Постанова № 71345384, 28.12.2017, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.12.2017 року м. Дніпро Справа № 904/7748/17

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Коваль Л.А. (доповідач)

суддів: Білецької Л.М., Чередка А.Є.

при секретарі судового засідання: Дон О.Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Соборної районної у місті Дніпрі ради на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 26.09.2017 у справі № 904/7748/17 (суддя Назаренко Н.Г.), повний текст складено 27.09.2017,

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Дніпропетровської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком"

до Управління соціального захисту населення Соборної районної у місті Дніпрі ради

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Управління Державної казначейської служби України у Соборному районі м. Дніпра

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" в особі Дніпропетровської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Управління соціального захисту населення Соборної районної у місті Дніпрі ради про стягнення з останнього на свою користь заборгованості у розмірі 430 736, 42 грн. з компенсації пільг за надані послуги за 2016 рік.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 26.09.2017 у справі № 904/7748/17 (суддя Назаренко Н.Г.) позов задоволено у повному обсязі; стягнуто з Управління соціального захисту населення Соборної районної у м. Дніпрі ради на користь Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Дніпропетровської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" 430 736, 42 грн. заборгованості з компенсації пільг за надані послуги, 6 461, 05 грн. витрат по сплаті судового збору.

Приймаючи рішення про задоволення позову, місцевий господарський суд виходив з обставин наявності заборгованості відповідача (головного розпорядника коштів бюджетного фінансування соціальних пільг) перед позивачем за надані останнім телекомунікаційні послуги на пільгових умовах пільговим категоріям громадян, компенсація виплат яким передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256.

Не погодившись із зазначеним рішенням суду, Управління соціального захисту населення Соборної районної у місті Дніпрі ради подало апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення місцевим господарським судом при прийнятті рішення у справі норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, відповідач просить скасувати це рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що перерахування сум субвенцій на фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення державних програм соціального захисту населення провадиться Державною казначейською службою лише в межах фактичних зобов'язань відповідних бюджетів, які можуть бути зареєстровані виключно за умови наявності документів, що підтверджують факт їх узяття на облік органом Державного казначейства України в передбаченому бюджетним законодавством порядку, зокрема, у відносинах між органами місцевого самоврядування з підприємствами некомунальної форми власності – на підставі відповідного договору. При цьому, обов'язковою також є наявність у розпорядника бюджетних коштів надходжень спеціального фонду. Натомість жодних договорів з приводу виплати компенсації за надані послуги зв'язку окремих категорій громадян між позивачем та відповідачем у спірному періоді (2016 рік) не укладалось. Відтак, на думку відповідача, відсутність укладеного між сторонами у справі договору з метою отримання компенсації витрат за надані телекомунікаційні послуги пільговим категоріям громадян свідчить про відсутність у відповідача правових підстав для відшкодування позивачу понесених ним витрат у 2016 році на загальну суму 430 736, 42 грн. Відповідач зазначає, що у матеріалах справи відсутні докази фінансування видатків місцевого бюджету міста Дніпра за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на 2016 рік, відсутня і у видатках м. Дніпра вказана стаття видатків у 2016 році, також, докази фактичного перерахування з Державного бюджету до бюджету м. Дніпра надходження на рахунки відповідача сум субвенцій на компенсаційні виплати за надані телекомунікаційні послуги пільговим категоріям громадян. У зв'язку з тим, що при ухваленні Закону України "Про Держаний бюджет України на 2016 рік" не були враховані потреби держави на виконання державних програм соціального захисту, не було виділено субвенцію з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг з послуг зв'язку, інших передбачених законодавством пільг, відповідач, як орган місцевого самоврядування, не повинен відповідати за борги держави, які виникли у зв'язку з бездіяльністю відповідних державних органів, на які покладено обов'язок щодо складання видаткової частини державного бюджету. Відповідач також зазначає, що під час ухвалення судового рішення судом не було визначено акти цивільного законодавства, відповідно до яких виникає зобов'язання відповідача щодо проведення відшкодування телекомунікаційних послуг, наданих відповідним категоріям громадян, а лише перелічені закони, у відповідності до яких пільгові категорії громадян мають право на отримання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах. За доводами відповідача, при прийнятті законів держава бере на себе зобов'язання щодо забезпечення їх виконання у майбутньому, а відповідач, як орган місцевого самоврядування, лише здійснює свою діяльність для забезпечення реалізації державної політики з питань соціального захисту населення та призначення і виплату соціальної допомоги, компенсацій та інших соціальних виплат, встановлених законодавством. Також, відповідач вважає, що позивач не надав до суду доказів того, з яких міркувань він виходив визначаючи розмір позову, та чи дійсно були надані послуги зв'язку громадянам пільгової категорії.

Позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечує та зазначає, що норми законів закріплюють реалізацію державних гарантій певним категоріям громадян та є нормами прямої дії; безумовному обов'язку оператора зв'язку надавати пільги визначеним категоріям громадян кореспондує безумовний обов'язок держави в особі її органів відшкодовувати такі пільги. За доводами позивача, чинне законодавство України не передбачає обов'язковості укладення договору про відшкодування витрат за надані послуги зв'язку пільговим категоріям громадян, оскільки господарські зобов'язання сторін у даній справі виникають безпосередньо із законів та не залежать від їх бажання. Позивач посилається, що законодавством не передбачена залежність розміру відшкодування від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, чи випадки повного або часткового звільнення від обов'язку здійснення розрахунків з постачальниками послуг на пільгових умовах, тому надання пільг певним категоріям населення відбувається не внаслідок власної недбалості, чи власного бажання, а у відповідності до вимог законів. Враховуючи те, що телекомунікаційні послуги на пільгових умовах позивачем надавалися на виконання імперативних законодавчих приписів, і те, що відповідач (як уповноважений державою орган) в силу закону має відшкодовувати спірні витрати позивачу за рахунок бюджетних коштів, та зважаючи на те, що відповідач такого відшкодування не здійснив, позивач вважає, що судом першої інстанції було об'єктивно з'ясовані усі обставини справи та постановлено справедливе, обґрунтоване і законне судове рішення.

24.11.2017 від позивача надійшли додаткові пояснення, відповідно до яких останній зазначає, що обов'язок звіряння інформації, що міститься в Реєстрі, з інформацією, яка надходить від підприємств та організацій, що надають послуги, покладено чинним законодавством саме на відповідача. Проте, протягом 2016 року жодних розбіжностей щодо кількості пільговиків або розміру пільг, що надаються конкретному пільговику, а також надання актів звіряння розрахунків за надані пільговикам послуги за формою "3-пільга" від відповідача на адресу позивача не надходило. У суду першої інстанції відповідачем контррозрахунок суми заборгованості за спірний період не було надано, сума заборгованості належними доказами з його боку не спростовувалась, обсяги наданих послуг не оспорювались.

30.11.2017 від відповідача надійшли додаткові пояснення, у яких відповідач зазначає, що позивач не надав жодного договору, запису про надані телекомунікаційні послуги, а також будь-яких інших доказів фактичного надання послуг пільговим категоріям громадян у 2016 році, що, на думку відповідача, є підставою для відмови у задоволенні позову. Відповідач посилається на ті обставини, що позивач, як оператор, зобов'язаний вести облік обсягу та вартості наданих послуг за кожним видом окремо, забезпечувати його достовірність, зберігати записи про надані послуги протягом строку позовної давності.

11.12.2017 від позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів фактичного надання послуг пільговикам за спірний період. Позивач зазначає, що відповідно до розрахунків видатків на відшкодування витрат, пов’язаних з наданням пільг у 2016 році, абонентів пільгової категорії по Соборному району м. Дніпра, яким було надано телекомунікаційні послуги, становило 19 014 осіб, тому, зважаючи на необхідність збирання документів по пільговикам, справи яких знаходяться в архіві, опрацювання значного обсягу інформації потребує тривалого часу. Відтак, позивач надає лише документи по частині пільговиків. Також, за доводами позивача, під час розгляду справи відповідач не навів жодного аргументу, який би спростовував докази позивача про понесені витрати, заявлені до стягнення. За наведеного, позивач вважає, що доводи відповідача, що надані позивачем докази викликають сумніви у їх достовірності, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони мають бути обґрунтованими, а сумніви мають бути наслідком наявності інших доказів з іншим змістом.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 30.11.2017 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача залучено Управління Державної казначейської служби України у Соборному районі м. Дніпра.

