Постанова № 71333711, 21.12.2017, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Старунського Д.М.,

суддів Рибачука А.І., Курильця А.Р.,

за участю секретаря судового засідання Лемцьо І.В.,

позивач ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представників відповідача ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2017 року у справі № 809/1068/17 (постанова ухвалена у м. Івано-Франківськ, судом у складі судді Матуляка Я.П., постанова складена у повному обсязі 13.10.2017) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, третя особа ОСОБА_6 про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 01.08.2017 звернулася в суд з адміністративним позовом до ОСОБА_5 об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, третя особа ОСОБА_6, в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 11.09.2017 просила визнати протиправним та скасувати наказ ОСОБА_5 об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області №43-ос від 09.06.2017 року «Про звільнення ОСОБА_1 з роботи»; поновити ОСОБА_1, на посаді завідувача Болехівського сектору обслуговування громадян ОСОБА_5 об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано- Франківської області з 09.06.2017 року; стягнути з ОСОБА_5 об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано- Франківської області на її користь 17 417, 54 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 10.06.2017 по 28.08.2017, а також витрати з надання правової допомоги адвокатом; допустити негайне виконання постанови в частині поновлення ОСОБА_1, на посаді завідувача Болехівського сектора обслуговування громадян ОСОБА_5 об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області та в частині стягнення з ОСОБА_5 об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 6901, 28 грн.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2017 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати на прийняти нове, яким адміністративний позов задовольнити.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що оскаржувана постанова прийнята з неповним з'ясуванням обставин справи, з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Апелянт вказує, що відповідно до ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» підставами припинення державної служби є: п. 1 скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі. Зазначає, що трудовий договір, який укладений з установою (ОСОБА_7 ОУПФ), яка реорганізована шляхом приєднання до ОСОБА_5 ОУПФ України Івано-Франківської області, яке є правонаступником, діяв і продовжувався з новоствореним суб'єктом владних повноважень. Тобто, Калуське ОУПФ України Івано-Франківської області є правонаступником усіх прав і обов'язків ОСОБА_7 ОУПФ України, в тому числі, в частині дії трудового договору з працівниками.

При апеляційному розгляді позивач та його представник підтримали вимоги наведені в апеляційній скарзі та просили її задовольнити.

Представники відповідача у судовому засіданні заперечили вимоги апеляційної скарги та просили залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю - доповідача, учасників судового розгляду, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та матеріалами справи підтверджується, що на підставі наказу ОСОБА_7 об`єднаного управління ПФУ Івано-Франківської області №4-ос від 01.04.2016 ОСОБА_1 була призначена на посаду завідувача Болехівського сектору обслуговування громадян ОСОБА_7 об`єднаного управління ПФУ Івано-Франківської області за переведенням із збереженням одинадцятого рангу державного службовця. Стаж роботи в органах державної влади позивача станом на 01.04.2016 становив 10 років і 8 місяців.

У період з 08.07.2005 по 01.04.2016 (до реорганізації шляхом злиття управління Пенсійного фонду України в ОСОБА_7 районі та управління Пенсійного фонду України в м. Болехові) позивач працювала в управлінні Пенсійного фонду України в м. Болехові спочатку спеціалістом 1 категорії, провідним спеціалістом, головним спеціалістом з виплати пенсій відділу виплати пенсій, а з 02.01.2014 завідувачем сектору з обслуговування та розгляду звернень громадян (а.с. 11-15).

Наказом ОСОБА_5 об`єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області від 15.02.2017 №110 «Про штатну чисельність працівників управління» приведено у відповідність структуру управління в межах затвердженої штатної чисельності працівників (а.с. 16).

20.02.2017 начальником ОСОБА_5 об`єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області відповідно до Положення Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані правління затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.01.2015 за №41/26486, постанови КМУ від 21.12.2016 №988 «ОСОБА_8 питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України», постанови правління Пенсійного фонду України від 22.12.2016 №29-1 «Про примірні структури територіальних органів Пенсійного фонду України» та наказу головного управління від 14.02.2017 №16 «Про штатну чисельність працівників органів Пенсійного фонду України Івано-Франківської області» видано наказ №117, яким введено в дію штатний розпис ОСОБА_5 об`єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області з 20.02.2017 (а.с. 17).

