Постанова № 71346047, 27.12.2017, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 грудня 2017 р. Справа №805/4034/17-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чучка В.М., за участю секретаря судового засідання Смирнової Ю.А., представника відповідача – ОСОБА_1 (довіреність від 05.01.2017 року № 07/173), розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Костянтинівського міського центру зайнятості про визнання бездіяльності протиправною, зобов’язання розглянути заяву, -

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2017 року ОСОБА_2 (далі – позивач), звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою про:

- визнання протиправною бездіяльності Костянтинівського міського центру зайнятості (надалі – Костянтинівський МЦЗ, відповідач) в частині не здійснення розгляду заяви ОСОБА_2 від 19.05.2017 року про компенсування витрат на оплату праці за працевлаштовану безробітну з числа внутрішньо переміщених осіб ОСОБА_3 (ідентифікаційний код НОМЕР_1).

- зобов’язання Костянтинівського МЦЗ розглянути заяву ОСОБА_2 від 19.05.2017 року про компенсування витрат на оплату праці за працевлаштовану безробітну з числа внутрішньо переміщених осіб ОСОБА_3 (ідентифікаційний код НОМЕР_1).

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач 19.05.2017 року звернувся з заявою до відповідача про компенсування витрат на оплату праці за працевлаштовану безробітну з числа внутрішньо переміщених осіб, проте Костянтинівським МЦЗ фактично не здійснено розгляду вказаної заяви у встановленому законодавством порядку. А тому позивач просить у судовому порядку визнати протиправною бездіяльність з не здійснення розгляду його заяви від 15.05.2017 року з боку Костянтинівського МЦЗ, та зобов’язати розглянути вказану заяву згідно чинному законодавству.

Позивач до судового засідання не з’явився, про дату, час та місце проведення судового засідання в режимі відеоконференціі повідомлений належним чином.

Як слідує з п. 1) ч. 3 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства суд розглядає справу без участі відповідної сторони у випадку її неявки в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин неявки. Зважаючи на те, що позивач не повідомив причини неявки, суд вважає можливим розглянути справу без участі позивача.

Відповідачем позовні вимоги не визнані, в матеріалах справи наявні заперечення на позов у яких зазначено про безпідставність заявлених позовних вимог. Заперечення обґрунтовані тим, що згідно законодавству компенсація витрат роботодавцю на оплату праці за працевлаштованих безробітних з числа внутрішньо переміщених осіб здійснюється в межах коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття. Зважаючи на те, що кошторису видатків Костянтинівського МЦЗ на 2017 рік недостатньо для такої компенсації, відповідачем направлено ОСОБА_2 відповідь про неможливість компенсації витрат на оплату праці до збільшення кошторису. Таким чином, відповідач вважає вимоги позивача необґрунтованими з наведених вище підстав та такими, що задоволенню не підлягають.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивач – ОСОБА_2 є фізичною особою-підприємцем з 13.04.2016 року, номер запису: 2 269 000 0000 014893, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

19.05.2017 року ОСОБА_2 звернулася до Костянтинівського МЦЗ з заявою про компенсування витрат на оплату праці за працевлаштовану безробітну з числа внутрішньо переміщених осіб – ОСОБА_3 (ідентифікаційний код НОМЕР_1).

До заяви позивачем додано: довідку від 25.07.2016 року про взяття ОСОБА_3 на облік внутрішньо переміщеної особи № НОМЕР_2, трудовий договір між позивачем та ОСОБА_3 від 28.04.2017 року, строком дії з 28.04.2017 року по 27.04.2019 року.

Листом від 08.06.2017 року за № 02/2611 відповідач надав відповідь на заяву від 19.05.2017 року, з якої слідує, що фінансування на ці цілі – компенсування витрат, відсутнє, а тому у випадку збільшення кошторису видатків позивача буде поінформовано додатково.

15.06.2017 року відповідач знову звернувся до Краматорського МЦЗ з запитом відносно того, коли з’являться кошти на компенсацію витрат, на що отримана відповідь від 09.07.2017 року за № 02/2932 про те, що прийняти рішення про компенсацію неможливо, проте у разі зміни ситуації позивача буде повідомлено додатково.

З наданих суду письмових доказів: Аналізу використання кошторису 2017 року за статтею «Компенсація витрат роботодавця по Костянтинівському центру зайнятості та Витягу з кошторису видатків на 2017 рік вбачається, що на таку компенсацію передбачено 900 000,00 грн., фінансування станом на 11.05.2017 року склало 614 819,00 грн. Прогноз заявки на потребу в коштах з 12.05.2017 року до кінця поточного року за діючими рішеннями (договорами) на компенсацію витрат склав 714 104,00 грн., що перевищує залишок кошторису на 428 923,00 грн.

Згідно положенням ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

У відповідності до ст. 4 цього ж Закону, факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково.