Третя особа просить суд відмовити у задоволенні заявлених позивачем вимог у повному обсязі. Третя особа зазначає, що бюджетні зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих послуг зв'язку (в частині абонентної плати за користування квартирним телефоном) по субвенції державного бюджету за відповідачем в Управлінні казначейства у 2016 році не реєструвалися. На обліку в Управлінні казначейства вказані зобов'язання не перебувають. Оскільки позивачем не надано жодного договору, запису про надані телекомунікаційні послуги, а також будь-яких інших доказів фактичного надання послуг пільговим категоріям громадян у 2016 році, на думку третьої особи, правові підстави для задоволення позову відсутні.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.10.2017 апеляційну скаргу у даній справі прийнято до провадження колегією суддів у складі головуючого судді Коваль Л.А. (доповідач), суддів – Пархоменко Н.В., Чередка А.Є.; розгляд апеляційної скарги призначено у судове засідання на 14.11.2017.

У судовому засіданні 14.11.2017 розгляд апеляційної скарги відкладено у судове засідання на 30.11.2017.

У судовому засіданні 30.11.2017 розгляд апеляційної скарги відкладено у судове засідання на 14.12.2017.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.12.2017 апеляційну скаргу у даній справі прийнято до провадження колегією суддів у складі головуючого судді Коваль Л.А. (доповідач), суддів – Білецької Л.М., Чередка А.Є. (протокол автоматичної зміни складу колегії суддів від 13.12.2017).

У судовому засіданні 14.12.2017 оголошено перерву у судове засідання на 28.12.2017.

У судовому засіданні 28.12.2017 оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача та третьої особи, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню в силу наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" є оператором телекомунікацій, який надає телекомунікаційні послуги споживачам відповідно до вимог Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України "Про телекомунікації", Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 №295, інших законодавчих актів України.

У січні-грудні 2016 року Дніпропетровською філією Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" надано послуги зв'язку на пільгових умовах населенню Соборного району у м. Дніпрі, що включені до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги та на яких поширювалася дія п. 19 ч. 1 ст. 12, п. 10 ч. 1 ст. 13, п. 18 ч. 1 ст. 14, п. 20 ч. 1 ст. 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", п. 18 ст.6-1, п. 10 ст. 6-2, п. 17 ст. 6-3, п. 19 ст. 6-4 Закону України "Про жертви нацистських переслідувань", п. 11 ст. 20, ст. 21 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", п. 6 ч. 1 ст. 6, ч. 3 ст. 7 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист", ч. 5 ст. 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", п. 4 ч. 3 ст. 13 Закону України "Про охорону дитинства".

Витрати позивача на надання послуг зв'язку зазначеним категоріям пільговиків за цей період становлять 430 736, 42 грн., в підтвердження чого позивачем надано розрахунки видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг, у січні-грудні 2016 року (форми № 2-пільга), які позивач подавав відповідачу на паперових та електронних носіях (а.с. 23-53, т. 1, а.с. 7-291, т. 2, а.с. 1-253, т. 3, а.с. 1-89, т. 4). Поіменні списки абонентів за формою "2-пільга" щомісячно вручалися позивачем відповідачу (а.с. 78-84, т. 1).

Дніпропетровська філія Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" надіслала Управлінню соціального захисту населення Соборної районної у місті Дніпрі ради лист № 12С000-841 від 19.05.2017, в якому містилась вимога про погашення існуючої заборгованості за січень-грудень 2016 року у розмірі 430 736, 42 грн. (а.с. 85-87, т. 1).

