Ухвала суду № 71341072, 13.12.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙСУДМІСТАКИЄВА

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва у складі:

головуючого: Поливач Л.Д.

суддів: Вербової І.М., Шахової О.В.

при секретарі: Горак Ю.М.

за участю осіб:

позивача ОСОБА_3

представника позивача ОСОБА_4

представника відповідача Малярчука Ю.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування» про визнання незаконною відмову у наданні відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трьохрічного віку, визнання неправомірним звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов'язання вчинити певні дії та відшкодування моральної шкоди, -

за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування», поданою представником Кобець Оленою Анатоліївною

на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 червня 2017 року

в с т а н о в и л а:

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 15 червня 2017 року частково задоволено позов ОСОБА_3 до ПАТ «Укргазвидобування» про визнання незаконною відмову у наданні відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трьохрічного віку, визнання неправомірним звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов'язання вчинити певні дії та відшкодування моральної шкоди. Визнано незаконним наказ ПАТ «Укргазвидобування» від 09 вересня 2016 року № 245-к «По особовому складу» про звільнення ОСОБА_3 з посади начальника механіко-енергетичного управління - головного механіка ПАТ «Укргазвидобування». Поновлено ОСОБА_3 на роботі на посаді начальника механіко-енергетичного управління - головного механіка ПАТ «Укргазвидобування» з 09 вересня 2016 року. Стягнуто із ПАТ «Укргазвидобування» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 321113, 30 грн. (сума зазначена без утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів), з індексацією. Стягнуто із ПАТ «Укргазвидобування» на користь ОСОБА_3 моральну шкоду у розмірі 5 000,00 гривень. Визнано незаконною відмову ПАТ «Укргазвидобування» у наданні ОСОБА_3 відпустки по догляду за дитиною, до досягнення нею трьохрічного віку. Зобов'язано ПАТ «Укргазвидобування» повторно розглянути заяву ОСОБА_3 від 20 серпня 2016 року про надання відпустки по догляду за дитиною, до досягнення нею трьохрічного віку. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_3 на роботі на посаді начальника механіко - енергетичного управління - головного механіка ПАТ «Укргазвидобування» з 09 вересня 2016 року та в частині присудження виплати заробітної плати у межах платежу за один місяць.

Не погоджуючись з рішенням суду, ПАТ «Укргазвидобування», через свого представника, подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування фактичних обставин справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

В обґрунтування скарги зазначено, що суд першої інстанції задовольняючи позов в частині поновлення позивача на роботі на посаді начальника механіко - енергетичного управління - головного механіка ПАТ «Укргазвидобування» з 09.09.2016 р., не врахував, що заявою про збільшення розміру позовних вимог від 26.04.2017 р. позивач після початку розгляду справи по суті змінив предмет позову, що не передбачено цивільно-процесуальним законодавством, чим порушив вимоги ст.ст. 11, 31 ЦПК України. Суд, визнавши незаконною відмову ПАТ «Укргазвидобування» у наданні відпустки по догляду за дитиною, до досягнення нею трьохрічного віку, та зобов'язавши ПАТ «Укргазвидобування» повторно розглянути заяву ОСОБА_3 від 20.08.2016 р. про надання відпустки по догляду за дитиною, до досягнення нею трьохрічного віку, порушив вимоги ч. 3 ст. 179 КЗпП України, ч. 1 ст. 18 Закону України «Про відпустки», ч. 4 ст. 20 Закону України «Про відпустки» та ч. 1 ст. 3607 ЦПК України, оскільки не врахував, що на момент звернення позивача з листом від 20.08.2016 року та під час розгляду справи судом мати дитини отримувала виплату допомоги при народженні дитини і така допомога не була припинена. Звернено увагу на те, що у зв'язку з ненаданням позивачем документів, визначених ч. 4 ст. 20 Закону України «Про відпустки», які є підставою для надання відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, у позивача були відсутні законні підстави для отримання та використання такої соціальної відпустки, а відповідач не мав законних підстав для видання наказу про її надання позивачу.

