Ухвала суду № 71348168, 19.12.2017, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

——————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Суворовського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі на постанову Суворовського районного суду м. Одеси від 02.11.2017 року, прийнятої суддею Шепітко І.Г., по справі №523/13736/17 за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Суворовського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

24.09.2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Суворовського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі та просив суд визнати протиправними дії відповідача, виражених у відмові в перерахуванні пенсії з урахуванням довідки про заробітну плату за період роботи в Автоколоні №2212 Одеського обласного управління вантажного автотранспорту (АТП-25155) та в АТП-15155 Одеського державного виробничого об’єднання автомобільного транспорту, з 01.01.1987 року по 31.12.1991 року, і просив зобов’язати відповідача здійснити перерахунок пенсії з урахуванням вказаного стажу на підставі наданої довідки про заробітну плату.

Постановою Суворовського районного суду м. Одеси від 02.11.2017 року позовні вимоги задоволено повністю.

Не погоджуючись зі вказаною постановою, Суворовське об’єднане управління Пенсійного фонду України в м. Одесі подало апеляційну скаргу, в якій вважає, що судом 1-ї інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, та просило її скасувати та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Вимоги апеляційної скарги апелянт обґрунтовує тим, що судом було порушено норми статті 40 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», а саме для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 01 липня 2000року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або у разі, якщо страховий стаж починаючи з 01 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.

Та врахувати під час перерахунку пенсії надану довідку про заробітну плату підстав не має.

ОСОБА_4В надав заперечення на апеляційну скаргу , в якій вважає, що судом першої інстанції вірно встановлено, що будь-яких доказів того, що надана позивачем трудова книжка чи довідка про нараховану заробітну плату містить в собі недостовірну інформацію, відповідачем надано не було, а в ході судового розгляду справи - їх не встановлено.

Позивач не несе зобовязання по здійсненню записів у трудовій книжці та не повинен вживати заходи щодо їх перевірки, як і надання додаткових доказів для можливості перевірки довідки про заробітну плату, оскільки це не є його компетенцією, трудову книжку позивач отримав у встановленому законом порядку, записи в ній здійснювались відповідними посадовими особами, довідка про заробітну плату містить усі необхідні підписи та печатки.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2017 року справа призначена до розгляду у порядку письмового провадження.

Апеляційний суд, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно вимог ст. 19 ОСОБА_5 України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені ОСОБА_5 та законами України.

Судом 1-ої інстанції було встановлено, що позивач звернувся 14.03.2017 року до управління Пенсійного фонду України в Суворовському районі м. Одеси з заявою про перерахунок його пенсії за віком з урахуванням довідки №176 від 02.07.2002 року про заробітну плату, що була видана Акціонерною транспортною компанією Альфа-Транс. На звернення позивача щодо перерахунку пенсії, Рішенням №60 від 06.04.2017 року йому було відмовлено в перерахунку пенсії з більшого заробітку, оскільки довідка про заробітну плату№176 від 02.07.2002 року про заробітну плату, що була видана Акціонерною транспортною компанією Альфа-Транс, не підтверджена первинними документами.

Позивач перебуває на обліку в управлінні та отримує пенсію відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Для перерахунку пенсії та врахування заробітної плати за період з 01.01.1987 року по 31.12.1991 року, позивач надав відповідачеві довідку №176 від 02.07.2002 року про заробітну плату, що була видана Акціонерною транспортною компанією Альфа-Транс.

Факт перебування у трудових відносинах за період роботи в Автоколоні №2212 Одеського обласного управління вантажного автотранспорту (АТП-25155) та в АТП-15155 Одеського державного виробничого об’єднання автомобільного транспорту, з 01.01.1987 року по 31.12.1991 року, підтверджується наданою позивачем трудовою книжкою БТ-І №6818454 та довідками підприємства, що на даний час не існує (визнано банкрутом), правонаступник підприємства Акціонерна транспортна компанія Альфа-Транс повідомила відповідача, що за архівами відомості про нарахування заробітної плати не збереглися, тому раніше видану довідку №176 від 02.07.2002 року вважали дійсною.

Крім цього, судом першої інстанції під час розгляду справи було встановлено в ході судового розгляду справи, позивач має трудову книжку та всі записи про трудову діяльність вносились відповідальними особами підприємства за місцем роботи, оригінал трудової книжки позивач надав відповідачеві.

Згідно трудової книжки та наданої підприємством довідки, позивач працював на вказаному підприємстві та отримував відповідну заробітну плату.

Позивачем для обрахунку пенсії було надано довідку про заробітну плату за період роботи в Автоколоні №2212 Одеського обласного управління вантажного автотранспорту (АТП-25155) та в АТП-15155 Одеського державного виробничого обєднання автомобільного транспорту, з 01.01.1987 року по 31.12.1991 року.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, позивач не несе зобов’язання по здійсненню записів у трудовій книжці та не повинен вживати заходи щодо їх перевірки, як і надання додаткових доказів для можливості перевірки довідки про заробітну плату, оскільки це не є його компетенцією, трудову книжку позивач отримав у встановленому законом порядку, записи в ній здійснювались відповідними посадовими особами, довідка про заробітну плату містить усі необхідні підписи та печатки.

Згідно до ч.1 ст.40 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування « для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд до 01.07.2000 року, незалежно від перерв, та за весь період страхового стажу починаючи з 01.07.2000 року.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 року, громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком.

Згідно до ч. 4 ст. 22 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 р. пенсійний фонд забезпечує комплекс організаційних та технічних заходів, спрямованих на захист відомостей, що містяться в системі персоніфікованого обліку”.

У відповідності до вимог частини 4 статті 21 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, персональна облікова картка застрахованої особи зберігається в Пенсійному фонді протягом усього життя цієї особи, а після її смерті - протягом 75 років на паперових носіях та в електронному вигляді за наявності засобів, що гарантують ідентичність паперової та електронної форми документа”.