У свою чергу, Управління соціального захисту населення Соборної районної у місті Дніпрі ради листом № 3824/01-08-01/01-17 від 21.06.2017 (а.с. 89, т. 1) повідомило Дніпропетровську філію Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" про відсутність субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг з послуг зв'язку та не визнало суму заборгованості.

Витрати, понесені Дніпропетровською філією Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" внаслідок надання телекомунікаційних послуг населенню на пільгових умовах за січень-грудень 2016 року в розмірі 430 736, 42 грн. не були відшкодовані Управлінням соціального захисту населення Соборної районної у місті Дніпрі ради.

Відповідно до частини першої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства (ч. 3 статті 11 ЦК України).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України унормовано, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (частина друга статті 193 ГК України).

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначено Законом України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії".

Статтею 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" встановлено, що виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Соціальні пільги на отримання телекомунікаційних послуг для ряду категорій громадян встановлено, зокрема, такими законами України як: "Про жертви нацистських переслідувань", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про прокуратуру", "Про охорону дитинства", "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Відповідно до частини третьої статті 63 Закону України "Про телекомунікації" та пункту 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 № 295, телекомунікаційні послуги споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.

Отже, норми відповідних законів закріплюють реалізацію державних гарантій певним категоріям громадян, за якими передбачено безумовний обов'язок оператора телекомунікаційних послуг надавати пільги визначеним категоріям громадян, якому кореспондується обов'язок держави в особі її органів відшкодувати такі пільги.

Згідно ст. 87, ч. 2 ст. 97 Бюджетного кодексу України видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення належать до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України. Порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим визначаються Кабінетом Міністрів України.

За приписами п.п. б п. 4 ч. 1 ст. 89, ст. 102 Бюджетного кодексу України, видатки на відшкодування вартості послуг наданих пільговим категоріям громадян здійснюються з місцевих бюджетів за рахунок коштів, які надходять з державного бюджету України (субвенцій з державного бюджету України) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг з послуг зв'язку за рахунок субвенцій з державного бюджету визначено постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256 "Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету" (далі - Порядок, у редакції станом на 20.03.2015).

Пунктами 3, 4 Порядку (у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення (далі - головні розпорядники коштів).

Перерахування сум субвенцій на фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення провадиться Державною казначейською службою згідно з помісячним розписом асигнувань державного бюджету, але в межах фактичних зобов'язань відповідних бюджетів щодо пільг, субсидій, допомоги та компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян.

Щомісячні суми субвенцій перераховуються на рахунки місцевих бюджетів, відкриті Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, фінансовим органам обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій у відповідних органах Державної казначейської служби, пропорційно обсягам субвенцій, передбаченим у державному бюджеті для бюджету Автономної Республіки Крим, обласних бюджетів, бюджетів мм. Києва та Севастополя.

Згідно з пунктами 5, 7, 8 Порядку головні розпорядники коштів місцевих бюджетів щомісяця готують інформацію про фактично нараховані суми та акти звіряння розрахунків за надані послуги з підприємствами - надавачами відповідних послуг і надсилають їх фінансовим органам райдержадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення).

Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим, фінансові органи обласних держадміністрацій протягом двох операційних днів після отримання коштів субвенцій надають органам Державної казначейської служби платіжні доручення щодо перерахування цих коштів на рахунки районних бюджетів, бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення пропорційно фактичним зобов'язанням з пільг, субсидій, допомоги та компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян відповідних бюджетів на дату проведення платежів з їх оплати. Щомісячні суми субвенцій перераховуються органами Державної казначейської служби на рахунки місцевих бюджетів з урахуванням їх обсягів, передбачених у бюджеті Автономної Республіки Крим, обласних бюджетах для відповідних місцевих бюджетів. Органи Державної казначейської служби протягом операційного дня з часу отримання відповідних платіжних доручень направляють кошти субвенцій на рахунки місцевих бюджетів, відкриті в територіальних управліннях Державної казначейської служби.

