Постанова № 71347930, 19.12.2017, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

19 грудня 2017 рокусправа № 808/762/17

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючий суддя:Добродняк І.Ю

судді: Бишевської Н.А. Семененка Я.В.

за участю секретаря судового засідання: Кязимової Д.В.

за участю представників:

позивача:- не зявився

відповідача:- не зявився

третьої особи:- не зявився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Технохімреагент»

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 22 серпня 2017 року (головуючий суддя Матяш О.В., судді Садовий І.В., Стрельнікова Н.В., повний текст виготовлено 22.08.2017 о 18:05 год.)

у справі № 808/762/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Технохімреагент»

до Міністерства економічного розвитку мі торгівлі України

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Державна фіскальна служба України

про визнання протиправним та скасування наказу,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Технохімреагент» звернулося до суду з позовом до Міністерства економічного розвитку мі торгівлі України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Державної фіскальної служби України в якому просило визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства економічного розвитку мі торгівлі України від 14.03.2017 № 363 в частині застосування до товариства спеціальної санкції індивідуальний режим ліцензування зовнішньоекономічної діяльності.

Позовні вимоги обґрунтовані безпідставністю застосування до Товариства спеціальної санкції, оскільки ТОВ «Технохімреагент» не вчиняло порушення Законів України «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про здійснення розрахунків в іноземній валюті». При цьому ТОВ «Технохімреагент» станом на 14.03.2017 не лише зверталось до судів із позовом до боржника-нерезидента про стягнення сум заборгованості, а й отримало позитивні рішення у справах № 334/2264/14-ц від 20.05.2016 та № 908/5094/15 від 29.03.2016, що свідчить про вжиття позивачем вичерпних практичних заходів щодо повернення валютної виручки.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 22.08.2017 у задоволенні позову відмовлено.

Постанову суду мотивовано тим, що досліджене подання ДФС № 1841/5/99-99-14-06-16 від 08.02.2017 за формою і змістом відповідає вимогам ч.3 ст.37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» та п.4.2 п.4 Положення про порядок застосування до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності спеціальних санкцій, передбачених статтею 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», а тому у Мінекономрозвитку були передбачені законодавством підстави для застосування до позивача спеціальної санкції - індивідуального режиму ліцензування. При цьому у Мінекономрозвитку відсутні повноваження щодо проведення перевірки даних, викладених у поданні ДФС.

Крім того, судом зауважено, що необхідною умовою для застосування такої санкції є факт незавершення у встановлений Законом строк зовнішньоекономічної операції, зокрема, ненадходження грошових коштів на митну територію України, в звязку з чим суд не погодився із твердженнями відповідача, що чинним законодавством не ставиться в залежність від причин невиконання зовнішньоекономічного контракту застосування спеціальної санкції.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду як такущо винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову постанову про задоволення позову.

Позивач наполягає на незаконності застосування до товариства спеціальної санкції, оскільки вжив всіх тих заходів, вжиття яких є підставою для скасування (зміну виду, тимчасове зупинення) накладених санкцій (ч.10 ст.37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»), а ДФС України замість готування подання про тимчасове зупинення санкцій, підготував подання про їх накладання.

Позивач зазначає, що ДФС під час перевірки не встановила, ким конкретно допущено невиконання зовнішньоекономічного контракту (резидентом або його контрагентом), не встановила наявності чи відсутності вини з боку резидента та його контрагента (або у одного з них), і суд першої інстанції погодився, що у випадку невиконання зовнішньоекономічного контракту невідомо якою з сторін контракту можливо застосувати санкції до сторони, яка порушень не припускалась.

Також позивач зазначає, що протягом розгляду справи відповідач не надав доказів існування обставин, які дозволили йому замість офіційного попередження одразу застосувати до позивача спеціальні санкції.

Крім того, позивач вважає, що суд першої інстанції помилково ототожнив подію "порушення суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності порядку здійснення такої діяльності" з обставиною "наявність простроченої валютної заборгованості", оскільки жодний закон в Україні не визначає, що наявність простроченої валютної заборгованості є порушенням суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності порядку здійснення такої діяльності.

