Постанова № 71345541, 26.12.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" грудня 2017 р. Справа№ 910/9010/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Куксова В.В.

суддів: Станіка С.Р.

Михальської Ю.Б.

при секретарі судового засідання Даниленко Т.О.

за участю представників сторін зазначених у протоколі судового засідання Київського апеляційного господарського суду від 26.12.2017 року у справі № 910/9010/17

розглянувши апеляційну скаргу Первинної профспілкової організації державного науково-виробничого підприємства "Електронмаш" в особі Профспілкового комітету

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.10.2017 у справі № 910/9010/17 (суддя Ковтун С.А.)

За позовом Первинної профспілкової організації державного науково-виробничого підприємства "Електронмаш" в особі Профспілкового комітету

до відповідача-1 Міністерства економічного розвитку і торгівлі України

до відповідача-2 Фонду державного майна України"

третя особа на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Державне підприємство "Електронмаш"

про визнання недійсним рішення

В С Т А Н О В И В :

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.10.2017 у справі № 910/9010/17 припинено провадження по справі.

Ухвала місцевого господарського суду мотивована тим, що дана категорія спору не є тією, яка, відповідно до ст. 1, 21 Господарського процесуального кодексу України, може бути предметом розгляду господарськими судами України, а підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства. З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов висновку, про те, що даний позов не підвідомчий господарським судам України, а тому повинен вирішуватись загальними судами, у зв'язку з чим відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, місцевий господарський суд припинив провадження у справі, як такий, що не підлягає вирішенню у господарських судах України.

Не погодившись із вказаною ухвалою суду Первинна профспілкова організація державного науково-виробничого підприємства "Електронмаш" в особі Профспілкового комітету звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.10.2017 про припинення провадження по справі у справі № 910/9010/17 скасувати. Справу направити до Господарського суду міста Києва для розгляду по суті.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що перед тим, як звернутися з позовом до господарського суду, позивач звертався з адміністративним позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва з того ж самого предмету, який зазначений в другій позовній вимозі господарського позову, однак ухвалою місцевого адміністративного суду провадження по даній справі закрили, оскільки розгляд справи має здійснюватися господарськими судами за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України. Однак, суддя місцевого господарського суду не взяв до уваги зазначену позицію. Також, апелянт зазначив, що всупереч п. 5 ч. 2 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду першої інстанції не містить вказівки на дії, що повинні вчинити сторони. Серед іншого, як зазначає апелянт в позовній заяві не ставиться питання про визначення права колективної власності чи приватної власності членів трудового колективу, підставою звернення до суду з даним позовом є порушення органом управління підприємством прав трудового колективу на визначення її частки в майні підприємства.

Разом із апеляційною скаргою Первинна профспілкова організація державного науково-виробничого підприємства "Електронмаш" в особі Профспілкового комітету звернулась до апеляційного суду з клопотанням про відновлення строку на подання апеляційної скарги.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.12.2017 апеляційну скаргу Первинної профспілкової організації державного науково-виробничого підприємства "Електронмаш" в особі Профспілкового комітету передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Куксова В.В., суддів Михальської Ю.Б., Яковлєва М.Л.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.12.2017 відновлено Первинній профспілковій організації державного науково-виробничого підприємства "Електронмаш" в особі Профспілкового комітету строк на подання апеляційної скарги.

Прийнято апеляційну скаргу Первинної профспілкової організації державного науково-виробничого підприємства "Електронмаш" в особі Профспілкового комітету до розгляду та порушити апеляційне провадження у справі № 910/9010/17. Розгляд справи призначено на 26.12.2017.

Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 26.12.2017 у зв'язку з перебуванням судді Яковлєва М.Л., який входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи, відповідно до якого апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Куксова В.В., суддів: Станіка С.Р., Михальської Ю.Б.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.12.2017 апеляційну скаргу Первинної профспілкової організації державного науково-виробничого підприємства "Електронмаш" в особі Профспілкового комітету на ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.10.2017 прийнято до провадження у визначеному вище складі суддів.

В судовому засіданні 26.12.2017 представники апелянта підтримали доводи, викладені в апеляційній скарзі, просили ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.10.2017 у справі № 910/9010/17 скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для розгляду по суті.

