Рішення № 71344749, 19.12.2017, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 22/110/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.12.2017 Справа № 908/2341/17

м. Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Ярешко О.В., при секретарі Лінчук А.В.

За участю представників:

представник позивача – ОСОБА_1, довіреність № б/н від 30.06.2017;

представник відповідача – ОСОБА_2, довіреність № б/н від 25.03.2017;

Розглянувши в судовому засіданні матеріали справи № 908/2341/17

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Електроресурс” (юридична адреса: 69095, м. Запоріжжя, вул. Гоголя, буд. 159А прим. 2; адреса для листування: 69002, м. Запоріжжя, вул. Гоголя, буд. 94/3)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Транспортна компанія “Західна логістика” (69037, м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, буд. 45Б)

про визнання недійсним договору поставки

СУТЬ СПОРУ:

23.11.2017 до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю “Електроресурс” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Транспортна компанія “Західна логістика” про визнання недійсним договору поставки № 9/03 від 09.03.2017.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.11.2017 справу № 908/2341/17 передано на розгляд судді Ярешко О.В.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 24.11.2017 позовна заява прийнята до розгляду суддею Ярешко О.В., порушено провадження у справі № 908/2341/17, якій присвоєно номер провадження 22/110/17, справу до розгляду в засіданні господарського суду призначено на 19.12.2017.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 09.03.2017 між сторонами укладено договір поставки № 9/03, при підписанні якого відповідач ввів в оману позивача щодо ціни товару. Попередньо, до укладення договору, Товариство з обмеженою відповідальністю “Транспортна компанія “Західна логістика” надавало Товариству з обмеженою відповідальністю “Електроресурс” прайс із найменуванням наявної в них продукції та актуальними цінами на вказану продукцію. Ціни позивачем були прийняті, договір поставки підписано, позивачем здійснено замовлення товару. У загальному обсязі, сума товару складала 29000000,00 грн з врахуванням податку на додану вартість. Відповідач запевнив, що специфікацію до договору підписувати не потрібно, а пізніше буде складено рахунки-фактури по готовності до відвантаження певних партій товару. Разом з товаром позивач отримав рахунки-фактури, які через великий авторитет відповідача та дружні відносини сторін були підписані без зауважень та перевірки їх змісту на предмет цінорегулювання. Позивач здійснив оплату поставленого товару на суму 29000000,00 грн та вважав свій обов’язок щодо оплати виконаним. Пізніше, отримавши вимогу відповідача щодо сплати суми у розмірі 32169702,18 грн та перевіривши документацію щодо поставки, було з’ясовано, що загальна сума поставки за видатковими накладними склала 3169702,18 грн. Таким чином, як вважає позивач, відповідач в односторонньому порядку змінив умови договору та підвищив ціни на продукцію на 10 %, передбачивши отримання для себе надприбутку у розмірі 3169702,18 грн. Таким чином, дії відповідача є недобросовісними, порушують пред’явлену оферту, наслідком чого є недійсність договору поставки №9/03 від 09.03.2017. Окрім цього, договір поставки не містить підписів сторін на всіх аркушах та не є прошитим і пронумерованим відповідно до вимог діловодства. В прохальній частині позову, Товариство з обмеженою відповідальністю “Електроресурс” просить суд визнати договір поставки № 9/03 від 03.03.2017, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю “Електроресурс” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Транспортна компанія “Західна логістика”, недійсним.

В обґрунтування вимог ТОВ “Електроресурс” посилається на ст. ст. 16, 203, 215, 216, 230 Цивільного кодексу України.

15.12.2017 на адресу суду від позивача надійшла уточнена позовна заява, в якій позивач вказує, що він в прохальній частині позову невірно зазначив дату спірного договору. У зв’язку з цим просить суд визнати договір поставки № 9/03 від 09.03.2017, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю “Електроресурс” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Транспортна компанія “Західна логістика”, недійсним.