Суд першої інстанції помилково ототожнив подію "зовнішньоекономічна операція" з іншою подією "розрахунки по зовнішньоекономічним операціям", оскільки порушення строків здійснення розрахунків по зовнішньоекономічних операціях не є порушенням самої зовнішньоекономічної операції, а тому відсутні підстави застосувати індивідуальний режим ліцензування у випадку відсутності порушення законів України, що встановлюють певні заборони, обмеження або порядок здійснення зовнішньоекономічних операцій.

Представники сторін в судове засідання не зявилися, по час і місце судового засідання сторони повідомлені судом належним чином.

Відповідач проти задоволення апеляційної скарги заперечує, вважає оскаржену постанову суду першої інстанції обґрунтованою та правомірною, зазначає, що подання ДФС від 08.02.2017 щодо застосування до позивача санкцій, за формою і змістом відповідає ч.3 ст.37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», а тому у відповідача не було підстав для незастосування до товариства спеціальної санкції.

Стосовно доводів позивача про помилкове ототожнення судом першої інстанції зовнішньоекономічної операції з розрахунками по зовнішньоекономічним операціям, відповідач зазначає, що аналіз норм Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» свідчить, що визначальним фактором для нарахування пені податковим органним є порушення резидентами передбачених Законом та/або постановою правління НБУ строків при здійсненні експортних операцій, проте, такі строки зупиняються саме для нарахування пені у разі звернення резидента з позовом до суду, і це питання не розповсюджується на правовідносини зі застосування спеціальних санкцій Мінекономрозвитку.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, внаслідок наступного.

Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи, стосовно ТОВ «Технохімреагент» органом ДФС складено акт перевірки № 103/08-01-14-01/34155997 від 07.11.2016 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 30.06.2016, в якому зафіксовано порушення ст.1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», а саме:

- по експортному контракту № 13100/ЕХ від 29.04.2013, укладеному з нерезидентом ООО «Агбор производственная площадка» (Росія), ТОВ «Технохімреагент» не отримано валютну виручку в сумі 48650,45 євро в законодавчо встановлений строк.

ТОВ «Технохімреагент» 17.03.2014 було подано позов про стягнення з нерезидента простроченої заборгованості та неустойки по вказаному контракту, який рішенням Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 20.05.2016 у справі № 334/2264/14-ц було задоволено;

- по експортному контракту № 15182/ЕХ від 12.06.2015, укладеному з нерезидентом ООО «ТехноХимРеагент Бел» (Республіка Білорусь), ТОВ «Технохімреагент» не отримано валютну виручку в сумі 50476,5 дол. США в законодавчо встановлений строк.

ТОВ «Технохімреагент» подано 17.09.2015 до суду позов про стягнення з нерезидента заборгованості по вказаному контракту, який рішенням господарського суду Запорізької області від 29.03.2015 у справі № 908/5094/15 було задоволено (а. с.40, 41).

ДФС звернулось до Мінекономрозвитку з поданням № 1841/5/99-99-14-06-16 від 08.02.2017, в якому з посиланням на ст.37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» запропонувала Мінекономрозвитку застосувати спеціальні санкції до 91 українського субєкта господарської діяльності, у яких за результатами проведених перевірок встановлено наявність простроченої дебіторської заборгованості за здійсненими зовнішньоекономічними операціями, серед яких і ТОВ «Технохімреагент» (а. с.35, 36).

Вказане подання ДФС України № 1841/5/99-99-14-06-16 від 08.02.2017 (далі - Подання) містило таку інформацію:

- назву і реквізити субєкта зовнішньоекономічної діяльності України - ТОВ «Технохімреагент», що знаходиться: 69034, м.Запоріжжя, ул.Цимлянська, б.29а;

- відомості про зміст правопорушення 00010, який позначає порушення вимог ст.1 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" (згідно з листом ДПА від 16.07.2007 № 8747/5/22-6016 щодо тлумачення кодів порушень, які використовуються ДПА при наданні пропозицій на застосування спеціальних санкцій до субєкта зовнішньоекономічної діяльності);

- вид спеціальної санкції, яку пропонується застосувати індивідуальний режим ліцензування зовнішньоекономічної діяльності;

- назви і реквізити контрагентів: ООО «Агбор производственная площадка» (Російська Федерація), 117342, г.Москва, РФ, ул.Веденського, 23/А, стр.3 та ООО «ТехноХимРеагент Бел» (Білорусь), 230005, г.Гродно, Білорусь, ул.Дзержинская, 116а;

- інші дані такі як: код валюти 978 та 840 відповідно, що, згідно з Класифікатором іноземних валют, затвердженим постановою Правління Національного банку України №34 від 04.02.1998, позначають євро та дол. США - відповідно; суму заборгованості 48,7 тисяч та 50,5 тисяч грошових одиниць відповідно (а. с.36).

