Рішення № 71346479, 29.12.2017, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/5265/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 грудня 2017 року м. Одеса

У залі судових засідань № 25

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Свиди Л.І.

при секретарі судового засідання - Донець В.Р.

за участю сторін:

позивача - ОСОБА_1 (за паспортом)

позивача - не з'явився

представника позивача - ОСОБА_2 (по довіреності)

представника позивача - не з'явився

представника відповідача від

Любашівського районного сектору

ГУ ДМС України в Одеській області - не з'явився

представника відповідача

ГУ ДМС України в Одеській області - ОСОБА_3 (по довіреності)

розглянувши справу за адміністративним позовом ОСОБА_4, ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 до Любашівського районного сектору Головного управління державної міграційної служби України в Одеській області, Головного управління державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов’язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До суду звернулися ОСОБА_4, ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 з адміністративним позовом до Любашівського районного сектору Головного управління державної міграційної служби України в Одеській області, Головного управління державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності Любашівського районного сектору Головного управління державної міграційної служби України в Одеській області щодо не оформлення паспорту громадянина України неповнолітній ОСОБА_5 у формі паспортної книжечки, зобов’язання Любашівського районного сектору Головного управління державної міграційної служби України в Одеській області оформити та видати бланк паспорту ОСОБА_5 у формі паспортної книжечки.

15.12.2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» №2147-VIII від 03.10.2017 року, яким КАС України викладено в новій редакції.

У відповідності до п. 10 Розділу VII Перехідних Положень КАС України, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, а тому подальший розгляд цієї справи відбувається за правилами, що передбачені новою редакцією КАС України.

Позивач - ОСОБА_1 та його представник в судове засідання з’явилися, позовні вимоги підтримали в повному обсязі. Позовні вимоги обґрунтовані позивачем тим, що по досягненню його неповнолітньою донькою - ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 16-річного віку, її батьки звернулися до Любашівського районного сектору ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про видачу їй паспорта без безконтактного електронного носія – в формі паспортної книжечки, однак їм відмовлено в видачі паспорту у формі книжечки доньці з тих підстав, що паспорт видається тільки в формі картки, що містить безконтактний електронний носій, чим відповідачем допущена протиправна бездіяльність. Позивач зазначає, що його родина є віруючою, віра забороняє отримувати ідентифікацію – номер, електронну цифрову ідентифікацію, тощо, а тому у відповідача були всі підстави та можливість видати його доньці паспорт у формі книжечки. Крім того, позивач зазначає, що відмова від паспортів з цифровим ідентифікатором не є окремою думкою позивача, а є позицією Української Православної Церкви та відмова відповідача у наданні ОСОБА_5 паспорту у формі книжечки порушує її права, гарантовані Конституцією України, Конвенцією про захист прав і основоположних свобод, оскільки такі дії відповідача змушують її діяти всупереч волі та релігійним переконанням.

Позивач - ОСОБА_4 в судове засідання не з’явилася, надала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності та зазначила, що позов підтримує в повному обсязі.

Представник відповідача - Любашівського районного сектору ГУ ДМС України в Одеській області в судове засідання не з'явився, відповідач був повідомлений про розгляд справи належним чином.

Представник відповідача – ГУ ДМС України в Одеській області позовні вимоги не визнав, просив в їх задоволені відмовити з підстав, викладених в письмових запереченнях на позов (аркуші справи 40-47), оскільки відповідно до норм законодавства паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій з можливість відмови від внесення відбитків пальців. На день звернення батьків ОСОБА_5 до міграційних органів із заявою про надання паспорту у формі книжечки правові підстави для надання паспорту в такій формі були відсутні, оскільки така можливість передбачалася до забезпечення матеріально-технічними ресурсами органів міграційної служби для видання паспортів у формі картки, однак таке забезпечення відбулося та всі паспорта у формі книжечки передані до ДМС України. Твердження позивачів про їх дискримінацію за релігійною, віковою ознакою або порушення їх прав на ім’я не ґрунтується на нормах законодавства, їх право на свободу світогляду і віросповідання не порушені, нормами законодавства не передбачено жодних виключень за релігійними переконаннями щодо форми та порядку видачі паспорту, тощо.

