Постанова № 71333814, 19.12.2017, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Довгополова О.М.,

суддів Гудима Л.Я., Святецького В.В.,

з участю секретаря судового засідання Копанишин Х.В.,

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Франківського районного суду міста Львова про визнання стягнення незаконним, -

суддя (судді) в суді першої інстанції – ОСОБА_3,

час ухвалення рішення – 12:14:15 год.,

місце ухвалення рішення – м. Львів,

дата складання повного тексту рішення – 09.12.2016 року,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Франківського районного суду міста Львова, яким просила визнати протиправним накладення на неї дисциплінарного стягнення наказом в.о. керівника апарату Франківського районного суду міста Львова від 01.07.2016 року № 79/В «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1І.».

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Постанова мотивована тим, що питання щодо надання вільного від роботи дня узгоджується працівником із роботодавцем зазвичай поданням відповідної заяви та оформлюється наказом (розпорядженням) роботодавця, який слугує підставою для табелювання та обрахування оплати за цей день. Відповідно до листа Міністерства праці та соціальної політики України від 06.09.2005 року № 09-402 працівник подає до роботодавця: заяву на ім'я керівника підприємства - з проханням надати додаткову відпустку у зв'язку з навчанням; довідку-виклик, де навчальним закладом, який її видав, встановлено період установчих занять, що, своєю чергою, визначає термін навчальної відпустки (а за потреби її продовження). Також тут зазначаються: форма навчання; рівень акредитації навчального закладу; курс, на якому навчається працівник, тощо. Однак таких документів позивач не надала. Тому суд дійшов висновку, що заява ОСОБА_1 про надання їй відпустки 30.06.2016 року не відповідає вимогам КЗпП України щодо надання відпустки без збереження заробітної плати. Також суд зазначив, що позивач у своїй особовій картці не вказала щодо проходження навчання в аспірантурі у Львівському державному університеті внутрішніх справ. Крім того, в апараті суду всі працівники виконують відповідні посадові обов’язки та доручення керівництва, від яких безпосередньо залежить нормальне та безперебійне функціонування установи. При наданні відповідної відпустки працівнику суду, з метою дотримання нормального робочого режиму, обов’язки останнього можуть доручатись іншому, а відтак дане питання потрібно узгоджувати заздалегідь, оскільки потребує певного часу. Однак позивач, без попереднього звернення до роботодавця із питанням про надання відповідної відпустки в день бажаної для неї відпустки, після початку робочого дня, через третю особу (свекруху), яка не мала відповідних повноважень, клопотала про надання відпустки. На думку суду, такі дії позивача могли порушити злагоджену роботу суду. Також позивача було додатково повідомлено у телефонному режимі про відмову у наданні відпустки згідно заяви від 30.06.2016 року та зазначено причини відмови у наданні відпустки. Доводи позивача щодо застосування відповідачем до неї морального насильства у формі постійних принижень, що має ознаки дискримінації, суд не взяв до уваги, оскільки такі нічим не підтвердженні та необґрунтовані.

Постанову в апеляційному порядку оскаржила позивач, вважає, що суд неповно з’ясував обставини, що мають значення для справи, порушив норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а висновки суду не відповідають обставинам справи. Просить постанову скасувати та прийняти нову, якою позов задовольнити.

На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що з 2010 року вона поєднує роботу із навчанням в аспірантурі у Львівському державному університеті внутрішніх справ. На думку позивача, надання неоплачуваної відпустки, передбаченої ч. 2 ст. 25 Закону України «Про відпустки», є обов’язковим і залежить лише від її бажання. Вважає, що будь-яких порушень трудової дисципліни, які б стали підставою для оголошення догани, не було, а накладене дисциплінарне стягнення є наслідком неприязних стосунків із керівництвом відповідача. Також позивач вважає, що притягнення її до дисциплінарної відповідальності відбулось з грубими порушеннями вимог законодавства.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги та додаткові письмові пояснення до неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Наказом в.о. керівника апарату Франківського районного суду міста Львова ОСОБА_4 від 01.07.2016 року № 79/В «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1І.» було визнано для позивача робочий день 30.06.2016 року днем прогулу без поважних причин, вирішено не нараховувати їй заробітну плату за цей день та оголошено догану за грубе порушення трудової дисципліни.