Отримані місцевими бюджетами суми субвенцій перераховуються протягом одного операційного дня на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Державної казначейської служби, для здійснення відповідних видатків. Головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють у п'ятиденний строк розрахунки з постачальниками відповідних послуг і ведуть облік за видами пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот, придбання твердого та рідкого пічного побутового палива і скрапленого газу; допомоги сім'ям з дітьми, малозабезпеченим сім'ям, інвалідам з дитинства, дітям-інвалідам, тимчасової державної допомоги дітям та допомоги по догляду за інвалідами I чи II групи внаслідок психічного розладу; компенсації особам, які згідно із статтями 43 і 48 Гірничого закону України мають право на безоплатне отримання вугілля на побутові потреби, але проживають у будинках, що мають центральне опалення; компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян; пільг з послуг зв'язку, зокрема безпроводового доступу до телекомунікаційної мережі з придбанням відповідних стаціонарних абонентських терміналів, та інших передбачених законодавством пільг (крім пільг на одержання ліків та зубопротезування).

Отже, чинне законодавство України не передбачає обов'язковості укладення договору про відшкодування витрат за надані послуги зв'язку пільговим категоріям громадян, оскільки зобов'язання сторін у даній справі виникають безпосередньо із законодавчих актів і не залежать від бажання сторін.

При цьому законодавством не передбачена залежність розміру відшкодування від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, або повне чи часткове звільнення від обов'язку щодо здійснення розрахунків з постачальниками послуг на пільгових умовах.

В даному випадку, головним розпорядником коштів у межах своїх повноважень на відповідній території є Управління соціального захисту населення Соборної районної у місті Дніпрі ради.

Останнє є підзвітним виконавчим органом Соборної районної у місті Дніпрі ради, до компетенції якого відноситься забезпечення реалізації державної соціальної політики у сфері соціально-трудових відносин, оплати праці і належних умов праці; забезпечення реалізації державної політики з питань соціального захисту населення, підтримки сім'ї; призначення та виплати соціальної допомоги, компенсацій та інших соціальних виплат, встановлених законодавством, надання пільг та субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива (п. 2.1. Положення про Управління соціального захисту населення Соборної районної у місті Дніпрі ради – а.с. 104-117, т. 1). До функцій Управління віднесено ведення персоніфікованого обліку пільгових категорій громадян та забезпечення наповнення Єдиного державного реєстру отримувачів пільг (п. 3.1.2.); здійснення розрахунків з постачальниками послуг на підставі отриманих від них щомісячних звітів щодо послуг, наданих отримувачам, які мають право на відповідні пільги (п. 3.1.6).

З матеріалів справи вбачається, що позивачем належним чином виконувались обов'язки щодо надання пільговим категоріям громадян, які проживають на території м. Дніпра (Соборної районної у місті Дніпрі ради) телекомунікаційних послуг на пільгових умовах.

Всупереч положенням чинного законодавства, витрати, понесені позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах в період січень-грудень 2016 року у розмірі 430 736, 42 грн. відповідачем відшкодовані не були.

Згідно з частиною шостою статті 48 Бюджетного кодексу України бюджетні зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв'язку (в частині абонентної плати за користування квартирним телефоном), компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються Казначейством України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень. Зазначена норма є спеціальною по відношенню до загальних положень частин першої – четвертої статті 48 Бюджетного кодексу України.

За своїм правовим статусом позивач є особою приватного права, суб'єктом господарювання, який здійснює господарську діяльність на власний ризик та має право на оплату наданих ним споживачам послуг у повному обсязі.

У відповідності до ч. 3 ст. 19 Бюджетного кодексу України учасниками бюджетного процесу є органи, установи та посадові особи, наділені бюджетними повноваженнями (правами та обов'язками з управління бюджетними коштами).

Позивач не є учасником бюджетного процесу і правовідносини між позивачем та відповідачем регулюються нормами Цивільного та Господарського кодексів України.

Законодавством не передбачена залежність відшкодування від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, чи випадки повного або часткового звільнення від обов'язку здійснення розрахунків з постачальниками послуг на пільгових умовах.

У відповідності до ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Частина друга ст. 218 Господарського кодексу України та ст. 617 Цивільного кодексу України прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважається обставиною, яка є підставою для звільнення від відповідальності.