Наказом ОСОБА_5 об`єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області від 09.06.2017 №43-ос «Про звільнення ОСОБА_1І.», у зв`язку з реорганізацією територіальних органів Пенсійного фонду України відповідно до додатку 2 постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2016 №988 «ОСОБА_8 питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України, п. 4 ч. 1 ст. 83 та п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України від 10.12.2015 №889-VIIІ «Про державну службу», звільнено ОСОБА_1 з посади завідувача Болехівського сектору обслуговування громадян ОСОБА_7 об`єднаного управління ПФУ Івано-Франківської області.

Абзацом 3 та пунктом 2 наказу визначено виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі середньомісячної заробітної плати. Взято до уваги, що ОСОБА_1 перебувала на листку непрацездатності в період з 28.04.2017 до 05.05.2017 включно, з 08.05.2017 до 16.05.2017 до 08.06.2017 включно (а.с. 57).

Не погоджуючись із наказом про звільнення та вважаючи такий незаконним позивач звернулась до суду із даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову суд першої інстанції виходив з того, що оскільки кількість штатних одиниць у секторі обслуговування громадян було скорочено, переважного права на залишення у позивача не було, тому їй не було запропоновано іншої роботи, а відтак оскаржуваний наказ про звільнення позивача є законним.

Проте, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Правовий порядок в Україні, за визначенням ст. 19 Конституції України, ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Громадянам згідно ст. 43 Конституції України гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст. 5-1 КЗпП (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною 2 ст. 40 цього ж Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з частинами 1 та 3 ст. 49-2 КЗпП про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник є таким, що належно виконав вимоги ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому, роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Виходячи з нормативного тлумачення п. 1 ч. 1 ст. 40, частин 1 та 3 ст. 49-2 КЗпП власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто вживає заходи до переведення працівника за його згодою на іншу роботу.

Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом ч. 3 ст. 49-2 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду України від 10 березня 2015 року №21-52а15 та 01 квітня 2015 року №6-40цс15.

Додатково, згідно з роз'ясненнями, викладеними в п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», розглядаючи трудовий спір, пов'язаний зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суд має з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема: ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників; чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника; які є докази щодо змін в організації виробництва і праці; про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника за його згодою на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації; чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями.

Проте, як встановлено судом, відповідачем не надано доказів фактичного скорочення штату або чисельності працівників та не додержано інших норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника.

Колегією суддів встановлено, що позивачу пропонувались інші вакантні посади, а саме спеціаліста ОСОБА_5 відділу з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій №2 ОСОБА_5 об’єднаного УПФУ або головного спеціаліста сектору забезпечення наповнення бюджету фінансово-економічного відділу на час відсутності основного працівника ОСОБА_5 об’єднаного УПФУ, тобто дві вакантні посади на її вибір. Однак, від таких пропозицій позивач відмовилась (а.с. 77).

В матеріалах справи міститься інформація про наявність безліч вакантних посад станом на час попередження позивача про наступне вивільнення та станом на час її звільнення, однак такі запропоновані позивачу не були, що також не заперечувалося представником відповідача при апеляційному розгляді.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що згідно штатного розпису ОСОБА_5 об`єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області з 20.02.2017 (а.с. 17) в Болехівському секторі обслуговування громадян скорочення чисельності працюючих - 2 особи (завідувач, головний спеціаліст) не відбулося. Ці дві посади залишились у новому штатному розписі, але позивачці ні одну, ні другу посаду не пропонувалося (а.с. 18).

Отже, позивач був звільнений з посади без дотриманням вимог статей 40 та 49-2 КЗпП України.