Колегія суддів вважає помилковим та необґрунтованим висновок суду першої інстанції про правомірність притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності,виходячи з наступного.

Як встановив суд, ОСОБА_1 з 20.11.2008 року працювала на посаді судового розпорядника Франківського районного суду м. Львова. З 2010 року вона навчалась на аспірантурі у Львівському державному університеті внутрішніх справ, у 2016році – на 4 курсі, що підтверджується довідкою університету від 30.06.2016 року № 1145.

30.06.2016 року о 09 год. 58 хв. консультант Франківського районного суду м. Львова ОСОБА_5 зареєструвала заяву ОСОБА_1 про надання 30.06.2016 року одного вільного від роботи дня відповідно до ст. 84 Кодексу законів про працю України (КЗпПУ) та ч. 2 ст. 25 Закону України «Про відпустки» без збереження заробітної плати. Дана заява була подана до суду родичкою позивача (свекрухою) ОСОБА_2, що підтверджується показаннями свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_2

Колегія суддів звертає увагу, що відповідач і суд першої інстанції помилково визначили суть клопотання ОСОБА_1, зазначеного у цій заяві, а саме оцінили його як прохання надати відпустку, хоч позивач просила надати їй не відпустку, а один вільний від роботи день, що є різними видами пільг, передбачених законом для осіб, які навчаються на аспірантурі.

Так, відповідно до ч. 4 ст. 15 Закону України «Про відпустки» працівникам, які навчаються без відриву від виробництва в аспірантурі та успішно виконують індивідуальний план підготовки, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів та за їх бажанням протягом чотирьох років навчання – один вільний від роботи день на тиждень з оплатою його в розмірі 50 відсотків середньої заробітної плати працівника.

А згідно з ч. 2 ст. 25 цього Закону працівникам, які навчаються без відриву від виробництва в аспірантурі, протягом четвертого року навчання надається за їх бажанням один вільний від роботи день на тиждень без збереження заробітної плати. Аналогічна норма передбачена ч. 5 ст. 218 КЗпПУ.

ОСОБА_6 згідно з наведеними нормами працівникам, які навчаються без відриву від виробництва в аспірантурі та успішно виконують індивідуальний план підготовки, крім додаткової оплачуваної відпустки тривалістю 30 календарних днів надаються також ще два види відпусток: протягом чотирьох років навчання – один вільний від роботи день на тиждень з оплатою його в розмірі 50 відсотків середньої заробітної плати та протягом четвертого року навчання – один вільний від роботи день на тиждень без збереження заробітної плати.

Як вбачається із змісту зазначеної вище заяви, позивач посилається на положення ч. 2 ст. 25 Закону України «Про відпустки».

Проаналізувавши зміст наведених норм в контексті спірних правовідносин, колегія суддів зазначає, що у заяві від 30.06.2016 року ОСОБА_1 просила надати їй саме один вільний від роботи день без збереження заробітної плати як особі, яка навчається на 4 курсі аспірантури, що передбачено ст. 25 Закону України «Про відпустки».

А відповідно до ч. 1 ст. 84 КЗпПУ, на яку також вказувала позивач у заяві від 30.06.2016 року, у випадках, передбачених статтею 25 Закону України «Про відпустки», працівнику за його бажанням надається в обов'язковому порядку відпустка без збереження заробітної плати.

Таким чином, надання працівнику, який навчається без відриву від виробництва в аспірантурі, протягом четвертого року навчання одного вільного від роботи дня на тиждень без збереження заробітної плати за бажанням такого працівника є обов’язковим (безумовним), і таке своє бажання і право у спірному випадку позивач реалізувала шляхом подання відповідної заяви.

Доводи відповідача, з якими погодився суд першої інстанції, про те, що згадана заява подана без жодних додатків, зокрема довідки-виклику із навчального закладу, колегія суддів вважає помилковими з таких підстав.

