Постанова № 71347741, 14.12.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

14 грудня 2017 року № 826/3039/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Аблова Є.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2

до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни,

за участю третіх осіб - ТОВ «Факторингова компанія «ВЕКТОР ПЛЮС», Служби у справах дітей Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації,

про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію,-

В С Т А Н О В И В:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулися ОСОБА_1, ОСОБА_2 (далі - позивач 1, позивач 2) до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни (далі - відповідач), за участю третіх осіб - ТОВ "Факторингова компанія "ВЕКТОР ПЛЮС", Служби у справах дітей Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації (далі - треті особи) про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 29120350, прийнятого 06.04.2016 року державним реєстратором прав на нерухоме майно - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою Аллою Михайлівною про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за Товариством з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "ВЕКТОР ПЛЮС" (код ЄДРПОУ 38004195), на підставі якої 06.04.2016 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно був внесений запис №14038508 про право власності зазначеного товариства на вказану квартиру, а також зобов'язати приватного нотаріуса Кобелєву Аллу Михайлівну скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про державну реєстрацію за Товариством з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "ВЕКТОР ПЛЮС" права власності на вказану квартиру, здійснений 06.04.2016 року.

В обґрунтування заявлених позовних вимог, позивачі вказали на те, що у відповідача відсутні правові підстави проводити державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за Товариством з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс", оскільки на момент здійснення відповідачем державної реєстрації права власності на спірний об'єкт нерухомості у Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" не виникло права на спірне майно.

У судовому засіданні позивач 1 підтримав заявлені позовні вимоги, просив їх задовольнити, позивач 2 на адресу суду надіслав заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Крім того, позивачами зазначено, що за місцезнаходженням нерухомого майна зареєстровані та проживають неповнолітні діти ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, які є онуками позивача ОСОБА_1, проте всупереч Закону України "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних осіб", Закону України "Про охорону дитинства" нотаріусом при прийнятті оспорюваного рішення не отримано дозвіл органу опіки та піклування, чим порушено права неповнолітньої дитини.

Між іншим вказали, що рішенням апеляційного суду м. Києва від 19.06.2014 року задоволені позовні вимоги ТОВ "Факторингова компанія "Вектор плюс" про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором на загальну суму 164 891,49 дол. США, що за курсом НБУ становить 1 317 977,68 грн. При цьому, Дніпровський районний суд м. Києва видав виконавчий лист про примусове стягнення вказаної суми боргу, на підставі якого Державною виконавчою службою Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві відкрито виконавче провадження.

ДВС Дніпровського РУЮ 03.12.2014 року винесла постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Отже, враховуючи рішення апеляційного суду м. Києва від 19.06.2014 р., прийняття відповідачем оскаржуваного рішення про реєстрацію права власності за третьою особою на підставі Договору іпотеки на належну позивачам квартиру, на думку позивачів, є свідченням подвійного задоволення кредиторських вимог, тобто шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки через визнання права власності та шляхом стягнення грошових коштів на підставі рішення суду, що порушує права позивача, як боржника у вказаних правовідносинах та статті 61 Конституції України.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог, з підстав зазначених у запереченнях на позовну заяву.

У судовому засіданні 09.09.2017 року за участю позивача та представника третьої особи суд у відповідності до частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) ухвалив розглядати справу у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення позивача та третьої особи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що 05.12.2005 року між Закритим акціонерним товариством «ТАС-ІНВЕСТБАНК» (правонаступником якого є ПАТ «СведБанк»), та позивачем 1 було укладено кредитний договір № 471-Ф на суму 45 000 дол. США під 15 % річних, строком до 04.12.2008 року з цільовим призначенням: на споживчі цілі та погашення заборгованості, що раніше виникла у позивача за кредитним договором перед АКБ «ФОРУМ».

У подальшому до кредитного договору були укладені додаткові договори, за умовами яких був змінений ліміт заборгованості по кредиту до 97 913,00 доларів США (додатковий договір № 3 від 21.07.2008 року) та змінено строк дії договору - до 04.12.2012 року (додатковий договір № 2 від 06.06.2007 року).

Для забезпечення виконання вказаного Кредитного договору, 05.12.2005 року між Закритим акціонерним товариством «ТАС-ІНВЕСТБАНК» (правонаступником якого є ПАТ «СведБанк»), та позивачами було укладено Іпотечний договір № 471-Ф/ІП-1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою С.М., зареєстрований в реєстрі за № 5201, згідно умов якого позивачі як співвласники передали в іпотеку банку належну їм на праві власності квартиру № 335 за адресою: м. Київ, пр.Ватутіна, буд. 26. Квартира складається з 3-х кімнат, загальною площею 67.40 кв.м., жилою 39.50 кв.м.

Позивачами 15.02.2017 року отримано з Дніпровського районного суду м. Києва повістку про виклик в суд, ухвалу про відкриття провадження у справі та матеріали позовної заяви ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» про усунення перешкод у здійсненні права користування майном шляхом надання постійного безперешкодного доступу та про визнання особи такою, що втратила право користування квартирою.