Заслухавши пояснення позивача та його представника, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, докази, якими вони підтверджуються, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Батьки ОСОБА_5, які є її законними представниками, по досягненню нею 16-річного віку, 07.09.2017 року звернулися до Любашівського районного сектору Головного управління державної міграційної служби України в Одеській області із заявою про видачу їй бланку паспорту громадянина України виключно у формі паспортної книжечки, а не в формі картки (аркуші справи 145-146).

Однак, на зазначену заяву, Любашівським районним сектором Головного управління державної міграційної служби України в Одеській області в той же день надана відповідь ОСОБА_5 про те, що відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №302 від 25.03.2015 року паспорт виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій та роз’яснено які документи необхідно надати для оформлення паспорта громадянина України (аркуші справи 17-18).

Позивачі, вважають бездіяльність Любашівського районного сектору Головного управління державної міграційної служби України в Одеській області щодо не видачі ОСОБА_5 паспорту у формі книжечки протиправною, що і стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Суд не погоджується з доводами позивачів про протиправну бездіяльність відповідача та наявність підстав для видачі їх доньці паспорту в формі книжечки, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 5 ОСОБА_6 України «Про громадянство України» паспорт громадянина України є документом, що підтверджує громадянство України.

Постановою Верховної Ради України №2503-XII від 26.06.1992 року, відповідно до ст. 5 ОСОБА_6 України «Про громадянство України», затверджено «Положення про паспорт громадянина України», відповідно до п. 1, 3 якого паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України. Паспорт дійсний для укладання цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою лише на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.

Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.

Правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи, визначає Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус».

Відповідно до ч. 2 ст. 14, ч. 1, 4 ст. 21 ОСОБА_6 України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета.

Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.

Паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.

Таким чином, законодавство України не передбачає альтернативи в оформленні паспорта громадянина України, який оформлюється виключно у формі картки, що містить безконтактний електронний носій, а в формі книжечки оформлюються інші документи, зокрема, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт України, службовий паспорт України, посвідчення особи моряка, тощо, про що зазначено у ст. 22-25 ОСОБА_6 України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус».

Тобто, твердження позивачів про закріплення на законодавчому рівні можливості отримання паспорту громадянина України як у формі книжечки, так і у формі картки є помилковими і не ґрунтуються на нормах законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 21 ОСОБА_6 України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» бланки документів, якщо інше не визначено цим ОСОБА_6, виготовляються за єдиними зразками та технічними описами, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до зазначених норм законодавства, Постановою Кабінету Міністрів України №302 від 25 березня 2015 року затверджений зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, а також «Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України», в пункті 2 якого також зазначено, що паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.

Згідно з п. 2, 3 Постанови Кабінету Міністрів України №302 від 25 березня 2015 року запроваджено із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру: з 1 січня 2016 року оформлення і видача паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 «Положення про паспорт громадянина України», затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 р. № 2503-XII; з 1 листопада 2016 року оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до «Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України», затвердженого цією постановою.

Крім того, установлено, що до завершення роботи із забезпечення в повному обсязі територіальних підрозділів Державної міграційної служби матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено цією постановою, паспорт громадянина України може оформлятися з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки; прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 1 листопада 2016 року припиняється.

З наданих до суду доказів вбачається, що відповідно до наказу ДМС України №48/аг від 07.03.2017 року, на підставі накладної №011 від 09.03.2017 року, ГУ ДМС України в Одеській області передало ДМС України бланки паспортів у формі книжечки та відповідно до доручення ДМС України № Д/92/217 від 15.06.2017 року начальникам Головних управлінь, управлінь в областях та місті Києві ДМС України доручено припинити з 16.06.2017 року в територіальних підрозділах ДМС прийом заяв на оформлення паспорта громадянина України зразка 1994 року (аркуші справи 94-98, 113-115).