Суд послався на лист Міністерства праці та соціальної політики України від 06.09.2005 року № 09-402 «Про надання навчальної відпустки», в якому роз’яснено, зокрема, що працівникам, які успішно навчаються без відриву від виробництва, надаються додаткові оплачувані відпустки. Підставою для надання такої відпустки є довідка-виклик з вузу. У цій довідці вказано не тільки початок та закінчення сесії, але й продовження відпустки. Разом з довідкою-викликом з вузу працівник подає особисто заяву на ім'я керівника підприємства.

Однак, на думку колегії суддів, посилання суду першої інстанції на цей лист є безпідставним, оскільки в ньому роз’яснено порядок та підстави надання додаткової оплачуваної відпустки, передбаченої ст. ст. 215, 216 КЗпПУ, а у спірному випадку, як зазначено вище, позивач просила надати їй один вільний від роботи день без збереження заробітної плати згідно з ст. 25 Закону України «Про відпустки» та ст. 84 КЗпПУ.

При цьому, Законом України «Про відпустки», КЗпПУ чи іншими актами законодавства не передбачено обов'язку працівника надавати для отримання вільного від роботи дня без збереження заробітної плати будь-які документи з вищого навчального закладу. Крім того, як зазначено вище, ст. 84 КЗпПУ встановлено, що надання працівнику відпустки, передбаченої ст. 25 Закону України «Про відпустки», за його бажанням, є обов'язком працедавця і не передбачає жодних додаткових умов.

Також колегія суддів наголошує, що всупереч вимогам законодавства відповідач в особі уповноважених посадових осіб не розглянув і не вирішив заяву ОСОБА_1 від 30.06.2016 року про надання відпустки (один вільний від роботи день без збереження заробітної плати) у встановленому законом порядку, а саме шляхом прийняття відповідного управлінського рішення.

Доводи відповідача про те, що в.о. керівника апарату Франківського районного суду міста Львова ОСОБА_4 повідомив позивача в телефонному режимі про відмову у наданні відпустки, а також вказав про це у доповідній записці на ім'я в.о. голови суду ОСОБА_7 від 30.06.2016 року, колегія суддів вважає безпідставними, з таких підстав.

Відповідно до п. п. 14, 15 розділу ІІІ «Типового положення про апарат місцевого, апеляційного судів», погодженого рішенням Ради суддів України від 21.09.2012 року № 54, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 28.09.2012 року № 115, керівник апарату суду відповідно до наданих повноважень, зокрема, здійснює безпосереднє керівництво апаратом суду, забезпечує організацію роботи структурних підрозділів суду, працівників апарату суду, їх взаємодію у виконанні завдань, покладених на апарат суду. Керівник апарату суду в межах повноважень, наданих йому законами України «Про судоустрій і статус суддів», «Про державну службу», видає накази з кадрових питань щодо працівників апарату суду (державних службовців, працівників, які виконують функції з обслуговування), а також щодо помічників суддів (за поданням судді) стосовно, зокрема, надання відпусток.

Таким чином, надання відпусток працівникам апарату суду належить до компетенції керівника апарату суду (або особи, яка виконує його обов’язки) і дане питання вирішується виключно шляхом видання відповідного наказу.

Однак всупереч вимогам наведених норм в.о. керівника апарату суду ОСОБА_4 не видав наказу за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 30.06.2016 року (про надання відпустки чи про відмову в її наданні). Водночас ні вказаним Положенням, ні іншими актами законодавства не передбачено іншого порядку та способу вирішення питання про надання чи ненадання відпустки працівнику апарату суду, втому числі повідомлення про це в усній формі чи в доповідній записці голові суду. Крім того, як вбачається з наявної в матеріалах справи копії зазначеної заяви, яку надав відповідач, на ній міститься лише резолюція голови суду «ОСОБА_4, згідно законодавства», однак відсутні резолюції в.о. керівника апарату суду чи безпосереднього керівника позивача – старшого судового розпорядника про непогодження надання відпустки (вільного від роботи дня) чи відмову у її наданні.

Враховуючи наведені вище обставини та норми законодавства, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість висновків відповідача про вчинення ОСОБА_1 30.06.2016 року дисциплінарного порушення, а саме відсутності на роботі без поважних причин.