А отже, ОСОБА_3 є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою від 25.07.2016 року № НОМЕР_2 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Статтею 24-1 Закону України «Про зайнятість населення» встановлені заходи сприяння зайнятості внутрішньо переміщених осіб, які працевлаштовуються за направленням територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції. До таких заходів, в тому числі, належить:

- компенсація витрат роботодавця на оплату праці (але не вище середнього рівня заробітної плати, що склався у відповідному регіоні за минулий місяць) за працевлаштування зареєстрованих безробітних з числа внутрішньо переміщених осіб на умовах строкових трудових договорів тривалістю не більше шести календарних місяців, за умови збереження гарантій зайнятості такої особи протягом періоду, що перевищує тривалість виплати у два рази. Тривалість компенсації витрат роботодавця, який працевлаштовує внутрішньо переміщених осіб з числа категорій громадян, зазначених у частині першій статті 14 цього Закону, понад шість місяців, але не більше дванадцяти календарних місяців, визначається рішенням регіональних координаційних комітетів сприяння зайнятості за погодженням з відповідними територіальними органами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції;

- компенсація витрат роботодавця, який працевлаштовує зареєстрованих безробітних з числа внутрішньо переміщених осіб строком не менше ніж на дванадцять календарних місяців, на перепідготовку та підвищення кваліфікації таких осіб. Сума компенсації встановлюється в межах вартості навчання з перепідготовки та підвищення кваліфікації, але не може перевищувати десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на дату здійснення роботодавцем такої оплати.

Фінансування заходів сприяння зайнятості, визначених цією статтею, здійснюється в межах коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття та Фонду соціального захисту інвалідів України (у разі працевлаштування інваліда, зареєстрованого в установленому порядку як безробітний та якому допомога по безробіттю призначена відповідно до частини другої статті 22 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття») після працевлаштування зареєстрованих безробітних з числа внутрішньо переміщених осіб за направленням територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції.

Порядок здійснення заходів сприяння зайнятості, повернення коштів, спрямованих на фінансування таких заходів, у разі порушення гарантій зайнятості для осіб, зазначених у цій статті, визначається Кабінетом Міністрів України (ч. 3 ст. 24-1 Закону України «Про зайнятість населення»).

У виконання приписів ч. 3 ст. 24-1 Закону України «Про зайнятість населення» Кабінетом Міністрів України 8 вересня 2015 року затверджена Постанова № 696 «Про затвердження Порядку здійснення заходів сприяння зайнятості, повернення коштів, спрямованих на фінансування таких заходів, у разі порушення гарантій зайнятості для внутрішньо переміщених осіб» (далі за текстом – Постанова № 696).

На підставі п. 3 Постанови № 696 до заходів сприяння зайнятості належить, серед інших, компенсація витрат роботодавця на оплату праці за працевлаштування на умовах строкових трудових договорів зареєстрованих безробітних з числа внутрішньо переміщених осіб.

За п. 4 цієї ж Постанови, компенсація витрат, зазначених в абзацах четвертому та п'ятому пункту 3 цього Порядку, роботодавцю не здійснюється у разі, коли роботодавець: 1) має заборгованість із сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування; 2) визнаний в установленому порядку банкрутом або стосовно нього порушено справу про банкрутство.

Пунктом 11 Постанови № 696 визначений порядок здійснення такої компенсації відповідним центром зайнятості. Зокрема цим пунктом встановлено, що роботодавець, який працевлаштував зареєстрованого безробітного з числа внутрішньо переміщених осіб за направленням центру зайнятості на умовах строкового трудового договору, для отримання компенсації протягом двох місяців з дня працевлаштування подає центру зайнятості заяву про компенсацію витрат на оплату праці довільної форми та копії трудового договору між ним і працівником та розпорядчого акта про прийняття на роботу, завірені в установленому порядку.

Рішення про компенсацію витрат роботодавця на оплату праці або відмову в компенсації приймається центром зайнятості протягом десяти робочих днів з дати отримання всіх даних на підставі: документів, зазначених в абзаці першому цього пункту; персональних даних про особу, якими володіє центр зайнятості; даних ДФС та її територіальних органів щодо відсутності у роботодавця заборгованості із сплати єдиного внеску; даних органів Пенсійного фонду України про дату працевлаштування особи та відсутність у роботодавця заборгованості із сплати внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування; даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців щодо відсутності порушеної справи про банкрутство або визнання роботодавця банкрутом.

Обмін зазначеними даними здійснюється в установленому законодавством порядку.

У разі неможливості отримання відомостей про роботодавця, зазначених в абзацах п'ятому - сьомому цього пункту, в електронному вигляді центр зайнятості робить запит до зазначених органів для отримання необхідної інформації.

У разі прийняття рішення про компенсацію протягом семи робочих днів між центром зайнятості та роботодавцем укладається договір.