14.03.2017 на підставі означеного Подання Мінекономрозвитку виданий наказ №363, згідно з п.п.1, 2 якого:

- за порушення повязаних із Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» законів України, що встановлюють порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті, а саме: статей 1 і 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», у 40-денний строк з дня набрання чинності цим наказом застосовується спеціальна санкція - індивідуальний режим ліцензування зовнішньоекономічної діяльності - до субєктів зовнішньоекономічної діяльності України, зазначених у додатку до цього наказу.

- розгляд зовнішньоекономічних контрактів і видачу ліцензій на проведення зовнішньоекономічних операцій субєктами зовнішньоекономічної діяльності, зазначеними в додатку до цього наказу, здійснювати відповідно до Положення про порядок видачі разових (індивідуальних) ліцензій, затвердженого наказом Міністерства економіки України від 17.04.2000 № 47 (а. с.37).

ТОВ «Технохімреагент» значиться у додатку до наказу Мінекономрозвитку № 363 від 14.03.2017 під номером 12 (а. с.38).

ТОВ «Технохімреагент», вважаючи незаконним вищезазначений наказ № 363 від 14.03.2017, звернулось до адміністративного суду з даним позовом.

З огляду на фактичні обставини справи, норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, апеляційний суд погоджується з судом першої інстанції про відсутніст підстав для задоволення позову.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач діяв на підставі та в межах визначених законом повноважень, а тому спірний наказ є правомірним.

За приписами ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вбачається з вищенаведених обставин справи, ТОВ «Технохімреагент» здійснювались експортні операції з поставки товару за зовнішньоекономічними договорами з нерезидентами, які своєчасно не розрахувались за поставлений товар.

У розділі VII Господарського кодексу України, який має назву «Зовнішньоекономічна діяльність», наведена стаття 377, яки визначає поняття зовнішньоекономічної діяльності.

Так, згідно з частиною 1 вказаної статті (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) зовнішньоекономічною діяльністю суб'єктів господарювання є господарська діяльність, яка в процесі її здійснення потребує перетинання митного кордону України майном, зазначеним у частині першій статті 139 цього Кодексу, та/або робочою силою.

При цьому у ч.3 ст.377 ГК України передбачено, що загальні умови та порядок здійснення зовнішньоекономічної діяльності суб'єктами господарювання визначаються цим Кодексом, законом про зовнішньоекономічну діяльність та іншими нормативно-правовими актами.

У статті 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.91 №959-XII (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин, далі ОСОБА_1 № 959) наведені наступні визначення:

зовнішньоекономічний договір (контракт) - домовленість двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності;

експорт (експорт товарів) - продаж товарів українськими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності іноземним суб'єктам господарської діяльності (у тому числі з оплатою в негрошовій формі) з вивезенням або без вивезення цих товарів через митний кордон України, включаючи реекспорт товарів;

валютні кошти - валютні цінності, серед яких:

- іноземна валюта готівкою,

- платіжні документи (чеки, векселі, тратти, депозитні сертифікати, акредитиви та інші) в іноземній валюті.

За приписами ст.14 Закону № 959 всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право, зокрема, самостійно визначати форму розрахунків по зовнішньоекономічних операціях з-поміж тих, що не суперечать законам України та відповідають міжнародним правилам.

Відповідно до ч.ч.1, 4 ст.386 ГК України суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право відкривати будь-які не заборонені законом валютні рахунки в банківських установах, розташованих на території інших держав.

Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності зобов'язані надавати відомості про використання своїх валютних рахунків органам доходів і зборів у порядку, встановленому законодавством.

Порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності встановлюється законом (ч.5 ст.386 ГК України).

Законом, який визначає порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, є ОСОБА_1 України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23.09.94 № 185/94-ВР (далі ОСОБА_1 № 185)

Відповідно до положень ч.1 ст.1 Закону № 185 (тут і надалі - в редакції на момент виникнення спірних правовідносин, далі ОСОБА_1 № 185) виручка резидентів у іноземній валюті від експорту продукції підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) такої продукції, що експортується, а в разі експорту робіт, транспортних послуг - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання транспортних послуг. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку. Виручка резидента за експортним зовнішньоекономічним договором (контрактом) вважається перерахованою на його банківський рахунок за заявою резидента, якщо належна сума врегульована Експортно-кредитним агентством.