Також зазначено, що задовольняючи позов в частині визнання незаконним наказу ПАТ «Укргазвидобування» від 09.09.2016р. № 245-к «По особовому складу» про звільнення ОСОБА_3 з посади начальника механіко-енергетичного управління - головного механіка ПАТ «Укргазвидобування», суд першої інстанції порушив ст.ст. 64, 65 ГК України, ст.ст. 40, 492 КЗпП України, висновки суду першої інстанції щодо порушення відповідачем порядку вивільнення позивача та позивача звільнено без законної підстави не відповідають обставинам справи та ґрунтуються на припущеннях щодо недоцільності скорочення посади позивача відповідачем.

Товариство вважає, що судом першої інстанції ухвалено рішення про задоволення позову в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 10.09.2016 р. по 15.06.2017 р. за відсутності правових підстав (звільнення позивача здійснено відповідачем відповідно до вимог чинного законодавства), при цьому, суд першої інстанції здійснив обчислення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу з порушенням вимог ст. 27 Закону України «Про оплату праці» та Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100. Суд залишив поза увагою ту обставину, що позивачем не було заявлено вимоги про індексацію середнього заробітку за час вимушеного прогулу, чим порушив вимоги ст. 11 ЦПК України, та вирішив спір за межами заявлених позивачем вимог про це. Вважає, що відповідачем не було допущено порушення законних прав позивача, а тому судом першої інстанції при задоволенні позову в частині стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 5 000,00 грн., порушено вимоги ст. 2371 КЗпП України.

У судовому засіданні представник відповідача Малярчук Ю.Б. підтримав подану апеляційну скаргу, просив її задовольнити з викладених підстав.

Позивач ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_4 заперечували проти задоволення апеляційної скарги, вважали доводи викладені в ній безпідставними, рішення суду першої інстанції просяли залишити без змін як законне та обґрунтоване.

Так, згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Як вбачається, ПАТ «Укргазвидобування» у апеляційній скарзі просить рішення суду скасувати повністю, проте наводить доводи лише в частині задоволення судом позовних вимог ОСОБА_3 А тому колегія суддів перевіряє обґрунтованість та законність оскаржуваного рішення лише в частині задоволення позову ОСОБА_3

Відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися у судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обґрунтованості. Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони ґрунтуються на вимогах закону, виходячи з наступного.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з частинами першою та третьою статті 49-2 КЗпП про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» №9 від 06.11.1992 р., розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.

Як вбачається із матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, починаючи з 16.05.2005року ОСОБА_3 працював в апараті управління ДК «Укргазвидобування» НАК «Нафтогаз Україна», правонаступником якої є ПАТ «Укргазвидобування», а з 07.04.2014р., на підставі Наказу ПАТ «Укргазвидобування» від 07.04.2014р. № 58-К, переведений на посаду начальника механіко-енергетичного управління - головний механік.

Наказом ПАТ «Укргазвидобування» від 05.02.2016р. №55 «Про затвердження організаційної структури апарату управління ПАТ «Укргазвидобування» та зміни до штатного розкладу», зокрема затверджено організаційну структуру апарату управління ПАТ «Укргазвидобування» (Додаток №1), ліквідовано механіко-енергетичне управління, виключено зі штатного розпису посаду начальника механіко-енергетичного управління - головний механік, затверджено зміни до штатного розкладу керівників, професіоналів, фахівців та технічних службовців ПАТ «Укргазвидобування», що додаються до цього наказу (Додаток № 2).