У разі відмови в компенсації з підстав, передбачених пунктом 4 цього Порядку, центр зайнятості зобов'язаний письмово проінформувати роботодавця протягом п'яти робочих днів з дати прийняття такого рішення.

Отже, Постановою № 696 чітко встановлено, що відповідний центр зайнятості за результатами розгляду документів, наданих роботодавцем, та отримання відповідної інформації від ДФС та Пенсійного фонду України, приймає рішення про компенсацію, або про відмову у такій компенсації з підстав, визначених п. 4 Постанови.

Наведена вище Постанова, яка є публічним нормативно-правовим актом та норми якої, відповідно, є імперативними, не містить права центрів зайнятості не розглядати надані роботодавцем документи та не вчиняти дій, визначених пунктом 11.

Вказані вище нормативно-правові акти, до предмету яких відноситься регулювання спірних правовідносин (Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», Закон України «Про зайнятість населення», Постанова Кабінету Міністрів України № 696 «Про затвердження Порядку здійснення заходів сприяння зайнятості, повернення коштів, спрямованих на фінансування таких заходів, у разі порушення гарантій зайнятості для внутрішньо переміщених осіб») не містять жодних посилань на відсутність відповідного фінансування, як на підставу невиконання відповідним центром зайнятості обов'язків, встановлених п. 11 Постанови № 696.

При цьому, під час судового розгляду справи представник відповідача також зазначав, що Костянтинівським МЦЗ заява ОСОБА_2 від 19.05.2017 року фактично не розглядалася у порядку п. 11 Постанови № 696, запити до відповідних органів не направлялися, будь-яка інформація не отримувалася.

З наведеного суд дійшов висновку, що надсилаючи листи позивачу з посиланням на відсутність коштів на виплату компенсації з оплати праці у кошторисі (від 08.06.2017 року та від 04.07.2017 року), без вчинення дій, встановлених п. 11 Постанови № 696 (вивчення наданих документів, отримання відповідної інформації від органів податкової служби та пенсійного фонду, з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців), Костянтинівський МЦЗ фактично не розглянув заяву ОСОБА_2 від 19.05.2017 року.

На думку суду, посилання відповідача на відсутність відповідного фінансування витрат на компенсацію роботодавцю, що не передбачено Постановою № 696, та бездіяльність щодо розгляду заяви позивача від 19.05.2017 року про компенсацію, є незаконними та необґрунтованими.

На підставі аналізу письмових доказів та спірних правовідносин суд виходить з того, що відповідачем допущено саме бездіяльність в розгляді звернення позивача, тобто протиправну пасивну поведінку, що знайшла свій вираз в ухиленні від виконання прямих обов'язків, визначених Постановою № 696.

Таким чином, у спірних правовідносинах, на думку суду, відповідач діяв з порушенням меж повноважень, визначених Законами України, необґрунтовано та не пропорційно, чим порушив вимоги ст. 18 Конституції України та ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, за якими органи державної влади та органи місцевого самоврядування, в тому числі, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також обґрунтовано і пропорційно.

Відповідно до ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Доказів, які б доводили необґрунтованість заявленого позову, відповідач суду не надав, а отже позовні вимоги підлягають задоволенню у спосіб захисту права, визначений позивачем: визнати протиправною бездіяльність з розгляду заяви про компенсацію від 19.05.2017 року, та зобов’язати відповідача розглянути її з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

Зважаючи на те, що позивачем при поданні позову сплачено судовий збір у сумі 640,00 грн., наведена сума відповідно до положень ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає стягненню з відповідача, за рахунок його бюджетних асигнувань.

На підстав наведеного, керуючись ст. ст. 32, 139, 243 – 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_2 до Костянтинівського міського центру зайнятості про визнання бездіяльності протиправною, зобов’язання розглянути заяву – задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Костянтинівського міського центру зайнятості в частині не здійснення розгляду заяви ОСОБА_2 від 19.05.2017 року про компенсування витрат на оплату праці за працевлаштовану безробітну з числа внутрішньо переміщених осіб ОСОБА_3 (ідентифікаційний код НОМЕР_1).

Зобов’язати Костянтинівський міський центр зайнятості розглянути заяву ОСОБА_2 від 19.05.2017 року про компенсування витрат на оплату праці за працевлаштовану безробітну з числа внутрішньо переміщених осіб ОСОБА_3 (ідентифікаційний код НОМЕР_1), з урахуванням висновків суду.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Костянтинівського міського центру зайнятості (ЄДРЮФОП 23119554; місцезнаходження: пл.. Перемоги, 8, м. Костянтинівка Донецької області, 85110) на користь ОСОБА_2 (85102, АДРЕСА_1) понесені судові витрати з судового збору у розмірі 640,00 грн.

Вступну та резолютивну частини рішення прийнято, складено та підписано в нарадчій кімнаті 26 грудня 2017 року. Повне судове рішення складене 29 грудня 2017 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Чучко В.М.