Згідно п. 5 оглядового листа Вищого господарського суду України від 18.02.2013 № 01-06/374/2013 відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках державного бюджету України, не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

За змістом частини другої статті 617 ЦК України, частини другої статті 218 ГК України та рішення Європейського суду з прав людини від 18.10.2005 у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не виправдовує бездіяльність боржника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 у справі № 11/446).

Як вірно встановлено судом першої інстанції, положеннями законодавства передбачено відшкодування позивачу понесених витрат на надання послуг на пільгових умовах, яке (відшкодування) повинно здійснюватися головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення, й таким розпорядником є відповідач; при цьому, неналежне фінансування заходів соціального захисту окремих категорій громадян не є підставою для позбавлення позивача права на відшкодування вказаних вище витрат, понесених позивачем.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідач не виконав обов'язку, встановленого законом, з відшкодування телекомунікаційних послуг, які надавались позивачем на пільгових умовах громадянам Соборного району міста Дніпро за період з січня по грудень 2016 року, що підтверджено відповідними доказами, а тому в нього існує заборгованість в сумі 430 736, 42 грн.

За наведених обставин, суд першої інстанції дійшов мотивованого висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення.

З огляду на встановлені вище обставини справи, зазначені положення законодавства, колегія суддів апеляційного господарського суду відхиляє решту доводів відповідача, наведених в обґрунтування вимог апеляційної скарги та доводи третьої особи.

Також, суд відхиляє доводи відповідача та третьої особи щодо відсутності належних доказів фактичного надання позивачем послуг пільговикам у спірному періоді та документів, що підтверджують пільги.

За положеннями п. 10 постанови Кабінету Міністрів України від 29 січня 2003 № 117 "Про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги" підприємства та організації, що надають послуги, щомісяця до 25 числа подають уповноваженому органу на паперових та електронних носіях розрахунки щодо вартості послуг, наданих пільговикам у минулому місяці, згідно з формою "2-пільга".

У свою чергу, відповідно до п. 11 цього положення уповноважений орган щомісяця:

1) звіряє інформацію, що міститься в Реєстрі, з інформацією, яка надходить від підприємств та організацій, що надають послуги, і у разі виявлення розбіжностей щодо загальної кількості пільговиків або розміру пільг, що надаються конкретному пільговику, не провадить розрахунків, що стосуються виявлених розбіжностей, до уточнення цієї інформації;

2) після проведення розрахунків з підприємствами та організаціями, що надають послуги, складає:

реєстр погашення заборгованості перед підприємствами та організаціями, що надають послуги, згідно з формою "5-пільга" та реєстр розрахунків згідно з формою "7-пільга";

акти звіряння розрахунків за надані пільговикам послуги згідно з формою "3-пільга";

3) до 15 числа подає:

фінансовим органам районних, районних у містах Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів міських рад акти звіряння розрахунків згідно з формою "3-пільга".

Судом встановлено, що позивач щомісячно звертався до відповідача з розрахунками видатків на відшкодування витрат за формою "2-пільга".

Проте, в матеріалах справи відсутні докази звернення відповідача до позивача щодо розбіжностей кількості пільговиків та розміру пільг, акти звіряння розрахунків за надані пільговикам послуги згідно з формою "3-пільга" в матеріалах справи також відсутні. Не подавав відповідач і до судів першої та апеляційної інстанцій контррозрахунків суми заборгованості.

Відтак, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для зміни або скасування рішення суду першої інстанції та, відповідно, підстав для задоволення апеляційної скарги.

Судовий збір за подання апеляційної скарги відноситься на відповідача.

Керуючись ст.ст. 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Соборної районної у місті Дніпрі ради на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 26.09.2017 у справі № 904/7748/17 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 26.09.2017 у справі № 904/7748/17 залишити без змін.

Витрати з оплати судового збору за подання апеляційної скарги віднести на Управління соціального захисту населення Соборної районної у місті Дніпрі ради.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена 29.12.2017

Головуючий суддя Л.А. Коваль

Суддя Л.М. Білецька

Суддя А.Є. Чередко