З отриманих документів позовної заяви ТОВ «ФК «Вектор Плюс» позивачі дізнались, що 28.11.2012 року між ПАТ «СведБанк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» було укладено Договір факторингу № 15, за яким ПАТ "СведБанк" відступив ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором та на підставі Договору від 28.11.2012 року, посвідченого ОСОБА_8 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, зареєстрованого в реєстрі за № 6970, відбулось відступлення прав за вказаним іпотечним договором.

Згідно Інформаційної довідки Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно від 24.10.2016 року, державним реєстратором прав на нерухоме майно - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою Аллою Михайлівною, 31.03.2016 прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 29120350 від 06.04.2016 року, про реєстрацію права власності на квартиру: № 335 по проспекту Ватутіна Генерала, будинок 26 в м. Києві за Товариством з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" (код ЄДРПОУ: 38004195), на підставі якого 31.03.2016 р. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно був внесений запис № 14038508 про право власності зазначеного товариства на вказану квартиру.

Вказане слугувало підставою для звернення позивачів до суду з даним позовом.

Правовідносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень врегульовані Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004 №1952-ІV (надалі - Закон №1952-ІV).

Відповідно до статті 2 Закону державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У відповідності до частини п'ятої статті 3 вказаного Закону державна реєстрація прав є публічною, проводиться органом державної реєстрації прав, який зобов'язаний надавати інформацію про зареєстровані права та їх обтяження в порядку, встановленому цим Законом. Державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в порядку черговості надходження заяв. Державна реєстрація прав власності, реєстрація яких проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчиняється така дія.

За приписами пункту 2 частини першої статті 9 Закону у випадку, передбаченому цим Законом, державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно.

Статтею 15 Закону визначено порядок проведення державної реєстрації прав та їх обтяжень. Так, державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; 4) внесення записів до Державного реєстру прав; 5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; 6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження. Згідно пункту 67 Порядку №868, для проведення державної реєстрації відступлення прав за іпотечним договором заявник також подає укладений в установленому законом порядку договір, відповідно до якого відбувається відступлення прав.

Відповідно до частини третьої статті 24 Закону України "Про іпотеку" відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов'язанням.

Іпотекодержатель зобов'язаний письмово у п'ятиденний строк повідомити боржника про відступлення прав за іпотечним договором і права вимоги за основним зобов'язанням.

Правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

У матеріалах справи відсутні докази повідомлення іпотекодержателем боржників (позивачів) про відступлення права вимоги за вказаними іпотечним договором та договором про надання кредиту.

Відповідно до статті 35 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Статтею 36 Закону України "Про іпотеку" визначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання є недійсними.

Відповідно до статті 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Зі змісту пункту 4.2 іпотечного договору № 471-Ф/ІП-1 від 05.12.2005 року вбачається, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється за вибором іпотекодержателя одним із наступних способів: 4.2.1 шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання Основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку", 4.2.2 шляхом продажу іпотекодержателем від свого імені предмету іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України "Про іпотеку".

Згідно умов пункту 4.5 іпотечного договору визначено, що зазначене у пункті 4.2 іпотечного договору є застереженням про позасудове врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки, необхідним та достатнім для звернення іпотекодержателем стягнення на предмет іпотеки. Визначені сторонами способи позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки не перешкоджають іпотекодержателю: або запропонувати іпотекодавцю укласти та посвідчити нотаріально окремий договір про позасудове врегулювання, або застосувати інші способи звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема, звернутися до нотаріуса за вчинення виконавчого напису чи до суду з позовною заявою про звернення стягнення на предмет іпотеки. Після одержання виконавчого документу предмет іпотеки може бути реалізовано за згодою сторін обраним ними способом, а при недосягненні такої згоди предмет іпотеки реалізується у процесі виконавчого провадження.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачам стало відомо про договір факторингу з повістки суду та копії позовної заяви, яка надійшла на їх адресу.

Крім того, частиною першою статті 1082 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

У матеріалах справи відсутні докази повідомлення позивача про в порядку статті 1082 Цивільного кодексу України про відступлення права грошової вимоги із визначенням суми грошової вимоги, яка підлягає виконанню, а відтак доводи, що позивач має заборгованість за кредитним договором перед ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс".

Відповідно до пункту 46 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 17.10.2013 року № 868 (далі - Порядок № 868) для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає: 1) завірену в установленому порядку копію письмової вимоги про усунення порушень, надіслану іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця, в якій зазначається стислий зміст порушеного зобов'язання, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш як 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання такої вимоги; 2) документ, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у письмовій вимозі, надісланій іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 3) заставну (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Наявність зареєстрованої заборони відчуження нерухомого майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого відбувається перехід права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іпотекодержателя, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно не є підставою для відмови у проведенні державної реєстрації права власності за іпотекодержателем.

Судом встановлено, що в порушення пункту 46 Порядку відсутній доказ наявності письмової вимоги про усунення порушень, надіслану іпотекодержателем іпотекодавцеві та документу, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя.

