Ухвала суду № 71340016, 13.12.2017, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Справа №640/18354/14-ц Головуючий 1 інстанції - Міндарьова М.Ю.

Провадження № 22-ц/790/556/17 Головуючий ІІ інстанції - Кісь П.В.

Категорія: договірні

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2017 року судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого судді - Кіся П.В.,

суддів: - Кружиліної О.А.,

- Хорошевського О.М.,

за участю секретаря - Пузікової Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 11 жовтня 2016 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИЛА:

21.10.2014 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі за текстом - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_4, у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просило стягнути з відповідачів солідарно заборгованість за кредитним договором в розмірі 19638,14 доларів США, що за курсом 21,65 відповідно до службового розпорядження НБУ від 18.06.2015 року складає 426165,73 грн.

В обґрунтування своїх вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» зазначало, що між ним та ОСОБА_5 17.06.2005 року було укладено кредитний договір №НАG4GК01270007, згідно якого банк зобов'язався надати ОСОБА_5кредит у розмірі 42275,81 дол. США на термін до 16.06.2025 року, а остання зобов'язалася повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлені кредитним договором. Взяті на себе зобов'язання за кредитним договором №HAG4GK01270007 від 17.06.2005 року банк виконав своєчасно і повністю, надавши кредит. ОСОБА_5 скористалась кредитними коштами, проте, до теперішнього часу не виконує взяті на себе зобов'язання зі сплати кредиту, відсотків, комісії, у зв'язку з чим банк змушений звернутися до суду з позовом.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 11 жовтня 2016 року позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «Приват-Банк» заборгованість за кредитним договором № HAG4GK01270007 від 17.06.2005 року у розмірі 19638,14 доларів США, що за курсом 21,65 відповідно до службового розпорядження НБУ від 18.06.2015 року складає 426165,73 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати на ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позову в повному обсязі.

Апеляційні вимоги обґрунтовані тим, що суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам.

Відповідач вказує, що твердження позивача, про те, що відповідачем не виконуються умови кредитного договору та зобов'язання з повернення коштів є необґрунтованими та безпідставними. Посилання позивача щодо направлення на адресу відповідача вимоги про дострокове повернення кредиту не підтверджено належним чином, оскільки вказаного листа відповідач не отримувала. Зазначає, що позивач навмисно вказав у позові невірну адресу відповідача, порушуючи її права на доступ до правосуддя, та надання пояснень і доказів. Також відповідач вважає безпідставними висновки суду про наявність підстав солідарної відповідальності її та ОСОБА_4, адже відповідачем не доведено, що кредитні кошти були використані в інтересах сім'ї. При цьому звертає увагу, що шлюб між ними розірвано 15 вересня 2011 року, питання щодо розподілу майна не вирішувалося. Також відповідач вказує на невірність розрахунку заборгованості за кредитом, наданий позивачем, стверджує про погашення вказаної заборгованості та сплив позовної давності щодо вимог банку.

У відповідності до ст.11 та ч.1 ст.303 ЦПК України суд першої інстанції розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог, а апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи сторін, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги про солідарне стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції виходив з того, що сума вказаної заборгованості доведена позивачем належним чином, а кредитні кошти, одержані ОСОБА_5 використані на потреби сім'ї.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, вважає їх законними та обґрунтованими.

Так, судовим розглядом встановлено, що відповідно до укладеного між позивачем та ОСОБА_5 договору №HAG4GK01270007 від 17.06.2005 року ПАТ КБ «ПриватБанк» зобов'язався надати ОСОБА_5 кредит у розмірі 42275,81 доларів США, а ОСОБА_5 зобов'язалася повернути кредит до 16.06.2025 року, сплатити відсотки у розмірі 0,92% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом та комісію у розмірі 0,18% від суми наданого кредиту щомісячно.

Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові, у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Принцип повернення, строковості та платності означає, що кредит має бути поверненим позичальником банку визначений у кредитному договорі строк з відповідною сплатою за його користування.

Згідно зі ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. (ч. ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України )

Пунктом 4.1. договору №HAG4GK01270007 від 17.06.2005 року встановлено, що при порушенні позичальником кожного із зобов'язань, передбачених п.п.2.2.2, 2.2.3 даного договору, банк має право нарахувати, а позичальник зобов'язується сплатити банку пеню в розмірі 1,00% від суми непогашеної заборгованості за кожний день прострочення платежу.

Банк взяті на себе зобов'язання за кредитним договором № HAG4GK01270007 від 17.06.2005 року виконав своєчасно і повністю, надавши ОСОБА_5 кредит, яка в свою чергу скористалась кредитними коштами, проте, взяті на себе зобов'язання зі сплати кредиту, відсотків, комісії належним чином не виконувала, у зв'язку з чим станом на 21.05.2015 року в неї виникла заборгованість перед банком у розмірі 19638,14 дол. США, яка складається з:

- 18146,33 дол. США - заборгованість за кредитом;

- 1001,68 дол. США - заборгованість по процентам за користування кредитом;

- 341,28 дол. США - заборгованість по комісії за користуванням кредитом;

- 148,85 дол. США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.

Щодо доводів апелянта про недоведеність відповідної заборгованості, то вони відхиляються колегією суддів, адже на його підтвердження позивачем надано відповідний розрахунок та виписку по рахунку, дані яких узгоджуються між собою, змістом кредитного договору та даними графіку погашення кредиту, і не є суперечливими.

Апелянтом, в порушення вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України, не надано іншого розрахунку або будь-яких інших доказів, якими б спростовувалися зміст та правильність розрахунку наданого позивачем.

При цьому, посилання відповідача на неврахування при остаточному розрахунку здійснених ним 07.11.2014 року платежів в розмірі 8000,00 доларів США та 10000,00 доларів США, колегією суддів відхиляються, адже при проведенні розрахунку ці платежі були враховані. Зокрема, з виписки №29091052227554 вбачається, що вказані кошти були розподілені таким чином: 49,86 доларів США - погашення комісії, 1414,68 доларів США - погашення тіла кредиту, 1803,43 доларів США - погашення пені; 5078,63 доларів США - погашення відсотків, 49,86 доларів США - погашення комісії, 261,53 доларів США - погашення відсотків, 9342,01 доларів США - погашення тіла кредиту, що разом становить 18000,00 доларів США.

Також з виписки №29091052227554 вбачається безпідставність доводів апелянта про неврахування позивачем 1000,00 доларів США, сплачених ОСОБА_5 06.03.2012 року. Вказані кошти були розподілені таким чином: 500,00 доларів США - погашення тіла кредиту, 500,00 доларів США - погашення пені.

Доказів сплати платежів, які б не були враховані при здійсненні банком розрахунку заборгованості, відповідачами не надано.

Щодо посилань ОСОБА_5 про те, що нею не отримувалась вимога банку про дострокове повернення кредиту, а також, що вимога від 30.03.2011 року містить іншу суму заборгованості (36168,27 доларів США), а після підписання протоколу узгодження від 01.07.2013 року у банку були відсутні підстави вимагати дострокового повернення кредиту, то колегія судів вважає за необхідне зазначити таке.

01.04.2011 року банком на адресу ОСОБА_5, зазначену останньою при укладенні кредитного договору № HAG4GK01270007 від 17.06.2005 року, було направлено лист-вимогу від 30.03.2011 року №30.1.0.0/2-428, в якому зазначалось, що вона має прострочену заборгованість за кредитним договором у розмірі 36168,27 доларів США, у зв'язку з чим банк вимагав повернути суму кредиту в повному обсязі, а також сплатити проценти, комісію та штрафні санкції, нараховані на день повернення кредиту.

01.07.2013 року між уповноваженою особою ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_5 було підписано протокол узгодження про реструктуризацію кредитного договору №HAG4GK01270007 від 17.06.2005 року, згідно якого узгоджено, що у разі сплати ОСОБА_5 до 01.07.2013 року простроченої заборгованості по тілу кредиту, банком буде зменшено заборгованість за кредитом в частині пені в сумі 135988,09 доларів США (сума зменшення є приблизною і підлягає уточненню в день сплати).

Того ж дня відповідачем було сплачено в рахунок погашення заборгованості за кредитом 23450,00 доларів США (еквівалент - 187435,85 грн.)

Відповідно до ст. 1050 ЦК України, якщо договором позики встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини, позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Отже, нормою, що містить ст. 1050 ЦК України, реалізація позикодавцем права вимагати у позичальника дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, у разі прострочення повернення чергової частини позики, не пов'язується з необхідністю направлення відповідної вимоги позичальнику. Єдиною підставою реалізації цього права є прострочення позичальником повернення чергової частини позики.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема з наданих позивачем виписки по рахунку №80918052345365 та розрахунку заборгованості, відповідачем ОСОБА_5 неодноразово порушувались зобов'язання щодо своєчасної сплати чергових платежів за договором №HAG4GK01270007, на момент звернення ПАТ КБ «ПриватБанк» з позовом до суду відповідач мала заборгованість по сплаті відсотків, комісії та пені, а тому вимоги позивача про дострокового повернення частини позики, що залишилася, є законними та обґрунтованими і випливають з положень ст. 1050 ЦК України.

Щодо солідарного обов'язку відповідачів, то відповідно до змісту ст. 65 СК України при укладенні договору одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Договір, укладений одним із подружжя, створює обов'язки для другого з подружжя в разі, якщо його укладено в інтересах сім'ї, а одержане з цим договором майно фактично використане на задоволення потреб сім'ї.

Згідно з положеннями ч.3 ст. 61 та ч. 2 ст. 73 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя; стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби.

Кредитний договір № HAG4GK01270007 від 17.06.2005 ОСОБА_5 - укладено 17.06.2005 року, а шлюб зареєстровано між відповідачами 05.10.2002 року.

Судовим розглядом також встановлено, що кредитні кошти було використано ОСОБА_5 на придбання житлового будинку АДРЕСА_1, який також є предметом іпотеки за договором від 17.06.2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гончаренко Н.Ю.

При цьому, ОСОБА_4, як співвласником відповідного житлового будинку, було надано згоду на укладення договору іпотеки, про що свідчить його підпис в цьому договорі.

Тобто, отримані в кредит кошти було використано для придбання ОСОБА_5 та ОСОБА_4 у спільну власність вказаного житлового будинку, що свідчить про те, що кредитний договір було укладено подружжям за взаємною згодою, а кошти використані на потреби сім'ї.

Вказана обставина підтверджує спільність дії відповідачів.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що укладений кредитний договір створює обов'язки для кожного з подружжя, оскільки укладений за час шлюбу, ОСОБА_4 письмово надав згоду на укладення договору, а отримані кошти використані на потреби сім'ї.

Згідно ч. 1 ст. 543 ЦК України, у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Отже, наявні фактичні та правові підстави солідарного стягнення з відповідачів відповідної заборгованості за кредитним договором № HAG4GK01270007.

Щодо твердження апелянта про необхідність застосування позовної давності до вимог позивача, то необхідно зазначити, що за змістом частин третьої, четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Згідно частини першої статті 232 ЦПК України заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з'явився в судове засідання та не повідомив про причини неявки з поважних причин і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Суд апеляційної інстанції при розгляді справи здійснює перевірку і оцінку фактичних обставин справи та їх юридичну кваліфікацію в межах доводів апеляційної скарги, які вже були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Нові матеріально-правові вимоги, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції, не приймаються та не розглядаються судом апеляційної інстанції. Той факт, що сторона не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції у випадках, передбачених законом може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, а не для вирішення апеляційним судом її заяви про застосування позовної давності.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачами не заявлялось про застосування позовної давності, а тому відповідні доводи апелянта є безпідставними.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав задоволення позовуПАТ КБ «ПриватБанк».

Керуючись ст.ст. 303, 304, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст.ст. 308, 313-315, 317, 319, 324 ЦПК України, судова колегія, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3відхилити.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 11 жовтня 2016 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення. Касаційна скарга може бути подана безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий - П.В. Кісь

Судді: О.А. Кружиліна

О.М. Хорошевський