Представник відповідача-2 в судовому засіданні 26.12.2017 проти доводів апеляційної скарги заперечував, з урахуванням поданого через канцелярію суду відзиву на апеляційну скаргу, та зазначив, що ухвала суду першої інстанції винесена з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстави для її скасування - відсутні.

Представники третьої особи в судовому засіданні 26.12.2017 проти доводів апеляційної скарги заперечували та зазначили, що ухвала суду першої інстанції винесена з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстави для її скасування - відсутні.

Відповідач-1 в судове засідання 26.12.2017 своїх представників не направив, причин неявки суду не повідомив, про розгляд справи був повідомлений належним чином. Через канцелярію суду заяв та клопотань не подавав.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку, дотримання якого є процесуальною гарантією дотримання прав сторін спору.

У п. 3 Постанови № 11 від 17.10.2014 Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення" розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010р., "Смірнова проти України" від 08.11.2005р., "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006р., "Літоселітіс Проти Греції" від 05.02.2004р.).

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч. 1 ст. 3 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії-" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Дослідивши матеріали справи, з метою дотримання розумних процесуальних строків розгляду апеляційної скарги на ухвалу місцевого господарського суду, судова колегія вважає можливим розглянути справу за відсутності представників відповідача-1, за наявними у справі матеріалами.

Статтею 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено (редакція з 15.12.2017), що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга Первинної профспілкової організації державного науково-виробничого підприємства "Електронмаш" в особі Профспілкового комітету підлягає задоволенню, а ухвала місцевого господарського суду має бути скасовано повністю, виходячи із наступного.

Як встановлено судом першої інстанції, до Господарського суду міста Києва звернулася з позовом Первинна профспілкова організація державного науково-виробничого підприємства "Електронмаш" в особі Профспілкового комітету до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (відповідача-1) та Фонду державного майна України (відповідача-2) про зобов'язання відповідачів вчинити дії щодо визначення частки трудового колективу в майні державного підприємства "Електронмаш" та визнання недійсним в частині збільшення статутного капіталу наказ Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 28.09.2016 № 1621.

Позовні вимоги мотивовані такими обставинами.

Як стало відомо позивачу, Міністерство економічного розвитку і торгівлі України наказало (наказ від 28.09.2016 № 1621) збільшити статутний капітал державного науково-виробничого підприємства "Електронмаш" на 65065000,00 грн., перейменувати державне науково-виробниче підприємство "Електронмаш" на державне підприємство "Електронмаш", затвердити статут державного підприємства "Електронмаш". Однак в наказі немає жодного посилання на джерела формування (збільшення) статутного капіталу. На думку позивача, таке збільшення було здійснено за рахунок 64675000,00 грн., які є власністю трудового колективу державного науково-виробничого підприємства "Електронмаш", що є порушенням прав трудового колективу, від імені та в інтересах якого діє позивач.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що позов подано Первинною профспілковою організацією державного науково-виробничого підприємства "Електронмаш" в інтересах захисту майнових прав трудового колективу державного науково-виробничого підприємства "Електронмаш".

Посилаючись на ст. 1 Господарського процесуального кодексу України (в редакції чинній станом на день подання позовної заяви), суд першої інстанції зазначив про те, що вирішення питання поширення господарської відомчої підсудності на вирішення даної справи залежить від з'ясування повноваження професійної спілки на звернення за захистом майнових інтересів трудового колективу, та правовий статус трудового колективу в контексті суб'єкта майново-правових відносин.

Особливості правового регулювання, засади створення, права та гарантії діяльності професійних спілок визначає Закон України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", у розумінні якого професійною спілкою (профспілка) є добровільна неприбуткова громадська організація, що об'єднує громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання).

Метою створення професійної спілки є здійснення представництва та захист трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки (ст. 2 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності").

Водночас, чинне законодавство не обмежує профспілки у представництві та захисті трудових, соціально-економічних прав та інтересів виключно членів профспілок, надаючи їм право у питаннях колективних інтересів працівників профспілки, їх об'єднання здійснювати представництво та захист інтересів працівників незалежно від їх членства у профспілках (ч. 2 ст. 19 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності").