Таким чином, відповідальність за незбереження даних про застраховану особу, що містяться в системі персоніфікованого обліку, несе Пенсійний фонд, а не сама застрахована особа.

За правилами статті 58 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 р. Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов'язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках. здійснює адміністративне управління накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду.

За змістом статті 43 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, перерахунок пенсій за віком, по інвалідності, в разі втрати годувальника, за вислугу років, призначених до набрання чинності цим Законом, здійснюється за нормами цього Закону на підставі документів про вік, страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час перерахунку в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло раніше, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

На підставі частини 2 статті 46 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Згідно статті 23 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, спори, що виникають із правовідносин за цим Законом, вирішуються органами Пенсійного фонду та в судовому порядку.

Відповідно до статті 105 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, застраховані особи та члени їхніх сімей мають право на оскарження дій (бездіяльності) страхувальників, виконавчих органів Пенсійного фонду та їх посадових осіб відповідно до законодавства про звернення громадян, а також у судовому порядку.

В ході судового розгляду в суді першої інстанції встановлено, що позивач має трудову книжку та всі записи про трудову діяльність вносились відповідальними особами підприємства за місцем роботи, оригінал трудової книжки позивач надав відповідачеві.

Згідно трудової книжки та наданої підприємством довідки, позивач працював на вказаному підприємстві та отримував відповідну заробітну плату.

Будь-яких доказів того, що надана позивачем довідка містить в собі недостовірну інформацію відповідачем надано не було, а в ході судового розгляду справи, їх встановлено не було.

До того ж, позивач не несе зобов'язання по збереженню архівної документації та не повинен вживати заходи щодо її зберігання, оскільки це не є його компетенцією. Вказану довідку позивач отримав у встановленому законом порядку.

Згідно вимог ст. 8 ОСОБА_5 України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. ОСОБА_5 України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі ОСОБА_5 України і повинні відповідати їй. ОСОБА_5 України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі ОСОБА_5 України гарантується.

Згідно ст. 22 ОСОБА_5 України , права і свободи людини і громадянина, закріплені цією ОСОБА_5, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно ст.41 ОСОБА_5 України , право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі – Конвенція) , була ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97, та відповідно до ст.9 ОСОБА_5 України є частиною національного законодавства.

Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції , кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Отже, вищевказана норма гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і в оцінці дотримання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Відповідно до ст.8 ОСОБА_5 України, ст.6 КАС України та ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року ,суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Крім того, згідно з усталеною практикою ЄСПЛ Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних (рішення від 9 жовтня 1979 року в справі Ейрі (пункт 24), рішення від 30 травня 2013 року в справі «ОСОБА_6 проти України (пункт 32). У розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції «майном» визнаються активи, включаючи права вимоги, стосовно яких заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання» на отримання можливості ефективно здійснити майнове право (рішення ЄСПЛ у справі «Стретч проти Сполученого Королівства» (пункт 32)), а також право на певні суми соціальних виплат , у тому числі , у разі їх невиплаті є втручанням у право на мирне володіння майном (п.34. рішення ЄСПЛ по справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та 71378/10), рішення набуло статусу остаточного від 26 вересня 2014 року.

«Законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов’язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (див. рішення у справі «Копецький проти Словаччини» (Kopecky v. Slovakia) [ВП], заява № 44912/98, п. 52, ЄСПЛ 2004-IX). Проте не можна стверджувати про наявність законного сподівання, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства і вимоги заявника згодом відхиляються національними судами (див. вищенаведене рішення у справі «Копецький проти Словаччини» (Кореску v. Slovakia), п. 50; «Anheuser-Busch Inc. проти Португалії» (Anheuser-Busch Inc. v. Portugal) [ВП], заява № 73049/01, п. 65, ЄСПЛ 2007-І).

Першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов’язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «ОСОБА_7 Греції та інші проти Греції» (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява № 25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII)

(Додатково див. справа «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та 71378/10), рішення набуло статусу остаточного від 26 вересня 2014 року, (п.п. 34-35, п.п. 53).

Тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див. рішення у справі «Скордіно проти Італії»(Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V та п.52 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Щокін проти України» (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), від 14 жовтня 2010року, яке набуло статусу остаточного 14 січня 2011року ).

Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р.).

Однак, статтю 6 п. 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін ( див. п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р.).

Відповідно до ч.1-5 ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно ч.1-2 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на суб'єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів, а також на невірному тлумаченні норм матеріального права. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

Апеляційний суд вважає,що судом 1-ої інстанції повно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, висновки, викладених у рішенні суду першої інстанції, відповідають обставинам справи, правильно застосовані та додержані норми матеріального та процесуального права , справу розглянуто повноважним складом суду, із належним повідомленням учасників справи про дату, час і місце судового засідання, суд не приймав рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, які не були залучені до участі у справі , судове рішення прийнятне та підписано суддями , які зазначені у судовому рішенні .

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення , а рішення або ухвалу суду-без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, апеляційний суд доходить до висновку, що не має підстав в межах доводів апеляційної скарги для скасування чи зміни постанови суду 1-ої інстанції .

Керуючись ст. 3,6,7,242,308,309,311,п.1 ч.1 ст.315, 316,321,322,325 КАС України, суд апеляційної інстанції,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Суворовського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі – залишити без задоволення, а постанову Суворовського районного суду м. Одеси від 02.11.2017 року - без змін .

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її підписання та може бути, у разі відповідності вимогам ст.328 КАС України, оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом 30-ти днів .

Постанова підписана 27.12.2017 року

Головуючий

суддя-доповідач ОСОБА_1