В судовому засіданні представник ГУ ДМС України в Одеській області підтвердив, що на момент звернення позивачів із заявою про надання ОСОБА_5 паспорта у формі книжечки, Любашівський районний сектор Головного управління державної міграційної служби України в Одеській області був повністю забезпечений обладнанням для виготовлення паспорта громадянина України у вигляді картки, а бланки паспортів громадянина України у вигляді паспортної книжечки у відповідачів відсутні.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На час звернення позивачів до Любашівського районного сектору Головного управління державної міграційної служби України в Одеській області із заявою про видачу ОСОБА_5 паспорта у формі книжечки, норми законодавства передбачали видачу паспортів громадянина України виключно в формі картки, а тому відповідач не міг діяти в порушення цих норм законодавства, що виключає його протиправну бездіяльність.

Посилання позивачів та представника позивача на чинність «Порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України», затвердженого наказом МВС України №320 від 13.04.2012 року та можливість з цих підстав видати паспорт у формі книжечки, є не обґрунтованими, оскільки цей порядок продовжує діяти, однак застосовується до паспортів, виданих у формі паспортної книжечки відповідно до порядку, що діяв раніше, що узгоджується з положеннями п. 3 постанови Кабінету Міністрів України №302 від 25 березня 2015 року.

Відповідно до положень п. 1 ч. 1 ст. 3, ч. 1 ст. 4, ч. 1, 3, 4 ст. 13 ОСОБА_6 України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» єдиний державний демографічний реєстр це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим ОСОБА_6 інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.

Одним з документів, оформлення якого передбачається із застосуванням Реєстру є паспорт громадянина України, який має містити безконтактний електронний носій, тобто, імплантовану у бланк документа безконтактну інтегральну схему для внесення персональних даних, параметрів, у тому числі біометричних, що дає змогу здійснювати комплекс заходів, пов'язаних з верифікацією особи, та може використовуватися як засіб електронного цифрового підпису у випадках, передбачених законом.

При цьому, особам гарантується право на відмову від внесення відцифрованих відбитків пальців рук до безконтактного електронного носія, що міститься у паспорті громадянина України. Таке право реалізується шляхом подання заяви відповідному уповноваженому суб'єкту про внесення або відмову від внесення відцифрованих відбитків пальців рук особи до безконтактного електронного носія.

Згідно із положеннями ч. 2, 5, 7 ст. 21 ОСОБА_6 України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов'язаний отримати паспорт громадянина України, оформлення якого здійснюється розпорядником Реєстру.

До паспорта громадянина України вноситься така інформація: назва держави; назва документа; ім'я особи; стать; громадянство; дата народження; унікальний номер запису в Реєстрі; номер документа; дата закінчення строку дії документа; дата видачі документа; уповноважений суб'єкт, що видав документ (код); місце народження; відцифрований образ обличчя особи; відцифрований підпис особи; податковий номер (реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків) або повідомлення про відмову від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган). У разі наявності повідомлення про відмову від реєстраційного номера облікової картки платника податків проставляється слово «відмова».

Таким чином, норми законодавства визначають, що особа з 14 років має оформити паспорт громадянина України, в формі картки, яка має містити безконтактний електронний носій, може відмовитися від внесення відбитків пальців рук до безконтактного електронного носія та проживання без паспорту громадянина України є адміністративним правопорушенням, передбаченим ст. 197 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

При цьому, позивачами не надано доказів надання до органів Державної міграційної служби України заяви-анкети, яка до того ж має подаватися особисто донькою позивачів, та всіх документів, які необхідно надати у відповідності до «Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України», затвердженого 25.03.2015 року постановою Кабінету Міністрів України №302 для видачі ОСОБА_5 паспорта громадянина України, а також не надано доказів надання до органів Державної міграційної служби України документів, зокрема, заяви встановленого зразка та інших документів для видачі паспорту у формі книжечки у відповідності до «Порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України», затвердженого наказом МВС України №320 від 13.04.2012 року, що взагалі виключає можливість відповідача видати ОСОБА_5 паспорт громадянина України в будь-якій формі.

З матеріалів справи вбачається надання позивачами заяви довільної форми про необхідність видати ОСОБА_5 паспорт громадянина України у вигляді паспортної книжечки, яка не відповідає нормам законодавства, а тому суд приходить до висновку про відсутність підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідачів щодо не видачі дитині позивачів паспорта громадянина України у формі книжечки та відсутність підстав для зобов’язання відповідачів вчинити такі дії.