У зв'язку з цим частиною статті 243 КЗпП України задекларовано, що держава визнає професійні спілки повноважними представниками працівників і захисниками їх трудових, соціально-економічних прав та інтересів в органах державної влади та місцевого самоврядування, у відносинах з власником або уповноваженим ним органом, а також з іншими об'єднаннями громадян.

У розумінні ст. 252-1 КЗпП України усі громадяни, які своєю працею беруть участь у його діяльності на основі трудового договору (контракту, угоди), а також інших форм, що регулюють трудові відносини працівника з підприємством, утворюють трудовий колектив підприємства.

З огляду на це, законодавець, залишаючись на позиції визнання трудового колективу як єдиного утворення, в основу такого утворення поклав форми, що засновані виключно на трудових відносинах.

Відносини, об'єктами яких є предмети матеріального світу, майнові права та обов'язки є майновими відносинами, які є складовими цивільних правовідносин. Дані правовідносини засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні та майновій самостійності їх учасників (ст. 1 ЦК України).

Таким чином, суд першої інстанції зазначив, що жодним чином не ставлячи під сумнів права професійної спілки здійснювати представництво трудового колективу, слід з'ясувати правомочність трудового колективу, як форми об'єднання працівників підприємства, набувати статусу учасника майново-правових відносин, до яких належать відносини власності.

Так, як встановлено судом першої інстанції, до певного часу (до 2007 року) законодавство України, зокрема ст. 20 Закону України "Про власність", зазначало, що суб'єктами права колективної власності є трудові колективи державних підприємств, колективи орендарів, колективні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства, господарські товариства, господарські об'єднання, професійні спілки, політичні партії та інші громадські об'єднання, релігійні та інші організації, що є юридичними особами.

Цей же Закон України "Про власність", визначаючи суб'єктів права власності, відносив до них народ України, громадян, юридичних осіб та державу (ст. 3 Закону України "Про власність").

01 січня 2004 року набрав чинність Цивільний кодекс України, який також визнав суб'єктами права власності Український народ та інших учасників цивільних відносин (ст. 318 ЦК України), якими є фізичні та юридичні особи (ст. 2 ЦК України).

З урахуванням наведемо місцевий господарський суд дійшов висновку, що набуття трудовим колективом державного підприємства статусу суб'єкта права колективної власності законодавством було пов'язано виключно з набуттям ним статусу юридичної особи. В розумінні цивільного законодавства юридичною особою є організація, що визнається державою як суб'єкт права, виступає у цивільному обороті від власного імені, має відокремлене майно, яке належить їй на праві власності або на іншому речовому праві, несе самостійну відповідальність за своїми зобов'язаннями.

А тому, зазначене у ст. 252-1 КЗпП України розуміння трудового колективу підприємства як єдиного утворення стосується виключно трудових та пов'язаних з ними соціально-економічних відносин.

До моменту набуття трудовим колективом державного підприємства організаційно-правової форми юридичної особи прибуток, що, відповідно до ст. 38 Закону України "Про власність", передавався у власність членів трудового колективу, був власністю громадян на дохід від участі у суспільному виробництві.

Трудовий колектив державного науково-виробничого підприємства "Електронмаш" статусу юридичної особи не набув, та, відповідно, не є суб'єктом майново-правових відносин власності щодо прибутку, який передавався у власність членів трудового колективу. Такими суб'єктами на даний час можуть бути виключно працівники підприємства, що також підтверджується наданим позивачем витягом з особових рахунків працівників державного науково-виробничого підприємства "Електронмаш", на яких обліковуються частки доходу, що передавались у власність.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що наведене свідчить про те, що фактично позов Первинною профспілковою організацією державного науково-виробничого підприємства "Електронмаш" подано в інтересах захисту майнових прав фізичних осіб, які, як вважає позивач, є власниками частини прибутку державного науково-виробничого підприємства "Електронмаш".

