 07.08.2017.

В обґрунтування вимог апеляційних скарг послався на те, що відповідачем вже використано норми Закону України «Про доступ до публічної інформації», тобто вичерпав законодавчо встановлені можливості для аргументації своєї позиції у встановлені даним законом строки. Окрім того, повторний розгляд запиту позивача є недоцільним та не призведе до бажаних наслідків – своєчасного поновлення порушеного права.

ГТУЮ у Харківській обл. в своїй апеляційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просило скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.10.2017 та ухвалити нову, якою відмовти в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначив, що відмова ОСОБА_4 в наданні запитуваної інформації є законною та обґрунтованою, пославшись при цьому на абз. 2 пп. 1.2 п. 1 наказу № 291/4 від 25.05.2015 та на постанову КМУ від 13.06.2000 № 950.

Позивач 07.08.2017 звернувся до ГТУЮ у Харківській обл. із запитом про доступ до публічної інформації, а саме просив надіслати на електронну адресу копії матеріалів службового розслідування, що проводилось відносно заступника начальника Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Харківській обл. ОСОБА_5 у період з 10 по 23 листопада 2015 року. На вказаний запит ГТУЮ у Харківській обл. надано відповідь від 11.08.2017, якою відмовлено в задоволенні запиту та повідомлено, що матеріали зазначеного службового розслідування зберігаються на паперових носіях, в електронному вигляді не створювались, тому запитувана інформація потребує її створення в інший спосіб. Також вважає безпідставним стягнення на користь позивача витрат на правову допомогу, оскільки договір про правову допомогу укладено з фізичною особою-підприємцем, доказів фактичного понесення витрат та наявності такої необхідності суду не надано.

Представником позивача за довіреністю ОСОБА_3 подано письмові заперечення, в яких він просив апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а судове рішення в частині задоволення позовних вимог – без змін.

Позивач та його представник в судове засідання не з’явилися про дату час та місце розгляду справи повідомлялися судом.

Відповідно до положень ч.2 ст.313 КАС України справа розглянута без участі позивача.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши доводи апеляційних скарг та письмових заперечень на них, правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, дослідивши письмові докази по справі, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга представника позивача за довіреністю ОСОБА_3 не підлягає задоволенню, а апеляційна скарга відповідача підлягаює частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі.<…>

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з обгрунтованості позовних вимог в цій частині.

Колегія суддів з даним висновком суду частково погоджується з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_4 звернувся до відповідача із запитом на отримання публічної інформації щодо службового розслідування, яке проводилося відносно заступника начальника управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області ОСОБА_5 у період з 10 по 23 листопада 2015 року.

ГТУЮ у Харківській обл. листом від 11.08.2017 повідомило позивача, що загальний обсяг матеріалів службового розслідування складається із 222 аркушів та відмовив у наданні копій запитуваних наказів, оскільки копії вказаних вище матеріалів службового розслідування у електронному вигляді не створювалися, тому, на думку відповідача виготовлення електронних копій запитуваних документів є тотожним поняттю «створення нової інформації» або «створення інформації в інший спосіб».

Перевіряючи правомірність доводів апеляційних скарг, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України "Про доступ до публічної інформації" (далі Закон N 2939-VI) визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, та інформації, що становить суспільний інтерес .

Згідно з ст. 1 Закону N 2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.5 вищезазначеного Закону доступ до інформації забезпечується шляхом, зокрема: надання інформації за запитами на інформацію.

Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні. Обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений (ч.2,7 ст. 6 Закону).

Усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом (ч.4 ст. 13 Закону).

Судовим розглядом встановлено, що запитувані позивачем документи стосуються службового розслідування відносно одного з керівників ГТУЮ у Харківській обл., а саме відносно заступника начальника управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Харківській обл. ОСОБА_5

Згідно ч. 2 ст. 5 Закону України «Про захист персональних даних» не є конфіденційною інформацією персональні дані, що стосуються здійснення особою, яка займає посаду, пов'язану з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про державну службу» державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави. Відповідно до статті 4 Закону України «Про державну службу» одним із принципів державної служби є прозорість, тобто відкритість інформації про діяльність державного службовця, крім випадків, визначених Конституцією та законами України.

Враховуючи зазначене, дана інформація є предметом суспільного інтересу та може сприяти, зокрема, викриттю недоліків у діяльності органу публічної влади та його посадових осіб, виявленню невиконання (чи неналежного, недбалого виконання) своїх обов'язків державними службовцями тощо.

