Постанова № 71348355, 19.12.2017, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Головуючий І інстанції: Шляхова О.М.

Суддя-доповідач: ОСОБА_1

Харківський апеляційний адміністративний суд

колегія суддів у складі:

головуючого судді: Мельнікової Л.В.

суддів: Бенедик А.П. , Донець Л.О.

за участю секретаря судового засідання – Багмет А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду у місті Харкові адміністративну справу за апеляційною скаргою Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2017 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову: Головне управління Державної казначейської служби України у Харківській області про визнання дій незаконними, -

В с т а н о в и л а:

01 серпня 2017 року позивач ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом, яким просить: визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області (далі – ТУ ДСА в Харківській області) щодо не здійснення нарахування їй суддівської винагороди, виходячи із посадового окладу в розмірі 10 мінімальних заробітних плат, визначеного Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» за період з 01 січня 2017 року по 30 червня 2017 року; стягнути з ТУ ДСА в Харківській області на її користь суддівську винагороду за період з 01 січня 2017 року по 30 червня 2017 року, включаючи її складові, виходячи з щомісячного розміру посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат, що дорівнює 32 000,00 грн. та допустити до негайного виконання постанову суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 № 2453-VI (далі – ОСОБА_3 № 2453-VI), посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат. Зазначає також, що статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» встановлено у 2017 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 3 200,00 грн. Відтак, посадовий оклад судді місцевого суду, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання, визначається відповідно до розміру визначеного ч. 3 ст. 133 Закону № 2453-VI. Однак, за січень-червень 2017 року ТУ ДСА в Харківській області в порушення зазначених норм, нарахувало та виплатило позивачеві суддівську винагороду у меншому розмірі, ніж передбачено законодавством.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2017 року адміністративний позов ОСОБА_2 задоволений частково.

Так, судовим рішенням, з урахуванням положень ч. 2 ст. 11 КАС України (в редакції, що діяла на момент ухвалення рішення) визнано протиправною бездіяльність ТУ ДСА в Харківській області щодо не здійснення нарахування судді Київського районного суду м. Харкова Губській Я.В. суддівської винагороди, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України «Про державний бюджет України на 2017 рік».

Відповідач зобов’язаний з 01 січня 2017 року по червень 2017 року перерахувати позивачу суддівську винагороду, виходячи з посадового окладу в сумі 32 000,00 грн., та провести виплати суддівської винагороди з урахуванням вже виплачених сум.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Судове рішення вмотивовано висновком суду про те, що відповідач, визначаючи розмір суддівської винагороди позивача виходячи з приписів пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII, діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, чим порушив право позивача на передбачений Законом № 2453-VI розмір суддівської винагороди, виходячи з посадового окладу в розмірі 10 мінімальних заробітних плат, визначених ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», починаючи з 01 січня 2017 року, що є конституційною гарантією незалежності судді. Посилання відповідача на відсутність бюджетних асигнувань, відсутність додаткових коштів для проведення перерахунку суддівської винагороди з окладом у розрахунку мінімальної заробітної плати та не застосування відповідачем вимог п.23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIІІ є необґрунтованими та суперечать позиції Європейського суду з прав людини, викладеній у п. 23 рішення від 10 березня 2011 року (заява 10972/05) у справі «Сук проти України». На підставі ч. 2 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), суд вважає необхідним зобов’язати ТУ ДСА в Харківській області нарахувати ОСОБА_2, суддівську винагороду з січня по червень 2017 року, виходячи з розміру посадового окладу в сумі 32 000,00 грн., та провести виплати нарахованої суддівської винагороди з урахуванням виплачених сум.

Не погоджуючись з судовим рішенням, в апеляційній скарзі відповідач ТУ ДСА в Харківській області, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 у повному обсязі.

Скаржник зазначає, що відповідно до ст. 149 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди загальної юрисдикції фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затверджених відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України. З 01 січня 2017 року набрав чинності ОСОБА_3 України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України». ОСОБА_3 вносить зміни до законодавчих актів України, у тому числі до Закону України «Про судоустрій та статус суддів». Положення зазначеного Закону установлюють, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень. Відтак, відповідач при виплаті позивачеві суддівської винагороди діяв в межах і в спосіб, передбачені Конституцією України та законами України і жодним чином не порушував прав позивача.

Заслухавши суддю-доповідача, заслухавши представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, дійшла висновку, що апеляційна скарга ТУ ДСА в Харківській області підлягає задоволенню, а судове рішення відповідно до положень п. 4 ч. 1 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) підлягає скасуванню, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом установлено, що Указом Президента України «Про призначення суддів» № 40/2007 від 24 січня 2007 року позивач ОСОБА_2 призначена на посаду судді Київського районного суду м. Харкова строком на п'ять років /а.с. 8-9/.