Позивачі посилаються в позові на ту обставину, що їх сім’я є віруючою та через релігійні переконання, вони не бажають, щоб їх донька отримувала паспорт громадянина України у формі картки, оскільки в такому випадку особі присвоюється номер і її ідентифікація здійснюється за номером, а не за ім’ям, дані щодо осіб можуть бути розповсюджені без їх згоди, вони не давали згоду на обробку персональних даних, анкета передбачає надання даних щодо відношення до релігії, тощо, тобто, в даному випадку порушуються права позивачів, гарантовані Конституцією України, ОСОБА_6 України «Про свободу совісті та релігійних організацій» на свободу світогляду і віросповідання, однак суд не може погодитися з обґрунтованістю таких доводів позивачів, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 294 Цивільного кодексу України фізична особа має право на ім’я.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ОСОБА_6 України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація народження дитини проводиться з одночасним визначенням її походження та присвоєнням їй прізвища, власного імені та по батькові. Походження дитини визначається відповідно до Сімейного кодексу України.

Відповідно до п. 6, 7 ч. 1 ст. 3, ч. 1 ст. 4 ОСОБА_6 України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим ОСОБА_6 документів.

Ідентифікація особи це встановлення особи шляхом порівняння наданих даних (параметрів), у тому числі біометричних, з наявною інформацією про особу в реєстрах, картотеках, базах даних тощо.

При цьому, ім'я особи це прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи.

Згідно з ст. 7, 10 ОСОБА_6 України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» у разі якщо інформація про особу вноситься до Реєстру вперше, проводиться ідентифікація особи, після завершення якої автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі та фіксуються час, дата та відомості про особу, яка оформила заяву-анкету (в електронній формі). Унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним.

До Реєстру вноситься, в тому числі, ім’я особи.

З аналізу зазначених положень законодавства вбачається, що твердження позивачів про присвоєння людині номеру замість імені при видачі паспорту в формі картки є не обґрунтованими, оскільки ідентифікація особи проводиться шляхом порівняння всіх даних, внесених в Реєстр, в тому числі, ім’я, а унікальний номер присвоюється запису в Реєстрі, а не особі.

Жодних доказів та обставин, які б свідчили про дискримінацію позивачів та їх доньки за релігійною чи віковою ознакою відповідачами по цій справі, ними не наведено та не доведено.

Відповідно до ст. 35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. Ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань.

ОСОБА_6 України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» передбачають обов’язкове отримання кожним громадянином України з 14 років паспорта громадянина України у формі картки з безконтактним електронним носієм та ці норми, або норми Конституції України не містять жодних виключень з цього обов’язку.

Згідно з ст. 2, 3, 4 ОСОБА_6 України «Про свободу совісті та релігійних організацій» в Україні усі правовідносини, пов'язані із свободою совісті і діяльністю релігійних організацій, регулюються законодавством України. Законодавство України про свободу совісті та релігійні організації складається з цього ОСОБА_6 та інших законодавчих актів України, виданих відповідно до нього.

Кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.

Здійснення свободи сповідувати релігію або переконання підлягає лише тим обмеженням, які необхідні для охорони громадської безпеки та порядку, життя, здоров'я і моралі, а також прав і свобод інших громадян, встановлені законом і відповідають міжнародним зобов'язанням України.

Громадяни України є рівними перед законом і мають рівні права в усіх галузях економічного, політичного, соціального і культурного життя незалежно від їх ставлення до релігії. В офіційних документах ставлення громадянина до релігії не вказується.

Будь-яке пряме чи непряме обмеження прав, встановлення прямих чи непрямих переваг громадян залежно від їх ставлення до релігії, так само як і розпалювання пов'язаних з цим ворожнечі й ненависті чи ображання почуттів громадян, тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом.

Ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов'язків. Заміна виконання одного обов'язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.

