Рішення № 71332188, 06.11.2017, Господарський суд м. Києва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ГАСТЕЛ ГРУП»

До відповідача-1 публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк»

До відповідача-2 товариства з обмеженою відповідальністю «МІКУРАН»

Про визнання права та визнання погашеним зобов'язання

Суддя Ковтун С.А.

Представники сторін:

від позивача не прибув

від відповідача-1 Каракоця О.Р. (за дов.)

від відповідача-2 не прибув

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ГАСТЕЛ ГРУП» звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» (відповідача-1) та товариства з обмеженою відповідальністю «МІКУРАН» (відповідача-2) про:

- визнання за товариством з обмеженою відповідальністю «ГАСТЕЛ ГРУП» права вимоги на сплату грошового зобов'язання боржником - товариством з обмеженою відповідальністю «МІКУРАН», за кредитними договорами № 4М13236И від 15.04.2013, № 4М13707И від 07.11.2013, № 4М13714И від 08.11.2013, № 4М15007 від 15.01.2015, на підставі договору поруки № 4М13236 И/П від 17.11.2016;

- визнання погашеним зобов'язання товариства з обмеженою відповідальністю «МІКУРАН» перед публічним акціонерним товариством комерційним банком «Приватбанк за кредитними договорами № 4М13236И від 15.04.2013, № 4М13707И від 07.11.2013, № 4М13714И від 08.11.2013, № 4М15007 від 15.01.2015, які було виконано за договором поруки № 4М13236И/П від 17.11.2016 товариством з обмеженою відповідальністю «ГАСТЕЛ ГРУП».

Позовні вимоги мотивовані такими обставинами.

Між публічним акціонерним товариством комерційним банком «Приватбанк» та товариством з обмеженою відповідальністю «МІКУРАН» були укладені кредитні договори № 4М13236И від 15.04.2013, № 4М13707И від 07.11.2013, № 4М13714И від 08.11.2013, № 4М15007 від 15.01.2015 (далі - кредитні договори). В забезпечення виконання даних кредитних договорів між публічним акціонерним товариством комерційним банком «Приватбанк» (банком) та товариством з обмеженою відповідальністю «ГАСТЕЛ ГРУП» (поручителем) був укладений договір поруки № 4М13236И/П від 17.11.2016, відповідно до умов якого поручитель на добровільних засадах бере на себе зобов'язання перед банком відповідати по зобов'язанням боржника, які виникають з умов кредитних договорів, а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до кредитних договорів. 18.11.2016 товариство з обмеженою відповідальністю «ГАСТЕЛ ГРУП», як поручитель, виконав обов'язок боржника перед кредитором за кредитними договорами на суму 454600192,45 грн., тобто виконав умови договору поруки у повному обсязі, у зв'язку з чим, на думку позивача, до нього перейшли всі права кредитора за кредитними договорами.

Суд своєю ухвалою від 06.10.2017 порушив провадження у справі № 910/17248/17, розгляд останньої призначив на 06.11.2017.

Відповідач-1 позовні вимоги відхилив у поданому суду відзиві. Так, відповідач-1 зазначив, що підставою заміни кредитора є юридичний факт виконання третьою особою (поручителем) зобов'язання боржника. При цьому, ця заміна здійснюється автоматично в силу прямої вказівки закону (ч. 2 ст. 556 Цивільного кодексу України), а тому жодних інших дій для переходу прав від кредитора до поручителя, який виконав зобов'язання боржника вчиняти не потрібно. Крім того, за твердженням відповідача-1, поручитель виконав зобов'язання частково.

На думку відповідача-1, позивач просить встановити юридичні факти, тоді як, відповідно до Господарського процесуального кодексу України, категорія спорів щодо встановлення певних юридичних фактів не підвідомча господарським судам.

Позивач прибуття свого представника в судове засідання не забезпечив, подавши клопотання про відкладення розгляду справи.

Суд клопотання відхилив як необґрунтоване.