Доводи відповідача, з якими погодився суд першої інстанції, про те, що в апараті суду всі працівники виконують відповідні посадові обов’язки та доручення керівництва, від яких безпосередньо залежить нормальне та безперебійне функціонування установи, тому при наданні відпустки працівнику суду з метою дотримання нормального робочого режиму, обов’язки останнього можуть доручатись іншому і дане питання потрібно узгоджувати заздалегідь, оскільки потребує певного часу, а надання позивачу відпустки 30.06.2016 року могло порушити злагоджену роботу суду, колегія суддів вважає необґрунтованими і не бере до уваги, оскільки такі доводи є загальними, а твердження, що надання позивачу відпустки могло негативно вплинути на роботу суду,є припущенням. В свою чергу, відповідач не надав жодних відомостей та доказів того, яким чином відсутність ОСОБА_1 на роботі в цей день негативно вплинула на роботу суду.

Щодо процедури накладення на позивача дисциплінарного стягнення колегія суддів зазначає наступне.

Питання притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності розглядалось дисциплінарною комісією Франківського районного суду міста Львова. За результатами розгляду на засіданні 01.07.2016 року питання щодо відсутності на роботі 30.06.2016 року дисциплінарна комісія звернулась до в.о. керівника апарату суду із поданням, в якому рекомендувала накласти на позивача дисциплінарне стягнення у виді догани.

Відповідно до ч. ч. 1-4, 7, 8 ст. 69 Закону України «Про державну службу» для здійснення дисциплінарного провадження з метою визначення ступеня вини, характеру і тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку утворюється дисциплінарна комісія з розгляду дисциплінарних справ (далі – дисциплінарна комісія). Дисциплінарну комісію стосовно державних службовців, які займають посади державної служби категорій «Б» і «В», утворює керівник державної служби у кожному державному органі. Дисциплінарна комісія діє у складі не менше шести членів. До складу дисциплінарної комісії включаються державні службовці державного органу, представники виборного органу первинної профспілкової організації з числа державних службовців, а в разі відсутності профспілкової організації – представники державних службовців, обрані на загальних зборах (конференції) державних службовців державного органу, а також можуть включатися представники громадських об’єднань, які мають досвід роботи у сфері державного управління, державної служби або за юридичним фахом. Склад дисциплінарної комісії у державному органі затверджується наказом (розпорядженням) керівника державної служби. До складу дисциплінарної комісії у державному органі включаються в однаковій кількості: представники керівника державної служби, визначені ним одноосібно із числа державних службовців цього державного органу; представники виборного органу первинної профспілкової організації з числа державних службовців, а в разі відсутності профспілкової організації – представники державних службовців, обрані на загальних зборах (конференції) державних службовців державного органу. Члени дисциплінарної комісії на першому засіданні обирають голову та секретаря дисциплінарної комісії. Засідання дисциплінарної комісії є правомочним, якщо на ньому присутні не менше двох третин її членів.

Відповідно до змісту наведеної норми персональний склад дисциплінарної комісії визначають в рівних частинах керівник державної служби державного органу та представники виборного органу первинної профспілкової організації, а в разі відсутності профспілкової організації – представники державних службовців, обрані на загальних зборах (конференції) державних службовців державного органу.

Дисциплінарна комісія Франківського районного суду міста Львова була утворена наказом в.о. керівника апарату суду від 30.06.2016 року № 62.

Відповідно до ст. 70 Закону України «Про державну службу» загальні збори (конференція) державних службовців державного органу скликаються виборним органом первинної профспілкової організації, яка діє в державному органі (за наявності), або службою управління персоналом. Державні службовці державного органу повідомляються про час та місце проведення загальних зборів (конференції) не пізніш як за 20 календарних днів до дня їх проведення. У разі винесення на загальні збори (конференцію) державних службовців державного органу питання про обрання представників до складу дисциплінарної комісії державні службовці протягом 10 календарних днів з дня прийняття рішення про проведення загальних зборів (конференції) можуть подавати заяви про їх реєстрацію кандидатами до дисциплінарної комісії до служби управління персоналом. Загальні збори (конференція) шляхом відкритого голосування більшістю голосів учасників обирають не менше трьох членів лічильної комісії. Рішення загальних зборів (конференції) державних службовців державного органу приймаються більшістю від присутніх на загальних зборах (конференції).