14.12.2017 від відповідача надійшов відзив, в якому він позов не визнав та вказує, що позивач прийняв товар без заперечень та зауважень, від товару не відмовився, на підтвердження своїх доводів «прайсів» з іншою ціною поставленого товару не надав. Просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

У судовому засіданні 19.12.2017 справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розгляд справи (судочинство) у судовому засіданні 19.12.2017 здійснювався за правилами Господарського процесуального кодексу України, у редакції Закону України від 03.10.2017 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», про що сторони були повідомлені у судовому засіданні 19.12.2017.

Відповідно до ст. 222 ГПК України здійснювалося повне фіксування судового засідання 19.12.2017 за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд 19.12.2017 відкрив підготовче засідання та з’ясував питання відповідно до вимог ст. 182 ПК України.

Представник позивача позов підтримав з урахуванням уточнених позовних вимог. Представник відповідача проти позову заперечив.

В судовому засіданні 19.12.2017 від представників сторін надійшли письмові заяви про розгляд даної справи по суті.

Згідно з ч. 6 ст. 183 ГПК України якщо під час підготовчого судового засідання вирішені питання, зазначені у частині другій статті 182 цього Кодексу, за письмовою згодою всіх учасників справи, розгляд справи по суті може бути розпочатий у той самий день після закінчення підготовчого судового засідання.

Суд закрив підготовче провадження та перейшов до розгляду справи по суті за правилами загального позовного провадження.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

09.03.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю “Електроресурс” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Транспортна компанія “Західна логістика” укладено договір поставки № 9/03, відповідно до п. 1.1 якого, постачальник зобов’язаний у порядку та в строки, встановлені договором, передати у власність покупця товар, асортимент, кількість, ціна та строки поставки якого вказуються у специфікаціях та/або в рахунках на оплату, що є невід’ємною частиною даного договору, а покупець зобов’язується прийняти товар та оплатити його на умовах, визначених договором.

Згідно з п. п. 2.1, 2.2 договору постачальник поставляє покупцю товар окремими партіями. Поставка товару за цим договором здійснюється у відповідності до Міжнародних правил тлумачення торговельних термінів «ІНКОТЕРМС 2010», на умовах самовивозу, якщо інше не зазначено сторонами у специфікації або в рахунках на оплату.

Відповідно до п. 2.4 договору прийом товару за кількістю та якістю здійснюється матеріально відповідальним представником покупця за довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей, оформленою у відповідності з вимогами діючого законодавства України:

За кількістю – згідно із накладною;

За якістю – згідно із супровідними документами, що посвідчують якість товару, який поставляється.

Пункт 2.5 договору встановив, що право власності на поставлену партію і риски загибелі та/або пошкодження товару переходять від постачальника до покупця з моменту передачі-прийому товару в пункті поставки і засвідчується підписанням сторонами видаткової накладної. Дата отримання партії товару покупцем вказується у накладній.

Згідно з пунктами 3.2, 3.3 договору оплата здійснюється покупцем в безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника. Фактом оплати вважається надходження грошових коштів на поточний рахунок постачальника.

Порядок розрахунків: оплата товару на протязі 40 днів з моменту отримання товару, якщо інше не обумовлене у специфікації або рахунках на оплату.

В пункті 3.4 договору сторони погодили, що загальна сума договору складається із вартості всіх партій товару у відповідності до видаткових накладних, що були поставлені за цим договором за період його дії.

Відповідно до п. 11.1 договору цей договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31 грудня 2017 р.

Доказів припинення договору поставки сторони не надали, отже його умови є чинними на момент розгляду справи.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач, прийнявши замовлення покупця, виставив рахунки-фактури № ЗХ-0016033 від 16.03.2017, № ЗХ-0017035 від 17.03.2017, № ЗХ-0020032 від 20.03.2017, № ЗХ-0021031 від 21.03.2017, № ЗХ-0023032 від 23.03.2017, № ЗХ-0024031 від 24.03.2017, № ЗХ-0027037 від 27.03.2017, № ЗХ-0028034 від 28.03.2017, № ЗХ-0029031 від 29.03.2017, № ЗХ-0031037 від 31.03.2017 на загальну суму 32169702,18 грн.