Суд вважає за можливе розглянути справу за наявними матеріалами на підставі ст. 75 ГПК України.

Розглянувши надані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача-1, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:

17.11.2016 публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (кредитор) та товариство з обмеженою відповідальністю «ГАСТЕЛ ГРУП» (поручитель) уклали договір поруки № 4М13236И/П (далі - Договір поруки), предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання товариством з обмеженою відповідальністю «МУКУРАН» (боржником) своїх зобов'язань за кредитними договорами № 4М13236И від 15.04.2013, № 4М13707И від 07.11.2013, № 4М13714И від 08.11.2013, № 4М15007 від 15.01.2015, а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до кредитних договорів.

У випадку невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до кредитного договору (п. 4 Договору поруки).

За п. 8 Договору поруки до поручителя, що виконав обов'язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов'язання.

У розумінні закону (ст. 553 Цивільного кодексу України) порукою є правовідношення, в якому поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку та відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Встановлюється порука виключно у договірному порядку.

Згідно зі ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до ч. 2 ст. 556 Цивільного кодексу України до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Таким чином, сутність поруки як одного із видів забезпечення зобов'язання полягає в тому, що кредитор в особі поручителя отримує додаткового боржника, до якого може пред'явити вимогу у обсязі всіх невиконаних боржником зобов'язань.

Оскільки порука є договірним зобов'язанням, стосовно якого передбачено обов'язкове дотримання письмової форми (ч. 1 ст. 547 ЦК України), моментом укладення такого договору є досягнення згоди з усіх істотних умов, внаслідок якого у сторін виникають взаємні права та обов'язки.

Виконання поручителем свого обов'язку перед кредитором за боржника наділяє його правами вимоги до останнього. Дане право є майновим правом, яке може бути захищено способами, визначеними ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України, одними з яких є визнання права та визнання відсутності права.

Визнання права є способом захисту, який застосовують у випадку спору між суб'єктами цивільного права з приводу наявності чи відсутності правовідносин між сторонами правовідносин і, відповідно, з приводу відсутності цивільного права та цивільного обов'язку.

Право особи на захист своїх цивільних прав та інтересів забезпечено законом (ст. 15 ЦК України), способи якого (ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України) не є вичерпними. Водночас, відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини (Право на ефективний засіб юридичного захисту) кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, мають бути вичерпані лише ті засоби правового захисту, які є ефективними.

Таким чином, результатом застосування такого способу захисту права як визнання права є отримання того матеріально-правового ефекту, який сторона переслідувала при укладенні цивільно-правового договору та вчиненні дій щодо його виконання.

Водночас, задоволення кредиторських вимог у випадку набуття поручителем такого статусу (ч. 2 ст. 556 Цивільного кодексу України) здійснюється шляхом примусового виконання обов'язку у натурі, а не шляхом визнання права. Дане свідчить про неефективність обраного позивачем способу правового захисту, адже вирішення спору не призводить до будь-якого відновлення прав позивача.

Вказані дії позивача не узгоджуються з принципом правової певності та суперечать завданням суду, оскільки в даному випадку фактично предметом позову є встановлення доказів, а не спір про права цивільні.

За таких обставин позов в цій частині задоволенню не підлягає.

Вимога про визнання погашеним зобов'язання товариства з обмеженою відповідальністю «МІКУРАН» є нічим іншим як вимогою про встановлення факту, що має юридичне значення.

Юридичні факти можуть встановлюватися господарськими судами лише при існуванні та розгляді між сторонами спору про право цивільне. Встановлення факту є елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог.

Отже, заявлена позивачем вимога про визнання погашеним зобов'язання товариства з обмеженою відповідальністю «МІКУРАН» не підвідомча господарським судам, що є підставою для припинення провадження у справі в цій частині на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 80, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні вимоги про визнання права відмовити повністю.

Припинити провадження в частині вимоги про визнання погашеним зобов'язання.

Повний текст рішення складено 27.12.2017.

Суддя С. А. Ковтун