Крім того з матеріалів справи вбачається, що Дніпровським районним судом м. Києва видано виконавчий лист про примусове стягнення суми боргу за кредитним договором, на підставі якого Державною виконавчою службою Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві відкрито виконавче провадження №45239282.

Відтак, враховуючи факт наявного виконавчого провадження №45239282, прийняття відповідачем оскаржуваного рішення на підставі іпотечного договору є свідченням подвійного задоволення кредиторських вимог, тобто шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки та шляхом стягнення грошових коштів у межах виконавчого вказаного виконавчого провадження, що порушує права позивача, як боржника у вказаних правовідносинах.

Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" визначено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника / майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку; не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) інше майно (майнові права), яке відповідно до законодавства або кредитного договору підлягає стягненню з позичальника, зазначеного у підпункті 1 цього пункту, при недостатності коштів, одержаних стягувачем від реалізації (переоцінки) предмета застави (іпотеки); кредитна установа не може уступити (продати, передати) заборгованість або борг, визначений у підпункті 1 цього пункту, на користь (у власність) іншої особи.

Судом встановлено, що спірна квартира, підпадає під дію Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", оскільки виступає предметом іпотеки за споживчим кредитом в іноземній валюті, використовується як місце постійного проживання позичальника; загальна площа не перевищує 140 кв. метрів.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 24 Закону у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо: подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.

Враховуючи, що спірна квартира підпадає під дію Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", у порушення пункту 46 Порядку відсутній доказ наявності письмової вимоги про усунення порушень, надіслану іпотекодержателем іпотекодавцеві та документу, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя, відтак, на думку суду, у відповідача були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс".

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про протиправність оскарженого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та наявність підстав для його скасування.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог суд також приймає до уваги те, що відповідно до частини сьомої "Звернення стягнення на предмет іпотеки" Листа Верховного Суду України від 01.02.2015 року "Аналіз судової практики застосування судами законодавства, яке регулює іпотеку як заставу нерухомого майна":

"Правильною є практика судів, які за відсутності встановлення в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або у відповідному застереженні в іпотечному договорі можливості передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відмовляють у задоволенні подібних позовів.

З аналізу чинного законодавства вбачається, що вищезазначене має стосуватися також і звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом застосування процедури продажу, установленої статтею 38 Закону № 898-IV, у разі, коли такий спосіб передбачений договором про задоволення вимог іпотекодержателя чи відповідним застереженням в іпотечному договорі."

Також, суд враховує, що в силу приписів статті 17 Закону України "Про охорону дитинства" та статті 177 Сімейного кодексу України правочини щодо майнових прав малолітньої дитини потребують дозволу органу опіки та піклування.

Як встановлено у Преамбулі Декларації прав дитини 1959 року, дитина внаслідок фізичної та розумової незрілості потребує спеціальної охорони і турботи, у тому числі й належного правового захисту.

Відповідно до статті 16 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року жодна дитина не може бути об'єктом свавільного або незаконного втручання в її право на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або посягання на її честь та гідність.

У матеріалах справи Довідка Комунального концерну "Центр комунального сервісу" від 17.03.2017 року №1427, в якій зазначено, що спірній квартирі зареєстровані ОСОБА_5 (ІНФОРМАЦІЯ_2) та ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_1).

У матеріалах справи відсутні докази того, що у Службі у справах дітей Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації відповідачем не отримувалося дозволу органу опіки та піклування для реєстрації права власності на нерухоме майно, де проживають неповнолітня дитина.

За таких обставин, враховуючи сукупність письмових доказів, які наявні в матеріалах справи, суд приходить до висновку про відсутність у відповідача правових підстав для прийняття оскаржуваного рішення.

Аналогічна позиція викладена в Ухвалах Вищого адміністративного суду України від 16 червня 2016 року по справі № К/800/651/16, від 29.01.2015 р. по справі N К/800/37285/14.

Водночас не підлягає задоволенню вимога позивача про зобов'язання приватного нотаріуса скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про реєстрацію права власності на квартиру за ТОВ "Факторингова компанія Вектор Плюс".

Так, відповідно до частини третьої статті 26 Закону у разі скасування на підставі рішення суду рішення про внесення змін до запису Державного реєстру прав, про взяття на облік безхазяйного нерухомого майна відповідний запис скасовується.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частинами першою та другою статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно з частиною першою статті 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до статті 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, та враховуючи, що докази, наведені відповідачами у запереченнях на позов, не спростовують доводи позивача, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Керуючись статтями 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 29120350, прийнятого 06.04.2016 року державним реєстратором прав на нерухоме майно - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою Аллою Михайлівною про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за Товариством з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "ВЕКТОР ПЛЮС" (код ЄДРПОУ 38004195), на підставі якої 06.04.2016 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно був внесений запис №14038508 про право власності зазначеного товариства на вказану квартиру.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

3. Стягнути з приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни на користь ОСОБА_1 640,00 грн. сплаченого судового збору.

Постанова, відповідно до частини першої статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня отримання копії постанови за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Є.В. Аблов