Як поясняв суду представник відповідача, про майбутнє звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП України ОСОБА_3 було повідомлено начальником департаменту по роботі з персоналом ОСОБА_7 в присутності ОСОБА_8 та ОСОБА_9, 01.03.2016р. о 09 год. 20 хв. та о 09 год. 25 хв. та запропоновано ОСОБА_3 ознайомитись з письмовим попередженням про наступне вивільнення від 01.03.2016р. № 14/1-014-1478 і переліком вакантних посад, на одну з яких керівництво ПАТ «Укргазвидобування» пропонує йому переведення для подальшої роботи Також, у цей день ОСОБА_3 було ознайомлено із наказом ПАТ «Укргазвидобування» від 26.02.2016р. № 101-в про надання йому відпустки за його заявою, на 94 календарні дні з 29.02.2016р. по 05.06.2016р., включно. ОСОБА_3 відмовився від ознайомлення під підпис із вказаними документами.

09.09.2016р. відповідачем направлено Подання № 14/1-01-6807 до Первинної профспілкової організації «Укргазвидобування», в якому він просив у зв'язку із змінами в організаційній структурі та штатному розкладі в апараті управління ПАТ «Укргазвидобування» та неможливістю переведення працівника на іншу роботу (відмова від переведення на запропоновані посади) дати згоду на розірвання трудового договору із ОСОБА_3 (а.с. 88 т.1). На засіданні профкому первинної профспілкової організації «Укргазвидобування» (протокол № 20 від 09.09.2016р.) надано згоду профспілкового комітету на розірвання трудового договору із начальником механіко-енергетичного управління - головним механіком ОСОБА_3, у зв'язку із змінами в організаційній структурі та штатному розкладі апарату управління ПАТ «Укргазвидобування» за п.1 ст. 40 КЗпП України та відмови ОСОБА_3 від запропонованих йому вакантних посад.

Наказом ПАТ «Укргазвидобування» від 09.09.2016р. № 245-к ОСОБА_3, начальника механіко-енергетичного управління - головного механіка, звільнено з роботи 09.09.2016р., у зв'язку із скороченням штату працівників та відмовою від переведення на іншу посаду, п. 1 ст. 40 КЗпП України, на підставі зміни до штатного розкладу

Суд першої інстанції вірно вважав, що звільнення позивача відбулося з порушенням діючого трудового законодавства, оскільки відповідачем не надано належних та допустимих доказів у розумінні положень ст.ст. 58-59 ЦПК України на підтвердження того, що ОСОБА_3 був належним чином повідомлений про наступне його вивільнення на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України в порядку визначеному чинним законодавством України, та на підтвердження того, що він відмовився від переведення на запропоновані та обрану ним посаду.

Ненадання позивачем копій документів про повну вищу освіту відповідного напрямку підготовки (магістр, спеціаліст) - видобуток нафти і газу; обов'язкове знання програмних пакетів для аналізу та моделювання операцій гідророзриву, знання англійської мови; документи, які підтверджують досвід роботи на посадах консультанта (супервайзера) з гідророзриву або (стимуляції) видобутку вуглеводнів не менше 10 років, які були необхідні для вирішення питання конкурсного відбору кандидатів на зазначену посаду, не можуть слугувати у даному випадку підставою для відмови у переведенні ОСОБА_3 на посаду заступника начальника управління гідравлічного розриву пластів, на яку він надав згоду на переведення.

Так, виходячи з нормативного тлумачення частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України можна дійти висновку, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації (постанова Верховного Суду України від 01 жовтня 2013 року у справі №21-319а13).

При цьому, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України закріплює обов'язок роботодавця працевлаштувати працівника, посаду якого скорочено, за наявності його згоди, на посаду, що відповідає його професії чи спеціальності. У вказаній нормі відсутні посилання на можливість роботодавцем визначення при цьому умов щодо наявності у працівника певного стажу роботи за спеціальністю.

Суд першої інстанції вірно встановив, що стороною відповідача будь-яких доказів на підтвердження відмови ОСОБА_3 від запропонованих та обраної ним посади - заступника начальника управління гідравлічного розриву пластів, не надано. Таких доказів не було надано і у розпорядження апеляційного суду.