Відповідачем не доведено те, що позивач з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду, спеціальності не міг займати надалі посаду завідувача Болехівського сектору обслуговування громадян чи будь-які інші вільні посади, які відповідач був зобов»язаний їй запропонувати.

Відповідно до частин першої і другої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відтак, колегія суддів дійшла висновку про те, що наказ ОСОБА_5 об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області №43-ос від 09.06.2017 «Про звільнення ОСОБА_1 з роботи» є протиправним та підлягає скасуванню, а позивач поновленню на посаді роботі з наступного дня після звільнення – з 10.06.2017 з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року N 100 (далі - Порядок).

Відповідно до п. 5 розд. ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз. 2 п. 8 Порядку).

Визначаючи розмір середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу, суд апеляційної інстанції виходив з довідки наданої відповідачем від №5817/02 від 25.06.2017 відповідно до якої середньоденний розмір заробітної плати позивача складає 328,63 грн.

Як видно з матеріалів справи, період вимушеного прогулу ОСОБА_1 становить з 10.06.2017 по 21.12.2017, тобто 137 днів.

Відтак, розмір заробітної плати за час вимушеного прогулу позивача складає 45022,31 грн. (328,63 грн. х 137 робочих днів), яку необхідно стягнути з ОСОБА_5 об’єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області на користь позивача.

Що стосується стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Згідно ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно ч. 1 ст. 134 КАС України витрати, пов’язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов’язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (п. 1. ч. 3 ст. 134 КАС України).

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 134 КАС України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України).

Як видно із матеріалів справи, позивачем на підтвердження понесення витрат на правову допомогу до матеріалів справи долучено договір про надання правової допомоги від 20.12.2017 №26, укладений з адвокатом ОСОБА_2, який діє на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 51 від 15 квітня 1994 року.

Відповідно до долученого до матеріалів справи детального опису наданих послуг від 09.10.2017, адвокатом надані позивачу консультація по настанню звільнення та поновлення її на посаді; підготовка документів, в т. ч. витребування письмових доказів для складання позовної заяви; оформлення, друкування доданих до позову документів; представництво адвоката в Івано-Франківському окружному адміністративному суді; ознайомлення з матеріалами справи.

Оплата послуг з надання правової допомоги підтверджується квитанцією №33 від 27.07.2017 та квитанцією № 36 від 11.08.2017, які є наявними в матеріалах справи.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу в сумі 1600 грн.

Враховуючи вищенаведені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку щодо обгрунтованості даного позову шляхом визнання протиправним і скасування наказу ОСОБА_5 об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області №43-ос від 09.06.2017 «Про звільнення ОСОБА_1 з роботи», поновлення ОСОБА_1, на посаді завідувача Болехівського сектору обслуговування громадян ОСОБА_5 об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано - Франківської області з 10.06.2017; стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 10.06.2017 по 21.12.2017 в сумі 45022 (сорок п’ять тисяч двадцять дві) грн. 31 коп. та витрати з надання правової допомоги адвокатом в сумі 1600 гривень.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про порушення судом норм матеріального права, суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору помилково встановив фактичні обставини справи та надав їм не належну правову оцінку, через що постанова суду підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови, якою адміністративний позов слід задовольнити з наведених вище підстав.

Керуючись статтями 243, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2017 року у справі №809/1068/17 скасувати та прийняти нову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ ОСОБА_5 об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області №43-ос від 09.06.2017 року «Про звільнення ОСОБА_1 з роботи».

Поновити ОСОБА_1, на посаді завідувача Болехівського сектору обслуговування громадян ОСОБА_5 об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано - Франківської області з 10.06.2017.

Стягнути з ОСОБА_5 об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано - Франківської області на користь ОСОБА_1 45022 (сорок п’ять тисяч двадцять дві) грн. 31 коп середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 10.06.2017 по 21.12.2017 та витрати з надання правової допомоги адвокатом в сумі 1600 (одна тисяча шістсот) гривень.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 27.12.2017