При цьому у ч.5 ст.1 Закону № 185 передбачено, що Національний банк України має право запроваджувати на строк до шести місяців інші строки розрахунків, ніж ті, що визначені частиною першою цієї статті.

Таким чином, незалежно від строків здійснення всіх прав та обов'язків за зовнішньоекономічним договором (контрактом), зарахування валютної виручки на валютні рахунки в уповноважених банках у разі здійснення експортних операцій, а також поставка товарів при здійсненні імпортних операцій мають відбуватися у законодавчо визначені строки розрахунків за зовнішньоекономічними договорами (контрактами).

В свою чергу, в ч.1 ст.4 Закону № 185 встановлено, що порушення резидентами, крім субєктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції на період її проведення, строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону або встановлених Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).

Органи доходів і зборів вправі за наслідками документальних перевірок безпосередньо стягувати з резидентів пеню, передбачену цією статтею (ч.6 ст.4 Закону №185).

При цьому у ч.ч.3, 5 ст.4 Закону № 185 встановлено, що у разі прийняття до розгляду судом, Міжнародним комерційним арбітражним судом чи Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України позовної заяви резидента про стягнення з нерезидента заборгованості, яка виникла внаслідок недотримання нерезидентом строків, передбачених експортно-імпортними контрактами, строки, передбачені статтями 1 і 2 цього Закону або встановлені Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, зупиняються і пеня за їх порушення в цей період не сплачується.

У разі прийняття судом рішення про задоволення позову пеня за порушення строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону або встановлених Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, не сплачується з дати прийняття позову до розгляду судом.

Таким чином, чинними є положення законодавства, за якими строки зарахуванням виручки резидентів у іноземній валюті на їх валютні рахунки обмежуються певним строком. І за порушення цих строків (за наявну заборгованість з розрахунків за зовнішньоекономічним договором, яка виникла внаслідок недотримання нерезидентом таких обмежувальних строків) саме на резидента покладається відповідальність у вигляді пені, нарахування якої відносяться до повноважень органів доходів і зборів (органів ДФС).

Положення ч.1 ст.4 Закону № 185 неконституційними не визначались, а отже, є чинними, і, відповідно, обовязковими до виконання для субєктів, яких ці положення стосуються.

При цьому системний аналіз положень розділу VII ГК України, Законів № 959 та № 185 свідчить, що розрахунки в іноземній валюті сторонами зовнішньоекономічного договору є частиною зовнішньоекономічної діяльності.

ОСОБА_1 № 185, як такий, що визначає порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, пов'язаний з Законом № 959, який встановлює засади зовнішньоекономічної діяльності, а тому помилковими є доводи позивача, що порушення строків здійснення розрахунків по зовнішньоекономічних операціях не є порушенням самої зовнішньоекономічної операції.

Помилковість такої позиції підтверджується ще й тим, що однім з доводів при посиланні на незаконність застосування до товариства спеціальних санкцій, останнє зазначає про вжиття всіх необхідних заходів звернення з позовом про стягнення заборгованості з нерезидента до суду, які, як вбачається з вищенаведеного, передбачені саме Законом № 185.

Частина 1 статті 37 Закону № 959 передбачає, що за порушення цього або пов'язаних з ним законів України до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності або іноземних суб'єктів господарської діяльності можуть бути застосовані, зокрема, такі спеціальні санкції:

застосування до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб'єктів господарської діяльності індивідуального режиму ліцензування у випадках порушення такими суб'єктами цього Закону та/або пов'язаних з ним законів України, що встановлюють певні заборони, обмеження або порядок здійснення зовнішньоекономічних операцій.

Отже, законними є підстави для застосування до резидентів індивідуального режиму ліцензування у випадках порушення такими резидентами пов'язаного з Законом № 9595 приписів Закону № 185 щодо строків здійснення розрахунків по зовнішньоекономічних операціях, що і мало місце у спірних правовідносинах.