Суд обґрунтовано дійшов висновку про те, що ознайомлення ОСОБА_3 із письмовим повідомленням про наступне його вивільнення 01.03.2016р. було здійснено відповідачем під час його тимчасової непрацездатності та перебуванні у відпустці, оскільки він прийшов у цей день на півгодини до адміністративної будівлі ПАТ «Укргазвидобування», таке його повідомлення є неправомірним та таким, що суперечить положенню ст. 49-2 КЗпП України, а відтак ОСОБА_3 не може вважатися таким, кого належним чином повідомлено про наступне вивільнення.

Зазначене чітко вбачається із листків непрацездатності виданих за період з 14.01.2016р. по 09.03.2016р., з 16.05.2016р. по 10.06.2016р., з 13.07.2016р. по 12.08.2016р. та з 15.08.2016р. по 08.09.2016р., та Наказу ПАТ «Укргазвидобування» № 101-В від 26.02.2016р., про надання ОСОБА_3 відпустки на 94 календарні дні з 29.02.2016р. по 05.06.2016р., включно на підставі його заяви про надання щорічної основної відпустки.

Не заслуговують на уваги доводи апеляційної скарги у тому, що заявою про збільшення розміру позовних вимог від 26.04.2017 р. позивач після початку розгляду справи по суті змінив предмет позову, оскільки такі доводи спростовуються матеріалами справи.

Як вбачається, позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог до початку розгляду даної справи у відповідності до вимог ч.2 ст. 31 ЦПК України, а сама вимога про поновлення позивача на роботі не є зміною предмету позову, а є розширенням раніше заявлених ним позовних вимог про захист його трудових прав та випливає із зазначених у первісному позові обставин справи.

Отже, посилання ПАТ «Укргазвидобування» на порушення судом положень ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України та ст.ст. 10,11,60 ЦПК України є безпідставними.

Установивши факт порушення вимог трудового законодавства при звільненні ОСОБА_3, суд дійшов правильного висновку про захист його трудових прав, поновивши ОСОБА_3 на роботі.

Хибними є твердження ПАТ «Укргазвидобування», що судом здійснено обчислення середньої плати за час вимушеного прогулу з порушенням вимог ст. 27 Закону України «Про оплату праці» та Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100, з огляду на таке.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати.

За правилами частини другої статті 235 КЗпП України при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком.

Відповідно до п. 3 ч. 2 Розділу ІІ Порядку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

З урахуванням цих норм, зокрема абзацу 3 пункту 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 2 пункту 8 Порядку).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац 3 пункту 8 Порядку).

Як вбачається, здійснюючи розрахунок суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд першої інстанції керувався Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100, та здійснив розрахунок за останні два місяці роботи у листопаді-грудні 2015р. з урахуванням довідки ПАТ «Укргазвидобування» № 13- 1/170 від 16.05.2017р., відповідно до якої ОСОБА_3 відпрацював 18 робочих днів та 23 робочі дні. Розмір заробітної плати за вказаний період склав 69293,06 грн., відтак середньоденний заробіток позивача складає 1 690,07 грн. (69 293,06 грн. : 41 робочих днів = 1 690,07 грн.), кількість днів прогулу складає 190 днів (190 дні х 1 690,07 грн. = 321 113,30). Такий розрахунок є вірним, стороною відповідача не спростований.

Отже, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції здійснено розрахунок суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 8 лютого 1995 року № 100 з урахуванням суми заробітної плати позивача за один робочий день та кількості робочих днів прогулу (190 днів), а тому законно та обґрунтовано дійшов висновку, що вимоги про стягнення середнього заробітку підлягають задоволенню у розмірі 321 113,30 грн., врахувавши при цьому індексацію, відповідно до діючого законодавства та з відрахуванням податку з доходів та інших обов'язкових платежів, які підлягають стягненню із відповідача на користь позивача.

Та обставина, що позивачем не було заявлено вимоги про індексацію середнього заробітку за час вимушеного прогулу, не свідчить про порушення судом першої інстанції вимог ст. 11 ЦПК України, оскільки стягнувши суму середнього заробітку з урахуванням індексації, суд діяв відповідно до закону та врахував положення ст. 95 КЗпП України.