Суд встановив, що ТОВ “ТК “Західна логістика” передало у власність ТОВ “Електроресурс” товар, визначений вказаними рахунками-фактурами. Відвантаження товару покупцю оформлено видатковими накладними № ЗХ-0016032 від 16.03.2017, № ЗХ-0017034 від 17.03.2017, № ЗХ-0020031 від 20.03.2017, № ЗХ-0021031 від 21.03.2017, № ЗХ-0023031 від 23.03.2017, № ЗХ-0024031 від 24.03.2017, № ЗХ-0027035 від 27.03.2017, № ЗХ-0028032 від 28.03.2017, № ЗХ-0029031 від 29.03.2017, № ЗХ-0031036 від 31.03.2017. Вказані видаткові накладні підписані з боку відповідача - директором ОСОБА_3, а з боку позивача - уповноваженою особою комірником ОСОБА_4 та менеджером ОСОБА_5 Повноваження на отримання товарно-матеріальних цінностей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 підтверджені довіреностями № 251 від 16.03.2017, № 258 від 17.03.2017, № 262 від 20.03.2017, № 273 від 21.03.2017, № 262 від 23.03.2017, № 284 від 24.03.2017, № 288 від 27.03.2017, № 289 від 28.03.2017, № 297 від 29.03.2017, № 303 від 31.03.2017.

Перевезення товару від постачальника до покупця підтверджується товарно-транспортними накладними: № 19/03/01 від 19.03.2017, № 24/03/01 від 24.03.2017, 28/03/03 від 28.03.2017, № 31/03/01 від 31.03.2017.

На виконання умов договору позивачем була проведена часткова оплата поставленого товару на загальну суму 29000000,00 грн платіжними дорученнями № 1126 від 24.04.2017, № 1220 від 10.05.2017, № 1321 від 16.05.2017, №1437 від 25.05.2017, № 1467 від 30.05.2017, № 1533 від 06.06.2017.

Предметом судового розгляду у даній справі є позовні вимоги про визнання недійсним договору поставки від № 9/03 від 09.03.2017, укладеного між ТОВ “Електроресурс” та ТОВ “ТК “Західна логістика”.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину (п. 2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 “Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними”.

Статтями 11 та 509 Цивільного кодексу України визначено, що однією із підстав виникнення цивільних прав і обов’язків (зобов’язань), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк, є договір.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до положень ст. 629 ЦК України, договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, згідно ч. 1 статті 627 ЦК України.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства, на підставі ч. 1 ст. 628 ЦК України.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У відповідності до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання договорів недійсними: відповідність договору вимогам закону, додержання встановленої форми договору, дієздатність сторін за договором, у чому конкретно полягає порушення вільного волевиявлення та не відповідність його внутрішній волі учасника правочину, не спрямованість сторони на реальне настання правових наслідків правочину та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до статті 215 Цивільного Кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п’ятою та шостою ст. 203 Цивільного Кодексу України, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 92 Цивільного кодексу України, юридична особа набуває цивільних прав та обов’язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону; орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов’язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Пунктом 3.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 “Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними” визначено, що у господарських відносинах правочин (договір), як правило, вчиняється шляхом складання документа (документів), що визначає (визначають) його зміст і підписується безпосередньо особою, від імені якої він вчинений, або іншою особою, яка діє в силу повноважень, заснованих, зокрема, на законі, довіреності, установчих документах. Письмовий правочин може бути вчинений від імені юридичної особи її представником на підставі довіреності, закону або адміністративного акта. Особа, призначена уповноваженим органом виконуючим обов'язки керівника підприємства, установи чи організації, під час вчинення правочинів діє у межах своєї компетенції без довіреності.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Недодержання форми правочину, якої вимагає закон, тягне за собою недійсність правочину лише у разі, коли це прямо передбачено законом, зокрема, статтями 547, 981, 1055, 1059, 1107 ЦК України (договори страхування, кредитні угоди та ін.), оскільки зазначена форми або процедури не є елементом форми правочину. І тільки у зазначених випадках правочин є нікчемним.