Однак відповідач не надав суду жодних доказів обрання половини кількісного складу членів цієї комісії представниками виборного органу первинної профспілкової організації чи загальними зборами (конференцією) державних службовців суду, а саме відомостей про скликання загальних зборів державних службовців суду та їх повідомлення про час та місце проведення загальних зборів у встановлений законом строк, винесення на загальні збори питання про обрання представників до складу дисциплінарної комісії, хто з державних службовців подавав заяви про їх реєстрацію кандидатами до дисциплінарної комісії, прийняття загальними зборами рішення про обрання членів дисциплінарної комісії. В свою чергу, позивач, яка була державним службовцем Франківського районного суду міста Львова і мала право брати участь у загальних зборах суду, під час судового розгляду справи ствердила, що загальні збори державних службовців суду з питань обрання членів дисциплінарної комісії не обирались.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів дійшла висновку, що дисциплінарна комісія була створена з грубим порушенням вимог закону, а тому була неправомочною і не могла здійснювати дисциплінарне провадження відносно ОСОБА_1 01.07.2016 року та подавати відповідне подання за його наслідками.

Також 01.07.2016 року, коли позивач прибула на робоче місце, на зборах трудового колективу суду в присутності 32 працівників їй було запропоновано надати пояснення щодо її відсутності 30.06.2016 року, однак остання в силу вимог ст. 63 Конституції України відмовилась від будь-яких пояснень, про що було складено акт № 2 від 01.07.2016 року про відмову від підпису про отримання повідомлення та акт № 3 від 01.07.2016 року про відмову від ознайомлення із доповідною запискою від 30.06.2016 року.

Крім того, за результатами розгляду подання дисциплінарної комісії від 01.07.2016 року з рекомендацією накласти на ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у виді догани в.о. керівника апарату суду ОСОБА_4 цього ж дня виніс оскаржений наказ про оголошення позивачу догани, з яким позивач відмовилась ознайомлюватись, про що працівники суду склали акт від 01.07.2016 року № 4.

Колегія суддів враховує, що, як вбачається із змісту протоколу зборів трудового колективу від 01.07.2016 року, на зборах, зокрема, розглядалось питання щодо відсутності ОСОБА_1 на роботі 30.06.2016 року, позивачу було запропоновано надати пояснення з цього приводу та ознайомитись з доповідною запискою в.о. керівника апарату суду від 30.06.2016 року на ім'я в.о. голови суду, складено акти про відмову позивача отримати письмове повідомлення про надання пояснень і ознайомитись з доповідною запискою, а також в.о. керівника апарату суду ОСОБА_4 запропонував дане питання винести на розгляд дисциплінарної комісії.

Однак Законами України «Про державну службу» та «Про судоустрій і статус суддів», «Типовим положенням про апарат місцевого, апеляційного судів» чи іншими актами законодавства не передбачено такої форми вирішення питань, що стосуються діяльності суду, в тому числі вирішення питань щодо вчинення працівником дисциплінарного проступку чи інших дисциплінарних питань, як збори трудового колективу (збори апарату суду), тим більше відібрання чи заслуховування на таких зборах пояснень працівників, щодо яких вирішується питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності. Крім того, такі питання, як зазначено вище, належать до компетенції дисциплінарної комісії.

Крім того, відповідно до ч. ч. 9-11 ст. 69 Закону України «Про державну службу» дисциплінарна комісія розглядає дисциплінарну справу державного службовця, сформовану в установленому цим Законом порядку. Результатом розгляду дисциплінарної справи є пропозиція Комісії або подання дисциплінарної комісії, які мають рекомендаційний характер для суб’єкта призначення. Суб’єкт призначення протягом 10 календарних днів зобов’язаний прийняти рішення на підставі пропозиції Комісії або подання дисциплінарної комісії або надати вмотивовану відмову протягом цього строку.