Водночас, як зазначив суд першої інстанції, дана категорія спору не є тією, яка, відповідно до ст. 1, 21 Господарського процесуального кодексу України (в редакції чинній станом на день подання позовної заяви), не може бути предметом розгляду господарськими судами України, а підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Отже, з урахуванням наведеного, місцевий господарський суд дійшов висновку що даний позов не підвідомчий господарським судам України, а тому відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України ( в редакції чинній станом на день подання позовної заяви) провадження у справі підлягає припиненню.

Проте, колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з висновками місцевого господарського суду, і вважає, що оскаржувана ухвала прийнята з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та з порушенням і неправильним застосуванням норм матеріального, процесуального права, а висновки викладені в оскаржуваній ухвалі не відповідають обставинам справи, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України ( в редакції чинній станом на день подання позовної заяви), підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Згідно ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України (в редакції чинній станом на день розгляду апеляційної скарги), право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ст. 21 Господарського процесуального кодексу України (в редакції чинній станом на день подання позовної заяви), сторонами в судовому процесі є позивач і відповідач. Позивачами є підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є юридичні особи та у випадках, передбачених цим Кодексом, - фізичні особи, яким пред'явлено позовну вимогу.

Згідно ст. 45 Господарського процесуального кодексу України (в редакції чинній станом на день розгляду апеляційної скарги), сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.

Відповідно до ч. 8 ст. 65 Господарського кодексу України, трудовий колектив підприємства становлять усі громадяни, які своєю працею беруть участь у його діяльності на основі трудового договору (контракту, угоди) або інших форм, що регулюють трудові відносини працівника з підприємством. Повноваження трудового колективу щодо його участі в управлінні підприємством встановлюються статутом або іншими установчими документами відповідно до вимог цього Кодексу, законодавства про окремі види підприємств, закону про трудові колективи.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, позивачем в даній справі є Первинна профспілкова організація Державного науково-виробничого підприємства "Електронмаш" в особі Профспілкового комітету.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", професійні спілки створюються з метою здійснення представництва та захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки.

Згідно ч. 2 ст. 19 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", профспілки, їх об'єднання здійснюють представництво і захист трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілок в державних органах та органах місцевого самоврядування, у відносинах з роботодавцями, а також з іншими об'єднаннями громадян. У питаннях колективних інтересів працівників профспілки, їх об'єднання здійснюють представництво та захист інтересів працівників незалежно від їх членства у профспілках. У питаннях індивідуальних прав та інтересів своїх членів профспілки здійснюють представництво та захист у порядку, передбаченому законодавством та їх статутами. Профспілки, їх об'єднання мають право представляти інтереси своїх членів при реалізації ними конституційного права на звернення за захистом своїх прав до судових органів, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також міжнародних судових установ.

Відповідно до статті 243 КЗпП України задекларовано, що держава визнає професійні спілки повноважними представниками працівників і захисниками їх трудових, соціально-економічних прав та інтересів в органах державної влади та місцевого самоврядування, у відносинах з власником або уповноваженим ним органом, а також з іншими об'єднаннями громадян.

Згідно ст. 3 Закону України "Про власність" (який діяв в період з 1991 року до 2007 року), суб'єктами права власності в Україні визнаються: народ України, громадяни, юридичні особи та держава.

01 січня 2004 року набрав чинність Цивільний кодекс України, який також визнав суб'єктами права власності Український народ та інших учасників цивільних відносин (ст. 318 ЦК України), якими є фізичні та юридичні особи (ст. 2 ЦК України).

Згідно ст. 38 Закону України «Про власність» (який діяв в період з 1991 року до 2007 року), прибуток, що залишається у державного підприємства після сплати податків та інших платежів у бюджет (чистий прибуток), надходить у розпорядження трудового колективу підприємства. Частина цього прибутку передається у власність членів трудового колективу в порядку і розмірах, визначених законодавчими актами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України «Про підприємства в Україні» (який діяв на час формування частки власності трудового колективу ДНВП «Електронмаш»), у випадках, передбачених статутом підприємства, частина чистого прибутку може передаватися у власність членів або трудового колективу підприємства. Порядок розподілу і використання цієї частини прибутку здійснюється радою або зборами (конференцією) трудового колективу.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що чинним законодавством на час формування частки власності трудового колективу ДНВП «Електронмаш», не було передбачено обов'язку трудового колективу набувати статус юридичної особи, щоб реалізувати гарантоване вищевказаними законами право, що спростовує висновки суду першої інстанції про те, що набуття трудовим колективом державного підприємства статусу суб'єкта права колективної власності законодавством було пов'язано виключно з набуттям ним статусу юридичної особи.