Відповідно до ст. 24 Конституції України не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Таким чином, позивачі можуть реалізувати своє право на свободу совісті лише в межах, передбачених ст. 35 Конституції України, ОСОБА_6 України «Про свободу совісті та релігійних організацій» та інших законодавчих актів, однак це право не може звільняти особу від виконання обов’язків перед державою та виконання законів за мотивами релігійних переконань, при цьому законодавство України встановлює вимоги щодо отримання паспорту громадянина України для всіх громадян України без жодних привілеїв та переваг для осіб з певними релігійними переконаннями та свобода совісті не може, в даному випадку, впливати на виконання відповідачами їх повноважень у відповідності до вимог законодавства України.

Україна ратифікувала Міжнародний пакт про громадянські та політичні права та Факультативний Протокол до Міжнародного Пакту про громадянські та політичні права, чим визнала компетенцію Комітету по правам людини.

Відповідно до п. 4 «Спільної думки членів Комітету ОСОБА_7Ноймана и ОСОБА_8» Рішення Комітету по правам людини у відповідності з Факультативним протоколом до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права на 111-й сесії (7-25 липня 2014 року) ООН (повідомлення 1990/2010) ОСОБА_9 проти Білорусі, зазначено про те, що не можна рахувати що ст. 18 вимагає від держав видавати паспорт без особистого ідентифікаційного номеру, оскільки подібні паспорти призначені для спрощення ідентифікації осіб в цілому ряді контекстів, міжнародний досвід підтверджує, що включення особистих номерів в паспорт підвищують його надійність та ефективність, а потреба в таких номерах на документах, які можуть використовуватися для міжнародних поїздок, носить ще більш гострий характер ніж у внутрішньому контексті, коли уряд має інші форми інформації про свої громадян, відмова особи від паспорту без особистого номеру є не співрозмірним обмеженням свободи на вираження своєї релігійності або переконань, а скоріше є необхідним для захисту громадської безпеки та порядку за п. 3 ст. 18.

Відповідно до ст. 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно.

Свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Із змісту п. 125, 161 Рішення Європейського суду з прав людини від 01.07.2014 по справі «S.A.S. проти Франції» вбачається, що хоча релігійна свобода є передусім справою совісті кожної окремої людини, вона також означає право людини на свободу сповідувати свою релігію одноособово і приватно або спільно з іншими, прилюдно та у колі своїх одновірців. У статті 9 перелічені різні форми, в яких людина може реалізовувати право на сповідування своєї релігії або переконань - це можуть бути богослужіння, вчення, а також виконання та дотримання релігійних обрядів, однак гарантії ст. 9 не поширюються на кожну дію, на вчинення якої особу спонукає чи надихає релігія або переконання, і ця стаття не завжди гарантує особі право поводити себе у публічній сфері так, як приписує її релігія або переконання.

Суд нагадує, що загальна політика або заходи, які призводять до непропорційно серйозних негативних наслідків для певної групи людей, можуть вважатися дискримінаційними, навіть якщо вони не спрямовані конкретно проти цієї групи і не мають дискримінаційної мети, але дискримінаційного характеру така політика чи заходи набувають лише у випадку, якщо вони не мають під собою «об'єктивних і достатніх підстав», тобто, якщо вони не служать досягненню «легітимної мети» або якщо не забезпечено «належного пропорційного співвідношення» між використовуваними засобами та поставленою метою.

Із змісту п. 82 Рішення Європейського суду з прав людини від 15.01.2013 по справі «EWEIDA та інші проти Сполученого королівства» вбачається, що навіть якщо та чи інша віра досягає необхідного рівня переконливості та важливості, не можна сказати, що будь-яка дія, яка певним чином знайшла в ній натхнення чи мотивацію, або ж була вчинена під її впливом, становить «сповідування» віри. Так, наприклад, дії або бездіяльність, які безпосередньо не виражають відповідне переконання або які лише віддалено пов'язані з приписом віри, не підпадають під захист статті 9. Для того, щоб певна дія вважалася «сповідуванням» за змістом статті 9, вона має бути тісно пов'язана з релігією або переконанням.

Таким чином, з аналізу вищезазначених рішень, суд робить висновок про те, що не всі дії осіб вчинені через свої релігійні переконання захищені гарантіями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також національним законодавством України та, в даному випадку, може мати місце не співрозмірність обмеження свободи доньки позивачів на вираження релігійних поглядів та переконань, оскільки держава має право отримувати інформацію щодо своїх громадян, в тому числі, для захисту безпеки і порядку.