Необґрунтованими є доводи апеляційної скарги щодо порушення судом вимог ч. 3 ст. 179 КЗпП України, ч. 1 ст. 18 Закону України «Про відпустки», ч. 4 ст. 20 Закону України «Про відпустки» при задоволенні вимог про визнання незаконною відмову ПАТ «Укргазвидобування» у наданні відпустки по догляду за дитиною, до досягнення нею трьохрічного віку, та щодо зобов'язання ПАТ «Укргазвидобування» повторно розглянути заяву ОСОБА_3 від 20.08.2016 р. про надання відпустки по догляду за дитиною, до досягнення нею трьохрічного віку, виходячи з наступного.

Згідно абз. 2 п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про відпустки», визначено такий вид соціальної відпустки як відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону).

Статтею 18 Закону України «Про відпустки» передбачено, що після закінчення відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Підприємство за рахунок власних коштів може надавати жінкам частково оплачувану відпустку та відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною більшої тривалості.

Ця відпустка може бути використана повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною, або особою, яка усиновила чи взяла під опіку дитину, одним із прийомних батьків чи батьків-вихователів.

За бажанням жінки або осіб, зазначених у частині третій цієї статті, у період перебування їх у відпустці для догляду за дитиною вони можуть працювати на умовах неповного робочого часу або вдома.

Аналогічні положення закріплені в ст. 179 КЗпП України.

Згідно ч.ч. 3, 4 ст. 20 Закону України «Про відпустки», відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається за заявою жінки або осіб, зазначених у частині третій статті 18 цього Закону, повністю або частково в межах установленого періоду та оформляється наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.

Станом на дату набрання чинності Законом України «Про відпустки», 01.01.1997р., дійсно Законом України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», який набув чинності 01.01.1993р. було передбачено види державної допомоги сім'ям з дітьми, зокрема одноразова допомога при народженні дитини та допомога по догляду за дитиною тощо, кожна з яких була окремим видом державної допомоги.

Разом з тим, згідно п. 7 розділу II Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні», який набрав чинності 01.04.2014р., у Законі України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» виключено розділ IV "Допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку", тобто, починаючи з 01.04.2014р., такий вид соціальної допомоги як допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, законодавством не передбачено.

Таким чином, вимогу ч. 4 ст. 20 Закону України «Про відпустки», про необхідність надання довідки про припинення виплати матері допомоги по догляду за дитиною, слід розглядати з урахуванням змін, які були внесені до законодавства станом на час звернення позивача із заявою про надання йому відпустки по догляду за дитиною, тому, слід дійти висновку, що вимога про надання довідки про припинення матері дитини виплати допомоги по догляду за дитиною є незаконною та такою, що суперечить чинному законодавству України, оскільки така допомога діючим законодавством вже не передбачена.

Особам, зазначеним у частині третій статті 18 цього Закону (крім осіб, які усиновили чи взяли дитину під опіку у встановленому законодавством порядку, прийомних батьків і батьків-вихователів), відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається на підставі довідки з місця роботи (навчання, служби) матері дитини про те, що вона вийшла на роботу до закінчення терміну цієї відпустки і виплату допомоги по догляду за дитиною їй припинено (із зазначенням дати).

Відповідно до Довідки ТОВ «Торговий дім «Автодім Полтава» вих. № 292 від 12.07.2016р., встановлено, що ОСОБА_11 дійсно працює в ТОВ «Торговий дім «Автодім Полтава» на посаді продавця-консультанта з продажу автомобілів на умовах повного робочого часу з 12.07.2016р.