А відповідно до ст. 73 цього Закону з метою збору інформації про обставини, які стали підставою для порушення дисциплінарного провадження, для визначення дисциплінарною комісією ступеня вини, характеру і тяжкості цього дисциплінарного проступку, дисциплінарною комісією формується дисциплінарна справа. Дисциплінарна справа повинна містити: 1) дату і місце її формування; 2) підстави для відкриття дисциплінарного провадження; 3) характеристику державного службовця, складену його безпосереднім керівником, та інші відомості, що характеризують державного службовця; 4) відомості щодо наявності чи відсутності дисциплінарних стягнень; 5) інформаційну довідку з викладенням обставин щодо вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку; 6) пояснення державного службовця щодо обставин, які стали підставою для порушення дисциплінарного провадження; 7) пояснення безпосереднього керівника державного службовця з приводу обставин, які стали підставою для порушення дисциплінарного провадження; 8) пояснення інших осіб, яким відомі обставини, які стали підставою для порушення дисциплінарного провадження; 9) належним чином завірені копії документів і матеріалів, що підтверджують та/або спростовують факт вчинення дисциплінарного проступку; 10) відомості про причини і умови, що призвели до вчинення проступку, вжиті або запропоновані заходи для їх усунення чи обставини, на підставі яких з державного службовця знімають звинувачення; 11) висновок за результатами службового розслідування (у разі його проведення); 12) висновок про наявність чи відсутність у діях державного службовця дисциплінарного проступку та підстав для його притягнення до дисциплінарної відповідальності; 13) опис матеріалів, які містяться в дисциплінарній справі. Результатом розгляду дисциплінарної справи є пропозиції Комісії, подання дисциплінарної комісії у державному органі, які мають рекомендаційний характер для суб’єкта призначення.

Однак відповідач не надав доказів формування дисциплінарної справи щодо факту відсутності ОСОБА_1 на роботі 30.06.2016 року відповідно до вимог вказаної статті та дослідження комісією всіх передбачених цією статтею обставин і документів.

Також колегія суддів враховує, що збори апарату суду, засідання дисциплінарної комісії, складення комісією і передання на розгляд в.о. керівника апарату суду подання, складеного за результатами розгляду дисциплінарної справи, винесення останнім наказу про оголошення позивачу догани, його оформлення і надання позивачу для ознайомлення відбулись протягом одного дня – 01.07.2016 року, і, при цьому, з численними порушеннями вимог законодавства, що, на думку колегії суддів, свідчить про упереджене ставлення до ОСОБА_1

Свідченням упередженого ставлення до позивача при винесенні оскаржуваного наказу є складення працівниками Франківського районного суду міста Львова о 17 год. 45 хв. 30.06.2016 року акту про відсутність ОСОБА_1 в цей день на робочому місці. Однак даний акт був підписаний дванадцятьма працівниками суду (помічники суддів, секретарі суду, судові розпорядники, консультант суду, секретар судових засідань, в.о. керівника апарату суду), які в зв'язку із перебуванням в різних кабінетах та виконанням своїх безпосередніх обов’язків не могли об’єктивно знати про відсутність позивача на робочому місці протягом всього робочого дня.

Також про упереджене ставлення до позивача свідчить складена щодо неї 01.07.2016 року службова характеристика, в якій ОСОБА_1 характеризується негативно, зокрема, вказується про неналежне виконання нею свої безпосередніх обов’язків та інших завдань, халатне ставлення до роботи, низьке почуття відповідальності, допущення некоректних вчинків щодо інших працівників суду, неодноразова відсутність на роботі без поважних причин тощо.

Проте неналежне виконання посадових обов’язків та відсутність на роботі без поважних причин відповідно до норм законодавства є підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності, однак, як вбачається з матеріалів особової справи ОСОБА_1, за час роботи у Франківському районному суді міста Львова з 2008 року до дисциплінарної відповідальності вона не притягалась. Також за результатами щорічної оцінки виконання посадових обов’язків і завдань за 2009-2015 роки позивачу виставлялись оцінки «висока» і «добра» та вказувалось про виконання посадових обов’язків на високому і належному рівні.

Крім того, посилання відповідача на часті випадки перебування ОСОБА_1 на лікарняному і у відпустках, на думку колегії суддів, є безпідставним, оскільки реалізація державним службовцем гарантованого законом права на відпустки, а також перебування на лікуванні, не може бути підставою для відмови у наданні відпустки, на яку такий державний службовець має право відповідно до закону.