Тому твердження позивача про те, що договір поставки не містить підписів сторін на всіх аркушах та не є прошитим та пронумерованим, що тягне за собою недійсність є необґрунтованими та безпідставними. До того ж договір підписаний повноважними посадовими особами суб’єктів господарювання: від імені постачальника - ТОВ “ТК “Західна логістика” договір підписано директором ОСОБА_3, а від імені покупця – ТОВ "Електроресурс" - директором ОСОБА_6 та скріплений печатками підприємств. Сторони приступили до виконання своїх зобов’язань за договором, що також свідчить про його укладення.

Суд також відхиляє посилання позивача на ст. 230 Цивільного кодексу України виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Цивільного кодексу України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Абзацами 1, 2 пункту 3.10 Постанови №11 від 29.05.2013 Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» визначено, що у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 - 233 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв'язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб'єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Відповідно до п.п. 1, 2, 3 частини 1 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Стосовно тверджень позивача щодо введення відповідачем в оману покупця - позивач відповідних доказів суду не надав. Жодних доказів наявності попередніх «прайсів» поставленого товару позивачем також не надано. Будь-яких претензій щодо якості, асортименту чи кількості отриманого товару позивач до відповідача не пред’являв.

Сторони (позивач та відповідач) погодили текст та приступили до виконання взятих на себе зобов’язань відповідно до умов договору.

Як зазначалося вище, відповідно до видаткових накладних, відповідач передав, а позивач прийняв передбачений умовами договору товар без заперечень та зауважень.

Позивач та відповідач за весь час дії договору виконували його умови, а саме, постачальник передав у власність покупця товар, а покупець в свою чергу здійснював оплати товару в безготівковій формі.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним не доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочинів недійсними.

Статтею 638 Цивільного кодексу України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У відповідності до ст. 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов’язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов’язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов’язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до п. 1.1 договору поставки постачальник зобов’язаний у порядку та в строки, встановлені договором, передати у власність покупця товар, асортимент, кількість, ціна та строки поставки якого вказуються у специфікаціях та/або в рахунках на оплату, що є невід’ємною частиною даного договору, а покупець зобов’язується прийняти товар та оплатити його на умовах, визначених договором.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач виставив рахунки-фактури № ЗХ-0016033 від 16.03.2017, № ЗХ-0017035 від 17.03.2017, № ЗХ-0020032 від 20.03.2017, № ЗХ-0021031 від 21.03.2017, № ЗХ-0023032 від 23.03.2017, № ЗХ-0024031 від 24.03.2017, № ЗХ-0027037 від 27.03.2017, № ЗХ-0028034 від 28.03.2017, № ЗХ-0029031 від 29.03.2017, № ЗХ-0031037 від 31.03.2017 на загальну суму 32169702,18 грн, якими і було погоджено предмет, строк та ціну договору. Вказані рахунки позивачем підписані без зауважень, товар отриманий відповідно до видаткових та товарно-транспортних накладних та проведена часткова оплата. Посилання позивача на відсутність специфікацій є безпідставним, оскільки умови п. 1.1 договору передбачають, що рахунки, зокрема, є частиною договору та встановлюють предмет строки та ціну поставленого товару.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що вказаний договір не суперечить приписам ст. 92 Цивільного кодексу України, договір підписаний повноважними посадовими особами суб’єктів господарювання. Укладаючи договір поставки № 9/03 від 09.03.2017 сторони також дотримались вимог статті 203 Цивільного Кодексу України та мали на меті реальне настання правових наслідків, про що свідчить той факт, що сторони приступили до виконання договору. Окрім цього позивач не довів суду належними та допустимими доказами введення його в оману відповідачем та відповідно наявності підстав для застосування ст. 230 Цивільного кодексу України, а відтак, відсутні правові підстави для визнання правочину недійсним.

Таким чином, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд відмовляє позивачу в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на позивача.

Керуючись ст.ст. 42, 129, 165, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю “Електроресурс” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Транспортна компанія “Західна логістика” про визнання недійсним договору поставки № 9/03 від 09.03.2017 відмовити.

Судові витрати у розмірі 1600 (одна тисяча шістсот) грн 00 коп. залишити за позивачем.

Повне рішення складено 29 грудня 2017.

Суддя О.В. Ярешко

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.