Щодо тверджень позивачів про незаконність обробки персональних даних без їх згоди та можливість розповсюдження відповідачами персональних даних, суд звертає увагу на те, що відповідно до ст. 32 Конституції України не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Згідно з положеннями ст. 6 ОСОБА_6 України «Про захист персональних даних» мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.

Первинними джерелами відомостей про фізичну особу є: видані на її ім'я документи; підписані нею документи; відомості, які особа надає про себе.

Обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.

Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Згідно із ст. 11, 28 ОСОБА_6 України «Про захист персональних даних» підставами для обробки персональних даних є, зокрема, необхідність виконання обов’язку володільця персональних даних, який передбачений законом.

При цьому, порушення законодавства про захист персональних даних тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Враховуючи викладене, суд звертає увагу на те, що обробка персональних даних здійснюється у відповідності до вимог законодавства, з конкретною метою, в даному випадку, з метою виконання повноважень відповідачами у відповідності до ОСОБА_6 України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», а порушення законодавства про захист персональних даних тягне за собою відповідальність винних осіб.

Позивачами не надано до суду будь-яких доказів порушення відповідачами законодавства про захист персональних даних, незаконного розповсюдження цих даних, а їх твердження про не бажання надавати персональні дані та з цих підстав необхідність видати їх доньці паспорту в формі книжечки, є не обґрунтованими, оскільки отримання паспорту навіть в такій формі потребує обробки персональних даних, до яких відноситься у відповідності до ст. 2 ОСОБА_6 України «Про захист персональних даних» відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Твердження позивачів про порушення відповідачем вимог ОСОБА_6 України «Про свободу совісті та релігійних організацій» в частині обов’язку особи в анкеті-заяві зазначати про наявність ідентифікаційного коду, або про відмову від нього за релігійними переконаннями, що є на їх думку зазначенням інформації про ставлення громадян до релігії, суд не приймає до уваги, оскільки дані про відмову від ідентифікаційних кодів за релігійними переконаннями вже містяться в органах ДФС України та в заяві-анкеті зазначається інформація про ідентифікаційних код, а в разі відмови від нього інформація про ці обставини, ставлення до релігії в офіційних документах не зазначається.

Таким чином, оскільки Любашівський районний сектор Головного управління державної міграційної служби України в Одеській області при розгляді заяви позивачів в інтересах неповнолітньої доньки діяв у відповідності до вимог законодавства, не порушував його, не має технічної можливості видавати паспорт у формі книжечки, позивачами порушений порядок подання заяви та документів для отримання взагалі паспорту громадянина України в будь-якій формі, позивачами не доведено неправомірне збирання і розповсюдження відповідачами персональних даних, даних про ставлення до релігії, присвоєння особі номеру замість ім’я, обмеження свободи совісті позивачів та їх доньки, суд не вбачає підстав для визнання бездіяльності Любашівського районного сектору ГУ ДМС України в Одеській області протиправною та не вбачає підстав для зобов’язання цього органу вчинити певні дії, зокрема, видати ОСОБА_5 паспорт громадянина України у вигляді паспортної книжечки.

Відповідно до ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно з ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_4, ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. ст. ст. 6, 14, 90, 241-243, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, –

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_4, ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 до Любашівського районного сектору Головного управління державної міграційної служби України в Одеській області, Головного управління державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності Любашівського районного сектору Головного управління державної міграційної служби України в Одеській області щодо не оформлення паспорту громадянина України неповнолітній ОСОБА_5 у формі паспортної книжечки, зобов’язання Любашівського районного сектору Головного управління державної міграційної служби України в Одеській області оформити та видати бланк паспорту ОСОБА_5 у формі паспортної книжечки – відмовити.

Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду першої інстанції, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 293 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов’язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Згідно із ч. 1 ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини постанови суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 295 КАС України, учасник справи, якому повний текст рішення суду не було вручено у день його (її) проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повної постанови суду.

Апеляційна скарга подається відповідно до п.15.5 ч.1 розділу VІІ перехідних положень КАС України апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 29.12.2017 року.

Суддя Л. І. Свида

.