Колегія суддів зазначає, що професійна діяльність державного службовця (особливо з ознаками причетності до діянь, пов’язаних з корупцією) представляє інтерес для суспільства, а відтак, для відмови у наданні інформації з приводу цієї діяльності суб’єкт владних повноважень повинен мати вагомі причини у вигляді належних юридичних підстав та достатніх фактичних підстав.

Таких вагомих причин у вигляді належних юридичних підстав та достатніх фактичних підстав, відповідь відповідача не містить.

Частиною 2 ст. 22 Закону N 2939-VI встановлено, що відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.

Колегія суддів вважає необгрунтованою відмову відповідача у наданні запитуваної інформації в електронному вигляді, з причин, що це призведе до необхідності її створення в інший спосіб, оскільки ч. 2 ст. 34 Конституції України та ч. 2 ст. 7 Закону України «Про інформацію» гарантовано право особи у виборі форм одержання інформації.

Доводи представника позивача в апеляційній скарзі стосовно розгляду відповідачем звернення позивача та вичерпання можливості для аргументації своєї позиції колегія суддів вважає необгрунтованими, оскільки запит позивача від 07.08.2017 не був розглянутий в належному порядку, то і зобов'язати відповідача вчинити конкретні дії та надати конкретну інформацію, про яку зазначає позивач, як в позовній заяві так і представник позивача в апеляційній скарзі, є передчасним, оскільки суд не може підміняти інший уповноважений орган державної влади та перебирати на себе повноваження, щодо вирішення питання по суті, які законодавством віднесені до дискреційних повноважень даного державного органу та які випливають із поставлених питань у запиті.

Щодо посилання відповідача в апеляційній скарзі апеляційних скарг про невірне визначення розміру відшкодованих витрат на правову допомогу, колегія суддів зазначає наступне.>

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України (в редакції, чинній на час винесення постанови суду першої інстанції) якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до п.1 ч.3 ст.87 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи належать витрати на правову допомогу.

Частинами 1 і 3 ст. 90 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Статтею 1 Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах", передбачено , що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

З урахуванням вищезазачених положень Закону, підставою для визначення розміру компенсації витрат на правову допомогу у адміністративних справах є документальне підтвердження участі особи, яка надавала правову допомогу у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді.

Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" встановлено на 2017 рік прожитковий мінімум для працездатних осіб в місячному розмірі: з 1 січня – 1600,00 грн., а тому розмір компенсації витрат на правову допомогу не повинен перевищувати 640,00 грн. за годину участі особи, яка надавала правову допомогу у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді.

За змістом вищезазначеної норми, компенсація витрат на правову допомогу в адміністративних справах здійснюється виходячи із часу, протягом якого така допомога надавалась у судовому засіданні, під час вчинення окремої процесуальної дії поза судовим засіданням чи ознайомлення з матеріалами справи в суді.

Згідно матеріалів справи представник позивача 19.10.2017 приймав участь у судовому засіданні по справі № 820/4282/17 – 1 год. 19 хв.

З урахуванням часу прийняття представником позивача участі в судовому засіданні, витрати на правову допомогу підлягають компенсації в розмірі 842,67 грн.

Зважаючи на вище зазначений розрахунок, колегія суддів вважає , що постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині визначення суми витрат на правову допомогу на користь кожного позивача та ухвалення в цій частині нової постанови про визначення іншої суми компенсації витрат на правову допомогу. позивачу.

Посилання представника позивача на доведеність понесених витрат на правову допомогу колегія суддів вважає необґрунтованими , оскільки позивачем не надано переконливих доказів в підтвердження витраченого часу фахівцем в галузі права на складання тексту позовної заяви, ознайомлення з первісними документами та аналізу нормативного матеріалу, тому як акти виконаних робіт не містять зазначення кількості витраченого часу, а в калькуляціях зазначена лише загальна кількість часу, а отже витрати в сумі 7040,00 грн. позивачем не є доведеними належними доказами.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів прийшла до висновку про часткове скасування постанови суду першої інстанції, на підставі ст.317 КАС України, як така, що ухвалена з порушенням норм матеріального права та ухвалення нової постанови в цій частині про часткову компенсацію витрат на правову допомогу.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 310, 315, 321, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_3 – залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Головного територіального управління юстиції у Харківській області – задовольнити частково.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2017 року по справі № 820/4282/17 – скасувати в частині стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного територіального управління юстиції у Харківській області на користь ОСОБА_4 судових витрат за надання правової допомоги у розмірі 7040,00 грн.

Ухвалити в цій частині нову постанову, якою стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного

територіального управління юстиції у Харківській області на користь ОСОБА_4 судові витрати за надання правової допомоги у розмірі 842,67 грн.

В іншій частині постановуХарківського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2017 року по справі № 820/4282/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст постанови виготовлений 27.12.2017