ІзДовідки ТОВ «Торговий дім «Автодім Полтава» вих. № 302 від 11.08.2016р., вбачається, що ОСОБА_11 - продавцю-консультанту відділу продажу автомобілів в ТОВ «Торговий дім «Автодім «Полтава», відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку не надавалась з огляду на те, що виплата допомоги для догляду за дитиною у відповідності до ст. 18 Закону України «Про відпустки» їй не нараховувалась і станом на 11.08.2016р. не здійснювалась.

Судом було достеменно встановлено, що ОСОБА_11 перебуває на обліку в управлінні та отримує державну допомогу при народженні дитини згідно Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» на дитину, ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_1., яка була призначена згідно заяви від 13.05.2015р. на період з 01.02.2015р. по 28.02.2015р. в сумі 10 320,00 грн. та на період з 01.03.2015р. по 28.02.2018р. в сумі 860,00 грн. Державна допомога для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку ОСОБА_11 не призначалась у зв'язку із внесенням змін в законодавство.

Зазначене підтверджується належними та допустимими доказами, наявними у матеріалах справи.

Суд дійшов вірного висновку у тому, що позовні вимоги ОСОБА_3 про надання відпустки по догляду за дитиною, до досягнення нею трьохрічного віку підлягають частковому задоволенню шляхом визнання незаконною відмови ПАТ «Укргазвидобування» у наданні ОСОБА_3 відпустки по догляду за дитиною, до досягнення нею трьохрічного віку та встановлення зобов'язання ПАТ «Укргазвидобування» повторно розглянути заяву ОСОБА_3 від 20.08.2016 року про надання відпустки по догляду за дитиною, до досягнення нею трьохрічного віку, врахувавши при цьому, що позивачем, як дідом ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_1., було надано відповідачу всі необхідні та достатні документи, визначені чинним законодавством України з урахуванням зазначених вище змін внесених до Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», для призначення ОСОБА_3 відпустки по догляду за дитиною (онуком) до досягнення нею трирічного віку по 19.02.2018р. та те, що суд не вправі втручатися в господарську діяльність Товариства.

Твердження про те, що у позивача були відсутні законні підстави для отримання та використання такої соціальної відпустки, а відповідач не мав законних підстав для видання наказу про її надання позивачу колегія суддів оцінює критично, оскільки суд не вирішив питання про наявність чи відсутність у позивача права на таку відпустку, а зобов'язав відповідача повторно розглянути подану ОСОБА_3 заяву про надання йому відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, оскільки відмова Товариства з зазначених підстав є незаконною.

Оскільки при перегляді справи апеляційним судом знайшло своє підтвердження порушення законних прав та інтересів позивача відповідачем, колегія суддів вважає обґрунтованим задоволення вимог позивача про стягнення моральної шкоди з відповідача у розмірі 5000,00 грн., оскільки такі порушення призвели до моральних страждань позивача, втрати ним нормальних життєвих зв'язків і вимагали від позивача додаткових зусиль для організації свого життя. Визначаючи розмір моральної школи суд виходив з принципу розумності та справедливості, врахувавши при цьому вимоги ч. 1, п.п. 1-3 ч. 2 ст. 23 ЦК України та ст. 237-1 КЗпП України. Відтак доводи апеляційної скарги в цій частині колегія суддів оцінює критично.

Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими при вирішенні справи, доведені. Висновки суду щодо наявності підстав для часткового задоволенні позовних вимог, відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність.

Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Інші доводи апеляційної скарги, які зводяться до неналежної оцінки зібраних у справі доказів та необхідності відмови у задоволенні позову у повному обсязі, також не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення, такі доводи є безпідставними та такими, що не можуть вплинути на правильність висновків суду по суті спору.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині його оскарження відповідає вимогам матеріального та процесуального закону. Підстав для його скасування в цій частині з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія не знаходить.

Справу було розглянуто судом першої інстанції на підставі встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та належних доказів.

Зважаючи на викладене, колегія суддів відхиляє апеляційну скаргу, рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову залишає без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст.307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування», подану представником Кобець Оленою Анатоліївною, відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 червня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подання до цього суду касаційної скарги.

Головуючий:

Судді: