Рішення № 71337217, 27.11.2017, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

27.11.2017 Єдиний унікальний номер 205/5995/17

РІШЕННЯ 205/5995/17

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2017 року Ленінський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючого судді - Скрипник К.О.,

при секретарі - Молчанові Є.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі, у письмовому провадженні, без застосування технічного запису відповідно до вимог ч. 2 ст. 197 ЦПК України цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Техстандарт-Плюс» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку, стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач 14 вересня 2017 року звернувся до суду з вказаним позовом, в якому зазначив, що він з 22.12.2015 р. по 23.05.2017 року перебував у трудових відносинах з ТОВ «Техстандарт-Плюс». У в зв’язку з затримкою у виплаті заробітної плати позивач звільнився з роботи 23.05.2017 року за власним бажанням, згідно ст. 38 КЗпП України. Однак, в день звільнення остаточний розрахунок з ним не було проведено, заборгованість із заробітної плати на день звільнення становить 18459,73 грн. В період після звільнення у червні-серпні 2017 року позивачу фактично було виплачено 4808,46 грн. Таким чином, заборгованість із заробітної плати станом на 14 вересня 2017 року складає 13651,27 грн. На лист позивача з вимогою виплатити нараховану, але не виплачену заробітну плату, відповіді не надано, заробітна плата не виплачена. Крім того, роботодавець при звільненні порушив норми статті 116 КЗпП України, тобто несвоєчасно провів з позивачем розрахунок, та відповідно до ст. 117 КЗпП, відповідач повинен виплатити позивачу середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні, який становить 18 573,69 грн. Постійна невиплата заробітної плати призвела до моральних страждань, втрати моральних життєвих зв’язків, адже на його утриманні перебуває дружина та неповнолітня дитина. Позивач просив стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі в розмірі 13 651,27 грн., середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні в розмірі 18 573,69 грн. та моральну шкоду в розмірі 4833,74 грн., а загалом 37058,70 грн. та судові витрати.

Від представника позивача надійшла письмова заява з проханням слухати справу у його відсутність, позовну заяву підтримав та просив задовольнити.

Від представника відповідача надійшли письмові заперечення, згідно яких позовну заяву не визнали в повному обсязі та просили відмовити в її задоволення та слухати справу у відсутність представника відповідача.

Суд, вивчивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

В ході судового розгляду встановлено, що на підставі наказу № 289-к від 21 грудня 2015 року ОСОБА_1 був прийнятий на роботу до Товариства з обмеженою відповідальністю «Техстандарт-Плюс» на посаду старшого майстра виробництва (а.с.50).

Наказом ТОВ «Техстандарт-Плюс» від 23 травня 2017 року № 36к, ОСОБА_1 звільнений з займаної посади за власним бажанням, на підставі ст. 38 КЗпП України (а.с.52).

Разом з тим, з позивачем не було проведено повний розрахунок заробітної плати при звільненні.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Згідно ч. 1 ст. 21 вказаного Закону, працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Аналогічні положення має ч. 1 ст. 115 Кодексу законів про працю України.

Відповідач в повному обсязі не виплатив позивачу нараховану заробітну плату, як вбачається згідно заперечень відповідач не оспорює факт несвоєчасної виплати заробітної плати у день звільнення, обґрунтовуючи тим, що підприємство досі не вийшло з фінансової кризи, яка почалася у 2014 році. Крім того, невстановленими особами, шляхом надсилання через мережу Інтернет, було здійснено несанкціонований доступ до комп’ютерної техніки відповідача, відбулася втрата повної бази даних, в тому числі бухгалтерську програму 1С з усіма даними з документообігом із заробітної плати, у зв’язку з чим проводиться досудове розслідування за ч. 1 ст. 361 КК України.

Оскільки представником відповідача не надано доказів стосовно нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, ухвала суду про витребування доказів виконана не в повному обсязі, суд бере до уваги розрахунок, який проводився позивачем, на підставі індивідуальних відомостей про застраховану особу, які маються в матеріалах справи.

Крім того, відповідачем було виплачено частину заробітної плати в розмірі 4808,46 грн., що не заперечувалося сторонами.

За таких обставин, з урахуванням вищевказаного, суд вважає за необхідне стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Техстандарт-Плюс» на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену заробітну плату у розмірі 13 651,27 грн. та позовні вимоги в цій частині є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно зі ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі не проведення його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У разі не проведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Нетривалий час роботи працівника на підприємстві чи незначна частка заборгованості підприємства перед працівником у виплаті заробітної плати також не є підставою для звільнення роботодавця від зазначеної відповідальності.

Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Зазначена правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України №6-60цс11 від 21 листопада 2011 року, №6-64цс13 від 03 липня 2013 року, №6-144цс13 від 29 січня 2014 року та №6-159цс13 від 22 січня 2014 року, яка згідно зі ст.360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117,237-1 цього Кодексу роз'яснив, що за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, що викладені в рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012, дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Суд звертає увагу на те, що за змістом ст. 116 КЗпП України обов'язок своєчасної виплати заробітної плати і проведення повного розрахунку законом покладається саме на власника підприємства або уповноваженого ним органу, і саме роботодавець повинен довести зазначені обставини, шляхом надання письмових доказів про щомісячну виплату заробітної плати та проведення повного розрахунку із працівником у день звільнення.

У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року №13 роз'яснено, що, встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Правила обчислення середнього заробітку передбачені ч.2 ст.235 КЗпП України, ст.27 Закону України «Про оплату праці» та Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі Порядок).

Відповідно до п.5 розділу ІV Порядку, основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п.8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз.2 п.8 розділу ІV Порядку).

Так, позивачем проведено розрахунок середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, де середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 235,11 грн.

З дня звільнення позивача 24 травня 2017 року по 14 вересня 2017 року становить 79 робочих днів.

Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку складає 18573,69 грн. (235,11 х 79 = 18573 грн.69 коп.), оскільки суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі поданих доказів, та не може вийти за межі позовних вимог, тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 18573 грн.69 коп.

Відтак, суд провів розрахунок саме з 24 травня 2017 року по 14 вересня 2017 року, а не по день ухвалення рішення, оскільки позивач висовував вимоги саме за цей період, що не позбавляє його права в майбутньому звернутися до суду з позовом про стягнення середнього заробітку, якщо з ним не буде проведено остаточний розрахунок.

Відповідно ст. 237-1 КЗпП України відшкодування моральної шкоди проводиться у випадку, якщо порушення законних прав працівника привели до моральних страждань, втраті нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Проаналізувавши доводи позивача, суд приходить до висновку про наявність у позивача моральних страждань. Однак, оцінена позивачем моральна шкода у розмірі 4833,74 грн. не відповідає характеру правопорушення, глибині та обсягу душевних страждань, ступеню вини відповідача (ст.23 ЦК України). І тому, з урахуванням вимог розумності, виваженості і справедливості суд встановлює розмір грошового відшкодування моральної шкоди у розмірі 3000 грн.

Згідно ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а у відповідності до положень ч.1. ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

За таких обставин, з урахуванням вищевказаного, суд вважає, що позовні вимоги є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

У відповідності до ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 640 грн., за позовну вимогу про стягнення моральної шкоди, та в дохід держави судовий збір в розмірі 640 грн., оскільки позивач при поданні позову звільнений від сплати судового збору у справах про стягнення заробітної плати, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 47, 116, 117, 233, 237-1 КЗпП України, ст.ст. 15, 57-60, 88, 213-215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Техстандарт-Плюс» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку, стягнення моральної шкоди – задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Техстандарт-Плюс» на користь ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату в розмірі 13 651,27 грн. (тринадцять тисяч шістсот п’ятдесят одна гривня 27 коп.), компенсацію середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 18573 грн.69 коп. (вісімнадцять тисяч п’ятсот сімдесят три гривні 69 коп.), моральну шкоду в розмірі 3000 грн. (три тисячі гривень), а всього 35 224,96 грн. (тридцять п’ять тисяч двісті двадцять чотири гривні 96 коп.).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Техстандарт-Плюс» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 640 грн.(шістсот сорок гривень).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Техстандарт-Плюс» в дохід держави судовий збір у розмірі 640 грн. (шістсот сорок гривень).

В задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Ленінський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі в 10-денний строк з дня його проголошення апеляційної скарги.

Суддя К.О. Скрипник