Частина 2 статті 37 Закону № 959 передбачає, що санкції, зазначені у цій статті, застосовуються центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики за поданням органів доходів і зборів та контрольно-ревізійної служб, правоохоронних органів, органів Антимонопольного комітету України, національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, та Національного банку України або за рішенням суду. Санкції, зазначені у цій статті, можуть бути застосовані до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності або іноземних суб'єктів господарської діяльності протягом трьох років з дня виявлення порушення законодавства.

В свою чергу, у п.п.175 п.4 Положення про Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 459 (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), встановлено, що Мінекономрозвитку відповідно до покладених на нього завдань: застосовує до субєктів зовнішньоекономічної діяльності України та іноземних субєктів господарської діяльності спеціальні санкції, передбачені Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність».

Наказом Мінекономіки України від 17.04.2000 № 52, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.05.2000 за № 260/4481, затверджено Положення про порядок застосування до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності спеціальних санкцій, передбачених статтею 37 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" (тут і надалі - в редакції на момент виникнення спірних правовідносин, далі Положення № 52), відповідно до п.2.1 якого індивідуальний режим ліцензування зовнішньоекономічної діяльності українських суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб'єктів господарської діяльності передбачає здійснення Міністерством економічного розвитку і торгівлі України індивідуального ліцензування кожної окремої зовнішньоекономічної операції певного виду зовнішньоекономічної діяльності, що зазначена в статті 4 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність».

Відповідно до п.4.8 Положення № 52 про застосування санкцій, передбачених статтею 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», видається наказ Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, у якому вказуються норми чинного законодавства, які було порушено, матеріали, на підставі яких видано наказ, реквізити суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, до яких застосовані санкції, та вид санкції, дата, з якої санкція починає діяти.

Отже, на Мінекономрозвитку покладено функції з прийняття у формі наказу рішення про накладення санкцій, зазначених у статті 37 Закону № 959, які застосовуються на підставі подання органів ДФС.

У ч.3 ст.37 Закону № 959 та у п.4.2 Положення № 52 наведені дані, які має мітити подання про застосування санкцій, серед яких, найменування та реквізити суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності (для іноземних суб'єктів господарювання - мовою країни їхнього місцезнаходження), відомості про зміст порушення з посиланням на конкретні положення законодавства України, вид спеціальної санкції, яку пропонується застосувати, найменування та реквізити контрагента, при виконанні контракту з яким порушено законодавство, іншу доцільну інформацію.

При цьому у п.4.3 Положення № 52 встановлено, що відповідальність за недостовірність інформації, зазначеної в поданнях, щодо застосування (скасування, зміни виду, тимчасового зупинення дії) санкцій, на підставі яких видаються відповідні накази Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, несе ініціатор подання у порядку, передбаченому законом.

Судом першої інстанції вірно встановлено і не заперечується позивачем наявність у Поданні ДФС № 1841/5/99-99-14-06-16 від 08.02.2017 всіх необхідних даних, передбачених ч.3 ст.37 Закону № 959 та п.4.2 Положення № 52.

Разом з тим, законодавець не наділяє Мінекономрозвитку повноваженнями щодо оцінювання правомірності обставин,викладених у поданні, тобто функціями зі зясування наявності тих обставин, які слугували підставою для складання ДФС такого подання, його законності.

Оцінюючи спірний наказ відповідача № 363 від 14.03.2017 в частині застосування до ТОВ «Технохімреагент» спеціальної санкції (індивідуальний режим ліцензування зовнішньоекономічної діяльності) на відповідність критеріям зазначеним в ч.2 ст.2 КАС України, колегія суддів дійшла висновку, що приймаючи його, відповідач діяв на підставі, у спосіб, та у межах повноважень, передбачених чинним законодавством України, а тому підстави для визнання даного наказу протиправним та скасування відсутні.

Стосовно доводів позивача, що він вжив всіх тих заходів, вжиття яких є підставою для скасування (зміну виду, тимчасове зупинення) накладених санкцій (ч.10 ст.37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»), але до товариства все одно застосували санкції, колегія суддів зазначає наступне.

Дійсно, згідно з ч.4 ст.37 Закону № 959 застосуванню спеціальних санкцій до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб'єктів господарювання може передувати офіційне попередження центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики.

Разом з тим, відповідно до п.2.3 Порядку взаємодії Міністерства економіки України та Державної податкової адміністрації України з питань застосування спеціальних санкцій, затвердженого Наказом Мінекономіки України та ДПА України від 09.11.2006 №340/672, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.01.2007 за № 30/13297 (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) вид спеціальної санкції, яку пропонується застосувати, визначається Державною податковою адміністрацією в залежності від змісту правопорушення згідно з вимогами статті 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність».

Офіційне попередження Мінекономіки про можливість застосування спеціальних санкцій пропонується Державною податковою адміністрацією, якщо порушення допущено вперше та/або носить разовий характер або обсяги допущених порушень незначні та суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності або іноземним суб'єктом господарської діяльності узято зобов'язання в найкоротший строк ужити практичних заходів, що призведуть до ліквідації порушення або гарантують у подальшому ліквідацію наслідків здійсненого порушення.

ОСОБА_1 і певний вид спеціальної санкції, і здійснення офіційного попередження про можливість застосування спеціальних санкцій пропонуються Мінекономрозвитку саме ДФС.

У відповідності до ч.5 ст.37 Закону № 959 індивідуальний режим ліцензування діє до моменту усунення порушень законодавства України або застосування практичних заходів, що гарантують виконання цього Закону та/або пов'язаних з ним законів України та скасовується центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики.

Крім того, у п.4.17 Положення № 52 встановлено, що дія санкцій скасовується Міністерством економічного розвитку і торгівлі України в разі усунення суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності порушень законодавства України або застосування практичних заходів, що гарантують виконання Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" та/або пов'язаних з ним законів України, і приведення своєї зовнішньоекономічної діяльності у відповідність до законів України або надання достатніх доказів неможливості (безперспективності) застосування практичних заходів, що гарантують виконання Закону, а також якщо в Міністерстві економічного розвитку і торгівлі України відсутні матеріали щодо порушення цим суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності валютного, митного, податкового, іншого законодавства, яке встановлює певні заборони, обмеження або порядок здійснення зовнішньоекономічних операцій, та матеріали щодо проведених ним дій, що можуть зашкодити інтересам національної економічної безпеки.

Згідно з ч.10 ст.37 Закону № 959 якщо суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності або іноземними суб'єктами господарської діяльності, до яких застосовано санкції, усунуто допущені порушення законодавства України або вжито практичні заходи, що гарантують виконання цього Закону та/або пов'язаних з ним законів України, ініціатори подання щодо застосування санкцій можуть направляти центральному органу виконавчої влади з питань економічної політики матеріали про їх скасування (зміну виду, тимчасове зупинення).

У ч.12 ст.37 Закону № 959 встановлено, що у разі виникнення форс-мажорних обставин, подання позову до суду країни розташування контрагента чи Міжнародного комерційного арбітражного суду, Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України про визнання або стягнення з іноземного суб'єкта господарської діяльності боргу, пов'язаного з невиконанням умов зовнішньоекономічного договору (контракту), а також у разі вжиття заходів щодо усунення порушень законодавства дію санкцій центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики може бути тимчасово зупинено. Після закінчення строку зупинення санкції дія її поновлюється без додаткового рішення центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики.

ОСОБА_1 саме ініціатор подання, яким у даному випадку є ДФС, може звернутись до Мінекономрозвитку з питанням щодо скасування санкцій (зміну виду, тимчасове зупинення).

При цьому колегія суддів зауважує, що відповідно до ч.12 ст.37 Закону № 959 та п.4.14 Положення № 52 таке право надано і суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності, до яких застосовано санкції.

Отже, як вбачається з положень чинного законодавства, у т. ч. Закону № 185, вищенаведені доводи скаржника стосуються повноважень не відповідача, а третьої особи ДФС (та її органів), питання правомірності дій яких може бути предметом окремого позову, проте не є предметом даного спору.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи дослідив обставини, які мають значення для справи, дав їм правильну юридичну оцінку, ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ТОВ «Технохімреагент».

Стаття 316 КАС України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу позивача слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 241-245, 250, 315, 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Технохімреагент» залишити без задоволення.

Постанову запорізького окружного адміністративного суду від 22 серпня 2017 року у справі № 808/762/17 залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили відповідно до ст. 325 Кодексу адміністративного судочинства України, може бут оскаржена в порядку, встановленому ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України.

Вступну та резолютивні частини постанови проголошено 19.12.2017.

Головуючий суддя:І.Ю. Добродняк

Суддя:Н.А. Бишевська

Суддя:Я.В. Семененко