Враховуючи наведені вище обставини та норми законодавства, колегія суддів дійшла висновку про те, що наказ в.о. керівника апарату Франківського районного суду міста Львова від 01.07.2016 року № 79/В «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1І.» є протиправним.

Відповідно до норм ст. 77 Закону України «Про державну службу» та п. 15 розділу ІІІ «Типового положення про апарат місцевого, апеляційного судів» рішення про накладення дисциплінарного стягнення оформляється наказом керівника апарату відповідного суду чи особи, яка виконує його обов’язки.

Як зазначено вище, спірну догану позивачу оголошено наказом в.о. керівника апарату Франківського районного суду міста Львова від 01.07.2016 року № 79/ОСОБА_6, на думку колегії суддів, у разі встановлення протиправності застосування до позивача дисциплінарного стягнення, рішення (наказ), яким воно було застосоване, підлягає скасуванню.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що ОСОБА_1 просить суд визнати протиправним накладення на неї дисциплінарного стягнення,тобто обрала неправильний спосіб захисту свого порушеного права.

Однак відповідно до правової позиції Верховного суду України, наведеної в постанові від 24.01.2006 року у справі № 21-102во05, звернення за захистом порушеного права у сфері публічно-правових відносин з зазначенням способу, який, на думку суду, не призводить до захисту права, не може бути підставою для відмови в позові, тобто, захисті права, що порушується. Суд, установивши порушення вимог законодавства, має захистити права та охоронювані законом інтереси, самостійно обравши спосіб, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб’єктів владних повноважень, коли ці порушення ще не припинені

Тому колегія суддів вважає, що у спірному випадку необхідно вийти за межі позовних вимог та з метою повного і належного захисту порушених прав ОСОБА_1 слід прийняти рішення про визнання протиправним і скасування наказу в.о. керівника апарату Франківського районного суду міста Львова від 01.07.2016 року № 79/В «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1І.».

Водночас колегія суддів зазначає, що вимоги позивача постановити окрему ухвалу і направити її до Територіальної Державної інспекції з питань праці для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що спряли порушенню закону, а також проведення позапланової перевірки додержання законодавства про працю у Франківському районному суді м. Львова та постановити окрему ухвалу щодо притягнення до адміністративної відповідальності за статтями 41, 186 Кодексу України про адміністративні правопорушення заступника керівника апарату Франківського районного суду міста Львова ОСОБА_4, не є вимогами, які могли заявлятись до адміністративного суду згідно з чинною на час подання позову редакцією ст. 105 Кодексу адміністративного судочинства України, тобто не є позовними вимогам, а тому колегія суддів не розглядає і не вирішує їх.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана постанова підлягає скасуванню, оскільки суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи і постанова прийнята з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 132 цього Кодексу судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи квитанцій від 12.08.2016 року № 0.0.598630706.1 та від 28.02.2017 року № 0.0.716744923.1, ОСОБА_1 сплатила судовий збір за подання позовної заяви і за подання апеляційної скарги в розмірі 551,20 грн. і 606,32 грн. відповідно, що разом становить 1157,52 грн. Судовий збір сплачений позивачем в розмірах, встановлених Законом України «Про судовий збір» (у відповідній редакції).

Оскільки апеляційний суд прийняв рішення про задоволення позову ОСОБА_1 в повному обсязі, тому позивачу слід присудити за рахунок бюджетних асигнувань Франківського районного суду міста Львова всі здійснені позивачем документально підтверджені судові витрати.

Керуючись ст. ст. 308, 310, 312, п. 2 ч. 1 ст. 315, ст. ст. 317, 321, 322, ч. 1 ст. 325 КАС України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2016 року у справі № 813/2533/16– скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити.

Визнати протиправним і скасувати наказ виконувача обов’язків керівника апарату Франківського районного суду міста Львова від 01 липня 2016 року № 79/В «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1І.».

Присудити за рахунок бюджетних асигнувань Франківського районного суду міста Львова на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги в загальному розмірі 1157 (одна тисяча сто п’ятдесят сім) грн. 52 коп.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її прийняття (проголошення), а у разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи – протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 26.12.2017 року