Наказом голови Київського районного суду м. Харкова №01-07/7 від 08 лютого 2007 року позивач зарахована до штату Київського районного суду м. Харкова на посаду судді /а.с. 10/.

Постановою Верховної Ради України від 09 лютого 2012 року № 4372-VI позивач обрана на посаду судді Київського районного суду м. Харкова безстроково /а.с. 11-12/.

Наказом голови Київського районного суду м. Харкова №08-04/72 від 22 вересня 2010 року позивач зарахована до штату Київського районного суду м. Харкова, як суддя, який обраний безстроково /а.с. 13/.

Відповідно до розрахункових листів, позивач ОСОБА_2 отримувала у січні – червні 2017 року суддівську винагороду, розраховану з розміру посадового окладу – 16000,00 грн. /а.с. 32-33/.

Не погоджуючись із висновком суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Закон України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - ОСОБА_3 № 1402-VIII) визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Відповідно до п. 22 Розділ XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 01 січня 2017 року отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., NN 41 - 45, ст. 529; 2015 р., NN 18 - 20, ст. 132 із наступними змінами).

Позивач кваліфікаційне оцінювання не проходила, на посаду призначена до набрання чинності Законом № 1402-VIII.

Пунктом 23 Розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII передбачено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів»

Частиною 3 статті 133 Закону № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

З 01 січня 2017 року набрав чинності ОСОБА_3 України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», пунктом 3 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.

Як вбачається з частини 3 статті 133 Закону № 2453-VI вказана норма містить сталу складову: « 10» та динамічну: «мінімальних заробітних плат».

Конституційний Суд України в рішенні від 19 квітня 2000 року № 6-рп/2000 охарактеризував сутність бланкетної норми, зазначивши, що основна особливість бланкетної диспозиції полягає у тому, що така норма має загальний і конкретизований зміст, а зміни, що вносяться до нормативно-правових актів інших галузей права, посилання на які містить бланкетна диспозиція, не змінюють словесно-документну форму кримінального закону.

Оскільки інститут мінімальної заробітної плати є міжгалузевим інститутом, положення Закону № 1774 не регулюють відносини судоустрою, проте, ними запроваджено зміни по відношенню до загального правового регулювання розміру заробітної плати, що має бути враховано при визначенні її величини.

В пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року N 20-рп/2011 зазначено, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

У даному випадку, не відбулось звуження прав позивача, оскільки розмір суддівської винагороди порівняно з минулими періодами не змінився.

Згідно з частиною першою статті 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Відповідно до частин 1, 2 статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

У відповідності до ст. 119 Бюджетного кодексу України нецільовим використанням бюджетних коштів є їх витрачання на цілі, що не відповідають:

- бюджетним призначенням, встановленим законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет);

- напрямам використання бюджетних коштів, визначеним у паспорті бюджетної програми (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі) або в порядку використання бюджетних коштів;

- бюджетним асигнуванням (розпису бюджету, кошторису, плану використання бюджетних коштів).

Законом України «Про державний бюджет України на 2017 рік» від 21 грудня 2016 року № 1801-VIII видатки на оплату суддів, що не пройшли кваліфікаційне оцінювання, виходячи з посадового окладу 32 000 грн. не передбачені, а тому відповідач не мав правових підстав для перерахунку та виплати суддівської винагороди позивачу поза межами видатків державного бюджету на його оплату праці.

Оскільки зазначені обставини залишені судом поза увагою, та цим обставинам не надана належна правова оцінка, колегія суддів, керуючись п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, скасовує постанову Харківського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2017 року, та приймає нове судове рішення про відмову в задоволені адміністративного позову ОСОБА_2

Інші доводи та заперечення сторін на висновки колегії суддів не впливають.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Враховуючи, що у даній справі відкрито апеляційне провадження в період дії КАС України в редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, колегія суддів керується положеннями п. 10 Перехідних положень КАС України в редакції Закону України № 2147VІІІ від 03 жовтня 2017 року " Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", згідно яких, справи у судах < > апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

В порядку, визначеному ч. 4 ст. 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

На підставі наведеного, керуючись п. 10 Перехідних положень, ч. 4 ст. 229, ч.3 ст. 243, ст.ст. 292, 308, 310, п. 2 ч. 1 ст. 315, п. 4 ч. 1 ст. 317, ст.ст. 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2017 року по справі ОСОБА_2 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову: Головне управління Державної казначейської служби України у Харківській області про визнання дій незаконними - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою відмовити ОСОБА_2 у задоволенні позову в повному обсязі.

Учасники справи, а також особи, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов’язки мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених Кодексом адміністративного судочинства України. Касаційна скарга на судове рішення подається безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

Повний текст постанови складений 29 грудня 2017 року.