Крім того, відповідно до п. 11 Положення про розподіл госпрозрахункового доходу колективу заводу електронних обчислювальних та управляючих машин (далі - Положення) передбачено, що «Члены трудового коллектива становятся собственниками части основных фондов, приобретенных за счет прибыли предприятия с момента перехода его на полный хозяйственный расчет и самофинансирование».

Пунктом 12 Положення визначено, що «Средства накопленные на лицевых счетах работников предприятия, начиная с 1 января 1995 года будут оформлены, как ценные бумаги».

Як зазначає апелянт, 1994 року було розпочато процедуру приватизації підприємства шляхом акціонування, яка повинна була реалізувати отримання персонально кожним членом трудового колективу належну йому на праві власності частку прибутку, яка утворювала його вклад.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, позивачем заявлено вимоги про зобов'язання відповідач-1 та відповідача-2 вчинити дії щодо визначення частки трудового колективу ДНВП (ДП) «Електронмаш» в майні Державного підприємства «Електронмаш» та визнати недійсним в частині збільшення статутного капіталу наказ Міністерства економічного розвитку та торгівлі України від 28.09.2016 № 1621.

Отже, з урахуванням наведеного, проаналізувавши позовні вимоги, викладені в позові, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що в першу чергу вони стосуються визнання факту існування частки власності трудового колективу в майні підприємства, а не виділення в натурі кожному персонально члену трудового колективу, а також порушення органом управління підприємства прав трудового колективу на визначення частки в майні підприємства, що спростовує висновки суду першої інстанції про те, що позов Первинної профспілкової організації державного науково-виробничого підприємства "Електронмаш" подано в інтересах захисту майнових прав фізичних осіб.

Таким чином, оскільки позивачем у справі є Первинна профспілкова організація державного науково-виробничого підприємства "Електронмаш" в особі Профспілкового комітету, це не дає підстави вважати цей спір таким, що не підвідомчий господарським судам з підстав невідповідності суб'єктному складу сторін господарського спору, оскільки такий позов заявлено в інтересах трудового колективу в цілому, а не в інтересах кожної окремої фізичної особи, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у місцевого господарського суду були відсутні визначені п. 1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України підстави для припинення провадження у справі.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно ст. 275 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право:

1) залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення; 3) визнати нечинним судове рішення суду першої інстанції повністю або частково у передбачених цим Кодексом випадках і закрити провадження у справі у відповідній частині; 4) скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково; 5) скасувати судове рішення і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю; 6) скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції; 7) у передбачених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених у пунктах 1 - 6 частини першої цієї статті.

Відповідно до ст. 280 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

З огляду на викладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що доводи, викладені апелянтом в апеляційній скарзі, знайшли своє підтвердження під час розгляду справи в апеляційному порядку, у зв'язку з чим колегія суддів також дійшла висновку про те, що оскаржувана ухвала прийнята з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та з порушенням і неправильним застосуванням норм матеріального, процесуального права, а висновки викладені в оскаржуваній ухвалі не відповідають обставинам справи, у зв'язку з чим в силу п. 1, п. 3, п. 4 ч. 1 статті 280 Господарського процесуального кодексу України підлягає скасуванню з направленням матеріалів справи № 910/9010/17 до Господарського суду міста Києва для розгляду по суті.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 269, 271, 273, 275, 280, 282-284 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Первинної профспілкової організації державного науково-виробничого підприємства "Електронмаш" в особі Профспілкового комітету на ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.10.2017 у справі № 910/9010/17 - задовольнити.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.10.2017 у справі № 910/9010/17 - скасувати.

3. Матеріали справи направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

5. Постанова апеляційного господарського суду може бути оскаржена до касаційної інстанції у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Головуючий суддя В.В. Куксов

Судді С.Р. Станік

Ю.Б. Михальська

Повний текст постанови складено 29.12.2017